💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Тема 4. Особистість злочинця

Успішне попередження злочинів можливо лише в тому випадку, якщо увагу буде сконцентровано на особистості злочинця, оскількисаме особистість є носієм причин їх вчинення. Тому можна сказати, що ця особистість - основна і найважливіша ланка всього механізму злочинного поводження. Ті її особливості, що породжують таке поводження, повинні бути безпосереднім об'єктом попереджувального впливу. Тому проблема особистості злочинця відноситься до числа провідних і разом з тим найбільш складних проблем кримінології.

Історія цієї науки свідчить про те, що найбільш гострі дискусії кримінологи вели і ведуть саме з приводу особистості злочинця. У залежності від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки по-різному ставилося і вирішувалося питання, що таке особистість злочинця, як впливати на неї, щоб не допустити більше злочинних дій. Всі ці питання мають велике практичне значення.

Основні підходи до вивчення особистості злочинця

Особистість злочинця завжди була однією з центральних проблем усіх наук кримінального профілю й у першу чергу кримінології.

Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній сфері, як злочин, людина діє в якості суспільної істоти. Тому до нього треба підходити як до носія різноманітних форм суспільної психології, індивідуально-психологічних особливостей, а також придбаних моральних, правових, етичних та інших поглядів і цінностей. У цілому - це джерело злочинного поводження, його суб'єктивна причина, що визначають необхідність вивчення всієї сукупності соціологічних, психологічних, правових, медичних та інших аспектів особистості злочинця.

Особистість злочинця являє собою сукупність соціально значимих негативних властивостей, що розвилися в процесі різноманітних і систематичних дій з іншими людьми. Ця особистість, яка є суб'єктом діяльності, пізнання і спілкування, звичайно, не вичерпується тільки зазначеними властивостями, які до того ж піддаються корекції. У той же час соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядати його як члена суспільства, соціальної групи або інших спільностей, як носія соціально типових рис. Включення злочинця в активне і корисне групове спілкування - важлива умова його виправлення.

Для визначення поняття особистості злочинця необхідно вирішити ряд спеціальних питань, зокрема: чи охоплює це поняття всіх осіб, які вчинили злочин, або тільки частину з них; які сторони й особливості особистості злочинця необхідно вивчати.

І в наукових, і в практичних цілях це поняття повинно об'єднувати осіб, винних у злочинному поводженні. Як злочинність включає такі зовсім різні злочини, як згвалтування і шахрайство, так і поняття особистості злочинця в практичному і науковому сенсі об'єднує осіб, які вчинили ці злочини. Іншими словами, особистість всіх вчинили злочини повинна бути предметом кримінологічного пізнання, що має величезне практичне значення, в першу чергу для профілактики злочинів.

Поняття особистості злочинця в деякій мірі умовне і формальне, оскільки віднесення визначених дій до числа злочинних заздрості від законодавця. Він же, як відомо, може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, які раніше їм розглядалися як злочинні. Не можна не визнати також, що у багатьох осіб, які вчинили, наприклад, необережні злочини, можуть бути відсутні риси, типові для злочинців.

Наявність відмітних риси особистості злочинця не варто розуміти так, що вони властиві усім без винятку особам, які вчинили злочини. Відсутність їх у деякої частини злочинців не знімає питання про необхідність вивчення і їхньої особистості як носія причин злочинного поводження. Проте основна маса злочинців відрізняється певними особливостями [Кудрявцев В.Н. - М. МАУП стор.165-168].

Саме даний факт дозволяє говорити про особистість злочинця як про окремий, самостійний соціальний і психологічний тип. Його специфіка визначає особливості духовного світу злочинців, їх реакцій на впливи соціального середовища.

У цілому особу злочинця можна охарактеризувати як певну модель, соціальний і психологічний портрет, що володіє специфічними рисами. Злочинцям притаманні антигромадські погляди, негативне ставлення до моральних цінностей і вибір суспільно небезпечного шляху для задоволення своїх потреб або невияв необхідної активності в запобіганні негативного результату. Це визначення охоплює і тих, хто скоїв злочин умисно, і тих, хто винен у злочинній необережності.

Кримінологічне вивчення особистості злочинця здійснюється головним чином для виявлення й оцінки тих її властивостей і рис, які породжують злочинну поведінку, з метою його профілактики. У цьому виявляється найтісніша єдність трьох вузлових кримінологічнихпроблем: особистості злочинця, причин і механізму злочинної поведінки; профілактики злочинів. При цьому, однак, особистість злочинця центральна в тому сенсі, що її кримінологічні особливості первинні, оскільки є джерелом, суб'єктивною причиною злочинних дій. Якщо говорити про цілеспрямовану корекції поведінки, то його неможливо змінити, якщо зазначені особливості залишаться колишніми.

По-перше, криміногенні риси особистості формуються під впливом названих факторів. Однак «закріплені» в особистості, вони перетворюються в самостійну силу, применшувати значення якої не слід. По-друге, скоєння злочину можуть сприяти, навіть провокувати на це ситуаційні обставини, зовнішнє середовище. На, як відомо, одна й та сама ситуація сприймається й оцінюється різними людьми по - різному. У кінцевому підсумку в механізмі індивідуального злочинного поведінки особистість злочинця грає провідну роль по відношенню до зовнішніх чинників. Тому вчинення злочину точніше було б розглядати не тільки як результат простої взаємодії особистості з конкретною життєвою ситуацією, в якому вони виступають в якості рівнозначних " партнерів". Злочин є наслідок, реалізація криміногенних особливостей особистості, яка взаємодіє з ситуативними чинниками.

Вивчення особистості злочинця повинно будуватися на правовій основі, тобто повинна вивчатися особистість тих, хто за законом визнається суб'єктом злочину. Тому розглянута категорія має тимчасові рамки: з моменту вчинення злочину, посвідченого судом, і до відбуття кримінального покарання, а не до моменту констатації виправлення. Після відбуття покарання людина вже не злочинець, а тому не може розглядатися як особистість злочинця. Людина звільняється від покарання не тому, що виправився, а тому, що закінчився зазначений законом термін покарання. Дійсне ж його виправлення, якщо під цим розуміти позитивну перебудову системи моральних і психологічних особливостей, ведення соціально схвалюється способу життя, може мати місце значно пізніше відбуття покарання або взагалі не наступити.В останньому випадку потрібно говорити не про особу злочинця, а про особу, що представляє суспільну небезпеку.

Тим не менше потрібно вивчати не тільки тих, хто вже скоїв злочин, але й тих, чий спосіб життя, спілкування, погляди і орієнтації ще тільки свідчать про таку можливість, яка реальністю може і не стати. У сфері кримінологічних інтересів перебувають алкоголізм, наркоманія, бродяжництво, проституція та інші незлочинні антигромадські явища і відповідно особистість тих, хто робить такі вчинки. Все це служить базою науково обгрунтованої системи профілактики злочинів, в тому числі ранньої, але вивчення зазначених осіб виходить замежі особистості суб'єкта злочину. У предмет кримінології входять не тільки особистість власне злочинця, але і тих, хто може стати на злочинний шлях, що виключно важливо для боротьби з злочинність.

Кримінологія не визначає завдання, межі та інструментарний досліджень особистості злочинця, здійснюваних іншими науками.Кримінологія може брати на себе функції міждисциплінарного пізнання, оскільки особистість злочинця входить в її предмет.

Дуже важливо розкрити в особистості злочинця то важлива ланка, яка надає цій особистості характер цілісності. Найбільш важливими про основоположними є наукові дослідження в кримінології.

Тільки кримінологія досліджує всю сукупність філософських, соціологічних, психологічних, економічних, правових, етичних, педагогічних, психіатричних, медичних, демографічних та інших аспектів особистості тих, хто скоїв злочин.

Існують риси кримінологічної характеристики особистості злочинця. Соціально-демографічна риса. Вивчення та врахування кримінологічних особливостей особистості дозволяють встановити відмінності злочинців від непреступніков, виявити фактори, що впливають на скоєння злочинів. Такий аналіз необхідно здійснювати не тільки в масштабах країни, республіки, краю або області, а й у містах і районах, на окремих ділянках оперативного обслуговування. Його результати допоможуть визначити найбільш важливі напрямки попереджувальної роботи.

Дані про соціальне становище про рід занять осіб, які вчинили злочин, дозволяють зробити висновки про те, в яких соціальних верствах і групах, в яких сферах життєдіяльності найбільш поширені ті чи інші злочини.

Наявність психічних аномалій допомагає зрозуміти вчинення лише окремих видів злочинів - в основному, деяких насильницьких злочинів та хуліганських дій, або пов'язані зі значною деградацією особистості злочинця, з її постійним антигромадських способом життя.Основна ж маса злочинів скоюються, як правило, психічно цілком здоровими людьми.

Разом з тим окремі злочини можуть вчинятися особами з відхиленнями в психіки, проте ці відхилення не завжди мають відношення до злочину. Залежно від форми, групи та стійкості психічних аномалій вони можуть бути криміногенних в одних випадках і абсолютно нейтральні - в інших. Тому важливе значення має знання зв'язку окремих форм патологій з окремими видами злочинів. У конкретних випадках потрібно оцінювати, в якій саме зв'язку знаходиться скоєний злочин з психічною аномалією.

Злочинці на відміну від непреступніков гірше засвоюють вимоги правових і моральних норм, які не роблять на них істотного впливу.Такі люди дуже часто не розуміють, чого від них вимагає суспільство.

Існують і інші порушення соціальної адаптації, які викликаються відсутністю мотивованості до дотримання соціальних вимог. У цьому випадку людина розуміє, чого від нього вимагає оточення, але не бажає ці вимоги виконувати. Це породжується відчуженням особистості від суспільства і його цінностей, від малих соціальних груп. У таких людей погана соціальна пристосовуваність. Тому в них виникають чималі складнощі при спробах адаптуватися в тих же малих групах.

Однак це зовсім не означає. Що аномалії психіки є причиною скоєння злочинів. По-перше, серед всієї маси злочинців суб'єктів з такими аномаліями не так багато. По-друге, навіть наявність аномалій у конкретної особи далеко не завжди свідчить про те, що вони зіграли криміногенну роль у його протиправне поведінку. По - третє, як доведено багатьма емпіричними дослідженнями, не сама аномалія психіки визначає вчинення злочину, а то виховання, ті несприятливі умови формування індивіда, що породили його криміногенні особистісні риси.Зрозуміло, такі аномалії можуть сприяти їх виникненню і розвитку, як і самому протиправної поведінки, але лише в якості умови, не визначають зміст цих рис.

Зрозуміти суб'єктивні причини злочину, представлені в мотив, можна лише шляхом психологічного дослідження особистості. Дефекти психіки, якщо, звичайно, вони є, зовсім не є мотивами злочинної поведінки, хоча і можуть впливати на поведінку. Основне значення має не сама аномалія, а соціальний образ особи, сформований суспільством.

Класифікація і типологія злочинця

Усі особи, які вчинили злочини, відрізняються один від одного по демографічним, правовим, психологічним і іншим ознакам, з одного боку, а з іншого - вони з тих же причин схожі між собою, утворюють стійкі групи. Тому виникає необхідність класифікації і типології злочинців.

Для того щоб правильно вирішити питання класифікації і типології злочинців, необхідно визначити принципові методологічні підходи наукового пізнання. Але перш за все треба пам'ятати, що класифікація і типологія не одне і те ж.

Класифікація, будучи нижчим рівнем узагальнення, стійку угруповання досліджуваних об'єктів за їх окремими ознаками і будуватися на дуже суворих умовах груп і підгруп, кожна з яких займає чітко фіксоване місце. Типологія ж не містить такої жорсткої диференціації.

Типологія - метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленовування систем об'єктів та їх групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі чи типу. Типологія спирається на виявлення подібності та відмінності досліджуваних об'єктів, прагнути відобразити їх будова, виявити їх закономірності. При побудові типології, на відміну від класифікації, не потрібно вичленення всіх без винятку типів, що складають частини пізнаваного об'єкта. Так, серед злочинців можливе виділення і вивчення одного типу, наприклад особистості насильницького злочинця. Важливою відмінністю класифікації від типології є те, що перша дає опис досліджуваного об'єкта, а друга - його пояснення, тобто за допомогою типології можна успішніше розкрити його природу, причини, закономірності зародження і розвитку, скласти прогноз.

Класифікація злочинців може бути побудована за різними підставами, серед яких можна виділити дві великі групи: соціологічні, у тому числі соціально-демографічні, і правові. До перших з них відносяться: стать, вік, рівень освіти, рівень матеріального забезпечення, соціальне становище, наявність сім'ї, соціальне походження, зайнятість у суспільно корисній праці, рід занять, наявність спеціальності, місце проживання. До правових: характер, ступінь тяжкості вчиненого злочину, вчинення злочинів вперше або повторно, у групі або поодинці. Тривалість злочинної діяльності, об'єкт злочинного зазіхання, форма провини.

За названим класифікаційним підставах можуть бути виділені й окремі типи, наприклад, неповнолітні злочинці, жінки злочинниці, насильницькі злочинці, злочинці міські жителі ит.д..

В основу типології покладено саме мотив. Мотив - внутрішнє спонукання до поведінки, це те, заради чого воно здійснюється, в ньому полягає його об'єктивний зміст. Мотив найбільш яскраво характеризує людину, і особистість така, які його мотиви.

Серед основної маси осіб, які вчиняють так звані загальнокримінальні злочини, по мотиваційним критеріями можна виділити «корисливий», «престижний», «ігровий», «насильницький», і «сексуальний» типи. Їх виділення носить умовний характер. Можуть бути виділені й інші типи. Вид злочинів не збігається з типом особистості злочинця, що здійснює один із злочинів цього типу.

Мотив - головний, але не єдина ознака для типології злочинця. Їх типологічні групи можуть бути побудовані і за характером злочинної спрямованості, і за ступенем суспільної небезпечності.

За характером злочинної спрямованості можуть бути виділені наступні типи: корисливий, насильницький, корисливо-насильницький і «універсальний». «Універсальний» тип злочинця названий так тому, що складові його особи здатні робити самі різні злочини - економічні і сексуальні, привласнення майна і катування і т.д. Отже, у них можна виявити певну гнучкість і мінливість мотивів, поєднання різних з них.

У підставу більш складної типології за ступенем суспільної небезпеки потрібно покласти наступний ознака: ставлення злочинця до головної цінності - людського життя. Відповідно до цього виділяють такі типи:

«Абсолютно небезпечний» - здійснює серійні вбивства, в тому числі наймані і сексуальні, а також вбивства декількох осіб одночасно, як правило, раніше незнайомих, або загальнонебезпечним способом.

«Особливо небезпечний» - здійснює вбивства, як правило, у конфліктній ситуації, а так само тривалий час корисливі та корисливо-насильницьких злочинів. Сюди ж слід відносити керівників злочинних організацій.

«Небезпечний» - здійснює злочини проти особистості, що порушують громадський порядок, але не посягають на життя.

«Представляє суспільну небезпеку» - решта злочинців, в першу чергу ті, які вчинили злочин неумисно або в силу несприятливого збігу обставин, але не проти життя людини.

За такою ж схемою може бути побудована типологія корисливих злочинців, проте зміст кожного типу буде, звичайно, іншим.

Формування особистості злочинця.

Процес формування особистості прийнято розглядати як соціалізацію, тобто процес наділення особистості суспільними властивостями, вибору життєвих шляхів, встановлення соціальних зв'язків, формування самосвідомості й системи соціальної орієнтації, входження в соціальне середовище, пристосування до неї, освоєння певних соціальних ролей про функцій. У цей період з'являються і закріплюються типові реакції на виникаючі життєві ситуації, найбільш характерні для даної людини переваги.

Соціалізація особистості як активний процес триватиме не все життя, а лише період, необхідний для сприйняття комплексу норм, ролей, установок і т. д., тобто протягом часу, необхідного для становлення індивіда як особистості. Можна виділити первинну соціалізацію, або соціалізацію дитини, і проміжну, яка знаменує собою перехід від юнацтва до зрілості, тобто період від 17-18 до 23-25 ​ ​ років.

Особливо важливу роль у формуванні особистості відіграє первинна соціалізація, коли дитина ще несвідомо засвоює зразки і манеру поведінки, типову реакцію дорослих на ті чи інші проблеми, як показують психологічні дослідження особистості злочинців, вже дорослим людина часто відтворює у своїй поведінці те, що відобразилося в його психіки в період дитинства. Злочинне поведінка в певному сенсі є продовження, наслідок первинної соціалізації, але. Звичайно, в інших формах.

Дефекти первинної, ранньої соціалізації в батьківській сім'ї можуть мати криміногенне значення в першу чергу тому, що дитина ще не засвоїв інші позитивні впливи, він повністю залежний від старших і скоєно беззахисний від них. Тому питання формування особистості цілком заслуговують виключного увагу кримінологів. Сім'я - головна ланка тією причиною ланцюжка, яка виводить на злочинну поведінку.

До числа несприятливих сімей ставляться тільки ті, в яких батьки роблять протиправні або аморальні дії. Вирішальну роль грає не тільки склад сім'ї, не тільки відносини між батьками, навіть не тільки їх об'єктивне непристойна, нехай і протиправна поведінка, а головним чином їх емоційне ставлення до дитини, його прийняття або, навпаки, відкидання.

Можна виявити достатню кількість сімей, в яких батьки вчиняють правопорушення, але їх емоційне ставлення до дітей відрізняється теплотою і щирістю. Є підстави вважати, що саме відсутність подібних відносин у дитинстві у вирішальній мірі визначає неналежним поведінку в майбутньому.

Проте умови життя дитини не прямо і не безпосередньо визначають його психічний та моральний розвиток. В одних і тих же умовах можуть формуватися різні особливості особи перш за все із-за того, в яких взаємовідносинах із середовищем знаходиться людина, якими біологічними рисами він володіє. Середовищні впливу визначаються залежно від того, через які раніше виниклі психологічні властивості дитини вони переломлюються.

Є безліч переконливих доказів того, що в сім'ях з міцними, теплими емоційними контактами, шанобливим ставленням до дітей у них активніше формуються такі якості, як колективізм, доброзичливість, уважність, здатність до співпереживання, самостійність, ініціативність, вміння вирішувати конфліктні ситуації та ін Всі це робить їх комунікабельними, забезпечуючи високий престиж у групі однолітків.Навпаки, чим менше тепла, ласки, турботи отримує дитина, тим повільніше він формується як особистість. Навіть недостатня увага, низька частота спілкування батьків та дітей з різних причин, в тому числі об'єктивним, нерідко викликають в останніх емоційний голод, недорозвиненість вищих почуттів, інфантильність особистості. Наслідком цього може бути відставання в розвитку інтелекту, порушення психічного здоров'я, погана успішність у школі, вчинення аморальних і протиправних вчинків.

Психологічне відчуження дитини батьками - не єдина причина формування особистості злочинця. Нерідко це відбувається іншим шляхом: у дитини і підлітка є необхідні емоційні зв'язки з батьками, але саме останні демонструють йому зневажливе ставлення до моральних і правових заборонам, зразки протиправної поведінки. Оскільки тісні контакти з ними є, підліток порівняно легко засвоює ці зразки, відповідні їм погляди і уявлення, які вписуються в його психологію і починають стимулювати його вчинки. Цей шлях криміногенного зараження особистості досить добре відомий практичним працівникам правоохоронних органів.

Криміногенні наслідки може мати і такий недолік сімейного виховання, коли при відсутності теплих емоційних відносин і цілеспрямованого морального виховання оточуючі піклуються лише про задоволення матеріальних потреб дитини, не привчаючи його з перших років життя до виконання найпростіших обов'язків перед оточуючими, дотримання моральних норм. По суті, тут проявляється байдужість до нього.

Отверганіе батьками дитини, відсутність батьківського піклування та піклування можуть мати місце в явній, відкритій формі.Найчастіше це випадки, коли його б'ють, знущаються над ним, іноді дуже жорстоко, виганяють з дому, не годують, ніколи не проявляють турботу і т.д., завдаючи йому незагойні психічні травми. Неприйняття своєї дитини може бути і прихованим, відносини між батьками і дітьми в цих випадках як би нейтральні, емоційно ніяк не пофарбовані, кожен живе по-своєму і мало цікавиться життям іншого. Такі відносини виявити завжди важко, їх зазвичай приховують і батьки, і діти, причому роблять це скоріше мимоволі, ненавмисно. Адже навіть для дорослої людини травматично визнати, та ще відкрито, що батьки його не люблять, що він був їм в тягар і т.д.

Відсутність сімейних контактів особливо згубно для дівчаток. По-перше, майже всі відкинуті родиною дівчинки занадто рано починають статеве життя, стають легкою сексуальною здобиччю більш дорослих хлопців, швидко деморалізуються, їх інтимні зв'язки набувають безладний характер. По-друге, відірвавшись від сім'ї, школи, вийшовши за межі нормального людського спілкування, таким дівчатам дуже важко, а іноді й неможливо повернутися до нормального життя, завоювати повагу оточуючих. Соціальне таврування жінок зазвичай виявляється більш стійким і згубним, ніж чоловіків. Особливо трагічно складається доля бродяг, повій, наркоманок, алкоголічок, а також, хто пов'язав себе з професійними злочинцями. Їх не тільки важко перевиховати, але вони самі часом не можуть знайти місце в нормального людського життя.

У результаті емоційного отвергания батьками дитини, його неприйняття або позбавлення батьківської ласки і піклування у його психіці на несвідомому рівні формуються тривожність, занепокоєння, страх втрати себе, свого «Я», свого положення в житті, відчуттяворожості, навіть агресивності навколишнього світу. Ці якості через відсутність належних виховних впливів або, навпаки, негативних впливів потім закріплюються в ході спілкування в школі, у навчальних і трудових колективах, серед товаришів і, що дуже важливо, дуже багатьма і суб'єктивно значимими умовами життя індивіда.

Всі названі якості можна назвати тривожністю, розуміючи її як несвідомий страх небуття, неіснування. Цей страх може мати два рівні - страх смерті (вищий рівень) і постійне хвилювання та невпевненість (нижчий рівень). Якщо тривожність досягає рівня страху смерті, то людина починає захищати свій біологічний статус, своє біологічне існування - звідси вчинення насильницьких злочинів як спосіб захисту від світу, суб'єктивно сприймається як небезпечний або ворожий. Поруч спеціальних психологічних досліджень встановлено, що найбільшхарактерною рисою вбивць є підвищена сприйнятливість, вразливість, очікування загрози з боку середовища. Якщо тривожність зберігається на рівні постійного неспокою і невпевненості, то людина може захищати свій соціальний статус, соціальне існування, свою соціальну визначеність шляхом вчинення корисливих та корисливо-насильницьких злочинів.

Формування та подальший розвиток майбутніх злочинців складаються так, що в порівнянні з іншими вони скоєно інакше бачать навколишній світ і відповідно реагують на його впливу. Їх провідною рисою є постійне прагнення до самоствердження, до самоприятия, захисту себе і свого «Я», відстоювання свого місця в житті. Тенденція до утвердження і до самоствердження може здійснюватися за рахунок зниження статусу іншої людини, його приниження й навіть знищення. Саме такі люди мають найбільший степінь внутрішньої несвободи і дуже схильні до протиправної поведінки.

Наявність спонтанної, неясною тривожності, несвідоме відчуття примарності і крихкості свого буття, побоювання небуття є фундаментальними особливостями особистості і якісно відрізняють злочинця від не злочинця. Ці особливості виникають в результаті несприятливого формування особистості, починаючи з дитячих років. При їх наявності людина може чинити злочини тому, щоб не руйнувалися його уявлення про самого себе, своє місце у світі, його самовідчуття, самоцінність, не зникло прийнятне для нього біологічне і соціальне буття.

Висока тривожність може бути природженою, але знята належним вихованням. Несприятливий ж виховання особистості здатне ще більше посилити тривожність, породити її високий рівень у тих, хто не був схильний до цього. У тривожних особистостей загроза буттю, біологічному та соціальному, здатна подолати будь-які моральні перепони або правові заборони, ігнорувати їх, ніяк не приймати до уваги.Тому не враховується і загроза суворого покарання. Моральні норми в силу зазначених особливостей і відсутність цілеспрямованого виховання не сприймаються ними. Однак у принципі можлива компенсація зазначених рис за допомогою цілеспрямованого, індивідуалізованого впливу з одночасним, якщо це потрібно, зміною умов життя. Але цього в більшості випадків не робиться.

Названі якості закріплюються, розвиваються в особистості, «обростають» іншими позитивними і негативними особливостями, часто протилежними, причому ці нашарування нерідко переважають в її реакції на середовищні впливи. Тому подібні якості цього психічного та психологічного явища як би зникають, затушовуються більш пізніми утвореннями, в першу чергу культурними, а також тими, які викликані фізіологічними змінами.

У нашій країні вже давно існують об'єктивні чинники, що формують високий рівень тривожності особистості: значне розшарування суспільства в зв'язку з різним рівнем матеріального забезпечення, обсягом і якістю соціальних послуг; соціальна напруженість між людьми; втрата людьми, особливо молодими, звичних життєвих орієнтирів та ідеологічних цінностей, деяке ослаблення родинних, сімейних, виробничих та інших зв'язків, соціального контролю; поступове зростання числа тих, хто в сучасному виробництві не може знайти собі місця. Треба думати, що люди похилого віку, неповнолітні та жінки більш уразливі для несприятливих зовнішніх соціальних впливів.

Проте ніяка схильність фатально не призводить до скоєння злочинів.

Страх смерті, як і постійне занепокоєння, можуть бути подолані цілком допустимими і моральними способами. Подолання страху небуття і в тому числі страху смерті є потужним стимулом людської поведінки, творчої діяльності, хоча і дуже рідко усвідомлюється в такій якості. Не можна вважати що страз небуття виконує лише негативні функції. Моральна і правова його оцінка повністю залежить від того, якими способами він долається.

Сім'я, як відомо, психологічно характеризується взаємозв'язком між її членами, а саме наявністю взаємних ідентифікацій, взаємними симпатіями, що породжує спільні інтереси і цінності, узгоджена поведінка. Внутрісімейні відносини являють собою соціально-психологічні механізми взаєморозуміння між членами сім'ї. Здатність кожного з них брати на себе роль іншого. Людина може співчувати і співпереживати іншій людині, якщо він здатний представити себе на його місці, зрозуміти, що той, інший, теж може потребувати допомоги та підтримки. Ідентифікація нерозривно пов'язана з комунікацією, бо тільки уявивши себе на місці іншого, людина може здогадатися про його внутрішній стан. На ідентифікації грунтується одна з головних функцій сім'ї - формування у її членів здатності враховувати в своїй поведінці інтереси інших людей, суспільства.

Значно зросла за останні роки жорстокість людей і агресивність, що виражаються у зростанні насильницьких злочинів, прямо пов'язані з порушенням емоційних комунікацій у родині. Ці комунікації зараз ослабли, родина менше, ніж раніше, здатна ефективно контролювати поведінку своїх членів, які в свою чергу далеко не завжди знаходять у ній можливість психологічної розрядки і відпочинку.Родина перестала належною мірою навчати жінку співчуття, співчуття, м'якості, причому треба відзначити, що якщо батьки її не любили і не піклувалися про неї, то вона навряд чи може навчити цього своїх дітей. Все це негативно позначається на вихованні підростаючого покоління, активно сприяючи зростанню правопорушень серед підлітків.

Сім'я, включаючи в свою емоційну структуру, забезпечує тим самим його первинну, але надзвичайно важливу соціалізацію, тобто«Через себе» вводить його в структуру суспільства. Якщо цього не відбувається, дитина відчужується від неї, закладається основа для вельми вірогідного віддалення в майбутньому від суспільства, його інститутів і цінностей, від малих соціальних груп. Це віддалення може прийняти форму стійкого дезадаптивного, відчуженого існування, в тому числі бродяжництва, якщо не будуть здійснені спеціальні виховні заходи. Остання обставина потрібно підкреслити особливо, тому що просто наступ сприятливих, на думку оточуючих, умов життя може не привести до бажаних результатів, оскільки ці умови суб'єктивно будуть сприйматися як чужі для даного індивіда, що не відповідають його провідним мотиваційним тенденціям.

Несприятливий формування особистості триває у антигромадських малих неформальних групах однолітків. Останнє. Як правило, являють собою об'єднання в минулому відкинутих сім'єю дітей - і юнаків, і дівчат. Їх зближення в рамках такої групи відбувається зазвичай дуже швидко, тому що вони представляють один для одного соціальну та психологічну цінність. Справа в тому, що групова згуртованість і постійне спілкування дозволяють їм встояти перед суспільством, що сприймається ними як щось чуже і вороже. Природно, деякі його важливі норми перестають регулювати їхню поведінку.

Відторгнуті батьківською сім'єю індивід майже завжди потрапляє під сильний вплив антигромадської групи однолітків, учасники якої, як правило, скоюють злочин. Під впливом групи формуються установки і ціннісні орієнтації, що включають способи вирішення виникаючих життєвих ситуацій і проблем. Це дуже важливий момент, оскільки не завжди є протиправним самі мотиви і цілі поведінки, такими часто є способи реалізації мотивів і досягнення цілей.

Вплив групи значно остільки, оскільки дана людина цінує свою участь в її життєдіяльності. Її члени знаходяться в повсякденному спілкуванні, між ними виникають безліч взаємин, заснованих на почуттях, а їх ставлення один до одного і їх оцінки різних соціальних фактів, подій, інших людей неминуче виражаються в емоційній формі. Група засуджує або схвалює, радіє або обурюється, і тому загальний настрій або думки виступають її основними соціально-психологічними та духовними чинниками. Настрої і думки, що панують у групі, неминуче передаються її членам.

Особистість злочинця формується не тільки під впливом мікросередовища, але і широких, макросоціальних явищ і процесів. Вони діють двояко: безпосередньо, особливо за допомогою засобів масової інформації, і опосередковано, через мікрооточення.