ЛЕКЦІЯ 4. Консервація об'єктів садово-паркового будівництва 1 страница

Питання охоронні і консерваторські становлять окремий і досить обширний розділ, який розглядається в рамках проектних робіт по дослідженню ландшафтів старовинних парків. Ці питання є мало досліджені порівняно з іншими питаннями ландшафтної архітектури.

Для початку маємо зрозуміти, що сучасне поняття консервації має широкі обриси, що його складовими є як охорона, так і типова консервація, а також ревалоризація і рекультивація.

Основною метою консервації, в кількох словах, є утримання визначеного цінного ландшафту (натурального чи культурного) в сталому вигляді. Розділяючи це поняття в більш описовому вигляді, можна сказати, що консервації підлягають:

зникаючі ландшафти чи такі, які без додаткових заходів не можуть бути збережені (наприклад, степовий ландшафт чи ландшафт всередині старовинного міста);

існуючі ландшафти, які вимагають сталих заходів консервації (наприклад, сільськогосподарські ландшафти, які без догляду часто перетворюються в луки чи ліси);

деградовані ландшафти, які вимагають ревалоризації;

девастовані ландшафти, які вимагають рекультивації до певного початкового стану (наприклад, піщані кар'єри, які тільки внаслідок консерваційно-рекультиваційних заходів можуть бути пристосовані для подальшого використання).

В широкому розумінні консервації садово-паркового ландшафту міститься ряд заходів, з яких кожен додатково поділяється на окремі форми і методи діяльності. Головними з них є наступні:

охорона, яка може носити характер збереження особливих форм ландшафту;

власне консервація, а саме діяльність, спрямована на утримання звичайного стану внаслідок цілого ряду методів, наприклад закріплення (дерев, берегів водойм, рельєфу і т.д.);

ревалоризація, яка зводиться до перетворення старовинного чи зміненого ландшафту методами реконструкції чи реставрації (у випадку штучно створеного культурного ландшафту) або рекультивації (у випадку з натуральним ландшафтом).

Складність поняття консервації ландшафту полягає в тому, що воно однаково використовується як до природних об'єктів (наприклад, старе дерево, ділянка насадження, фрагмент первісного ландшафту), так і до культурних об'єктів (наприклад, ансамбль старовинних будинків на відкритому ландшафті чи старе місто).

Отже, консервація означає збереження парку в тому вигляді, в якому він знаходиться на момент обстеження. На перший погляд завдання здається нескладним. А насправді виникає немало труднощів, пов'язаних, наприклад, з встановленням або хоча б зменшенням шкідливого впливу наявних негативних факторів. Так, якщо парк знаходиться в зоні шкідливих промислових викидів, загазованості, запиленості, необхідно терміново впроваджувати лісозахисні посадки, хоча б зі сторони шкідливого впливу. Лісозахисні смуги приймаються шириною в 5-7 рядів дерев і чагарників із щільною кроною. Відстань між рядами приймається 3 м, а між смугами 20-40 м. Число смуг залежить від концентрації шкідливих домішок в атмосфері, їх хімічного складу і сили вітру зі сторони шкідливих факторів. У всякому випадку одна захисна смуга здатна знизити швидкість вітру на відстані 0.5 км на 50%. Середні ряди в такій смузі засаджені високими деревами з щільною кроною: ялинами, кленами, липами. Бокові ряди складаються з високого чагарника: бузку, спіреї, бузини. В крайні ряди висаджують низький чагарник: шипшину, калину, смородину. Якщо лісозахисні посадки через шкідливість газів, що поступають, займають смугу шириною від 300 м і більше, то в них через кожні 300 м роблять вентиляційні коридори шириною 50-60 м для провітрювання і захисту самих лісозахисних смуг. В таких коридорах забороняється споруджувати які-небудь об'ємні будівлі і споруди, за винятком площинних (спортивні майданчики, дороги, водойми).

Консервація паркових елементів ведеться у строгій відповідності з їх природними особливостями. Так, консервація рельєфу враховує його пересічність. На рівнинних ділянках заробляються виїмки, вимоїни, ями. На галявинах і відкритих просторах рельєф очищується від рудеральної рослинності, хвощів, лопуха, чортополоху. Усуваються причини заболочування парку. Проводиться стабілізація наявного дорожного покриття. У вибоїни підсипається гравій, щебінь. Проводиться влаштування кюветів біля доріг. Укріплюються відкоси боулінгрінів і видових гірок. Відновлюються поверхневі дренажі.

На пересічному рельєфі при консервації закріплюються відкоси, підпірні стінки, тераси. Влаштовуються кювети для відводу поверхневих вод у водойми. Якщо є відкоси довжиною більше 10 м, то поперек схилу влаштовуються канави для перехоплення дощових стоків. Закріплення відкосів можна виконувати дернуванням, трав'яними килимами, грунтопокривними рослинами. Підпірні стінки і сходи очищають від бур'янів, щоб припинити руйнування від коріння, що розвивається. Вибоїни заробляються мнутою глиною або тонким шаром бетону. Верх підпірних стін покривають водонепроникним шаром: бітумом або рідким склом. По верху підпірних стін і сходів робиться канава для перехоплення і відводу стічних вод, відновлюється дренажна система.

При консервації складного рельєфу, який наближається до гірського, проводять ті ж заходи, що і на пересічному рельєфі. Але при цьому приймаються міри до більш конструктивного вирішення його захисту від водної, вітрової, температурної ерозії.

Роботи по консервації історичних рельєфів парку ведуться вручну або засобами малої механізації. Використання землерийної техніки в парках, які підлягають консервації, повинно бути заборонене, тому на дорогах, що ведуть в такий парк, влаштовуються стовпи або канави, які здатні затримати транспорт.

Одночасно з консервацією рельєфу можна проводити і консервацію рослинності. При консервації рослинності проводяться наступні першочергові заходи:

забороняються будь-які рубки, не пов'язані з консерваційними роботами;

проводиться вирізка сухих гілок, вершин, сучків;

проводиться лікування деревостану;

заробляються тріщини, дупла, механічні пошкодження;

проводиться обробка отрутохімікатами для знищення шкідливих комах (обов'язково з дозволу ентомолога);

вибірка дерев, що загрожують падінням і з запущеними формами захворювань;

робиться дренаж заболоченої навколо дерева території шляхом влаштування кільцевих канав, які не шкодять корінням.

В число основних рубок, які приходиться виконувати при консерваційних роботах, входить влаштування вентиляційних коридорів.

Збільшення вологості викликають: гігроскопічна здатність дерев (всмоктування вологи з повітря), змочування дерев дощем, снігом, паводками, випаданням капілярної вологи від різкого перепаду температур і туманів. Вентиляційні коридори слід робити вздовж панівних напрямів вітру. В якості коридорів можуть бути використані існуючі просіки після їх відповідної розчистки.

До інших, можливих при консервації рубок, відносять рубки в радіусі повалу малоцінної рослинності, що загрожує повалом, навколо яких-небудь цінних дерев.

При вирізуванні засохлих гілок, сучків, вершин переріз зпилу необхідно антисептувати і замазувати жирною глиною. Зпилу підлягають і кінці обламаних гілок. На тріщини в товстих гілках, стовбурах, штамбах накладають металеві бандажі-обручі з полосової сталі. Перед встановленням бандажів поверхню, на яку вони накладаються, обробляють антисептиком і обгортають м'яким матеріалом - сухим мохом, паклею, матами з соломи і т.д. Якщо штамбам дерев, що представляють певну цінність, загрожує механічне пошкодження від транспорту і тварин, то вони захищаються спеціальною сіткою, яка встановлюється на всю висоту, де можуть бути нанесені пошкодження.

При виявленні на цінних деревах дупел їх заробляють. Пломбування дупел проводять в наступному порядку: обпалюють паяльною лампою внутрішню поверхню дупла, обмазують внутрішню поверхню дупла бітумом, а потім жирною мнутою глиною, закладають дупла цеглою чи цегляним щебенем, замазують отвори цементним розчином, білять гашеним вапном поверхню запломбованого дупла.

В період консервації рослинності парків проводять заходи по захисту дерев від шкідливих комах. Такі роботи проводять станції захисту рослин. Існує декілька видів спеціальних препаратів, якими обробляють рослинність: маслянисті, наприклад кам'яновугільна смола (рідина темного кольору); мінеральні, наприклад фтористий натрій у вигляді білого порошку, розчину або замазки з додаванням вапна; емульсійні, що наносяться на поверхню дерев за допомогою спеціальних розпилювачів.

Особливу увагу слід звертати на збереження старих пнів, що залишилися від загиблих дерев, які були посаджені в період створення парку. Їх очищають від грибків і бруду, просочують антисептиком. Для того, щоб затримати подальший процес гниття пня, його поверхню можна покрити рідким склом. Навколо пня роблять дренажну канавку.

При консервації водойм намагаються запобігти розмивам берегів, зникненню або фільтрату води. При ремонті плотин і дамб приймають міри проти подальшого запливання водойм і їх заростання. При захисті берегів від розмивів в історичному парку не можна застосовувати сучасні матеріали: бетон, пластик, залізобетон. Матеріали повинні бути природними.

Консервація водойм передбачає стабілізацію наявного рівня води у водоймах. Зниження його може відбутися через переважання фільтрату над притоком. Для зменшення фільтрату проводять силікатизацію дна водойм, особливо біля плотин. З цією метою влаштовують систему скважин, в які нагнітається рідке скло. Однак цей спосіб досить дороговартісний. Зменшення фільтрату можна досягти, влаштувавши гідроізоляцію ложа водойми з м'якої глини. Якщо всі ці заходи виявляються недостатніми, можна по нижньому рівню плотини влаштувати дренаж з водозбірною штольнею, з якої глибинним насосом качати профільтровану воду назад у водойму. При просочуванні води через тіло плотини перед нею може бути влаштована т.зв. шпунтова сітка з дерев'яних свай і виконаний замок з мнутої глини зі сторони верхнього рівня. Для захисту верхнього отвору від забруднення плаваючими предметами зі сторони верхнього рівня влаштовують понур - ряд стовпів перед приймальним отвором, по яких натягують сітку. Зливові і талі води несуть з собою у водойми парків багато піску або сміття. Для того, щоб зменшити їх поступлення у водойми, навколо них влаштовують нагірні канавки (вода буде проходити через ці канавки, а пісок і сміття будуть осідати на дно). У виключних випадках при великому об'ємі паводкових вод для їх пропуску споруджується канал-дублер, який іде в обхід водойм, що знаходяться на території парку. Для запобігання надлишкового заростання водойм при консервації крім їх затінення можуть застосовуватися і біологічні заходи, наприклад, розведення риб, які активно поїдають рослинність водойм.

Першочерговими роботами при консервації паркових споруд можна вважати наступні:

встановлення огорожі навколо споруди, що консервується;

підведення тимчасових опор-стояків під стелі і перекриття;

встановлення підпор у віконні і дверні отвори;

ремонт покриття споруди або влаштування тимчасових навісів;

досконалий збір розбитих деталей, скульптури, ліпнини, плитки та ін.

Зібрані деталі необхідно помістити в спеціальному сухому приміщенні або бункері і перекласти їх дошками. Інших робіт до складання науково-технічної документації робити не рекомендується.

Подальші роботи по консервації паркових споруд можуть мати таку послідовність: збереження споруди в тому вигляді, в якому вона виявилась на момент початку відновлювальних робіт; часткове відновлення споруди на основі наявних даних про неї; повна реставрація споруди у відповідності з сучасною методикою реставраційних робіт.

ЛЕКЦІЯ 5. Реставрація об' єктів садово-паркового мистецтва

5.1 Методика реставраційних робіт і проект реставрації

Виходячи з усіх попередніх обстежень, досліджень, аналізів, з комплексної оцінки, складається проект відновлення старовинного об'єкту, основними вимогами до якого є:

збереження історично сформованого, цінного в історичному, культурному, природному відношенні, середовища;

збереження його цілісності без роз'єднання та зменшення його території;

збереження цінних елементів історичного ландшафту;

видалення елементів, що порушують цілісність такого сприйняття;

забезпечення охорони візуальних зв'язків об'єкту з навколишнім середовищем;

забезпечення умов життєстійкості насаджень;

остаточне вирішення щодо функціонального використання об'єкту, яке забезпечує виконання цих вимог і дає змогу об'єкту знайти своє місце в сучасному житті.

Проект реставрації повинен визначати:

тип (режим) збереження об'єкта-пам'ятки: суворий охоронний режим, суворий планувальний режим або вільний планувальний режим. Причому на території парку-пам'ятки в залежності від конкретних умов можуть бути виділені ділянки з різними режимами;

ступінь реставрації;

тип функціонального використання в даний час і в перспективі.

Вирішення цих основних завдань в комплексі визначає метод реставрації і проект реставрації.

Проект реставрації також повинен містити розділ включення історичного парку в нове оточуюче середовище. При цьому можна керуватися тим, що великі парки (50, 100 га і більше) повинні бути формуючим компонентом цього середовища, а малі - включатися в нову композицію простору в якості значних елементів планування.

Основні методи реставрації і збереження можуть бути розділені на консервативні і радикальні.

Консервативними методами є консервація і адаптація. Консервація передбачає здійснення ряду заходів, спрямованих на збереження і підвищення життєстійкості насаджень і споруд об'єкта в існуючому виді. Це відноситься в першу чергу до меморіальних пам'яток, а також до добре збережених об'єктів.

Адаптація - це вибір основної функції використання, що найбільше відповідає сутності пам'ятки, її розмірам, ступеню збереженості.

До радикальних методів реставрації відносяться: повна, часткова реставрація і реконструкція.

Повна реставрація передбачає відтворення всіх або майже всіх паркових композицій, в тому числі водойм, насаджень, паркової архітектури, доріжок і т.п. Реставрація в даному випадку передбачає, як правило, повне знесення наявних насаджень і заміну їх новими посадками, відновлення рельєфу, водойм і всієї гідрологічної системи. Повна реставрація може бути здійснена на всій території пам'ятника або на окремих його ділянках при наявності добре збереженої іншої території. При доброму збереженні насаджень під повною реставрацією розуміється і процес, що полягає в прочистці насаджень, відновленні доріг і т.п.

Повна реставрація, особливо із знесенням насаджень, є дуже важким, трудомістким, довгим і дороговартісним міроприємством і тому приймається лише в окремих унікальних випадках.

Основою для пропозиції повної реставрації об'єкта може бути:

унікальність, історична цінність пам'ятника, його ансамблевий зв'язок з іншими спорудами;

збереженість території, архітектурних споруд, будівель, рельєфу, планувальної просторово-композиційної структури;

достатність фактичного і документального матеріалу для відтворення першопочаткового образу.

Повна реставрація може здійснюватися на основі збереженого просторово-композиційного планування, на відтвореній індивідуальній документації або за аналогами. Метод реставрації за аналогією застосовується тоді, коли істинні документи не збереглися або не знайдені, не збереглась і просторова композиція в цілому або повністю змінилась в результаті наступного перепланування, відмирання насаджень, не збереглась територія в межах пам'ятника, рельєф та інші окремі елементи. Однак відомі близькі, аналогічні роботи автора об'єкта або відомий праобраз пам'ятника, що дозволяє на основі збережених елементів створити новий проект за аналогією з відомим. Метод аналогії може бути використаним не тільки при повній реставрації, але і при інших її видах.

Часткова реставрація здійснюється в тих випадках, коли повна реставрація з якихось причин нездійсненна: наприклад, першопочаткове планування збереглося лише фрагментарно, достатньо достовірної і повної документації не знайдено, безповоротно втрачена частина території, значення об'єкта недостатньо велике і неспіврозмірне з рівнем затрат на повну реставрацію, існуюче або планове функціональне використання об'єкта неможливо адаптувати до характеру пам'ятника; значні і безповоротні візуальні порушення, викликані оточуючою забудовою; існуючі насадження, хоч і не відповідають першопочатковому образу пам'ятника, але знаходяться в доброму стані і здатні проіснувати ще багато років і т.п.

До факторів, що визначають ступінь можливого відновлення, можуть бути віднесені, наприклад, відсутність технічних засобів відтворення архітектурних або гідротехнічних споруд, необхідність значного збільшення пішохідної і транспортної пропускної здатності, обмеженість фінансування і т.п.

При частковій реставрації зберігаються основи композиції об'єкта, його задуму, які можуть бути доповнені і в деякій мірі змінені в зв'язку з територіальними, економічними, функціональними та іншими змінами ситуації.

Якщо стає очевидною часткова реставрація, то в першу чергу слід виконувати реставрацію рельєфу як елементу, який формує всі інші елементи парку. При реставрації поняття “рельєф” - це сукупність природної і антропогенної геопластики, каміння, гротів, алейно-дорожної сітки, благоустрою, інженерної мережі і т.д. Рішення по реставрації рельєфу приймається на основі даних проведених досліджень з використанням всіх можливих в парку методів. При реставрації рельєфу необхідно враховувати нове оточення парку. Це оточення, як правило, мало подібне на те, яке було в час створення і розквіту парку, і його рекомпозиція неможлива. Тому приходиться в питаннях відновлення зовнішніх зв'язків рельєфу парку обмежуватися напівмірами, докомпоновками, а іноді й закриттям нової забудови парковими елементами.

Особливе значення має реставрація алейно-стежкової сітки класичного парку. Досконале відтворення її багато в чому визначає якість реставрації рельєфу. І тут не може бути головних і другорядних деталей. Головні прогулянкові алеї, які виводять на різноманітні живописні види і перспективи, однаково важливі для відтворення структури класичного парку.

При реставрації рельєфу може бути два підходи: перший - враховує необхідність загального збереження рельєфу в незмінному вигляді, починаючи з моменту його дослідження; допускається лише фрагментарна реставрація. Другий - виходить з того, що в даний момент рельєф знаходиться в зміненому вигляді і його по можливості потрібно відновлювати в цілому. Останній підхід, на жаль, не завжди реальний, і не тому, що викликає великий об'єм роботи, а по чисто технічних причинах. Виконуючи реставрацію рельєфу потрібно пам'ятати ще й те, що зрізування його поверхні або, навпаки, підсипка до необхідних відміток повинні вестися з урахуванням незмінного положення дерев, що залишаються. Для охорони кореневих шийок дерев у цих випадках влаштовують підпірні стінки.

Реставрація рельєфу парку повинна включати і збагачення його ґрунтової структури. Справа в тому, що основною причиною передчасної загибелі рослинності парку часто є виснаження ґрунту, ущільнення його поверхневого шару, засолення, забруднення різноманітними наносами. Необхідно перш за все провести розпушування ґрунту для його кисневого збагачення, видалення зайвих нашарувань, промивання ґрунту у випадку засолення, і внесення добрив у випадку виснаження. Цей захід нероздільно пов'язаний і з реставрацією рослинності парку.

Реставрацію рослинності парку слід проводити з урахуванням послідовності, яка визначається віковою картою, а також з урахуванням змінності порід і біологічного стану насаджень. Наприклад, якщо відомо, що у парку до певного часу зростав живопліт з породи, яка внаслідок зміни рівня ґрунтових вод загинула, то на її місце слід, мабуть, підбирати більш посухостійкі види.

Особливе значення слід приділяти при реставрації формуванню крон в насаджень. Це в однаковій мірі відноситься як до реставрації регулярних, так і пейзажних ділянок парку.

Найбільш складним є завдання реставрації об'ємних форм насаджень в регулярних садах, де раніше використовувалася стрижка. Збережені дерева в цих садах давно переступили допустимий для стрижки вік, коли вона може дати художній ефект. В цьому випадку можна рекомендувати повну заміну рослин. Слід також видаляти пізнішу рослинність, яка погіршує першопочатковий художній задум насаджень парку.

При реставрації насаджень пейзажного парку потрібен інший підхід. Тут основну увагу слід звертати на збереження існуючих дерев, тим більше, якщо вони елементами загальної композиції. Розчистка зарослих галявин, відновлення попередніх відкритих просторів повинна проводитися в таких парках з урахуванням екологічних зв'язків, які склалися на момент реставрації.

При відновленні суцільних масивів слід дотримуватися планувального контуру масиву і приділяти особливу увагу рослинності, яка оформляє цей контур. Необхідно враховувати також, що загальна щільність нових посадок не повинна повторювати першопочаткову, а повинна вестись з урахуванням сучасного стану стиглої рослинності. Слід приділяти увагу відновленню підліску.

У випадку, якщо екземпляр рослинності представляє собою художній або історичний інтерес, але є хворим або ослабленим, необхідно забезпечити йому лікування, а не видаляти. Видаленню підлягають зарості і окремі дерева, що порушують загальний задум паркової композиції або створюють одноманітні загущення.

При реставрації рядових посадок в парках спочатку проводять видалення залишків загиблих дерев. Потім проводять посадку дерев тієї ж породи, що і загиблі дерева. Можна застосовувати подвійні посадки, тобто саджати поряд з екземплярами основної породи супутні, які в подальшому, після розвитку основних видів, видаляють.

Найбільш складним є процес реставрації окремих дерев або невеликих груп, вплив яких на глядача базується не на взаємодії багатьох екземплярів, а на певних якостях одного екземпляра. Цими якостями володіють переважно тільки дорослі дерева. Внаслідок цього застосування підсобних посадок із швидкорослих порід в цьому випадку не виправдовує себе. Доводиться задовільнятися посадкою саджанця, по можливості крупномірного, поряд із загиблим деревом, зберігаючи при цьому його залишки. Рекомендується антисептувати і зберігати навіть пеньки поодиноких дерев, які мають унікальне або історико-меморіальне значення. Такі пеньки, збережені на висоту 1.5-2.0 м і прикрашені вазами чи виткими рослинами, прикрашають парк.

Порядок реставраційних робіт на водоймах є зворотний їх дослідженню. При реставрації відновлення джерела живлення виконується в останню чергу, а перш за все реставруються водопідпірні споруди водойм. Про конструктивні заходи при відновленні водойм говорилося в питаннях консервації. Тут слід лише відмітити, що рівень води у водній системі при консервації зберігається на момент її обстеження, а при реставрації відновлюється на період того часу, на який орієнтована реставрація.

При реставрації малих архітектурних форм необхідно перш за все керуватися принципом, що добре підібрана і правильно застосована аналогія краще буде відображати характер епохи, ніж найбільш талановита, але довільна стилізація. Цей принцип повинен бути основою реставрації втрачених малих архітектурних форм. Зруйновані або напівзруйновані МАФ слід реставрувати на основі синтезу всіх збережених достовірних даних про них.

Будь-яка реставрація МАФ, що має фундамент, повинна супроводжуватися його підсиленням. При цьому можуть використовуватися і сучасні матеріали. Для реставрації ж надземних частин споруди можливе використання тільки тих матеріалів, з яких вона була у свій час створена.

Всі малоцінні нашарування на малу архітектурну форму - перебудови, надбудови, додавання - повинні бути видалені. Виняток можуть становити лише ті з них, які самі представляють історичну, пізнавальну або культурну цінність і не протирічать ідеї реставрації.

Виконуючи реставрацію малої архітектурної форми, необхідно відтворити і її найближче оточення. Це необхідно, так як місця для розташування паркових споруд були глибоко продумані. Враховується характер рельєфу, наявність водойми, її розмір, форма, оточуюча рослинність. Тому реставрація МАФ без врахування оточуючого середовища не може бути науковою реставрацією.

На закінчення про реставрацію МАФ необхідно сказати, що розрослі дерева парків тепер значно зменшують паркові споруди. Вони виглядають менш значними, ніж спочатку. Це потрібно враховувати при відновленні оточуючого їх середовища. В той же час потрібно пам'ятати і те, що в багатьох парках МАФ виникли не зразу, а є спорудами різних авторів, різних часів і стилів.

Реконструкція - третій метод відновлення пам'ятки садово-паркового мистецтва. Розрізняють два види реконструкції:

із збереженням “стилю” пам'ятника на всій території об'єкта - ретрореконструкція, реновація;

з відтворенням в цьому стилі (в стилі часу) невеликих, окремих елементів і асоціацій.

Ретрореконструкція передбачає відновлення загального композиційного стилю пам'ятника, що існував: типової системи алей (промені, зірки, квартали і т.п.), композиційних центрів, водних влаштувань, створення перспектив і видових точок на збережені елементи архітектури або оточуючу місцевість на всій території об'єкта.

Реконструкція з відтворенням окремих елементів або створенням (збереженням) асоціативних зв'язків переважно супроводжується повним переплануванням території. Подібна реконструкція полягає у відтворенні окремих елементів на невеликих ділянках (наприклад, партерів з малюнком з каменю), влаштуванні нових елементів за асоціацією з тими, що колись існували (наприклад, створення на території об'єкту невеликого ставка, що нагадує минулу систему водойм і т.п.). Нові елементи, фрагменти повинні гармоніювати з існуючими, відповідати оточуючому середовищу.

Ретрореконструкція (реновація) застосовується при повній зміні просторово-композиційного образу, втраті значної частини території, здійсненій корінній зміні функцій, вторгненням споруд, що супроводжують ці функції.

Індивідуальний характер кожного об'єкта може вимагати застосування не одного якого-небудь методу реставрації, а кількох - на різних своїх ділянках.

Проект може пропонувати одночасне проведення реставраційних робіт або їх поетапне здійснення. Для регулярних парків або ділянок більш прийнятна, як показала практика, на всій реставрованій ділянці - знесення всіх насаджень, розробка рельєфу, влаштування водної системи, доріг, посадка нових рослин.

Поетапне відновлення здійснюється в насадженнях, що володіють на момент початку реставраційних робіт достатньою життєвістю і декоративністю, але в яких є більш пізні нашарування і значні зміни порівняно з першопочатковим образом. Цей метод більш придатний для пейзажних, ландшафтних парків. Поетапно можуть відновлюватися окремі ділянки композиції або поступово видозмінюватися - формуватися весь образ парку. В останньому випадку насадження і інші нашарування поступово вирубуються, вибираються з одночасною підсадкою проектованих рослин. З часом відбувається зміна насаджень і їх формування у відповідності з першопочатком..

Деякими особливостями відрізняється підхід до відновлення і утримання насаджень меморіальних пам'яток, які часто представлені музейно-садибними комплексами. В них набагато більше уваги приділяють збереженню всіх насаджень, що володіють меморіальністю, незалежно від стану: одиничні екземпляри дерев, алеї, групи, масиви. Збереження меморіальних насаджень доповнюється відновленням втрачених елементів композиції і ландшафту.

При реставрації в першу чергу відновлюється загальна просторова структура (стиль об'єкта, його рельєф, водні простори, споруди) як головна ознака пам'ятника, потім композиція і структура насаджень, і, нарешті, - дендрологічний склад. Це основний принцип проектування реставраційних робіт.

В проектуванні використовується прийом розмежування зон впливу архітектурних та інших споруд. Зона впливу архітектурної споруди володіє такою важливою якістю, як постійність, що дозволяє широко і правомірно використовувати її в процесі реставраційного проектування. Величина і характер зони визначаються значимістю, розмірами та іншими особливостями споруди. При цьому переважно одна з споруд комплексу, наприклад, садиба (парк ім. Фредра), водний простір (Софіївка) та ін. є домінантою всього комплексу. Однак в окремих частинах парку можуть існувати і існують свої домінанти.

Визначення остаточних зовнішніх меж території.

Поряд з уточненням завдання на проектування парку-пам'ятки проводиться остаточне визначення меж території з встановленням меж охоронної зони.

Площу території і конфігурацію меж парку рекомендують встановлювати і уточнювати шляхом обстеження ділянок, вивчення картографічних матеріалів та інших джерел, коректування у відповідності з існуючим місцерозташуванням парку-пам'ятки, характером прилеглого природного ландшафту, забудови, сільськогосподарських угідь.

При значній відмінності між межами парку періоду його розквіту і сучасними рекомендується спільно з проектною організацією, яка займається плануванням навколишнього району, вивчити можливості максимального наближення меж парку до першопочаткових. Якщо план парку складений за матеріалами натурного обстеження, а історико-архівних матеріалів не збереглося, його межі слід уточнювати з врахуванням можливості повноцінного сприйняття основних композиційних вузлів і прилеглих ландшафтів.

Межі парку рекомендують розширювати у випадку, якщо до його території прилягають високоякісні ландшафтні утворення або на його території необхідно розмістити архітектурні будівлі і споруди, призначені для обслуговування відвідувачів. При цьому капітальні будівлі доцільно виносити за межі збереженої історичної території парку.