Сучасна українська літературна мова.

1. Граматичне значення слова й способи його вираження. Граматичне значення - це таке абстраговане поняття, яке оформлює лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Наприклад, кількісну характеристику між предметами і явищами відображеної дійсності виявляємо в однині і множині граматичної категорії числа, якісна - виражається чоловічим, жіночим та середнім родом в категорії роду, однотипні відношення до інших предметів та явищ знаходять вираження у граматичних значеннях відмінка. І. е.: Заспівали пісню - у дієслові заспівали закінчення -и та формотворчий суфікс -л виявляють граматичні значення множини, минулого часу, дійсного способу, а префікс за- вказує на доконаний вид. Граматичні значення таких категорій, як стан, перехідність/неперехідність тощо, у дієслова виражаються за допомогою семантичних засобів. Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять собою єдність своїх складників. Так утворюється граматична категорія - одне з найабстрактніших понять. Граматична категорія своїх показників не має, вона виявляється через граматичні значення, які визначаються за допомогою своїх засобів вираження - граматичних форм. Граматична категорія - це найбільш узагальнене поняття, що об'єднує однорідні граматичні значення, виражені різними мовними засобами. Однина і множина - категорія числа, тощо.

2. Поділ частин мови в українській лінгвістиці. Частини мови - це лексико-граматичні розряди слів, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їх граматичними категоріями, основними синтаксичними функціями і засобами словотворення. Тризначний критерій включає в себе лексичні, граматичні та словотворчі ознаки, І. е.: господар - господарювати - господарський - господарчий - по-господарському. Ці критерії не охоплюють повністю прикметника та числівника, службових слів. За Вихованцем, за семантичною окресленістю, центральними формально-синтаксичними позиціями в реченні, а також розвиненою сукупністю морфологічних категорій і парадигм дієслову й іменникові належить центральне місце в граматичній структурі УМ. Проте в сучасному мовознавстві іменник, прикметник, дієслово, прислівник, числівник та займенник умовно називаються частинами мови, або повнозначними словами; прийменники, сполучники, частки і зв'язки позбавлені рис, якими володіють частини мови, і називаються службовими словами, або частками мови. Класифікація слів на частини мови, частки мови та вигуки розглядається на фоні морфеми, повнозначного слова і речення.

3. Характеристика службових частин мови. Службові частини мови мають суто синтаксичне призначення і виступають аналітичними синтаксичними морфемами. Вони позбавлені самостійної номінативної функції. Лексичне і граматичне значення в них не розрізняється. Будь-які відношення частки мови виражати не можуть самі по собі, а лише у зв'язку з повнозначними словами або синтаксичними конструкціями, І. е: грім і блискавка, хоч би скласти іспит, були обламані. Окремо виділяється вигук, він не належить ані до слів, ані до морфем, а відноситься до всього речення.

4. Відмінювання іменників 2-ї відміни. До другої відміни належать іменники чоловічого й середнього роду, чоловічого - з нульовим закінченням у називному відмінку однини (шлях, край, степ, клоп, баґнет, преспірант), із закінченням -о (Павло, хамло, Дніпро, батько, хвалько), середнього роду з закінченням -о, -е, -я, крім тих, що при відмінюванні приймають суфікси -ен-, -ат-, -ят-: болото, олово, море, горе, лайно, становище, листя, положення. Друга відміна поділяється на тверду, м'яку та мішану групу. До твердої належать іменники чоловічого роду з основою на твердий приголосний (нелюд, бубир, робітник), крім тих, основа яких закінчується на шиплячий; іменники середнього та чоловічого роду з основою на твердий приголосний з закінченням -о (золото, багно, дурко). Більшість іменників з основою на -р належить до твердої групи: двір, яр, твір, звір, базар (!!! - Рома, вчися! ); слова іншомовного походження з суфіксами -ар, -ир, -ер, -єр, -ур, -юр, -ор та інші: хабар, касир, шофер, доктринер тощо. М'яка грпупа представлена іменниками чоловічого роду, основа яких закінчується на м'який приголосний з нульовим закінченням (стілець, капець, вихователь, ґедзь), іменниками чоловічого роду на -ьо, іменниками середнього роду з закінченням -е (крім тих, що мають основу на шиплячий): поле, море, деревце, лице, яйце та -я: листя, сміття, бажання; чималою кількістю іменників на -р з суфіксами -ир, -ар: календар, кобзар. До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з основою на шиплячий і нульовим закінченням (прищ, плющ, калач), іменники середнього роду з основою на шиплячий і закінченням -е (училище, плече), іменники чоловічого роду на -р з суфіксом -яр, що позначають рід діяльності: смоляр, скляр, дігтяр.