ЛЕКЦІЯ 1. Завдання і методи відновлення парків-пам'ятників

Світній кваліфікаційний рівень спеціаліст

Львів - 2006

Рекомендовано до друку методичною радою лісогосподарського факультету Національного лісотехнічного університету України (протокол № __ від “__”_________________ 2006 р.)

Автор: асистент Дудин Р.Б.

Рецензенти: __________________________

__________________________

Р.Дудин, 2006 р.

ВСТУП

Ландшафтна архітектура є мистецтвом досить своєрідним, так як має справу з живим будівельним матеріалом, який постійно видозмінюється, а отже вимагає постійного професійного нагляду і підтримки. За відсутності такого нагляду композиції втрачають мистецький характер, перетворюючись просто в зелені території. Ця обставина стала однією з основних причин, через які до наших днів дійшла відносно невелика кількість пам'яток садово-паркового мистецтва. Тому ті сади, парки та інші об'єкти, які збереглися, вимагають найбільш бережного відношення при їх використанні і наукового обгрунтування при їх відновленні.

Протягом всього часу існування ландшафту рослини, розвиваючись, змінюють своє забарвлення, форму і величину, що впливає на зовнішній вид ландшафту, однак певний тип садово-паркового ландшафту може існувати при умові спрямованого на нього впливу. Так, при постійному проведенні робіт по формуванню та догляду за деревами, чагарниками та квітковими партерами регулярний тип ландшафту зберігається тривалий час, а при недотриманні цих заходів швидко перетворюється в лісовий або пейзажний.

Як правило, завершений образ ансамблі набували поступово; від початку будівництва і до створення виразної композиції ансамблю, яку прийнято називати періодом розквіту, проходило 40-50 років. В процесі подальшого формування одні ансамблі не піддавались змінам, які б принципово порушували першопочатковий задум, інші ж перероблялися, доповнювалися у відповідності з вимогами інших стилістичних періодів, тобто переживали подальші нашарування.

Вивчення сучасного стану парків-пам'яток садово-паркового мистецтва обумовлено рядом причин, головними з яких є пристосування до нових умов експлуатації та зміна структур ландшафтів, яка пов'язана з віковими характеристиками рослинності. Старовинні парки України, більшість яких формувала палацово-паркові комплекси, на сьогоднішній день організовувались як міські сади і вимагають термінових заходів в зв'язку із зміною їх функціонального використання. Відновлення парків повинно проводитись комплексом методів: реставрація найбільш цінних елементів ландшафтів, реконструкція насаджень у ландшафтних виділах, консервація дерев та чагарників, що підлягають охороні, адаптація всього паркового комплексу до сучасних умов. Основною метою цих робіт є формування стійких і довговічних високодекоративних насаджень.

У збірнику лекцій наводяться шляхи вирішення цих завдань, які вивчає дисципліна “Консервація, реставрація та реконструкція садово-паркових об'єктів”

ЛЕКЦІЯ 1. Завдання і методи відновлення парків-пам'ятників

Духовне відродження народу України неможливе без збереження культурно-історичної спадщини. Важливою складовою частиною останньої є старовинні парки. За період, який охоплює другу половину XVII - початок ХХ століть в Україні було побудовано багато парків. Один з їх дослідників О.Л.Липа згадує, що їх було понад 250, підкреслюючи, що це неповний список. Усі вони мали велику історичну і культурну цінність. В наш час із 88 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення 68 (тобто близько 80%) є старовинними. Значний відсоток складають старовинні парки і серед 411 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення. Внаслідок безгосподарчого використання деякі парки або втратили значення, або значно зменшилась їх площа. Майже всі вони знаходяться на різних ступенях деградації, яка відбувалась протягом багатьох десятиріч.

За дослідженнями Ю.О.Клименка та С.І.Кузнєцова (2000), в сприятливих природно-кліматичних умовах Правобережного та Західного Лісостепу України знаходиться 36 старовинних парків загальнодержавного значення, у тому числі у Вінницькій області - 8, Житомирській - 4, Київській - 1, Києві - 2, у Черкаській області - 4, Хмельницькій - 8, Тернопільській - 4, Рівненській - 2, Львівській - 3.

А.Д.Жирнов (1989) зазначає, що всього до пам'яток природи і садово-паркового мистецтва за рішенням Львівського облвиконкому № 498 від 1984 р. було віднесено 61 парк, з них 6 республіканського (на той час) значення.. За кількістю парків-пам'яток Львівщина займала перше місце на Україні, за кількістю парків-пам'яток республіканського значення - третє місце. Однак якогось каталогу чи систематичного опису парків Львівщини на даний час немає.

Для того, щоб зрозуміти, як відбувався процес руйнації, та відповідно як відновлювати старовинні парки, розглянемо коротко процес їх історичного розвитку, формування ландшафтів. У 1994-1998 рр. групою вчених (Ю.О.Клименко, С.І.Кузнецов, Центральний ботанічний сад НАН України, м. Київ) було обстежено старовинні парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення Правобережного та Західного Лісостепу і виявлено наступні закономірності.

З 1387 р. землі Подолії, Галичини, Волині попали на декілька століть під владу Польщі. Контакт української культури з польською, литовською, західноєвропейською залишив глибокий слід в розвитку українського паркового мистецтва і є унікальним для території колишнього Радянського Союзу. Паркобудування на Львівщині представлене монастирськими садами Середньовіччя (парк ім. І.Франка, сади Онуфріївського, Бернардинського монастирів, монастиря Бенедиктинок у Львові), садами палаців і замків в с. Муроване, в с. Підгірці Бродівського району, Оброшинський дендропарк, водними парками.

Будівництво регулярних садів поступово з середини XVIII ст. змінюється будівництвом пейзажних парків. В розвитку пейзажного паркобудування на Львівщині можна виділити три основні типи парків: романтичні, де пейзаж трактується як театральна декорація (Стрийський парк), реалістичні, які базуються на природних ландшафтних картинах місцевості (Залізна Вода, Личаківський, Високий Замок) і дендрологічні (натуралістичні), в яких парк розглядається як колекція рослинності (Міжинець, Підгорецький, Роздольський). З початку ХІХ ст. з'являється інтерес до нових екзотичних декоративних рослин, закладається цілий ряд акліматизаційних і ботанічних садів. На заході України закладались парки Кременецького ліцею в 1806 р., Львівського університету в 1824 і в 1852 рр., Оброшинський в 1730 р., Чернівецького університету в 1875 р., Крайової школи лісового господарства в 1860 р., сільськогосподарської школи в Дублянах в 1870 р. та ін. На відміну від ботанічних садів інших районів, перераховані об'єкти відрізнялися більшою естетичною цінністю, продуманістю планувальної структури, виразними пейзажними композиціями і тому можуть бути віднесені до пам'яток садово-паркового мистецтва. Великий внесок в естетичну концепцію натуралістичного парку внесли К.Баер, Ю.Бруницький, Т.Вільчинський, А.Рерінг.

Багато парків на території Західної України і Білорусії побудував представник Варшавської школи планувальників і будівельників парків проф. С.Целіковський.

Більшість старовинних парків створювались при панських маєтках (винятком є лише декілька старовинних міських парків). Звичайно ансамбль з палацу і парку формувався кілька десятиріч, часом підпадаючи під різні перебудови. Період розквіту більшості старовинних парків припадає на дореволюційний період. Перша світова війна, революційні події нанесли відчутну шкоду палацово-парковим ансамблям. В багатьох з них палаци були зруйновані, насадження пошкоджені. При нових владах паркам далеко не завжди приділяли стільки уваги, як раніше. Часто установи, які вели догляд, не мали необхідних можливостей, а виконавці - знань. Це зумовило початок процесу деградації. Свій внесок у деградацію парків зробила війна 1941-45 рр. Не можна сказати, що в наступні роки нічого не робилося для охорони і відновлення парків, але не завжди цього було достатньо. В наш час, у зв'язку з природним старінням насаджень, їх деградація ще більше посилилась.

Якщо розглядати палацово-паркові ансамблі в цілому, то відміни їх сучасного стану від періоду розквіту обумовлені кількома причинами. По-перше, в багатьох з них були знищені архітектурні споруди (палаци, в'їздні брами, альтанки, теплиці, господарські будівлі і т.п.), скульптури, а також ставки, фонтани та інші водні споруди. По-друге, площі значної кількості парків сильно зменшились внаслідок відчуження їх земель під інше використання. По-третє, практично в усіх парках було споруджено нові будівлі, або розташовано стадіони, або встановлено атракціони, кіоски та інші споруди. Все це призвело до втрати або зміни в плануванні доріжок в парках, які зазнали вищезгаданого впливу, що неминуче відбилось на рослинних композиціях. Щодо останніх, то крім цього, вони змінюються за своїми природними законами, а також залежно від догляду за ними. При неналежному догляді в деградації паркових насаджень можна виділити наступні ступені: ландшафтний, таксономічний, фітоценотичний.

Досить на деякий час припинити догляд за парком, як самосів призведе до заростання галявин, перекриє вісти, через які з оглядових майданчиків відкривались близькі та далекі перспективи (Стрийський парк, зона т.зв. “руїн”). Сформовані в парку різні типи садово-паркового ландшафту (регулярний, парковий, садовий, лучний) починають зникати, перетворюючись на лісовий тип садово-паркового ландшафту. На жаль, іноді проведені в наші дні безсистемні посадки в старовинних парках також сприяли і ландшафтній деградації.

Під таксономічною деградацією розуміють зменшення кількості таксонів порівняно з тією, що колись була в парку. На жаль, списки видів, які вирощувалися, збереглися далеко не для кожного парку. Однак загальна тенденція така. В першу чергу в парках зникали квітково-декоративні рослини - однорічники, дворічники, а потім і багаторічники. Щодо деревно-чагарникових насаджень, то відпад починається з кущів, які потерпають від недостатнього догляду, затінення самосівом деревних видів або які досягли граничного віку. З деревних видів найменш стійкими, як показує досвід, найчастіше виявляються високодекоративні форми. Творці парків звичайно висаджували багато хвойних. До нашого часу в старовинних парках збереглися лише окремі екземпляри декількох видів. У ХІХ столітті при формуванні парків широко використовували ялину європейську, сосну веймутову та чорну, модрину, ялівці. Старі екземпляри цих видів і зараз прикрашають багато парків. Але не можна не помітити, що частина дерев всихає, і їх кількість постійно зменшується. Молоді посадки, які у майбутньому замінили б старі насадження, в обстежених парках відсутні. Тобто є реальна перспектива випадання цих видів. Щоб цього не відбулося, необхідно провести посадки найближчим часом. Але і в цьому випадку, ще до того, як вони досягнуть розмірів, при яких будуть виконувати свою роль в композиції парку, старе насадження може припинити існування. Разом з тим в багатьох парках в останні десятиріччя здійснювались посадки різних інтродуцентів. Далеко не завжди ці посадки відповідали стильовим особливостям парків, рослинним композиціям, серед яких вони опинилися.

Багато старовинних парків створювалося на базі природної рослинності. Масиви, гаї, окремі дерева, які росли на площі, відведеній під парк, перетворювалися в паркові насадження, навколо яких здійснювалися подальші роботи. Уривчасті архівні відомості свідчать, що на території Правобережного Лісостепу України парки найчастіше створювалися на базі бучин та дібров, а у випадках, коли посадки здійснювалися на вільних площах, одним з головних видів, що висаджувався, був бук лісовий або дуб звичайний. Таким чином, або природні фітоценози трансформувалися в паркові, або створювалися паркові, які з часом ставали близькими до природних. В якому ж стані вони дійшли до наших днів? В значній кількості парків (наприклад, у Вінницькій області) деревним видом, який переважає, є ясен звичайний. Однак, якщо провести аналіз розташування вікових дерев, можна відзначити, що вони не утворюють суцільних масивів, а стоять невеликими групами або окремо. Простір між ними займають рослини у віці близько 80 або 50 років, а також молодші за віком. Все це свідчить, що в роки лихоліть в парках вирубувався найцінніший деревний вид - дуб звичайний, а простір, який він займав, захоплював самосів ясена. Такий тип деградації відбувається в парках, створених на базі ясеневих дібров. В деяких парках спостерігається домінування інших супутників дуба - клена гостролистого, ільмових, липи серцелистої; в парках, створених на базі грабових дібров, в наш час домінує вид другого ярусу - граб звичайний. Зрозуміло, що це відбивається на чагарниковому і трав'яному ярусах. Зміну співвідношення між кількістю рослин різних видів в усіх ярусах, а також зміну видового складу порівняно з непорушеними корінними насадження прийнято називати фітоценотичною деградацією паркових насаджень. Наступний її етап - проникнення в паркові насадження інтродуцентів, що натуралізувалися: робінії звичайної та клена ясенелистого. Ділянки, на яких вони переважають, в окремих парках вже займають значні площі.

Проблема відновлення старовинних парків України має історичний, біологічний, ландшафтний та соціальний аспекти. Загальні підходи до відновлення планування і насаджень історичних місць і старовинних парків викладені в чисельних роботах відомих дослідників (Агальцова, 1980; Бондарь, Салатич, Садовенко, 1974; Ильинская, 1984; Липа, 1960; Лихачев, 1981; Нельговский, 1983; Успенская, Клименко, Кузнецов, Давиденко, 1991). В цих роботах історичний аспект відновлення зелених насаджень як історичних місць, так і старовинних парків панських маєтків відображено досить повно. Нашим намаганням є лиш підкреслення великої значимості цього аспекту.

Великої уваги заслуговує біологічний аспект відновлення старовинних парків, який, на думку Ю.О.Клименка і С.І.Кузнецова, враховується ще зовсім недостатньо. Відома велика кількість робіт з ландшафтної оцінки паркових насаджень і в той же час дуже мало досліджені питання біології паркових угрупувань. Як свідчать автори, такі роботи були розпочаті в Центральному ботанічному саду НАН України проф. Л.І.Рубцовим і потім продовжені там у відділах паркознавства та дендрології. Аналіз існуючих садово-паркових об'єктів з фітоценотичних позицій дозволить ще повніше розкрити взаємозв'язки з середовищем і допоможе виявити закономірності, необхідні для подальшої розробки біологічного підходу до створення нових садів і парків, а також відновлення старовинних. Тому, вважають автори, вивчення паркової рослинності необхідно засновувати, перш за все, на науковому фундаменті біологічних дисциплін, а вже потім на досвіді мистецтва.

Проблема відродження насаджень старовинних парків не тільки біологічна і ландшафтно-архітектурна, але і організаційна. Більшість цих парків належить різним відомствам, які часто до паркового будівництва не мають ніякого відношення, але їм підпорядковані організації, до яких прикріплені ті чи інші історичні парки. На думку багатьох провідних науковців, поряд з Академією наук України цю проблему мають вирішувати Держбуд, Міністерства культури, охорони навколишнього середовища, сільського господарства, Спілка архітекторів, Український фонд культури, Українська академія аграрних наук, Українське республіканське товариство охорони природи, місцеві районні ради. Необхідно не тільки вивчення цих парків, але й обговорення цієї проблеми з політичними та господарськими діячами на місцях.

Таким чином, основними завданнями відновлення парків-пам'ятників є:

збереження цінних ландшафтних утворень, композиційних рішень парку, дендрологічних груп та ін.;