Структура грошового ринку.

Грошови́ й ри́ нок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одно­го року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

• за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

• за інституційними ознаками грошових потоків;

• за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За першим критерієм у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв'язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінне на кожному з них.

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківсь-кого позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи: 1) акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації; 2) боргові зобов'язання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов'язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі процентів через певні проміжки часу аж до повного погашення.

За третім критерієм - економічним призначенням купівлі грошей - грошовий ринок поділяють на два сектори:

• ринок грошей;

• ринок капіталів.

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору. Класичними операціями грошового ринку є операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими державними зобов'язаннями, короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям тощо.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами - акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо.

8.Грошова система: сутність та основні її елементи.

Грошова система — це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.
З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.
За сферою охоплення економічних відносин грошова система — явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об’єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:
— системи безготівкових розрахунків;
— валютної системи;
— системи готівкового обігу.
Кожна із названих підсистем має свій особливий об’єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.
Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. У цьому зв’язку в грошовій системі України можна виділити такі елементи:
— найменування грошової одиниці;
— масштаб цін;
— види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;
— регламентація безготівкових грошових розрахунків;
— регламентація готівкового грошового обороту;
— регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;
— регламентація режиму банківського процесу;
— державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці виникає, як правило, історично. Навіть коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають в своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, поступила Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в Х-Х1 ст. Тим самим проведена своєрідна місія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

Масштаб цін представляє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін встановлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошей не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Тому змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень творчих цін.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Більш детально цей елемент буде розглянуто в розділі 4 цього підручника.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. У цьому зв’язку в грошовій системі України можна виділити такі елементи:
— найменування грошової одиниці;
— масштаб цін;
— види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;
— регламентація безготівкових грошових розрахунків;
— регламентація готівкового грошового обороту;
— регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;
— регламентація режиму банківського процесу;
— державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці виникає, як правило, історично. Навіть коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають в своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, поступила Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в Х-Х1 ст. Тим самим проведена своєрідна місія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

Масштаб цін представляє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін встановлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошей не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Тому змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень творчих цін.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Більш детально цей елемент буде розглянуто в розділі 4 цього підручника.

Регламентація режиму банківського проценту забезпечує регулювання ціни грошей на фінансовому ринку з метою впливу на їх масу в обігу, а отже на сталість грошей.

9.Види грошових систем та їх еволюція.

Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем:
- система металевого обігу, коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал;
- система паперово-кредитного обігу, при якій в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей – казначейські білети або банкноти.

Металеві грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму. В епоху первісного накопичення капіталу (XVI – XVIII ст.) грошові системи, як правило, базувалися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму.
Біметалізм – це грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавче закріплялася за двома металами – золотом і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали.

Монометалізм – грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм), при цьому в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є регульованими, бо держава бере на себе зобов’язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото.

Характерними рисами сучасних грошових систем є такі:
1) утрата зв’язку із золотом унаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту;
2) випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, а й для кредитування держави;
3) широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового;
4) хронічна інфляція;
5) державне регулювання грошового обігу;
6) відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечення та розміну на золото;
7) розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неринковими. Неринковим грошовим системам притаманне переважання адміністративних неринкових методів регулювання грошового обігу, що проявляється насамперед у штучному розмежуванні його на готівкову та безготівкову сфери. Такі грошові системи відповідали потребам адміністративно-командних економічних систем, що мали місце у колишніх соціалістичних країнах.
Для ринкових грошових систем характерним є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обігу. Такі системи властиві країнам з економічними системами ринкового типу.
За характером регулювання національної валютної системи грошові системи можуть бути відкритими та закритими.
Для відкритих грошових систем характерним є мінімальне втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни, що виражається у дерегулюванні валютного ринку, повній конвертованості валюти, ринковому механізмі формування валютного курсу. Таке можливе лише за умов достатнього розвитку та відкритості економіки країни.
Закриті грошові системи характеризуються наявністю значної кількості валютних обмежень, що проявляється в адміністративному регулюванні валютного ринку, неконвертованості валюти, штучному формуванні валютного курсу та ін. Такі грошові системи характерні для країн із закритою економікою. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так званого “соціалістичного табору”.

10.Сутність, причини та закономірності розвитку інфляції.

Інфляція — це знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним.

Об'єктивне з'ясування причин інфляції має важливе значення для правильного розуміння самої її сутності, а також для розроблення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденції зумовлюються кількома причинами.

Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється наступними чинниками:

— власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред'являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;
— одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу грошової маси;
— виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;
— знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов'язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням, грошової маси і падіння рівня монетизації валового внутрішнього продукту.

Вимірювання інфляції. Інфляція вимірюється динамікою цін. Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період. Для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три види індексів цін:
— індекс цін споживних товарів (індекс споживчих цін);
— індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);
— індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

11. Види, наслідки та показники вимірювання інфляції.

Залежно від мети дослідження та причин виникнення ми можемо розрізняти різні види інфляції:

1. За характером інфляційного процесу:

- відкрита інфляція відбувається годі, коли макроекономічна нерівноваїа проявляється в нічим не стримуваному, вільному зростанні цін, що явно впливає на споживчий кошик. З відкритою інфляцією можна боротися, бо вона проявляється явно у зростанні цін, динаміку яких можна вивчати й аналізувати;

- приховали інфляція виникає під впливом державного контролю цін. Тоді ціни на товари не зростають, але замість якісних товарів за тими ж цінами продаються неякісні. Виникає дефіцит хороших товарів, що веде до перепродажу продукції за завищеними цінами. Така інфляція була характерна для СРСР.

2. За місцем розповсюдження:

- локальна інфляція - ріст цін проходить у межах однієї держави;

- світова інфляція охоплює групу країн або всю глобальну економіку.

3. З погляду передбачення:

- очікувана інфляція, яку можна передбачити, спрогнозувати її рівень заздалегідь, готуватись до неї;

- неочікувана, яка вища за спрогнозований рівень інфляції для даного періоду.

4. За темпами підвищення цін:

- помірна, коли ціни ростуть менше 10% за рік;

- галопуюча, коли ціни ростуть в інтервалі від 20 до 200% в рік;

- гіперінфляція, коли ціни зростають на 2-3% щоденно, а за рік темп інфляції може становити десятки тисяч відсотків (переможена у першій світовій війні Німеччина у 20-ті роки щоб сплатити репараційні платежі, використовувала друкарський верстат. Розмір готівки зріс у 7 трлн. разів з початку 1922 р. до грудня 1923 р., а індекс цін з 1 до 10 000 000 000 (десять мільярдів)).

5. За причинами:

- інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Інфляція попиту має місце в тому випадку, коли грошові доходи населення та підприємств зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей відносно кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту;

інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення виїраг виробництва чи зменшення сукупної пропозиції, інфляція пропозиції, в основі якої знаходиться взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції на ринку, що веде до зростання цін. Причинами збільшення витрат можуть бути олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати, і т.і. Вона може також з'явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку;

інфляція очікувань, що проявляється, в першу чергу, в поведінці споживача. Кожна людина, стикаючись з дефіцитом товарів, діє цілком природно: купує будь-які товари в запас, тому що завтраїх може і взагалі не бути.

Низька і порівняно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати, не створює серйозних проблем для економіки. Останні виникають, коли інфляція висока й одночасно мінлива.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%: Р; = І цін - 100%.

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась)

Інфляція вимірюється індексами цін.

Індекс цін — це відсоткове співвідношення середньозважених цін конкретного періоду до середньозважених цін базового періоду.

У світовій практиці застосовують такі види індексів: оптових цін, роздрібних (споживчих) цін, цін промислової продукції, реалізації сільгосппродукції, цін інвестицій в основний капітал, цін на будівельно-монтажні роботи, експортних та імпортних цін, цін — ВНП-дефляторів.

Індекс оптових цін розраховується для трьох груп товарів: товарів, готових для використання, проте ще не проданих споживачам; проміжних товарів; сировини, готової для подальшої переробки. Він відображує зміни середнього рівня цін, які встановлюються промисловими та будівельними підприємствами і компаніями, а також цін продукції фірм.

Індекс споживчих (роздрібних) цін (ІСЦ) є показником вартості кошика споживчих товарів та послуг, які задовольняють повсякденні потреби. До його складу входять ціни на продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичні послуги, плата за навчання тощо.

ІСЦ розраховується практично в усіх країнах світу. Загальні вимоги щодо цього визначені ст. 12 Конвенції Міжнародної організації праці (МОТ) за № 160 (1985) «Про статистику праці» та іншими документами МОТ.

Для розрахунків інфляції потрібні два масиви даних. Перший — щодо середніх змін цін по кожному з товарів та платних послуг, які входять до складу споживчого кошика. Другий — щодо частки витрат на цей вид товарів або послуг у загальній сумі грошових споживчих витрат населення.

В Україні спостереженнями за зміною цін постійно займаються кілька сотень статистиків у 550 містах, зокрема у районних центрах.

Наприклад, в Австрії використовують 582 показники, у Франції— 295, у ФРН — 735, у Великій Британії — 394, у США — 359, а в Польщі — навіть 1400 показників. В Україні з 2002 р. ІСЦ охоплює 102 види продовольчих, 120 — непродовольчих товарів і 48 видів платних послуг.

ВНП-дефлятор відображує відношення номінального ВНП до реального.

12. Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в Україні.

1 етап – 1985-1991 р. – повзуча інфляція у прихованій формі(до 10%).

Причини: державна монополія, надлишкова емісія грошей, великі заощадження населення.

Наслідки: товарний дефіцит, низька якість продукції, поширення спекуляції, зниження ринкового курсу валюти.

2 етап – 1992-1994 р.

Гіперінфляція (2100-10256 %) – інфляція попиту у відкритій формі.

Причини: дефіцит бюджету і його монетизація (емісійне покриття), зростання цін на імпортні товари (енергоносії), вивезення капіталу з України.

Наслідки: зниження виробництва, криза неплатежів, нестача обігових коштів, доларизація економіки, поширення бартеру, зниження курсу валюти.

3 етап – 1995-вересень 2001 р. – перехід від гіперінфляції до галопуючої (переважно інфляція витрат)

Причини: перехід від експансійної до рестрикційної ГКП НБУ.

Наслідки: сповільнення темпів зниження виробництва, стабілізація курсу валюти, скорочення заборгованості із виплат бюджету.

4 етап – 2001-серпень 2007 р. – перехід від галопуючої до повзучої інфляції.

Причини: проведення антиінфляційної політики.

Наслідки: зростання темпів виробництва, ліквідація бартерних схем, зростання податкових надходжень, зростання рівня життя.

5 етап – серпень 2007 – 2009 р.(условно – в период чтения дисциплины) – перехід від повзучої до галопуючої інфляції.

Кредитна експансія банків (особливо з іноземним капіталом), випереджаючі темпи зростання ЗП над темпами росту продуктивності праці, зростання цін на імпортовану сировину та продукти харчування.

Наслідки: зниження виробництва (за 2009 р. на 15 %), зростання рівня безробіття, девальвація національної валюти, погіршення рівня життя.

13. Сутність та види грошових реформ.

Грошова реформа — це проведення деномінації грошей, вилучення з обігу знецінених паперових грошей, випуск нових грошових одиниць, зміна їх золотого вмісту з метою зміцнення грошової системи.

За характером проведення грошові реформи поділяються на три типи:

1.Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного аспекту (впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Обмін старої валюти на нову здійснюється у співвідношенні 1: 1. Приводом до такої заміни може бути:

а.Необхідність поліпшення фізичних властивостей (зносостійкості, цупкості, захисту від підробки і т.д.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу (в розумінні як можливостей виробництва банкнот вищої якості, так і вимог до їхньої якості у зв’язку із застосуванням різних технічних пристроїв (банкоматів, електронних машин тощо.

б.Підвищення ефектифної боротьби з підробкою національної валюти. Це відбувається у тому випадку, коли в обігу перебуває велика кількість підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і вилучення яких стає невідкладною справою.

вНеобхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їх оформлення, що може зумовлюватися політичними причинами, наприклад, зміна державної символіки тощо.

Усі наведені аспекти здійснення грошової реформи мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Якщо реформа обмежується розв’язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати обміном грошей.

2.Грошові реформи конфіскаційного типу, або їх ще називають реформи “шокового” типу. Названі реформи передбачають комплекс явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру. Стосовно конфіскаційних обмежень, то слід виділити такі можливі заходи:

встановлення ліміту на обмін банкнот;

замороження частки депозитів понад встановлений рівень;

тимчасове припинення валютно-обмінних операцій тощо;

Мета подібних заходів (конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу держави.

У випадках, коли реформи мають конфіскаційний характер, встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються декларуванням доходів. У цьому випадку обмін звичайно проводиться за регресивною шкалою. Тобто до певного порогу старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного відповідно до встановленого ліміту обміну, який приблизно зберігає міру вартості, а далі (з понижуючим коефіцієнтом, якщо встановлено кілька послідовних порогів.

Крім того, конфіскаційна природа обміну може базуватися на обміні старих грошей на нові з понижуючим коефіцієнтом, що знижує міру вартості для сум будь-якого розміру обміну, а не лише для тих, які перевищують певний поріг як у першому випадку.

14. Етапи та наслідки проведення грошової реформи в Україні.

З 2 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу з домінацією грошової одиниці. В результаті проведення грошової реформи наша держава отримала нову грошову одиницю – гривню. Внаслідок обміну українських карбованців (купонів) на гривні замінено діючий масштаб цін. У ході проведення реформи діяв єдиний порядок обміну грошових купюр. Упродовж двох тижнів старі грошові знаки було вилучено з обігу та обміняно без будь-яких обмежень у пропорції 1 000 000: 1. Відповідно до цього було змінено ціни всіх товарів і послуг, розміри тарифів, заробітної плати, пенсій, платних зобов’язань тощо. Всі операції з перерахування у гривню залишків коштів, які знаходилися у безготівковому обігу було проведено в перший же день реформи.

Грошова реформа в Україні базувалася на принципах повної прозорості і неконфіскаційності.

У майбутньому внаслідок зростання рівня інфляції і збільшення обсягів грошової емісії важливо не допустити падіння купівельної спроможності та дестабілізації гривні. У кризовій економіці виконання цього складного завдання невіддільне від одночасного здійснення дійових стабілізаційних заходів: збалансування державного бюджету, приватизація, ліберизація цін, перехід до повноцінної дворівневої банківської системи тощо.

15. Сутність валюти та її класифікація.

Валюта обслуговує такий широкомасштабний сектор економіки, як зовнішньоекономічні відносини. На її основі функціонує валютний ринок, що є елементом грошового ринку, формуються такі високоефективні регулятивні інструменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви тощо. Валюта обслуговує функціонування світової економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн.

Валюта класифікується за кількома критеріями. Основним з них є емітентська належність валюти. За цим критерієм виділяють:

- національну валюту, яка виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою. Для України це будуть кошти, номіновані в гривні, для Росії - в рублях, для ФРН - у марках тощо;

- іноземну валюту, виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн. Для України це будуть кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні;

- колективну валюту, виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами. Зараз найбільш відомі дві такі валюти - СПЗ, запроваджена в міжнародний оборот МВФ, та євро, що запроваджена в міжнародний оборот 11 країнами Західної Європи.

За режимом використання валюти поділяються на:

- неконвертовані;

- конвертовані.

Неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. Такими звичайно є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну і фінансову кризу. До 1997 р. типово неконвертованою була і національна валюта України - гривня.

Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн, за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертова-ність - надзвичайно важлива, визначальна якісна риса валюти.

Валютні відносини - це невід'ємний елемент сучасних ринкових зв'язків, а відтак вони регулюються такими чинниками як максимізація прибутку і конкуренція (попит і пропозиція).

Отже, місце валютних відносин у системі світогосподарських зв'язків визначається тим, що вони опосередковують відносини світової торгівлі і міжнародного кредиту, інтернаціональний рух капіталів, впливаючи, з одного боку, на ці відносини, а з іншого — знаходячись під їхнім впливом. Якщо говорити про кінцеві причини процесів, що відбуваються у валютній сфері (насамперед, рух валютних курсів), то вони визначаються процесами, що відбуваються в сфері виробництва, розвиваються під впливом змін співвідношення економічних сил між окремими країнами або групами країн.

16. Валютний курс і фактори, що впливають на нього.

Валютный курс – стоимостное соотношение 2-х валют при их обмене или цена денежной единицы, выраженная в денежной единице другой страны. 2 метода установления валютных курсов:
1. Плавающий – обменный курс который складывается под воздействием экономических факторов, влияющих на спрос и предложение валюты и может изменяться в любых пределах без законодательной регламентации.
2. Фиксированный – это такой курс когда соотношение национальной и иностранной валют остается неизменным не смотря на изменение общеэкономических факторов.
Способом валютного регулирования является установление валютного коридора.

Он предполагает что ЦБ устанавливает пределы колебаний валютного курса.
На курс национальной валюты влияют следующие факторы:
I. Структурные факторы
1. изменение уровня процентных ставок
2. состояние платежного баланса страны. Активное сальдо платежного баланса увеличивает спрос на национальную валюту, следовательно ее курс растет.
3. Уровень инфляции
4. Объем и темпы роста ВВП
II. Конъюнктурные факторы:
1.уровень деловой активности в национальной экономике
2. Колебания на мировых товарных рынках и рынках ц/б
3.спекуляции на внутренних и международных валютных рынках.
III. Политические факторы
1. Доверие к национальному правительству
2. Наличие у правительства реальной программы развития страны
3. Степень вмешательства государства с сферу бизнеса
4. Наличие или ожидание военного конфликта и др.
IV. Психологические факторы
1. Ожидание инфляции
2. Ожидание денежных реформ
3. Доверие к национальной валюте.

17. Світова валютно-фінансова система та її еволюція.

Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно–розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Світова валютна система - це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

Складовими світової валютної системи є:

* форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці - СДР, ЕКЮ, євро);

* уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

* умови взаємної конвертованості валют;

* уніфікація правил міжнародних розрахунків;

* режим валютних ринків та ринків золота;

* міжнародні валютно-фінансові організації;

* міжнародне регулювання валютних обмежень.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла етапи, які обумовлені ступенем розвитку світового ринку, міжнародними зв'язками, типами національних грошових систем.

Світова валютна (грошова) система діє як грошова система окремої країни і виконує подібні функції.

Призначенням (функціями) будь-якої валютної системи є:

· ь сприяння розвитку товарообмінних операцій

· ь встановлення правил та механізмів для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами

· ь здійснення платежів для покриття угод

· ь забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів

Головне завдання світової валютної системи:

· § ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;

· § створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;

· § забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

· Ключові вимоги, які необхідні для успішного функціонування світової валютної системи:

· § Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору.

· § Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.

· § Впевненість у міжнародній грошовій системі.

Международная валютная система (МВС) — совокупность организаций, правил, обычаев, договорённостей и инструментов, созданных для осуществления валютных отношений между странами; то есть, платежей, сопровождающих международные экономические операции. Настоящая МВС возникла, большей частью, на Бреттон-Вудской конференции (США) в 1944 году, в которой участвовали 29 государств. Её основная задача — производить валютную ликвидность (с помощью золотых резервов, сырья, финансовых активов какой-то одной страны, наднациональных финансовых активов и т. д.), для того, чтобы международная торговля — в частности, расчёты в разных национальных валютах — могла развиваться свободно.

Функции настоящей МВС, с более сложной структурой, чем у предыдущих, можно разделить на четыре основные и две производные:

1. Основные:

- Регулирование (выправлять реальные диспропорции, замеченные в платёжных балансах, которые влияют на отношения между валютами)

- Ликвидность (определять резервные продукты, формы их создания и возможности их использования для покрытия диспропорций платёжных балансов)

- Управление (распределять и следить за компетенциями, более или менее сосредоточенными на таких организациях как Международный валютный фонд и центральные банки отдельных стран).

- Производить, таким образом, уверенность в стабильности системы.

- Производные или вторичные функции любой системы:

- Назначать доходы от денежной эмиссии, разницы между издержками от эмиссии и стоимостью валюты.

- Согласовывать режим валютного курса.

- Возможно именно эта последняя функция (механизм, через который определяются обменные курсы) является наиболее оспариваемым и переменчивым фактором; в частности, в последние десятилетия обсуждение идёт вокруг трёх моделей: система колеблющихся обменных курсов, в которой стоимость каждой валюты определяется рыночными силами, система фиксированных обменных курсов и смешанная система управляемых курсов, в которой стоимость одних валют колеблется свободно, стоимость других определяется Государством, а стоимость третьих зафиксирована по отношению к другой валюте или группе валют.

18. Шляхи становлення національної валютної системи України.

Валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.