Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Задача 4. Визначити суму акцизного збору і ПДВ у складі ціни автомобіля, якщо роздрібна ціна – 100000 грн., ставка акцизного збору – 45%




Визначити суму акцизного збору і ПДВ у складі ціни автомобіля, якщо роздрібна ціна – 100000 грн., ставка акцизного збору – 45%, ставка ПДВ – 20%, націнка збутова – 22%, націнка торговельна – № у журналі %.

 

Перелік питань для самостійної роботи

1. Вплив непрямих податків на цінову політику підприємства.

2. Оптимізація цінової політики підприємства.

Індивідуально-консультаційна робота студентів

1. Написання доповідей за темами:

1. Конкурентоспроможність продукції як засіб підвищення ефективності діяльності підприємства

2. Основні напрями та способи підвищення якості і конкурентоспроможності продукції

3. Роль держави в забезпеченні якості та конкурентоспроможності продукції

4. Теоретичні аспекти формування і підтримки конкурентоспроможності продукції підприємств в умовах ринкової економіки.

2. Написання бізнес-плану

Основні вимоги при складанні бізнес-плану.

Загальний обсяг – до 10 сторінок тексту. При необхідності – доповнюється додатками у кінці плану.

Календарний період – 3-5 років, в залежності від цілей підприємства.

Деталізація фінансових показників: перший рік – по кварталам; наступні роки – річні показники.

Зміст ( I варіант)

1. Титульний аркуш

2. Резюме

3. Організаційна структура підприємства

4. Товари (послуги)

5. Конкуренти

6. Покупці

7. Стратегія маркетингу

8. Реклама

9. Персонал

10. Торговельні площі

11. Загальні витрати

12. Ціноутворення

13. Прибуток

14. Чистий прибуток

15. Точка беззбитковості

16. Ризики

Зміст (II варіант)

Титульний аркуш

1. Резюме

2. Організаційна структура підприємства

3. Товари (послуги)

4. Конкуренти

5. Покупці

6. Стратегія маркетингу

7. Реклама

8. Персонал

9. Торговельні площі

10. Фінансовий план

11. Ризики

12. Додатки

Література [1-8,18-21,32-40]

 

Т. 6. Психологія та етика підприємництва.

Мета заняття: ознайомитись із сутністю та розвитком етичної та соціальності відповідальності бізнесу.

Студент повинен знати:етичні норми підприємця, соціальну та юридичну відповідальність.

Студент повинен вміти: орієнтуватися у соціальній та юридичній відповідальності перед споживачами, робітниками, партнерами, інвесторами.

 

Методичні вказівки

 

Підприємець працює у внутрішньому та зовнішньому середовищі своєї власної організації, власного бізнесу. Він, перш за все, - людина, яка має право вибору : “Зробити певну справу так чи інакше?”. У зв’язку з цим підприємець обирає етичні норми, правила щодо ведення справи, а також будує свої дії щодо внутрішнього та зовнішнього оточення його організації.

 



Етика – це принципи, що відрізняють вірну поведінку від невірної.

Етичні норми – система загальних цінностей і правил етики, що вимагає організація від своїх співробітників.

Соціальна відповідальність – дії організації щодо благополуччя суспільства на добровільних засадах, а не за вимогами закону.

Юридична відповідальність – дотримання конкретних законів і норм державного регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація.

Відміна соціальної відповідальності від юридичної в тому, що вона визначається ступенем добровільності реагування організації на ті чи інші події, та встановленими в організації етичними нормами.

Етичні норми та соціальна відповідальність бізнесу формуються у відповідності з політичними, економічними, релігійними пріоритетами, які існують у суспільстві у визначений момент часу.

На сьогодні основними етичними пріоритетами для підприємця мають стати:

впевненість у корисності своєї праці не тільки для себе, але й для суспільства;

належність до людей, які бажають та вміють добре працювати та реалізовувати свої здібності;

віра у бізнес, ставлення до нього як до мистецтва;

визначення необхідності конкуренції та одночасне прагнення до співпраці;

повага до особистості;

повага до будь-якої власності, державної влади, соціального устрою, законодавства;

довіра до інших, повага до професійної майстерності людей;

визнання цінності освіти, науки, культури;

усвідомлення необхідності дотримання екологічних норм;

прагнення до нововведень;

гуманізм;

допомога мало захищеним людям;

підняття рівня релігійних, етичних, культурних цінностей у суспільстві.



 

Соціальну відповідальність організації можна зобразити таким чином:

 

 

 

Рис. 9. Соціальна відповідальність організації

 

Навчання етичній поведінці у бізнесі важливе для його успіху, особливо, коли об’єктом підприємництва є торгівля, послуги, медицина.

У бізнесі розвинутих країн виділились різні філософські підходи, що базуються на сукупності відповідних принципів. А саме: утилітаризм, дотримання прав людини, справедливість.

 

Утилітаризм – це філософський принцип прийняття етичних рішень, в основі якого лежить прагнення до максимального блага для більшості людей.

 

Дотримання прав людини – філософський принцип прийняття етичних рішень, що спрямований на захист честі та гідності кожної, без винятку, людини.

 

Справедливість - філософський принцип, що базується на прийнятті етичних рішень щодо забезпечення рівних прав при розподіленні відповідальності і благ.

 

Якщо поєднати основні філософські принципи поведінки підприємця, то можна зазначити, що вони містять в собі дотримання:

загальнолюдських цінностей “не вкради”, “не обмани” та інших;

прав людини;

принципу справедливості, за яким усім людям надаються рівні права у розподілі відповідальності та благ;

принципу утилітаризму, згідно якого необхідно діяти у напрямку максимального блага для більшості людей.

 

Держава визначає основні правові норми щодо діяльності підприємця. Але, як ми вже визначили, етичні норми базуються на добровільних засадах підприємницької діяльності (рис. 10).

 
 

 


Рис. 10. Основні групи, перед якими бізнес несе відповідальність

Перед суспільствомбізнес відповідає шляхом збереження навколишнього середовища від забруднення ( повітря, води, землі).

План семінарського заняття

1. Морально-етичний кодекс підприємця,основні його положення.

2. Ділове спілкування та етикет.

3. Паблік рилейшнз.

 

Перелік питань для самостійної роботи

1. Сутність і основні елементи системи зв’язків з громадськістю.

2. Особливості паблік рилейшнз.

3. Зв’язок в Україні - головний чинник системи засобів масової комунікації.

4. Проблеми взаємодії суспільства і влади в соціально-економічному інформаційному просторі України.

Індивідуально-консультаційна робота студентів

1. Написання доповідей за темами:

1. Спілкування як комунікація.

2. Класифівкація функцій спілкування.

3. Особистісний простір.

4. Форми і види ділового спілкування та фоктори впливу.

5. Значення жестів.

6. Ділова бесіда.

7. Мистецтво правильно мислити і говорити.

8. Уміння слухати.

9. Формальні та неформальні стосунки з колегами, підлеглими, керівниками.

10. Виробничий конфлікт

11. Службовий етикет. Моральні принципи та засади.

12. Діловий одяг.

 

Література [8-10,18-21, 25-32]

Т. 7. Стратегія підприємницької діяльності

Мета заняття: ознайомитись із сутністю та розвитком етичної та соціальності відповідальності бізнесу.

Студент повинен знати:етичні норми підприємця, соціальну та юридичну відповідальність.

Студент повинен вміти: орієнтуватися у соціальній та юридичній відповідальності перед споживачами, робітниками, партнерами, інвесторами.

 

Методичні вказівки

 

Стратегія – це комплексна програма перспективних дій (за­ходів), яка забезпечує досягнення поставлених цілей.

Економічна стратегія – це система забезпечення конку­рентної переваги фірми.

Процес розробки (коригування) стратегії включає :

1. Вибір сфери діяльності підприємства, тобто виду діяльності (виробниче підприємство, торговельне посередництво, фінансове під­приємництво) та галузі (легка промисловість, машинобудування).

2. Визначення цільових ринків, тобто переліку конкретних ви­робів і кола споживачів.

3. Вибір програми дій (стратегії) на цільовому ринку.

На основі результатів ситуаційного аналізу здійснюється кон­кретний вибір стратегічних альтернатив фірми. Можливі варіанти ви­бору таких стратегічних альтернатив подані в таблиці 2. Користу­ючись такою своєрідною матрицею, можна точніше узгоджувати роз­роблену стратегію з можливостями фірми, особливостями виробницт­ва і реалізації, процесом сегментації споживчого ринку. Вибір конкретної етапної стратегії фірми має здійснюватись на основі аналітичних оці­нок господарських шансів і ризиків, що є найбільш вірогідними для кожної з можливих стратегій з урахуванням сучасної економічної ситуації.

Таблиця 2

Можливі стратегічні альтернативи виробничого

підприємства стосовно його базових стратегій

Базова стратегія Показник вибору альтернатив Можлива стратегічна альтернатива
Стратегія виживання (захисна) Собівартість продукції Мінімальний рівень рентабельності Частка фірми на ринку Чисельність персоналу Зміна стратегії маркетингу, товарної політики Жорстка економія ресурсів Удосконалення управління фірмою
Стратегія стабілізації (наступально- захисна) Дохід від продажу товарів Дохід на активи фірми Дохід на акції та облігації Швидкість оновлення продукції Економія ресурсів Зменшення питомих витрат, відновлення рівня доходу Стабілізація економічної ситуації
Стратегія зростання (наступальна) Обсяг продажу продукції Величина отримуваного доходу Частка фірми на ринку Індекс зростання виробництва Інтенсифікація ринку Диверсифікація виробництва Міжфірмове ділове співробітництво і кооперація Зовнішньоекономічна діяльність

План семінарського заняття

1. Поняття «стратегія підприємства». Необхідність її формування. Предмет вивчення стратегії підприємства. Стратегічний контекст у діяльності підприємства.

2. Види стратегій підприємницької діяльності.

3. Ієрархія стратегій підприємницької діяльності, етапи їх формування.

 

Перелік питань для самостійної роботи

1. Написання доповідей за темами:

1. Організація процесу розробки стратегій підприємств.

2. Життєвий цикл підприємства і його цілі.

3. Аналіз зовнішніх і внутрішніх умов функціонування підприємства.

4. Аналіз передбачуваної підприємницької діяльності.

Література [8-10,12-20,24-30]

Т. 8. Формування засобів підприємства

Мета заняття: сприяти вивченню економічної структури капіталу та основних засобів.

Студент повинен знати:загальний порядок формування капіталу, сутність та склад основних засобів, методи нарахування амортизації.

Студент повинен вміти:проводити аналіз показників використання основних засобів.

Вивчення даної теми необхідно почати з характеристики капіталу та його видів.

За приналежністю підприємству виділяють власний та позиковий види капіталу. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на правах власності та використовуються ним для формування певної частини активів. Ця частина активів, що сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, представляє собою чисті активи підприємства. Позиковий капітал характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на зворотній основі грошові кошти або інші майнові цінності. Усі форми позикового капіталу, що використовується підприємством, представляють собою його фінансові зобов'язання, що належать до погашення у передбачені строки.

За метою використання у складі підприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: виробничий та спекулятивний. Виробничий капітал характеризує засоби підприємства, що інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової його діяльності. Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, яка використовується в процесі здійснення спекулятивних (що базуються на різниці в цінах) фінансових операцій (придбання деривативів в спекулятивних цілях і т. п.)

За формами інвестування розрізняють капітал в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, що використовується для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні об'єму їх статутних фондів.

За об'єктом інвестування виділяють основний та оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину капіталу, що використовується підприємством, яка інвестована і всі види необоротних активів (а не тільки в основні засоби, як це часто трактується в літературі). Оборотний капітал характеризує ту його частину, яка інвестована у всі види його оборотних активів.

За формами власності виділяють приватний та державний капітал, що інвестований в підприємство в процесі формування його статутного фонду. Таке розподілення капіталу використовується в процесі класифікації підприємств за формами власності.

За організаційно-правовими формами діяльності виділяють наступні види капіталу:акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств), пайовий капітал (капітал партнерських підприємств — товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств і т. п.), індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств - сімейних ).

За відповідністю правовим нормам функціонування розрізняють легальний та "тіньовий" капітал, який використовується в процесі господарської діяльності підприємства. Широко використовуваний на сучасному етапі економічного розвитку країни "тіньовий" капітал є своєрідною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі "правила гри" в економіці, в першу чергу, на невиправдано високий рівень оподатковування підприємницької діяльності. Зростання обсягу використання "тіньового" капіталу в господарській діяльності підприємств служить для держави своєрідним індикатором низької ефективності прийнятих рішень в галузі податкового регулювання використання капіталу в підприємницький діяльності з позицій дотримання паритету інтересів як держави, так і власників капіталу.

Основні засоби – матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік);

Амортизація – систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

 

Методичні вказівки

Оцінка основних засобів

Балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів – сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації.

1. Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

1) суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

2) реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів;

3) суми ввізного мита;

4) суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

5) витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

6) витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

7) фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

8) інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Початкова (первісна) вартість основних засобів (ОЗ) – це сума витрат на придбання (виготовлення), транспортування та монтаж обладнання (устаткування). Початкова вартість визначається за формулою (8.1.):

 

(грн.) (8.1.)

 

де - початкова вартість основних засобів;

Ц – ціна обладнання, грн.;

Т – вартість витрат на транспортування, грн.;

М – вартість витрат на монтаж, грн.

 

2. Залишкова вартість – це вартість основних засобів з урахуванням суми зносу. Залишкова вартість визначається за формулою (8.2):

 

(грн.) (8.2.)

 

де t – термін експлуатації основних засобів;

А – щорічна сума амортизаційних відрахувань.

 

3. Середньорічна вартість основних засобів ( ) визначається за формулою (8.3.):

(грн.) (8.3.)

 

де – середньорічна вартість основних виробничих засобів, грн.

– вартість введених ОЗ, грн.;

– час використання протягом року;

– вартість виведених ОЗ, грн.;

– час протягом якого ОЗ не будуть використовуватись.

 

В Україні нарахування амортизації здійснюється за допомогою таких методів:

1. Прямолінійний метод–являє собою визначення річної суми амортизації шляхом ділення вартості об’єкта на очікуваний термін корисного використання. Даний метод найбільш прийнятний для нарахування амортизації за об’єктами, які опосередковано беруть участь у виробничому процесі, у випадках, коли досить точно визначити обсяг економічних вигід від їх використання неможливо. Це можуть бути адміністративні будівлі, меблі, службові автомобілі тощо, формула (8.4.):

(8.4)

де – первісна вартість основних засобів;

– ліквідаційна вартість основних засобів;

– строк корисного використання основних засобів.

2. Метод зменшення залишкової вартості за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.

Річний відсоток амортизації визначається за формулою (8.5.):

(8.5)

 

де – норма амортизації.

– кількість років корисного використання об’єкта, (років).

Одержаний результат необхідно помножити на 100.

 

3. Прискорений метод зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об’єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об’єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби).

 

(грн.); (8.6)

4. Кумулятивний метод, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання.

Наприклад, якщо строк корисного використання об’єкта 3 роки, то сума числа років дорівнюватиме 1+2+3=6.

(8.7)

 

де - кількість років, до закінчення терміну використання;

– кількість років корисного використання.

5. Виробничий методза яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.

 

(8.8)

де – ставка амортизації;

– загальний обсяг продукції, який планується випустити на даному

об’єкті основних засобів.

(8.9)

де – сума амортизаційних відрахувань за місяць.

– обсяг продукції, випущеної за місяць на даному об'єкті основних засобів.

Показники використання ОВЗ

Для більшої ефективності використання ОВЗ необхідно чітко знати принципи, за якими дана ефективність вимірюється. Існують такі показники ефективності використання ОВЗ: фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність.

У випадку, якщо кількість продукції і виробничих фондів задана в натуральній формі, ці показники мають натуральну форму. Якщо ж дані у грошовій, вартісну.

Фондовіддача визначається за формулою:

 

Фв= ВП/ Воф, (8.11)

 

деВП – випуск продукції;

Воф – вартість основних фондів.

 

Фондомісткість

(8.12)

 

 

Фм – обернений показник до фондовіддачі.

 

Показує яка вартість ОВФ припадає на “1” вартості виготовленої продукції.

Фондоозброєність – відношення вартості основних фондів до середньоспискової чисельності працівників.

План семінарсько-практичного заняття

1. Розв’язування задач щодо визначення середньорічної вартості основних засобів, та амортизації.

2. Визначення показників ефективності використання основних засобів.

Задачі для розв’язку


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.051 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал