Особенности формирования валютной системы Украины

Результатом усиления административных ограничений стало сокращение поступлений конвертируемой иностранной валюты на рынок, усиление ее оттока за границу, появление множественности валютных курсов и валютных отношений, ускорения разрыва между фиксированным и рыночным валютным курсам, снижение эффективности использования валютных резервов государства. Все это свидетельствовало о том, что административные ограничения валютного рынка не оправдали себя. Однако вместо того, чтобы вернуться к его либерализации и развития на основе конкуренции, правительство еще усилил административное регулирование валютных отношений. Указом Президента Украины от 2 ноября 1993 г. было приостановлено валютные торги на УМВБ и других биржах, а принятым в том же месяце законом установления валютных курсов было возложено на НБУ по согласованию с Кабинетом Министров Украины. Оно стало осуществляться преимущественно волевыми методами.

Такой чисто административный, порядок валютного регулирования просуществовал до октября 1994 г. Он был характерен для периода высокой инфляции. Это был первый этап формирования валютной системы Украины. Для него характерно обвальное падение курса украинской валюты - в 163, 3 раза. Это свидетельствует, что в условиях глубокого экономического и финансового кризиса, макроэкономической разбалансированности, задержки с проведением экономических реформ не было предпосылок для нормального развития валютного рынка и адекватной ему валютной системы, а исключительно административное регулирование валютных отношений не дало желаемых результатов.

Заметные успехи в антиинфляционные политике 1994 г. создали предпосылки для перехода ко второму этапу развития валютной системы, который продолжался до сентября 1996 г. Главным признаком этого этапа было возвращение к рыночным методам организации валютных отношений: ускорение либерализации валютного рынка, возобновления работы УМВБ и определения официального валютного курса рубля на основании результатов торгов на УМВБ, ликвидация множественности валютных курсов, существенное расширение перечня потребностей резидентов в валюте, которые разрешалось удовлетворять через куплю-продажу на бирже и на межбанковском валютном рынке. В мае 1995 г. уменьшилась до 40% долю валютной выручки экспортеров, которая подлежала обязательной продаже. Был также расформирована Тендерный комитет. Все это способствовало консолидации валютного рынка, росту предложения и спроса на инвалюту, усилению их роли в формировании единого валютного курса, в повышении его реальности. Валютный рынок был заметно децентрализованным. Возросло доверие к национальным денег, чему способствовала официальная запрет в 1995 обращения иностранной валюты на внутреннем рынке Украины.

Переориентация валютного регулирования на рыночные основы сопровождалась существенным стабилизацией национальной валюты - ее курс к доллару США за 1995-1996 гг снизился примерно на 5%.

С сентября 1996 г., после выпуска в обращение постоянной национальной валюты гривни, начался третий этап формирования валютной системы Украины, на котором рыночные принципы получили дальнейшего развития. Основными мероприятиями и результатами этого этапа были:

- Окончательный переход на режим плавающего валютного курса гривны: сначала плавания ограничивалось валютным коридором, а с 2000 г. - введен свободное плавание;

- Введение свободного распоряжения резидентами всей суммой валютных поступлений;

- Определенная децентрализация валютного рынка, прекращение операций на УМВБ и других валютных биржах;

- Дальнейшая либерализация доступа к валютному рынку юридических и физических лиц-резидентов до уровня, адекватного свободной конвертируемости национальной валюты по текущим операциям;

- Присоединение Украины (в мае 1997 г.) до Статьи VIII Устава МВФ, что означало официальное признание свободной конвертируемости гривны по текущим операциям.

Успехи в рыночной трансформации валютной системы на третьем этапе ее развития проявились в заметный стабилизации национальной валюты: в течение 1997 г. курс гривни к доллару США оставался почти неизменным. Однако под давлением кризисных явлений на мировом финансовом рынке со второй половины 1998 г. существенно ухудшилась ситуация и на валютном рынке Украины, что повлекло за собой ускоренное падение курса гривны - приблизило на 45% в целом за 1998 г. Чтобы не допустить обвального падения гривны, как это произошло с рублем РФ, правительство и НБУ вынуждены были с сентября 1998 г. усилить ограничительные меры на валютном рынке:

- Восстановлена обязательная продажа 50% валютных поступлений резидентов;

- Расширен валютный коридор;

- Усилен контроль за обоснованностью операций по покупке валюты на межбанковском рынке;

- Усилены ограничения на операции коммерческих банков на валютном рынке и т.п.

Чрезвычайные меры в валютной сфере конца 1998 г. заметно затормозили дальнейшую рыночную трансформацию валютной системы Украины. Вместе с тем их высокая эффективность (за 1999 г. гривна девальвировала по отношению к доллару США лишь на 35%) подтвердила значительные успехи в формировании действующим механизма валютного регулирования, который позволил удержать гривну даже в чрезвычайно сложных условиях, которые сложились на валютном и фондовом рынках в конце 1998-начале 2000 гг.

19. Валютне регулювання і валютний контроль в Україні.

Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.

Отже, валютне регулювання являє собою систему регламентаційних заходів держави у сфері міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Метою валютного регулювання є є підтримка економічної стабільності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на ваплютний курс і на валютно-обмінні операції.

Валютне регулювання спрямоване, насамперед, на організацію міжнародних розрахунків, вихначення порядку здійснення операційи з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, отже, формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави – об”єктивна економічна необхідність і практика всіх розвинених країн.

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних, суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на:

- процес курсоутворення;

- виконання платіжної функції іноземною валютою на внутрішніх ринках країни;

- діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;

- здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного балансу;

- здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;

- ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;

- кредитні відносини резидентів з нерезидентами;

- формування та використання золотовалютних резервів.

Ефективність регламентації валютних відносин за вказаними напрямками значною мірою залежить від кількості і ступеня певних обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямах та обсягах.

20.Класифікація та основні положення абстрактної та кількісної теорії грошей

Абстрактная теорія
У світовій економічній науці чітко виділяються два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання, пов'язані з внутрішньою природою грошей: що такегроші; чому вони з'явилися та існують у суспільстві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми; у чому полягає і як формується вартість грошей тощо. Для цього напряму в теорії грошей характерне явне перебільшення уваги до внутрішніх аспектів явища грошей і недооцінка їх зовнішніх аспектів, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей можна назвати абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металева теорія, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія та ін
Представники другого напряму приймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись у дослідження їхньої природи, шукають відповіді на питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальномупроцесі. Гроші - проста вуаль на реальній економіці чи її активний елемент та чинник, який впливає на їїрозвиток і структурні зміни; якими своїми проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку (передатний механізм); чи може держава використати цей механізм у своїй економічній політиці і як саме; якою має бути у зв'язку з цим грошово-кредитна політика в країні та ін Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем можна назвати прикладною теорією грошей. У західній літературі вона звичайно називається монетаристською теорією.
Кількісна теорія
. Монетарна теорія теж не є однозначно монолітною, а має кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія. Найбільш відомим, ключовим напрямом монетаристської теорії є кількісна теорія, яка, у свою чергу, в залежності від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямом кількісної теорії грошей як її відносно самостійне відгалуження сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсианская концепція монетарної теорії.
У літературі кейнсіанську концепцію грошей нерідко протиставляють неокласичній кількісній теорії і розглядають їх як дві альтернативні теорії. Тим не менш, обидві вони мають єдину методологічну базу - прикладну теорію грошей, яка більше їх зближує, ніж роз'єднує. Завдяки їх зближенню на сучасному етапі формується третій напрям монетаристської теорії, що отримала назву кейнсіано-неокласичного синтезу.
Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в XVI-XVII ст. і послужила методологічною основою все подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями. Основні її принципи (постулати) протягом багатовікового розвитку економічної думки лише відчувати деяких уточнень, доповнень, поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними. Вони легко проглядаються і в сучасних монетарних концепціях, що дає підстави стверджувати, що і сучасна монетарна теорія по суті своїй є кількісною. Назва кількісної ця теорія одержала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті. Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси:
š зростання номінального обсягу ВВП,
š національного доходу,
š платоспроможного попиту та ін
Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. В цей час в Європі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, відомий в економічній історії як революція цін, унаслідок якої середній рівень цін за період 1500-1600гг. зріс приблизно в 3-5 разів. Виникла необхідність з'ясувати причини цього досить тривожного явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною стало помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього континенту в XVI ст. Це було, мало не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, і товарні ціни, залежать від їх кількості в обороті. При цьому мовайшла про повноцінні гроші - золото і срібло, яке відкривало шлях для визнаного положення про те, що гроші вступають в оборот із внутрішньою, заздалегідь сформованою вартістю.
Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький економіст Ж. Баден. У своєму трактаті " Відповідь на парадокси де Мальструа" він приходив до висновку: що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота і срібла.
Інші економісти XVI-XVII ст. (Б. Даванзотті, Дж. Монтаріні, Д. Локк), розробляючи цю ідею Ж. Бадена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, що обмежувався двома їх висхідними постулатами: причиною зростання цін є зростання маси грошей в обороті, а міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей.

21.Сутність та основні види кредиту

Кредит — це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості та платності.
Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:
— позичальниками виступають суб'єкти господарювання, а кредиторами — банківські установи;
— гроші, надайі в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);
— джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;
— кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.
Об'єктом кредитних відносин є грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.
Суб'єкти кредитних відносин:
— кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій або натуральній формі іншому суб'єктові ринку на засадах поверненості, строковості й платності;
— позичальник — сторона, яка отримує позику.

Існують товарна і грошова форми кредиту, що визначаються залежно від об'єкта кредитних відносин. У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні отримують товари чи послуги з відтермінуванням платежу (комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо). У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й більшість позик надається і погашається грошима.
За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:
— комерційний (надається одним товаровиробником іншому в вигляді продажу товарів з відтермінуванням платежу і, зазвичай, оформляється векселем);
— банківський (надається банками, зазвичай, у грошовій формі; банки можуть виступати не лише кредиторами, а й позичальниками);
— державний (надається юридичними та фізичними особами державі — в особі центральних та місцевих органів влади);
— міжнародний (надаються позичкові капітали одних країн іншим у тимчасове користування на засадах поверненості, строковості, платності).
Провідним видом кредиту в ринковій економіці є банківський кредит, що ґрунтується на використанні таких принципів:
— цільовий характер кредитування (передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси);
— поверненість кредиту передбачає надання позики в тимчасове користування і повне повернення позичальником вартості основного боргу;
— строковість кредиту вимагає повернення позики в терміни, передбачені кредитною угодою;
— платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму в вигляді процентів;
— забезпеченість кредиту полягає у відповідності між вартістю майна, що є заставою позики, і заборгованістю за позикою.
Існує дуже багато різних класифікацій банківських кредитів. Види банківського кредиту поділяють:
1. За призначенням — на виробничі цілі (юридичним особам під заставу основних засобів та обігових коштів); споживчий кредит (фізичним особам).
2. За строками користування — короткострокові (до року), середньострокові (до 3 років), довгострокові (понад 3 роки).
3. За забезпеченням — забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації), незабезпечені (бланкові).
4. За ступенем ризику — стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні, безнадійні.
5. За методами надання — у разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії, гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання; за потребою).
6. За строками погашення — водночас, на виплату, достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника), з регресією платежів, після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

22. Фінансово-кредитна система та характеристика її елементів

Фінансово-кредитна система включає в себе сукупність окремих, але взаємопов'язаних елементів фінансової та кредитної системи. Як фінансова, так і кредитна система мають свої механізми утворення та особливості функціонування.

Фінанси це економічна категорія, що відображає економічні відносини в процесі створення і використання фондів грошових коштів.

Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.

За формами організації фінанси мають три рівні:

o фінанси загальнодержавні;

o фінанси підприємств і їх галузей;

o фінанси населення.

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини.

Кредитна система:

- центральний банк

- банківські установи

- небанківські фінансово-кредитні інститути

Кредитна система:

1.сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин

2.сукупність фінансово-кредитних інститутів

Сучасна кредитна система характеризується:

= концентрацією і мобілізацією банківського капіталу

= подальшим зростанням конкуренції між різними видами фінансово-кредитних установ

= продовженням злиття великих фінансово-кредитних інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями

= інтернаціоналізацією діяльності фінансово - кредитних інститутів і створенням міжнародних банківських об’єднань і груп

23. Роль, значення та форми власності центральних банків

Головне призначення центрального банку – управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.

Своє призначення центральний банк реалізує завдяки тому, що ві­діграє в економічній системі особливу роль, а саме:

- емісійного банку;

- банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

- органу державного управління, який відповідає за монетарну
політику.

Статус центрального банку визначає ступінь його незалежності від органів законодавчої і виконавчої влади та є важливим для визначен­ня його функцій, повноважень і принципів організації.

Під незалежністю центрального банку від уряду слід розуміти дві її форми:

- політичну незалежність – самостійність центрального банку у
встановленні цільових орієнтирів грошової маси;

- економічну незалежність – самостійність центрального банку
при виборі інструментів грошово-кредитної політики.

Економічна незалежність виражається у тому, що центральний банк не зобов'язаний автоматично видавати кошти урядові для фінансування державних витрат і віддавати йому перевагу в наданні кредитів.

Незалежність центрального банку в цілому визначається такими факторами:

- особиста незалежність членів органів управління центрального банку;

- незалежність від уряду;

- формування цілей центрального банку та їх законодавча регламентація;

- умови фінансування центральним банком дефіциту державного бюджету;

- юридичний статус банку, що визначається можливостями
внесення змін до статуту центрального банку чи закону

Основним правовим актом, що регулює діяльність центрального бан­ку, є Закон про центральний банк, де визначено його організаційно-правовий статус, функції, процедуру призначення вищого керівного складу, взаємовідносини з державою і національною банківською сис­темою. Цей закон установлює повноваження центрального банку як емісійного інституту країни.

В Україні це – Закон України «Про Національний банк України» вiд 20.05.1999 № 679-XIV.

За формою власності центральні банки можна поділити на три види:

1) державні – 100% капіталу центрального банку цих країн
належить державі (Франція, Велика Британія, Німеччина,
Україна);

2) акціонерні – увесь капітал цих банків може належати комерційним банкам (наприклад, у США) чи іншим фінансовим установам
(наприклад, в Італії 100% капіталу центрального банку належать банкам і страховим компаніям);

3) змішані – держава володіє лише частиною капіталу центрального банку (наприклад, у Японії 55% капіталу перебуває у власності
держави і 45% - у приватних осіб, у Швейцарії - 63% є власністю
кантонів і 37% - приватних осіб).

24. Створення, статус, принципи організації та функціонування НБУ.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління.

У сфері своєї безпосередньої діяльності Національний банк наділений повною не­залежністю. Це означає, що будь-який орган законодавчої чи вико­навчої державної влади не має права давати вказівки обов'язкового характеру центральному банку держави.

Особливість статусу Національного банку України полягає в тім, що, зодного боку, він входить до структури органів держави як авто­номний орган, до сфери регулювання якого належить банківська сис­тема держави, а з іншого – НБУ є звичайною, економічно самостій­ною юридичною особою, що має статутний капітал, може від свого імені набувати права і нести зобов'язання, бути позивачем і відпові­дачем у суді.

Розмір статутного капіталу НБУ становить 10 мільйонів гривень.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці.

На виконання цієї функції Національний банк сприяє дотриманнюстабільності банківської системи, а також, у межах своїх повнова­жень, - цінової стабільності.

Іншими функціями НБУ є:

- проведення грошово-кредитної політики;

- монопольне здійснення емісії національної валюти України та
організація її обігу;

- організація системи рефінансування комерційних банків;

- установлення для банків правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності;

- організація створення й методологічного забезпечення системи
грошово-кредитної та банківської статистичної інформації, статисти­ки платіжного балансу;

- визначення системи, порядку і форм платежів;

- визначення напрямів розвитку сучасних електронних банківських технологій;

- здійснення банківського регулювання та нагляду;

- складення платіжного балансу, здійснення його аналізу та прогнозування;

- здійснення валютного регулювання, організація і здійснення
валютного контролю;

- накопичення і зберігання золотовалютних резервів, здійснення
операцій з ними та банківськими металами;

- аналіз стану грошово-кредитних, фінансових і валютних відносин;

- організація інкасації та перевезення банкнот і монет, інших
цінностей;

- здійснення інших функцій у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

До системи Національного банку входять:

- центральний апарат;

- Кримське республіканське і 24 обласні управління;

- розрахункові палати;

- Банкнотно-монетний двір;

- фабрика банкнотного паперу;

- Державна скарбниця України;

- Центральне сховище;

- спеціалізовані підприємства;

- банківські навчальні заклади;

- інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення
діяльності НБУ.

25. Грошово-кредитна політика НБУ та її елементи

Грошово-кредитне регулювання є одним з інструментів державної макроекономічної політики. Воно здійснюється шляхом розробки і реалізації грошово-кредитної політики центрального банку.

Грошово-кредитна політика – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України через використання визначених цим Законом засобів та методів.

Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, можуть виступати:

- пропозиція грошей;

- процентна ставка;

- валютний курс;

- швидкість грошового обігу;

- рівень інфляції тощо.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) процентну політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Мінімальні обов'язкові резерви – це інстру­мент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установ­ленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів.

Облікова ставка Національного банку України – один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів

26. Поняття, ф-ії, типи та правова основа д-ті КБ.

Банк – це універсальне фінансове підприємство, яке здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання і контроль банківської діяльності.

Банки виконують в ринковій економіці наступні функції:

- посередництво в кредиті. Забезпечує ефективний перерозподіл фінансових ресурсів в народному господарстві на принципах зворотності, терміновості і платності.

- посередництво в платежах. всі господарюючі суб'єкти незалежно від форм власності мають розрахункові рахунки в банках, за допомогою яких здійснюються безготівкові розрахунки.

- акумуляція грошових доходів та заощаджень і використання їх в якості позичкового капіталу та інвестицій.

- створення кредитних знарядь обігу (банкнот, чеків, векселів), що заміняють металеві гроші.

Банки складають основу б-оі системи, що виконує такі ф-її:

1) трансформаційна

– трансформація ризиків (д-ть КБ пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, вони можуть знизити ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму);

– трансформація строків (мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи)

– трансформація капіталів (мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів)

– просторова трансформація (можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта)

2) функція створення платіжних засобів та регулювана грошової маси (емісійна) (можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей);

3) забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) (забезпечує сталість банківської діяльності і грошового ринку).

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України " Про банки і банківську діяльність", " Про господарські товариства", " Про цінні папери і фондовий ринок", " Про підприємництво", " Про аудиторську д-ть", " Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження ", " Про заставу" і іншими, а також Інструкції „Про порядок регулювання діяльності комерційних банків”

27. Пасивні, активні операції та показники ефективності діяльності КБ

Пасивні операції — це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених та позичених ресурсів.

Операції з формування власних ресурсів включають:

• операції з формування статутного фонду банку;

• операції з формування резервного фонду банку;

• операції з формування страхових фондів банку;

• операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;

• операції, пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання).

Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів шляхом емісії та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку. Позичені ресурси комерційного банку мобілізуються шляхом здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.

Пасивні кредитні операції — це операції комерційного банку, пов’язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банків та в НБУ).

Пасивні інвестиційні операції — це операції комерційного банку, пов’язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов’язань.

Активные операции представляют собой банковскую деятельность по размещению имеющихся у коммерческих банков собственных и привлеченных средств с целью получения прибыли.

Экономическая сущность активных операций:

• достижение доходности для покрытия затрат, выплаты дивидендов по акциям, процентов по депозитам и вкладам, и получения прибыли;

• обеспечение платежеспособности банка, под которой понимается способность банка своевременно и в полном объеме отвечать по своим обязательствам;

• обеспечение ликвидности, то есть возможность быстрого (желательно без потерь) превращения активов в денежные средства.

Качество активов определяется их свойствами: доходностью, ликвидностью, степенью риска.

По доходности активы делятся на:

• активы, не приносящие доход – к ним относятся касса, фонд обязательных резервов Центрального Банка, средства на корсчетах;

• активы, приносящие доход – кредитные операции, операции с ценными бумагами, доходы от сдачи в аренду зданий и сооружений.

По ликвидности активы делятся на:

• первоклассные активы – денежные средства в кассе, на корреспондентских счетах, государственные ценные бумаги;

• ликвидные активы – краткосрочные ссуды, межбанковские кредиты, операции факторинга, операции с ценными бумагами; данная группа активов имеют более продолжительный период превращения в денежные средства;

• низколиквидные активы – долгосрочные ссуды, вложения в инвестиционные ценные бумаги (со сроком более 6 месяцев), лизинговые операции;

• неликвидные активы – просроченные ссуды, ценные бумаги несостоятельных или обанкротившихся организаций.

Рискованность – потенциальная вероятность потерь при превращении активов в денежные средства. К основным банковским рискам относятся:

• кредитный риск – невозврат основного долга и процентов по нему;

• процентный риск – потери в результате превышения процентов по привлеченным ресурсам над процентами по размещенным ресурсам;

• портфельный риск – вероятность потерь от операций, совершаемых на рынке ценных бумаг;

• валютный риск – потери в связи с изменением курса иностранной валюты по отношению к национальной валюте.

Показники прибутковості активів та прибуткового капіталу вимірюють спроможність банку генерувати власний капітал для забезпечення зростання та подолання економічних труднощів. Коефіцієнт прибутковості власного капіталу та коефіцієнт прибутковості активів

ROE= (чистий прибуток/середня величина власного капіталу)*100%

Та

ROA =(чистий прибуток/середня величина активів)*100%

Якщо показник ROE набагато перевищує показник ROA, то це свідчить про незначний розмір власного капіталу в загальному обсязі капіталу.

28. Сучасні тенденції розвитку комерційних банків України

Что за хуйня? Я не знаю, что здесь писать завтра спрошу на консультации

Перехід Укр до ринкових відносин виявився значно складнішим, ніж це передбачалося. Умови діяльності багатьох підприємств, особливо фін. Інститутів характеризуються як екстремальні, кризові, як такі, що обумовлюють підвищені ризики існування, виживання і високу вірогідність банкурутсва. Банківська система України не стала виключенням. Проте, необхідно зазначити, що розвиток банківського сектору відбувався більш динамічно порівняно з іншими галузями економіки.

Можна виділити 6 етапів становлення укр. Банківської системи:
1) формування дворівневої банківської системи, значне збільшення кількості банківських установ (1987-1994)
2) період кризових явищ на фін ринках, посилення контролю з боку НБУ (1995-1999)
3) період оздоровлення та відносної стабілізації банківської системи (2000-2005)
4) входження іноземного банківського капіталу (2006-1 півріччя 2008)

5) системна банківська криза (2 півріччя 2008-2009)
6) посткризовий період (2010- теперішній час)
тивна необхідність застосування нових підходів до організації банківського бізнесу.
Характерними особливості сучасної банківської справи є такі, що генеруються внутрішнім середовищем банку, обумовленіефективністю систем внутрішньобанківського менеджменту, корпоративною культурою банків тощо, тобто керовані з боку банків, а саме: зниження ефективності діяльності банків у період 2008 – 2011 рр. [1]; наявність великої заборгованості банків перед зовнішніми (іноземними) кредиторами внаслідок значних залучень коштів у вигляді єврооблігацій та синдикованих кредитів у період 2005 – 2008 рр.; нездатність банківського менеджменту до швидкої переорієнтації на потреби ринку, що швидко змінюються, про що свідчить погіршення фінансових результатів українських банків починаючи з 2008 р.; згортання торгово-представницької мережі як напряму скорочення витрат в умовах зменшення доходів банків тощо; а також особливості, обумовлені здебільшого негативним впливом зовнішнього середовища банку. Через миттєвості настання та масштабності наслідків банки не мають можливості вплинути на них, а здатні лише пристосовуватись. Основними з таких є: зростання кількості банків з участю іноземного капіталу та посилення їх впливу у ключових секторах вітчизняної економіки через відносно вищу ресурсну забезпеченість та здатність більшою мірою задовольнити потреби клієнтів; відплив коштів з депозитних рахунків банків через погіршення їх фінансових результатів та зростання недовіри населення до банків; відсутність стабільних джерел поповнення ресурсної бази внаслідок дефіциту коштів на внутрішніх фінансових ринках; відсутність платоспроможного попиту на банківські продукти та послуги череззагальноекономічний спад у державі; обмеженість державної підтримки банківського сектору економіки; високий рівень інфляції; нестабільні стьвалюто-обмінних курсів тощо.
Вплив зазначених факторів обумовлює загострення конкуренції на вітчизняному ринку банківських послуг та вимагає від банків формування інноваційної моделі поведінки як ключового чинника конкурентоспроможності і, відповідно, забезпечення стабільності та успішності діяльності на конкурентному ринку.
За цих обставин ефективним засобом орієнтації банку в конкурентному середовищі та підвищення якості управління його ресурсами є конкурентна стратегія як система координації розвитку банку в напрямі досягнення цілей конкурентної боротьби тазабезпечення довгострокової конкурентоспроможності з метою реалізації корпоративної мети банку [2; 3]. Розробка конкурентної стратегії банку передбачає окремими етапами визначення структури ринку банківських послуг і деталізацію ключових напрямів конкурентного позиціонування банку; оцінку ринкових часток та визначення переліку конкурентів банку в розрізі стратегічних груп; оцінку рівня конкурентних переваг банку щодо конкурентів та розробку системи заходів щодо підтримки та посилення існуючих та формування принципово нових ключових компетенцій

29. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Укр

Міжнаро́ дний валю́ тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 28-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів, був створений у 1945 році.

Основні функції МВФ:

- сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці

- розширення світової торгівлі

- кредитування

- стабілізація грошових обмінних курсів

Офіційні цілі МВФ

- «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;

- «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;

- «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;

- надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;

- тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визначається " вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. У 2012 р. Україна збільшила свою квоту до 2012 млн. СПЗ (0, 65% фонда МВФ)

Україна стала членом МВФ у 1992 році, з 1994 року розпочинається активна співпраця з МвФ.

3 июня 1992 года Верховной Радой Украины был принят Закон Украины “О вступлении Украины в Международный валютный фонд, Международный банк реконструкции и развития, Международную финансовую корпорацию, Международную ассоциацию развития и Многостороннее агентство по гарантиям инвестиций”.

Кредит от МВФ является важной составляющей всех антикризисных мер украинского правительства.

Более тесное сотрудничество Украины и МВФ началось марте 2004 года. Тогда совет директоров Международного валютного фонда утвердил программу „упреждающий stand by” для Украины сроком 12 месяцев, согласно которой страна может обращаться к организации с целью получения кредита на сумму 605 миллионов долларов в случае резкого ухудшения платежного баланса. Программа направлена на обеспечение продолжительной макроэкономической стабильности и поддержку постоянного экономического возрастания.

В конце октября 2008 года МВФ подтвердил готовность выделить Украине кредит на сумму 16, 5 миллиардов долларовна 15 лет под четыре процента годовых для преодоления проблем в экономике.

Первый транш кредита МВФ

10 ноября 2008 года Украина получила первый транш кредита stand by в размере 4, 5 млрд. долларов. Сразу же после получения средств встал вопрос о дальнейших денежных перечислениях.

Второй транш кредита МВФ

17 апреля 2009 года МВФ вновь объявило о готовности выделить Украине второй транш кредита в размере 2, 8 миллиардов долларов. После долгих переговоров и внесения правительством необходимых изменений в законодательство, в результате которых Украине удалось получить второй транш кредита от МВФ, на повестке дня встал вопрос о последующем, третьем, транше.

В 2013 году совет директоров МВФ принял решение о выделении Украине в рамках новой программы stand by кредита на сумму 15, 15 млрд долларов на 2, 5 года. Украина обязалась перед МВФ ограничить рост зарплат госслужащим, повысить пенсионный возраст, повысить цены на газ и тому подобное.

30. Світовий банк як група кредитно-фінансових установ і основні його напрямки співробітництва з Україною

Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. у цей час здійснює свою діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, роблячи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором.

Світовий банк відрізняється від Групи Світового банку тим, що до Світового банку входять лише дві інституції – Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР), в той час як до Групи Світового банку входять, крім двох названих, ще три інституції: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

Основна увага приділяється наданню допомоги найбіднішим групам населення й найбідніших країн, однак всім своїм клієнтам Банк указує на необхідність вживання наступних заходів:

• інвестування в розвиток людських ресурсів, зокрема шляхом удосконалювання систем охорони здоров'я й утворення;

• концентрація зусиль на соціальному розвитку, залученні широких верств населення до рішення проблем розвитку, удосконалюванні методів керування й нарощуванні інституціонального потенціалу як основних факторах зниження рівня бідності;

• зміцнення здатності урядів надавати якісні послуги, забезпечення ефективності й прозорості їхньої діяльності;

• охорона навколишнього середовища;

• підтримка й стимулювання розвитку приватного підприємництва;

• підтримка реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, що забезпечує умови для інвестицій і довгострокового планування.

Видаючи кредити, проводячи консультації з питань економічної політики й надаючи технічну допомогу, Світовий банк сприяє реалізації в країнах широкого кола програм, метою яких є скорочення бідності й підвищення рівня життя населення в країнах, що розвиваються. Завданням глобальної боротьби з бідністю є надання людям в усьому світі шансу поліпшити своє життя й життя своїх дітей. За період життя останнього покоління для скорочення рівня бідності й підвищення рівня життя людей було зроблено більше, ніж за який-небудь інший період в історії. У країнах, що розвиваються:

• середня тривалість життя збільшилася з 55 до 65 років;

• число грамотних серед дорослого населення подвоїлося;

• загальна кількість дітей, що навчаються в початковій школі, зросла з 411 до 681 мільйона;

• дитяча смертність знизилася на 50 відсотків.

Співробітництво Світового банку і України

До Світового Банку Україна вступила в 1992 році (водночас із вступом до МВФ); вона є членом всіх його структур – МБРР, МФК, МАР і БАГІ. Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій Міжнародний банк реконструкції та розвитку є другим, після МВФ, кредитором України; його частка становить 32, 8% всіх позичок. При цьому спостерігається тенденція зростання частки кредитів МБРР за рахунок зменшення частки МВФ.

Зі цільовим призначенням кредити МБРР поділяються на 4 групи: інституційні; реабілітаційні; на розвиток певної галузі економіки; на структурну перебудову галузей економіки.

Інституційні кредити спрямовані на реформи та розвиток державного управляння фінансами, економікою. Реабілітаційна позика має інвестиціний характер. Кошти, що надходять від Світового Банку, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямовані не тільки на погашення дефіциту бюджету й платіжного балансу, але й на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту.

Позики Світового Банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки умови надання ним кредиту більш сприятливі. За класифікацією СБ Україна належить до III категорії країн (рівень доходів нижче середнього), тому термін погашення кредитів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. Відсотки за кредит сплачуються за плаваючою ставкою і становлять близько 6, 5% річних.

За рахунок Світового Банку в Україні реалізується 16 проектів на загальну суму 2895 млн. доларів та 15 млн. євро.

Проект реабілітаційної позики вже реалізовано. Вона була спрямована на фінансування дефіциту, дозволила здійснити заходи по макроекономічній стабілізації, створенню конкурентного середовища на ринку товарів та послуг.

Позики Світового Банку надаються у кілька траншів; кожний наступний надається при виконанні певних умов. Представником позичальника виступає Міністерство фінансів України.

В структурі позик СБ значне місце посідають позики на структурну перебудову й розвиток паливно-енергетичної галузі. Зокрема, 300 млн. дол. виділяється на реструктурізацію вугільної промисловості. Проект перебдачає закриття нерентабельних шахт та переобладнання перспективних. Кредит на цей проект виділяється двома траншами по 150 млн. дол. кожний. Перший транш одержано наприкінці 1996 року, кошти другого – в 1999 році.

Проект реструктурізації сільського господарства передбачає запровадження ринкових відносин в агропромисловому комплексі, зокрема, впорядкування користування землею. Кредит на це, також двома траншами, вже одержано в 1996 і 1998 роках.

Кошти на розвиток підприємств надаються в два етапи. На першому етапі 310 млн. доларів пішли на підтримку масової приватизації підприємств. Завдання другого етапу – реформування економіки України, що передбачає прискорення процесу приватизації, створення прозорого ринку цінних паперів, упровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку підприємств.

Позика на перебудову фінансового сектора передбачає забезпечення відповідності української банківської системи світовим стандартам та її зміцнення.

Затверджено ще два проекти вартістю по 200 млн. дол., що будуть кредитуватись Світовим банком: Проект реформування державного управління і Проект реформування державних ресурсів.

Але всеж таки пріоритетним напрямком співробітництва України зі Світовим банком стає одержання коштів на інвестиційні проекти, що надасть нашій країні більш відчутного імпульсу для розвитку економіки.