Системний блок системний блок

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Усередині системного блоку розташовуються:

Також до складу комп'ютерних систем входять і зовнішні пристрої, так звані периферійні.

Периферійними називають всі пристрої комп'ютера, розташовані поза материнської плати. Частина пристроїв хоч і розташовані поза материнської плати, але також як і материнська плата знаходяться в системному блоці: вінчестер, дисководи, CD-ROM, звукова карта, мережева карта і деякі ін.

За призначенням периферійні пристрої можна підрозділити на:

Тепер розглянемо окремі елементи більш докладно.

Материнська плата - друкована плата, на якій монтується чіпсет і інші компоненти комп'ютерної системи.

На материнській платі крім чіпсета розташовуються роз'єми для підключення центрального процесора, графічної плати, звукової плати, жорстких дисків, оперативної пам'яті та інших додаткових периферійних пристроїв.

Всі основні електронні схеми комп'ютера і необхідні додаткові пристрої включаються в материнську плату, або підключаються до неї за допомогою слотів розширення.

Центральний процесор - це «мозок» будь-якого комп'ютера.Процесор виробляє всі обчислення (арифметичні та логічні операції), взаємодіє з пам'яттю і здійснює управління всіма компонентами ПК. Таким чином, процесор включає в себе наступні частини:

• внутрішні регістри - комірки пам'яті всередині кристалу процесора, призначені для зберігання проміжної інформації.

Найважливішими характеристиками процесора, що визначають його продуктивність (кількість операцій в одиницю часу) є: тактова частота, розрядність, обсяг адресованої пам'яті.

Тактова частота визначає швидкість виконання операцій в процесорі.При підвищенні тактової частоти збільшується продуктивність процесора. Сучасні процесори мають тактові частоти 1000-4000 МГц і більше.

Розрядність оброблюваних даних - кількість біт інформації, одночасно вводиться в процесор і виводиться з нього.Чим більше розрядність, тим більше інформації може обробити процесор за одиницю часу. Розрядність сучасних процесорів - 32 і 64 біт.

Обсяг адресованої пам'яті (адресний простір) - максимальна кількість осередків основної пам'яті, яке може бути безпосередньо адресоване процесором.

Мультипроцесор - це комп'ютерна система, яка містить кілька процесорів і один адресний простір, видимий для всіх процесорів. Він запускає одну копію ОС з одним набором таблиць, в тому числі тими, які стежать які сторінки пам'яті вільні.Містять кілька процесорних ядер в одному корпусі (на одному або декількох кристалах).

Внутрішня пам'ять - це пам'ять, розташована на материнській платі. Внутрішню пам'ять складають два пристрої: ОЗП і ПЗУ.

ОЗП (оперативний запам'ятовуючий пристрій) призначений для зберігання поточних програм і поточної інформації, тобто програм та інформації, з якими в даний момент працює користувач. В англомовній літературі ОЗП називають RAM (random access memory - пам'ять випадкового доступу).

Основними характеристиками ОЗП є: обсяг і час доступу.

Обсяг оперативної пам'яті (од. виміру - Мбайт) - це загальна кількість осередків пам'яті на всіх кристалах ОЗП. У кожній клітинці може зберігається або «1» або «0».Осередки в кристалах пам'яті об'єднані в блоки по 8 комірок, і в кожен такий блок таким чином можна записати байт інформації. Від обсягу ОЗП багато в чому залежить швидкість роботи комп'ютера: чим більший об'єм ОЗП, тим швидше працює комп'ютер.

Час доступу - час, за який процесор може прочитати вміст комірки ОЗП або записати в неї інформацію. Чим менше час доступу, тим швидше спілкується процесор з ОЗП і тим швидше працює комп'ютер.

ОЗП є енергозалежною пам'яттю, тобтопри відключенні живлення, воно «забуває» всю записану в нього інформацію.

ПЗУ (постійний запам'ятовуючий пристрій) - зберігає програму первинного завантаження комп'ютера, інформацію про системну плату і розташованих на ній пристроях, інформацію про підключені пристрої зовнішньої пам'яті, поточний час та ін.

Зовнішня (периферійна) пам'ять - це пам'ять, розташована поза материнської плати. На пристроях зовнішньої пам'яті зберігаються тексти програм, документи та інша інформація. Цю пам'ять часто називають довготривалою.Якщо необхідно працювати з якоюсь програмою, то вона спочатку копіюється з пристроїв зовнішньої пам'яті в оперативну пам'ять і потім запускається. Найбільш часто зовнішня пам'ять ПК представлена накопичувачами на гнучких магнітних дисках і накопичувачами на жорстких дисках.

Накопичувач на жорстких магнітних дисках, жорсткий диск, вінчестер - незалежний, перезаписуваний комп'ютернийе запам'ятовуючий пристрій. Є основним накопичувачем даних практично у всіх сучасних комп'ютерах.

Графічна плата або відеокарта - пристрій, що перетворює зображення, що знаходиться в пам'яті комп'ютера, у відеосигнал для монітора.Зазвичай відеокарта є платою розширення і вставляється в спеціальний роз'ємдля відеокарт на материнській платі, але буває і вбудований, інакше кажучи, інтегрований.

Сучасні відеокарти не обмежуються простим виведенням зображення, вони мають вбудований графічний мікропроцесор, який може робити додаткову обробку, розвантажуючи від цих завдань центральний процесор комп'ютера.

Звукова плата або звукова карта - дозволяє працювати зі звуком на комп'ютері. В даний час звукові карти бувають як вбудованими в материнську плату, так і окремими платами розширення або зовнішніми пристроями.

Мережева плата або мережева карта - периферійний пристрій, що дозволяє комп'ютеру взаємодіяти з іншими пристроями мережі.

Периферійні пристрої для введення інформації в комп'ютер.

Клавіатура - пристрій, за допомогою якого здійснюється введення даних і команд в ПК.Клавіатура забезпечена спеціальним кабелем, за допомогою якого вона підключається до спеціального роз'єму на системному блоці.

Миша - широко використовуємий в даний час пристрій введення інформації. Дозволяє швидко відзначити будь-яку точку на екрані монітора.Робота з деякими програмами без миші практично неможлива.

Сканер - пристрій введення графічної інформації (фотографій, зображень та ін.) в комп'ютер.

Існують і інші пристрої введення інформації в комп'ютер: цифрові фотоапарати, маніпулятори «світлове перо» і пр.Деякі маніпулятори, функціонально аналогічні або доповнюють мишу: трекбол, джойстик, віртуальний шолом і ін.

Периферійні пристрої для виведення інформації з комп'ютера.

Монітор (дисплей) - пристрій виводу алфавітно-цифрової і графічної інформації ПК.Монітор є основним технічним засобом організації спілкування між користувачем і комп'ютером. Зовні нагадує телевізор.

Якість зображення монітора визначають наступні характеристики: розмір діагоналі, дозвіл, палітра, частота кадрів.

Зображення на екрані монітора формується за допомогою точок (пікселів). Кількість пікселів по горизонталі та вертикалі і визначає здатність екрана. Типові значення: 800 х 600 для 15-дюймового монітора, 1600 х 1200 для 19-дюймового.Чим більше розмір діагоналі екрану і вище дозвіл, тим якісніше зображення, так як краще промальовуються дрібні деталі.

Колірну гаму (палітру) виведеного зображення визначає розмір відеопам'яті - чим більше її обсяг, тим більше кольорів і відтінків може вивести монітор.Для звичайного користувача, як правило, досить 16 тисяч кольорів і відтінків.

Комфортність роботи за монітором багато в чому визначає така характеристика монітора, як максимальна частота зміни кадрів (звичайні значення: 75-100Гц, тобто за секунду зображення на екрані оновлюється 75-100 разів).

Принтер - пристрій виводу, що забезпечує друк видаваної комп'ютером інформації. В якості носія найчастіше використовується папір.

Принтери діляться на наступні типи: матричні, струменеві, лазерні.

Найбільш прості принтери - матричні (дешеві, якість зображення низька, рівень шуму високий). Принцип друку таких принтерів наступний: друкуюча головка містить ряд тонких металевих стрижнів (голок).Головка рухається вздовж друкованої стрічки, а стрижні в потрібний момент ударяють по паперу через фарбувальну стрічку.

У струминних принтерах зображення формується мікрокаплямами спеціальних чорнил, що видуваються на папір за допомогою сопел.Такі принтери забезпечують високу якість при друці на спеціальний папір, зручні і для кольорового друку. Однак струменеві принтери дорожче матричних і вимагають ретельного догляду і обслуговування.

Лазерні принтери забезпечують найвищу якість друку.У цих принтерах використовується принцип ксерографії: зображення переноситься на папір зі спеціального барабана, до якого електрично притягуються частинки фарби, тільки на відміну від ксерокса барабан електризується за допомогою лазера по командах комп'ютера.

Графобудівник (плоттер) - пристрій виводу, що дозволяє одержати високоякісні креслення.

Модем (абревіатура, складена з слів модулятор-демодулятор) - пристрій, що застосовується в системах зв'язку і виконує функцію модуляції і демодуляції.Модулятор здійснює модуляцію, тобто змінює характеристики несучого сигналу відповідно до змін вхідного інформаційного сигналу, демодулятор здійснює зворотний процес.Модем дозволяє зв'язуватися з іншим комп'ютером, обладнаним модемом, через телефонну мережу (телефонний модем) або кабельну мережу (кабельний модем).

В основу сучасних комп'ютерів покладено архітектуру фон Неймана - широко відомий принцип спільного зберігання програм і даних у пам'яті комп'ютера. Обчислювальні системи такого роду часто позначають терміном «Машина фон Неймана», проте, відповідність цих понять не завжди однозначна.У загальному випадку, коли говорять про архітектуру фон Неймана маютьна увазі фізичне відділення процесорного модуля від пристроїв зберігання програм і даних.

Рис. 14. Принципи функціонування комп'ютера.

Переважна більшість комп'ютерів в своїх основних рисах відповідає принципам фон Неймана, але схема пристрою сучасних комп'ютерів дещо відрізняється від класичної схеми.Зокрема, арифметичне-логічний пристрій і пристрій управління, як правило, об'єднані в центральний процесор. Багато швидкодіючих комп'ютерів здійснюють паралельну обробку даних на декількох процесорах.

Комп'ютерна інформація зберігається в електронному вигляді в різних запам'ятовуючих пристроях, які називають комп'ютерною пам'яттю.Для довготривалого зберігання інформації використовуються постійні носії комп'ютерної пам'яті, які служать при введенні даних в комп'ютер і при виведенні результатів його роботи.Для зберігання виконуваних в даний момент програм і проміжних даних використовується оперативна пам'ять комп'ютера, яка працює значно швидше постійних носіїв пам'яті.

У комп'ютерах використовується двійкова система числення, яка заснована на двох цифрах, «0» і «1».Інформація будь-якого типу може бути закодована з використанням двох цифр і поміщена в оперативну або постійну пам'ять комп'ютера. Використання двійкової системи числення дозволяє зробити пристрій комп'ютера максимально простим.Вперше принцип двійкового числення було сформульовано в 17 столітті німецьким математиком Готфрідом Лейбніцем.

Для позначення двійкових цифр застосовується термін біт - скорочення англійського словосполучення «двійкова цифра» (binary digit - bit).Для передачі та зберігання інформації застосовують восьмибітови коди - байти (byte). Існує 256 восьмибітових чисел. Цього достатньо для кодування всіх великих і малих літер національних алфавітів, цифр, розділових знаків, символів і службових кодів, що використовуються при передачі інформації.

Робота комп'ютера забезпечується, з одного боку, апаратними пристроями, а з іншого - програмами.

Базисне, службове, системне та прикладне програмне забезпечення, їх призначення та основні характеристики.

Програмне забезпечення - разом з апаратними засобами, найважливіша складова інформаційних технологій, що включає комп'ютерні програми і дані, призначені для вирішення певного кола завдань і зберігаються на машинних носіях.Програмне забезпечення являє собою або дані для використання в інших програмах, або алгоритм, реалізований у вигляді послідовності інструкцій для процесора.

Комп'ютерні програми поділяються на три категорії:

Прикладні програми, які безпосередньо виконують необхідні користувачу комп'ютера роботи (редагування текстів, обробка інформаційних масивів, перегляд відео, пересилання повідомлень).

Пакети прикладних програм - комплекс взаємопов'язаних програм для вирішення певного класу задач.

- Пакети прикладних програм, що автоматизують бухгалтерський облік;

- Пакети прикладних програм для фінансової діяльності;

- Пакети прикладних програм для управління персоналом (кадровий облік);

- Пакети прикладних програм управління виробництвом;

Системні програми, особливу роль серед яких грає операційна система - програма, що управляє комп'ютером, яка запускає інші програми і виконує сервісні функції при роботі комп'ютера.Інші сервісні програми зазвичай виконують різні допоміжні функції - створюють резервні копії інформації, що використовується, перевіряють працездатність пристроїв комп'ютерів.

Сервісне програмне забезпечення - програми і програмні комплекси, які розширюють можливості базового програмного забезпечення та організують більш зручне середовище роботи користувача.

Утиліти - програми, для виконання допоміжних операцій обробки даних або обслуговування комп'ютера, тобто діагностики, тестування апаратних і програмних засобів, оптимізації використання дискового простору, відновлення інформації і т.п.

Системне програмне забезпечення - це комплекс програм, які забезпечують ефективне управління компонентами обчислювальної системи, такими як процесор, оперативна пам'ять, канали введення-виведення, мережеве та комунікаційне обладнання і т.п.Системне програмне забезпечення реалізує зв'язок апаратного та програмного забезпечення, виступаючи як " міжшаровий інтерфейс" з одного боку якого апаратура, а з іншого додатки користувача. Крім системного програмного забезпечення прийнято виділяти прикладне програмне забезпечення, яке покликане вирішувати прикладні задачі користувача.До складу системного програмного забезпечення входять: операційні системи, середовища програмування (компілятори, транслятори, завантажувачі, відладчики, текстовий редактор, бібліотеки підпрограм), утиліти, системи управління файлами та системи управління базами даних.

До базисного програмного забезпечення можна віднести BIOS - (англ. Basic Input-Output System - базова система введення-виведення) - програма, що знаходиться в ПЗП (постійному запам'ятовуючому пристрої) персонального комп'ютера і виконується при включенні живлення. Головна функція BIOS - підготувати комп'ютер до того, щоб основне програмне забезпечення (в більшості випадків це операційна система), записане на різних носіях або доступне через мережу, могло стартувати і отримати контроль над комп'ютером.

2. Які апаратні засоби відносяться до центральних пристроїв?

3. Які апаратні засоби відносяться до периферійних пристроїв?

4. Для чого призначений, які функції виконує корпус комп'ютера?

5. Для чого призначена, які функції виконує материнська плата?

6. Для чого призначений, які функції виконує процесор?

7. Для чого призначений, які функції виконує жорсткий диск?

9. Які ви знаєте види та характеристики моніторів?

12. Для чого призначена, які функції виконує миша?

15. Для чого призначений та які функції виконує модем?

5. Створення і редагування файлів в ОС MS – DOS.

6. Копіювання, переміщення, перейменування і відновлення файлів

Операційна система, ОС – базовий комплекс комп’ютерних програм, що забезпечує керування апаратними засобами комп’ютера, роботу з файлами, введення і виведення даних, а також виконання прикладних програм і утиліт.

• Завантаження додатків в оперативну пам’ять та їх виконання;

• Стандартизований доступ до периферійних пристроїв (пристрої введення-виведення);

• Управління оперативною пам’яттю (розподіл між процесами, віртуальна пам’ять);

• Управління доступом до даних на енергонезалежних носіях (таких як жорсткий диск і т. д.), як правило, за допомогою файлової системи;

• Захист самої системи, а також користувальницьких даних і програм від зловмисних дій користувачів або додатків;

• Розмежування прав доступу і багатокористувацький режим роботи (аутентифікація, авторизація).

Операційні системи можуть відрізнятися особливостями реалізації внутрішніх алгоритмів керування основними ресурсами комп’ютера (процесорами, пам’яттю, пристроями), особливостями використаних методів проектування, типами апаратних платформ, областями використання і багатьма іншими властивостями.Нижче наведено класифікацію ОС по декільком найбільш основними ознаками.

Класифікація за алгоритмом управління ресурсами

Підтримка багатозадачності. За кількістю одночасно виконуваних завдань операційні системи можуть бути розділені на два класи:

• OS CP / M (Control Program for Microcomputers), фірма Digital Research.

Будування режиму. За кількістю одночасно працюючих користувачів ОС поділяються на:

• Однокористувацькі (MS-DOS, Windows 3.x, ранні версії OS / 2);

• Розраховані на багато користувачів (UNIX, Windows NT).

Класифікація за типом апаратних платформ.

За типом апаратури розрізняють операційні системи персональних комп’ютерів, міні-комп’ютерів, мейнфреймів, кластерів та мереж ПК.Для підтримки функцій передачі повідомлень мережеві ОС містять спеціальні програмні компоненти, що реалізують популярні комунікаційні протоколи, такі як IP, IPX, Ethernet і інші.

Багатозадачні ОС підрозділяються на три типи відповідно до використаним при їх розробці критеріям ефективності:

Системи пакетної обробки призначалися для вирішення завдань в основному обчислювального характеру, які не потребують швидкого отримання результатів.Головною метою і критерієм ефективності систем пакетної обробки є максимальна пропускна здатність, тобто рішення максимального числа задач в одиницю часу.

Таким чином, взаємодія користувача з обчислювальною машиною, на якій встановлена система пакетної обробки, зводиться до того, що він приносить завдання, віддає його диспетчеру-оператору, а наприкінці дня після виконання всього пакета завдань отримує результат.Очевидно, що такий порядок знижує ефективність роботи користувача.

Системи поділу часу покликані виправити основний недолік систем пакетної обробки – ізоляцію користувача – програміста від процесу виконання його завдань.Кожному з користувачів системи поділу часу надається термінал, з якого він може вести діалог зі своєю програмою. Критерієм ефективності систем поділу часу є не максимальна пропускна здатність, а зручність і ефективність роботи користувача.

Системи реального часу застосовуються для керування різними технічними об’єктами, такими, наприклад, як верстат, супутник, наукова експериментальна установка або технологічними процесами, такими, як гальванічна лінія, доменний процес і т.п.

Критерієм ефективності для систем реального часу є їхня здатність витримувати заздалегідь задані інтервали часу між запуском програми й одержанням результату (керуючого впливу). Цей час називається часом реакції системи, а відповідна властивість системи – реактивністю.

Деякі операційні системи можуть поєднувати в собі властивості систем різних типів, наприклад, частина задач може виконуватися в режимі пакетної обробки, а частина – у режимі реального часу або в режимі поділу часу. У таких випадках режим пакетної обробки часто називають фоновим режимом.

Дуже поширеною операційною системою є розроблена фірмою Microsoftдискова операційна система MS-DOSдля IBM– сумісних персональних комп’ютерів.

Основними компонентами MS-DOSє: базова система введення-виведення — BIOS (BasisInput/OutputSystem); системний завантажувач (SystemBootstrap) — розміщується в блоці початкового завантаження (BootRecord); модуль розширення BIOS — розміщується в файлі IO.SYS; модуль обробки переривань — файл MSDOS.SYS; командний процесор — файл COMMAND.COM; утиліти, які реалізують виконання зовнішніх команд MS-DOS — файли з розширенням .com, наприклад FORMAT.COM; драйвери пристроїв — розміщуються у вигляді файлів на дисках; інформація про бажані параметри настроювання MS-DOS — при необхідності задається у файлі конфігурації CONFIG.SYS; командний файл, який при необхідності використовується для настроювання параметрів і конфігурації MS-DOS, має ім’я AUTOEXEC.BAT.

При вмиканні комп’ютера операційна система завантажується до його пам’яті з жорсткого або гнучкого диска, після чого комп’ютер готовий до роботи. При потребі можна перезавантажити операційну систему, натиснувши комбінацію Ctrl + Alt + Del на клавіатурі або кнопку RESET на системному блоці.

Процес завантаження проходить так: BIOS — базова система введення-виведення (комплекс програм, записаних у постійній пам’яті комп’ютера (ROM) при його виготовленні) — перевіряє працездатність пам’яті і підключеного до комп’ютера обладнання. Потім вона шукає програму початкового завантаження (завантажувач), яка розміщується завжди в першому секторі нульової доріжки диска або дискети (завантажувальному, або ВООТ – секторі), і зчитує її в оперативну пам’ять. Потім BIOSзапускає цю програму і вона починає перезавантажувати в пам’ять файли операційної системи.

У системному файлі введення-виведення IO.SYSмістяться додаткові програмні засоби для забезпечення введення-виведення, які після завантаження постійно знаходяться в оперативній пам’яті. IO.SYS дає можливість враховувати особливості конкретної операційної системи та організовувати роботу з деякими додатковими зовнішніми пристроями. Коли IO.SYS починає працювати, він шукає файл CONFIG.SYS, який містить допоміжну інформацію про те, які додаткові пристрої мають бути підключені при завантаженні операційної системи. Для забезпечення роботи кожного пристрою існує своя програма, яка називається драйвером. Драйвери стандартних пристроїв містяться у файлі IO.SYS. Команди для запуску додаткових драйверів, що зберігаються в окремих файлах, а також команди встановлення параметрів операційної системи містяться у файлі CONFIG.SYS. Якщо цей файл не знайдено, то параметри системи встановлюються автоматично (за умовчанням).

Одним із головних завдань операційної системи персонального комп’ютера є розподіл дискового простору. При цьому реалізуються такі принципи:

1) усі файли даних зберігаються в секторах стандартного розміру;

3) забезпечується логічний зв’язок між секторами, який дозволяє користувачеві не турбуватися про те, на скільки частин система поділила його файл і де ці частини розміщені;

4) кожний диск містить кореневий каталог, в якому збеід форма список розміщених на диску файлів та підкаід фор.

Підпрограми, що містяться у файлі MSDOS.SYS, також управляють проходженням програм, які запускаються користувачем комп’ютера — завантажують ці програми у пам’ять, контролюють їх виконання та завершення.

Програма COMMAND.CОМ, яка називається командним процесором, зчитує команди, які вводяться з клавіатури, і виконує їх. Командний процесор поділяється на три частини. Його перша частина після завантаження постійно перебуває в оперативній пам’яті. Друга частина зберігається в пам’яті тимчасово і використовується для пошуку та виконання командного файла AUTOEXEC.BAT, у якому вказані програми і команди, що виконуються при кожному запуску комп’ютера, наприклад команда підключення драйвера клавіатури для роботи з українськими літерами. Після виконання файла AUTOEXEC.BAT процес завантаження завершується. Третя частина командного процесора містить таблицю основних команд операційної системи, а також інтерпретатор команд, який перетворює їх на виклики відповідних програмних засобів. Ця частина може бути вилучена з пам’яті при завантаженні інших програм, а при потребі вона повторно завантажується з диска.

Операційна система здійснює діалог з користувачем, видаючи йому запрошення для введення команд, аналізуючи команди і коментуючи свої дії. Запрошення, що з’являється на екрані дисплея після завантаження системи, має вигляд:

Весь процес діалогу користувача з комп’ютером — введення команд, повідомлення операційної системи про результати їх виконання — відображається на екрані дисплея.

Для виконання команди операційної системи слід набрати за допомогою клавіатури ім’я команди та необхідні параметри, натиснути клавішу введення (Enter). Параметри, які задаються в команді, вказують, до яких об’єктів (файлів, каід фор тощо) застосовується команда, та конкретизують особливості її виконання.

Команди операційної системи поділяються на внутрішні і зовнішні. Деякі команди користувача, такі як type, dir, copy, командний процесор виконує сам. Такі команди називаються внутрішніми. Зовнішні команди реалізуються за допомогою окремих програм, які зберігаються у файлахіз розширеннями .com,.exe або .bat. Для виконання зовнішньої команди, так само як і для запуску будь-якої іншої програми, крім імені потрібно вказати шлях до відповідного програмного файла. Шлях до файла можна не вказувати, якщо він знаходиться в поточному каталозі або цей шлях міститься у списку пошуку операційної системи PATH, який задається у файлі AUTOEXEC.BAT. Якщо задану команду не знайдено ні в таблицях команд системи, ні в каталогах, то видається повідомлення: «Неправильне ім’я команди чи файла» (Badcommandorfilename).

Операційна система використовує при доступі до даних на диску таблицю розміщення файлів — FAT (FileAllocationTable), кореневий каталог (root) та підкаталоги. FATмістить інформацію про розташування файлів, вільний простір на диску, наявність непрацездатних ділянок пам’яті, а також код формату диска. Для кожного файла в FATстворюється ланцюжок елементів, де елемент ланцюжка вказує на область диску фіксованої довжини (кластер), яку займає частина файла. У каталозі, який містить ім’я файла, є покажчик, який вказує на початок ланцюжка. При видаленні файла елементи FAT та області даних, які їм відповідають, звільняються (позначаються як вільні) і можуть бути використані для інших файлів.

Стартовий сектор (завантажувальний запис), таблиця розміщення файлів, кореневий каталог та вільний простір пам’яті, яка залишилась на диску, називають елементами файлової структури диску. Ці елементи створюються операційною системою в процесі підключення до роботи (ініціалізації) диску. Така структура диску дає можливість здійснення прямого доступу до даних файла.

Створення і редагування файлів в операційній системі MS–DOS

Створення текстового файла. Файл, що містить текстову інформацію (текстовий файл), можна створити за допомогою команди операційної системи

де con— системне ім’я клавіатури при введенні та екрана дисплея при виведенні. Фактично дається команда копіювати «клавіатурний файл» у файл на диску. Файл набирається рядками, в кінці кожного рядка натискується Enter. Післявведення останнього рядка треба спочатку натиснути клавішу F6, а потім Enter. На диску в поточному каталозі з’явиться файл із вказаним іменем. Такий спосіб створення файлів має обмежене застосування через те, що він не надає змоги вносити виправлення в рядки, які вже набрані.

Виклик редактора, що входить до складу MS-DOS, здійснюється за командою edit. При цьому з’являється вікно з поясненням подальших дій: очистити екран для набору тексту натискуванням клавіші Esc, отримати допомогу натискуванням клавіші F1. Натискування клавіші Altдозволяє ввійти до меню, розташованого у верхньому рядку екрана. Вибір із меню здійснюється клавішами управління курсором та Enter. При виборі певного пункту меню з’являється список можливих операцій, вибір із якого також: здійснюється за допомогою клавіш управління курсором і Enter. Так, після закінчення набирання тексту треба вибрати пункт меню File, а в ньому — підпункт Save (зберегти на дискові) і ввести ім’я файла.

Перегляд файла. Переглянути на екрані вміст текстового файла можна за допомогою команди операційної системи

буде виведено вміст файла readmeз поточного каталогу. Якщо скористатися цією командою для перегляду великих файлів, то практично нічого не можна побачити, оскільки виведення файла на екрані відбувається дуже швидко.

Щоб файл виводився на екран частинами, слід скористатися командою

Для виведення наступної частини тексту треба натиснути Enter.

Редагування файла. Для редагування файла у редакторі MS-DOSпотрібно задати команду операційної системи

Копіювання, переміщення, перейменування і відновлення файлів

Форматування дискети. Перш ніж говорити про переміщення файла з каталогу в каталог на одному диску чи з диска на диск, розглянемо, як підготувати до роботи нову дискету за допомогою програми форматування, що виконує спеціальну розмітку дисків. Ця програма розмічає доріжки, перевіряє їх і у разі дефекту видає повідомлення про зіпсовані доріжки й сектори. Для форматування дискети, що знаходиться в дисководі А, потрібно задати команду

У цій команді можна задати різні додаткові параметри, вони розділяються похилою рискою (це стосується всіх команд операційної системи). Так, для одержання довідки про будь-яку команду можна як параметр після риски ввести знак питання, наприклад

При потребі обсяг дискети (720 Кб, 1.2Мб, 1.44Мб, …) можна задати параметром /f: розмір. Наприклад:

Щоб створити так звану системну дискету, що містить операційну систему, потрібно задати команду

При цьому на дискету записуються системні файли IO.SYS, MSDOS.SYSі COMMAND.COM, а в перший сектор нульової доріжки — завантажувач системи.

Слід пам’ятати, що форматування повністю знищує інформацію, яка міститься на диску. Тому треба бути дуже уважним, щоб помилково не ід форматувати жорсткий диск.

Перейменування файлів. Перейменувати файли можна за командою операційної системи rеn. Для одного файла команда має вигляд

Перейменування файлів здійснюється в межах одного каталогу. При перейменуванні файла, який знаходиться не в поточному каталозі, вказується шлях до нього. Для групфайлів команда виконується аналогічно команді копіювання. Так, команда

перейменує всі файли в поточному каталозі з розширенням .txtу файли з розширенням.doc, зберігаючи імена файлів.

Вилучення файла. Команда операційної системи для вилучення файла має вигляд

Відновлення вилученого файла. Для відновлення помилково вилучених файлів можна скористатися командою, що реалізується утилітою (службовою програмою) undelete або unerase:

Краще відновлювати файл відразу після його помилкового вилучення. При виконанні команди вилучення файла він фізично не стирається, а лише змінюється перша буква його імені. Якщо ввести команду відновлення без імені файла, видається список вилучених файлів. Якщо в останньому стовпці списку проти імені файла написано «poor», то файл відновленню не підлягає.

3. Чим відрізняються внутрішні і зовнішні команди DOS?

4. Охарактеризуйте інтерфейс користувача ОС MSDOS.

7. Як переглянути структуру каталогів диска?

9. Як здійснюється копіювання файлів в ОС MSDOS?