Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дискусія






Дія 1.

Вечір. Квартира Насті. ЇЇ тато, Ігор Миколайович, сидить під торшером та читає.

Настя (забігає до кімнати): Тато! Все, я вирішила! Мені потрібно купити коня! (Ігор Миколайович підводить очі і спантеличено дивиться на доньку) Платити за це все – інструктора, оренду коня - дорого. А свій кінь – це свій кінь, коли захтіла – прийшла поїздила. Я буду сама за ним доглядати. Збруя у нас уже є, то ж діло – за малим!

Ігор Миколайович: жартуєш? Настя, якого коня? Ти хоч собі уявляєш, скільки він коштує?

Настя: ну, приблизно. То залежить який кінь, звичайно.

Ігор Миколайович: звичайно! Хоча, кого я питаю? Ти, як ніхто, все про коней знаєш!

Настя: знаю… звичайно, це не дешево. Але па, (підходить до нього) мені він потрібен! То буде мій і тільки мій кінь. Я буду сама їздити і інших катати – дітей, дорослих. Ти ж знаєш, що деяким дітям коні навіть від хвороб допомагають одужати..

Ігор Миколайович: Настя, я все розумію. Діти – це добре. Але де ти збираєшся брати гроші на того коня? Це ж не одна тисяча гривень, і навіть не десять! Ти ще вчишся, а у мене не така уже й висока зарплатня, щоб я мін коней купувати!

Настя: ну, па, ну, послухай. Він мені потрібен! Я назбираю гроші. Ну, буду флайєри роздавати в переходах, хочеш? Влітку влаштуюся на якусь роботу. Через певний час я все відроблю, я віддам тобі гроші. Але він мені потрібен уже зараз, па, розумієш?!

Ігор Миколайович: Настя, послухай. Я намагаюся зараз скласти кошти тобі на навчання в університеті. Ти знаєш, на бюджетне місце попасти важко, тим більше, що вчишся ти - так собі. Я хочу, щоб у тебе була хороша професія. Тобі непогано дається математика, тож економічний факультет – саме те, що потрібно! А навчання за контрактом там не з дешевих. А ти мені тут про коня! Які коні, Настя!

Настя: па, але я не хочу бути економістом! Я хочу бути тренером з кінного спорту. Ось що мені легко дається. І саме цим я хочу займатися, а не сидіти у кабінетах і плюси на мінуси множити! Як ти мене не зрозумієш!

Ігор Миколайович: Настя, це ти мене не розумієш. Коні – кіньми, а про майбутнє треба думати і вчасно зробити правильний вибір.

Настя засмутилася, видно, що зараз розплачеться.

Ігор Миколайович (більш лагідно): Доню, ну заспокойся. Просто ти ще маленька, от і думаєш, що кіньми можна на життя заробити. Краще послухай мене. Університет – це освіта, а маючи освіту ти гарантовано матимеш більше шансів отримати хорошу роботу. Я ж про майбутнє твоє турбуюся…

Настя: тато, моє майбутнє – коні. І ніякого іншого я не хочу.

Ігор Миколайович: не хочеш… Настя, можливо, ти мене зараз і не зрозумієш, але я все одно скажу: те, про що ми мріємо у молодості не завжди так і відбувається. Мріяти – добре, але є ще й реальність і вона не така романтична, як ти думаєш.

Настя: але для чого тоді мрії, якщо до них не прагнути? Я ХОЧУ і БУДУ працювати з кіньми. Це – моє покликання.

Ігор Миколайович: ну гаразд, Настуню. Заспокойся. Якось влаштується все. Я подумаю. Я спробую. Я б для тебе все зробив, аби тільки ти була щаслива і щоб твоя мати, дивлячись на тебе з небес - раділа за тебе. Але не обіцяю, що все буде так, як ти хочеш, бо ж я не всесильний.

Настя (пригортаючись до тата): па, пробач. Я все знаю.. Я теж дуже сумую за мамою… А пішли цієї суботи зі мною на тренування – побачишся із Вогником. Він тебе завжди впізнає, чує, що ти - людина хороша. Подивишся, які у мене успіхи..

Ігор Миколайович: гаразд, підемо. Хоч у мене й справ багато на суботу, але для тебе - я завжди вільний. А зараз - йдемо чай пити, доню, бо вже час вечері. Я твої улюблені цукерки купив – пташине молоко.

Настя: О, дякую! Ти – найкращий тато у світі!

Йдуть зі сцени, обійнявшись.

Дія 2.

Натовп людей. Голосно звучить пісня Елтона Джона. Серед натовпу просуваються троє дівчат: Настя та дві її подруги – Даша і Марина. Марина бачить когось в натовпі, відходить на хвильку і повертається уже під руку із хлопцем, у якого на футболці написано «Волонтер».

Марина: дівчата, знайомтесь. Це – Павло.

Даша: привіт! Я Даша, а це – Настя! Приємно познайомитися!

Настя: (зачарована) привіт..

Павло: і мені приємно.. (зупиняє довше свій погляд на Насті, вона ще більше ніяковіє і відводить очі). Як вам концерт?

Марина: Супер! Він справді маестро, а наживо його музика й пісні – просто вражають. І взагалі, він стільки робить! Я читала, що його благодійний фонд по боротьбі зі СНІДом був створений одним із перших – ще двадцять років тому!

Павло: Це чудово, що він до нас приїхав. Це надихає усіх, в тому числі і нас із вами.

Даша: нас із вами? А ми тут до чого? Ми ж не ВІЛ-позитивні!

Павло: і що із того? Хто знає, чи немає серед твоїх друзів чи знайомих таких, що потребують підтримки та лікування від ВІЛ/СНІД? Хіба ти й тоді казатимеш, що тобі до цього діла нема?

Даша: ну, то інше. А мене особисто ВІЛ не торкнеться! Ніколи! Я ж не наркоманка якась там!

Марина: Даша, якщо ти згадаєш, то нам у школі казали – епідемія ВІЛ вже перейшла на загальне населення. Це значить, що кожен, без винятку - у зоні ризику!

Павло: так, це правда. Тому й концерти такі влаштовуються – щоб увагу людей до цієї проблеми привернути. А тобі, Настя, як? Подобається концерт?

Настя: так, гарно… Я просто натовпи не люблю – а тут просто дихнути нема чим.

Даша (сміється): так, Настя у нас більше музику тупоту копит любить..

Павло: що? «Тупотукопит»? Це що? Якась група? Ніколи не чув..

Дівчата сміються, Настя ніяковіє ще більше

Марина: ні, Настя займається кінним спортом і коні для неї – то найкраща музика.

Павло: ого, от в чому річ… (до Насті) і що, гарно їздиш?

Настя: дивлячись, із ким порівнювати...

Павло: а ти запроси мене на тренування, я й порівняю-оціню..

Настя: у нас не прийнято…

Марина: ну що ти, Настя. Я ж була там, і з тобою каталася. (до Павла) Настя – просто суперово у сідлі тримається! Я у порівнянні із нею – просто каракатиця на віслюкові (сміється).

Павло: тим більше, хочу подивитися. А що, туди можна прийти й самому поїздити верхи, навіть якщо нема досвіду?

Настя: можна, чому ж не можна. За гроші – все можна.

Павло: то що, Настю, можна я прийду? Ти б мені все показала та навчила.

Настя: я не інструктор. Поки що. Але дещо показати можу. Я там завтра буду о 16.00.

Павло: гаразд. Я приїду. Там і зустрінемось. (до усіх) мушу йти, бо маю ще багато роботи. Ще побачимося, дівчата! Пока, Настя!

Дівчата: пока!

Павло йде.

Даша (дивлячись йому у слід): ух ти! Але він на тебе запав, Настуню! Ну і гарний же хлопець! Не була б закохана – закохалась би у нього, сто відсотків!

Марина: точно, запав! (до Насті) Розкажеш потім як ви покаталися?

Настя (соромиться): може й розкажу. Якщо прийде… Побачимо ще.

Музика стає гучнішою. Дівчата йдуть далі і зникають у натовпі.

Дія 3.

Двір, біля під’їзду Насті.Вона йде додому, зосереджена на своїх думках. Її наздоганяєДмитро.

Дмитро: привіт!

Настя (здивовано): привіт, Діма.

Дмитро: як ти? Де пропала? Давно тебе не бачив. Їздила кудись на канікулах?

Настя: ні, просто була зайнята.. А чого це ти раптом цікавишся?

Дмитро: ну, так.. просто. Думаю, спитаю, як у сусідки справи… А ти, Настя, що сьогодні ввечері робиш?

Настя (ще більш здивовано): що роблю?

Дмитро: ну, так, чим займатимешся? Я просто… хотів тебе запросити…

Настя: це куди ще?

Дмитро: на вечірку. У мене сьогодні вечірка. Приходь. Побалакаємо, на гітарі тобі пограю.

Настя: ну… взагалі-то дякую… за запрошення… якось то в мої плани не входило.

Дмитро: а, зрозумів. А завтра що робиш?

Настя: на тренування йду.

Дмитро: а після? Давай, я тебе зустріну? Морозива десь поїмо. Любиш морозиво? Яке?

Настя: люблю. Звичайний пломбір..

Дмитро: чудово! то я буду чекати на тебе завтра біля виходу з іподрому, гаразд?

Настя (зовсім розгублено): гаразд…

Дмитро йде задоволений. Настя розгублено дивиться йому у слід.

Настя (до себе): і що це з ним? Раніше він мене й не помічав, проходив повз мене, ніби я привидом була. Звичайно, я ж не перша красуня в класі, а з його популярністю – тільки з такими дівчатами водитися.. І чому це він змінився? І вечірка, і морозиво… Щось тут не так.. якось дивно все це. Дуже, дуже дивно..

Йде в роздумах зі сцени.

 

Дія 4.

В кімнаті сидять Настя, Марина та Даша.

Настя: ось так дівчата, дивно мені. Раніше він мене не помічав, а тепер постійно якісь знаки уваги. Вконтакті мені постійно пише, запрошує на свої репетиції, навіть присвятив пісню одну – каже сам написав..

Даша (чомусь засмучена, говорить скоріше до самої себе): присвятив…здуріти можна… І звідки на тебе таке щастя звалилося? …

Марина: ну, а Павло що?

Настя: Павло? З Павлом – добре.. спокійно з ним. Він, знаєте, такий врівноважений. Я ж на початку, м’яко кажучи, мало привітна була: постійно чимось не задоволена, він – до мене, я – від нього, він – з турботою, я – з байдужістю. І як він мене витримує? (сміється). Але знаєте, чесно кажучи, з ним таки буває нудно. Я ж не ідеальна, знаю, і поруч з ним часом відчуваю себе зовсім недосвідченою і невихованою. І це напружує…

А с Дімкою – з ним інакше, легко так… Він просто поруч – нічому мене не вчить (ну, не рахуючи гітари), не починає розмов про майбутнє, освіту, роботу….

Даша: ну, звичайно. Йому про це думати й не треба. Йому бізнес у спадок дістанеться – для чого напружуватися?

Марина: при чому тут це? Головне, щоб людина порядна була, а вже чим він займатиметься – хоч молоко продаватиме, хоч літаки – не важливо.

Настя: дівчата, Діма тільки таким здається – розбещеним, зверхнім. Насправді, він дуже простий у спілкуванні, але від того не менш начитаний, ніж, наприклад, Павло. Діма уміє глибоко мислити, уміє спостерігати і аналізувати поведінку людей, як справжній психолог. Просто зараз – музика і спілкування з різними людьми – його улюблені заняття.

Даша: Настя, не ображайся. Я просто мала на увазі, що все ж ви з ним - із різних світів. У нього проблем із тим, як втілити свої бажання у життя, немає – що захоче, те матиме. У тебе ж, не секрет, - інша ситуація. І йому ніколи не зрозуміти твого захоплення кіньми, адже це – «нераціональне використання коштів», як каже мій тато.

Настя: та ні, насправді, він мене в усьому підтримує!

Даша: звичайно, зараз він казатиме тобі саме те, що ти хочеш почути.

Марина: чому це ти так кажеш?

Даша: о ви, невинні мої душі! Хіба не зрозуміло? У хлопців одне в голові! Думаєш, він на тобі одружуватися зібрався? Як би не так! Він просто хоче затягти тебе у ліжко! А потім, отримавши бажане, почне шукати собі іншу забавку – іншу наївну дівчину!

Марина: Даша, заспокойся! Та що з тобою сьогодні?!

Настя: ти справді не в собі, Даша. Може у тебе температура?

Даша: зі мною все нормально! Я просто кажу вголос те, про що ви не дозволяєте собі навіть думати.

Настя (підходячи до Даші та обіймаючи її): Даша, дякую, що ти так за мене турбуєшся. Але ти не хвилюйся, я дам собі раду.

Марина: Настя, признайся, а ви вже цілувалися?

Настя: ми? З ким?

Даша: з ким з ким, з обома?

Настя (зашарілас я): ні. Ні з ким я не цілувалася. Я взагалі не вмію….

Даша (з надією в голосі): справді?

Настя: так. Більше того, я й не впевнена, що хочу цього.

Марина: ну і нормально. Я от тільки місяць тому вперше поцілувалася із хлопцем. І чесно скажу – було так собі, не дуже й приємно (скривилася)…

Даша: тобі просто не пощастило. Насправді – поцілунки – то приємно.

Настя: дівчата, годі вже! Хлопці, поцілунки... Йдімо краще, я вам покажу нові фотки – тато робив.

Даша (вже більш радісно): хто про що, а Настя – про коні!

Марина: а чаю нам запропонуєш?

Настя: ні, тільки кип’ячене молоко!

Дівчата кривляться – їм явно не подобається ідея пити гаряче молоко із пінкою.

Настя (сміється): жартую! звичайно, ходімо, у мене є і чай і до чаю! не моритиму ж вас голодом!

Дівчата йдуть, обійнявшись.

Дія 5.

Марина: Даша, слухай, я все хтіла тебе спитати дещо.

Даша: то питай.

Марина: вчора ти якось дивно себе поводила, коли ми у Насті були. Я тебе не впізнавала. Що то було?

Даша: та нічого. Просто я знаю багато подібних історій – дівчина закохується у хлопця, потім доходить до сексу, потім хлопець кудись зникає, а дівчина мало того, що розчарована, із розбитим серцем залишається, а часом – ще й вагітна чи хвора.. Я просто не хочу, щоб Настя була ще одною героїнею такої історії.

Марина: Даша, ну ти що. Ні, я не говорю, що такого не буває, часом хлопці дійсно вчиняють погано, але ж у тих дівчат свій розум є, чи не так?

Даша: розум то є, але ж ми, дівчата, коли нам кажуть хороші слова, гарно з нами поводяться, подарунки дарують – так охоче приймаємо то все – за прояви кохання! Скажеш – ні?

Марина: ну, так може бути…але

Даша: та що «але»! Та просто от два тижні тому із моєю двоюрідною сестрою така історія трапилася. Той хлопець за нею три місяці ходив, уваги її добивався, з коледжу чекав із квітками, через подруг шоколадки передавав.. вона така тоді була щаслива, вже готова була за ним на край світу їхати. А одного дня прийшов до неї, та й каже – ми вже півроку разом, час переходити на інший етап стосунків. Я тебе кохаю, ти мене теж. Але просто за ручки ходити-триматися – мені вже мало. Тож, каже, давай спробуємо більш тісно познайомитися.

Марина: і що?

Даша: що, що? Вона йому – я люблю, але не готова, а він – якщо любиш, то доведи. Отак! Що тут скажеш? Як не погодилась би – значить не любить, тому… ну, власне, ти сама все зрозуміла. Через місяць таких «більш тісних» стосунків, вони почали все частіше сперечатися, а згодом – він сказав, що вона не виправдала його сподівань і залишив її. Я тоді й не знала, як її втішити. А кілька днів тому з'ясувалося, що вона вагітна! Ти тільки уяви! Їй всього 17 років, а тут – дитина!

Марина: о! а про контрацепцію вони що, нічого не чули? Та вже ж дітки з дитячого садка знають, що є безліч методів попередження непланованої вагітності, а презервативи - так їх узагалі безкоштовно у деяких клініках можна взяти!

Даша: не знаю. Сестра думала, що це клопіт хлопця, а він видно був упевнений, що про захист від вагітності мала подбати вона.

Марина: ото дають! Це ж відповідальність обох! Вони мали це обговорити! Ну, менше з тим. Зрештою, зараз про це вже пізно говорити. Так що далі? Що вона вирішила? Вона хлопцеві сказала? Батьки як відреагували?

Даша: так, хлопцеві сказала. Батькам теж довелося все розповісти. Не знаю, що вони вирішать. Але я впевнена, що він най ній одружуватися й не збирається, а чи народжуватиме вона чи ні – то хоч і її право обирати, але, я думаю, батьки ще не готові онуків няньчити..

Марина: та почекай іще, Даша, може все налагодиться… А у нашої Насті – все зовсім не так! Ти ж чула, вона й не цілувалася ніколи. Не можна сказати, що вона навіть із Дімою чи Павлом зустрічається. У тому і іншому випадку Їх спілкування скоріше можна назвати дружбою.

Даша: та ні. Не знаю як там Павло, а Дімка - просто за перевіреним сценарієм діє, це неозброєним оком видно! Що ж ви такі наївні! Та ще місяць тому він і не помічав Настю, а тут раптом – така увага. Я впевнена, що він просто із кимось парі уклав, поспорив, що вона – буде його. Не тому, що він її любить, а щоби іншим довести, що навіть таку занурену у свої думки, начитану, стриману і захоплену улюбленою справою дівчину як Настя – він отримає. А потім…

Марина: кине? Думаєш? Ні, я у це не хочу вірити! Ти усе вигадала! У тебе є докази?

Даша: поки що немає, але я тобі обіцяю, що добуду. Тільки не кажіть мені потім, що я вас не попереджала! (швидко йде)

Марина: Даша, ти куди? Почекай! (йде за Дашою).

Дія 6.

На дворі на лавці сидять Дмитро із гітарою та його друг Гришко. Дмитро щось награє на гітарі, Гришко грає у гру в телефоні.

Гришко: і нащо вона тобі, та дивна, помішана на конях Настя? Хіба нема інших дівчат навколо. Он глянь, як Дашка на тебе дивиться. Здається якби могла, очима б тебе і з’їла би.

Дмитро: хіба? Щось не помічав. Так, Даша гарна дівчина... просто…

Гришко: так отож. То чого ж ти з цією Настею стільки часу проводиш? Ну, вона ж – ніяка, сіре мишеня, та ще й якась перелякана, чи що.

Дмитро: розумієш, вона не така як усі. Мені просто цікаво дізнатися про неї більше.

Гришко: та ти заморишся її вивчати. Я ж бачив, вона ж весь час мовчить. І як тобі не нудно із нею?

Тут на задньому плані з’являється Даша, і намагається непомітно підійти до хлопців і послухати про що мова.

Дмитро: ти не розумієш. Мені просто принципово цікаво – дізнатися, яка вона всередині. Це як от твоя гра в телефоні – поки не виграєш, заспокоїтися не можеш. Так і тут.

Гришко: ти жартуєш? Стільки часу і сил тільки заради того, щоб пограти?

Дмитро: а чому б ні? Чи це гірше за те, чим зараз займаєшся ти? Мені це цікаво, я люблю дізнаватися, вивчати людей. Особливо дивних – тим вони для мене й цікаві. Це – моє хоббі! Чим погано? А Настя – ще й дівчина. Це ж взагалі - створіння з іншої планети, як у книжках пишуть. От вивчу з чого вона «складається» – тоді й займуся, може, чимось іншим.

Після цих слів Даша, задоволена тим, що почула, непомітно йде.

Гришко: ну ти, Дімка, ненормальний. Як це – з чого вона складається? Ти що, стоматолог чи вухогорлоніс – заглядатимеш у її нутрощі, щоб вивчити яка вона зсередини? Чи ти…. збираєшся її звабити? Оо, молодець. Я від тебе такого й не чекав!

Діма: хто про що думає, те й тому сниться! Гришко, не суди усіх по собі.

Гришко: та я що, я не суджу по собі…

Діма: ну то тоді думай, що говориш. Мене Настя цікавить як людина, як особистість, а не як дівчина, що має гарне тіло. Я хочу дізнатися про неї більше не для того, аби щось від неї отримати, а просто тому, що мені цікаві незвичайні люди. Я ж тільки нещодавно дізнався, що вона – до речі єдина з багатьох моїх знайомих – займається із кіньми. А це, я тобі скажу, багато про що говорить. Тварину не обманеш, і якщо людина погана – до себе її не підпустить.

Гришко: ну і що, до чого тут це? Ти ж до неї залицяєшся, хіба ні?

Діма: зараз я просто хочу з нею спілкуватися. А як ще привабити до себе людину, як не роблячи для неї щось хороше. І хіба морозиво – це залицяння? Я он і тебе часто пригощаю – то що, ти це теж як залицяння приймаєш? (граючи дурника, лоскотить його) Любий Гришко! (сміється)

Гришко (смієтьс я): ще чого! ну, але ж ми друзі, це ж нормально!

Діма: отож. Так що не нервуй, все під контролем. А що буде далі – побачимо… То що, пішли на репетицію. Бо вже час! (підводиться) «Пошли, джидай, нас ждут великие дела!»

Гришко (ліниво встаючи): а як же, ждуть. Дочекатися не можуть...

Обоє йдуть зі сцени, Дмитро, йдучи, щось награє на гітарі.

 

Дія 7.

Вечірка у Дмитра вдома. Грає музика. Хлопці та дівчата танцюють, спілкуються, п’ють сік, хтось грає у настільні ігри. На сцені з’являються Марина з Настею і Павлом. До них підходить Діма, вітається.

Діма: привіт, привіт. Чекав на вас.

Цілує дівчат у щічки, Павлові жме руку.

Дмитро (до Павла): Ну що ж, багато чув про тебе, Павло. Кажуть – ти майже бездоганний, дівчата от від тебе в захваті. Важко, мабуть, твоїм суперникам. Хоча, дівчата чомусь люблять не чемних та вихованих, а талановитих і кмітливих. Так, Настя?

Настярозгублено дивиться на нього, мовчить.

Павло: може й так. Але то не нам вирішувати. Вибір врешті завжди за дівчиною, чи ти того не знав?

Діма: а ти, я бачу, не таки простий! Цікаво-цікаво!

Тут забігає Даша.

Даша: ну от і прекрасно. Усі тут! Зараз я вам очі відкрию! (Музика стає ледь чутною. До Марини та Наст і) знаєте, що він казав? Я все на власні вуха чула! Він (вказує на Діму), він просто з тобою грається! То у нього хоббі таке – з людьми грати, взяти те, що хоче, а потім – він просто втрачає інтерес! (до Гришка) Так Гришко, ти ж теж це чув? (той ніяково киває головою. До Марини і Насті) А я що вам казала! Він просто забавляється!

Усі спантеличені дивляться на Діму, він теж не може второпати про що мова. Настя, ображена, відходить вбік, Марина її пригортає.

Павло: може поясниш нам усім, в чому справа?

Марина: Діма, то скажи вже щось!

Тут Дмитро здогадується, яку розмову почула Даша і все розуміє. Посміхається.

Діма: а, от ти про що! Даша, ти почула, але не те!

Даша: ну, звичайно, тепер ще я винна!

Діма: заспокойся, Даша. Так, це моє хоббі – вивчати людей, спілкуватися із тими, хто мені цікавий. Настя – якраз така людина, то в чому проблема?

Даша: але ж ти сказав, що Настя для тебе – просто гра, іграшка!
Діма: хіба? Навряд! Скоріше, вона для мене не зовсім зрозуміла, але дуже цікава людина і я хочу по справжньому із нею дружити. Це погано?

Павло: та ні, що ж тут поганого?

Даша: дружити? А вона так само думає – що ти із нею тільки дружити хочеш?

Діма: ну, давайте її спитаємо. Настя, скажи. Як ти до мене ставишся?

Павло: так. І до мене як ти ставишся?

 

Дискусія

 

Дія 8.

Пройшло 2 місяці.

Натовп людей, чути музику. На сцені з’являються Настя, Павло, Дмитро, Даша ті їхні друзі. У Павла, Насті та Дмитра з футболки із написом «Волонтер».

Дмитро: але ж і гарно ми сьогодні попрацювали. Стільком людям роздали буклети, стільком розповіли про Клініки, дружні до молоді.

Павло: так, друзі, ви знаєте, я колись чув таке висловлювання: «якщо ти допоміг одній людині – ти допоміг цілому світові». Тож будемо сподіватися, що хоча б одна дівчина чи хлопець скористаються нашою інформацією і чим змінить своє життя на краще.

Настя: хлопці, ви такі молодці. Якби не ви, то я б ніколи волонтеркою не стала.

Дмитро: ні, не ми, а Павло - молодець!

Павло: та годі! Ми ж усі добровольці, то хіба серед нас є не молодці.

Усі сміються.

Дмитро: насправді я думаю, що я б ніколи і не подумав чимсь таким займатися, якби не Настя. Пам'ятаєте тоді, у мене на вечірці? (до Насті) Ми ж з Павлом тоді хотіли, аби ти між нами вибір зробила.

Настя: так, і то заради чого? Аби просто я визнала хто із вас кращий? Насправді, ніхто ж не був у мене закоханий, чи не так хлопці? (сміються).

Дмитро: ну, що було – те було. Дякувати тобі і Даші, ми все з’ясували. (обіймає Дашу) Правда, Дашуню?

Настя: І добре, що так було. Адже кілька днів по тому я зустріла своє справжнє кохання – хлопця який не просто (з іронією до Дмитра) мене «вивчає», але живе тими самими інтересами, що і я. Тож ми разом будемо втілювати нашу мрію – працювати із кіньми.

Павло: так, ну, я поки що без подруги (посміхається до усіх), хоча, думаю, ви друзі, допоможете мені знайти чудову дівчину. Головне, що ми стали справжньою командою, найкращими друзями. І ми з вами багато що можемо зробити разом, адже волонтери – то велика сила!

Даша: Гаразд, команда, пішли, послухаємо концерт, бо теж маємо право на відпочинок!

Усі разом: пішли!

 

Усі йдуть зі сцени.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.