Ксенофонт

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Ксенофонт

Елліністична епоха була часом розквіту любовної елегії, яка пізніше вплинула на зародження античного любовного роману. Крім елегії та риторичних вправ, ще одним попередником роману могла бути любовна новела в прозі. Як відгомін такої новели наводимо уривок з «Кіропедії» («Виховання Кіра») Ксенофонта - епізод кохання Пантеї до її чоловіка, правителя міста Сузи, Абрадата, смерті якого вона не хоче пережити.- «Кіропедія» в цілому - цікавий тенденційний політичний роман, що в європейській літературі XVII-XVIII ст. використовувався як зразок нових «політичних» романів (наприклад, у Франції «Телемакові пригоди» Фенелона).

У Кіра, царя перського, був наближений Арасп. Йому колись подарував Кір, знявши з себе, розкішне мідійське вбрання (кн. І, розд. 4). Пізніше Кір доручив Араспові доглядати гарну бранку - дружину сузіанського царя Абрадата, що дісталася Кірові як здобич після перемоги над ассірійцями (кн. IV, розд. 6). Ім'я цієї бранки - Пантея.

Кір наказав Араспові охороняти царицю, поки він не забере її до себе. «Царю, - відповів йому Арасп на цей наказ, - ти бачив жінку, яку доручив мені охороняти?» - «Ні», - сказав Кір.- «А я її бачив, коли ми вибирали її для тебе. Коли ми ввійшли до намету, ми спочатку її не впізнали: вона сиділа на землі разом з своїми служницями, одягнена так само, як і вони. Але потім, бажаючи дізнатись, хто ж саме з них пані, ми стали придивлятися уважніше до всіх і, хоч вона сиділа, загорнувшись у покривало і встромивши очі в землю, ми помітили велику різницю між нею й іншими жінками. Ми попрохали її встати. Служниці піднялися разом з нею. Вона була краща за всіх на зріст, і зграбніша тілом, і повна грації, хоч була просто вбрана. її одяг був мокрий від сліз, що текли з нього на землю! Найстарший з нас літами звернувся до [28] неї з такими словами: «Заспокойся, жінко, ми чули, що твій чоловік - гарна В добра людина, але й той, для кого тебе обрано, хто, напевне, тобі відомий, не поступиться проти нього ні красою, ні розумом, ні могутністю. І, справді, ми гадаємо, якщо є людина, варта захоплення, то це - Кір, кому ти належатимеш». Почувши ці слова, жінка розірвала покривало, що було в неї на голові, й почала голосно лементувати разом з своїми служницями. Це дозволило нам бачити більшу частину її обличчя, її шию, руки, й ми гадали, що ніколи не було в Азії серед людей такої красуні. Треба, Кіре, щоб ти її побачив».- «Вона менше мене спокушає, - відповів Кір, - якщо вона справді така, як ти кажеш».- «Чому?» - запитав юнак.- «А тому, що коли я, людина, така переобтяжена справами, не міг би стриматись, щоб не побачити її, почувши про її вроду, я став би побоюватись, що вона ще легше примусить мене знову побачити її і нехтувати своїми обов'язками, аби тільки бути весь час коло неї». Юнак відповів йому, сміючись: «Ти гадаєш, царю, що краса може примусити людину діяти всупереч своїм обов'язкам. Коли б вона мала таку силу, хіба вона не впливала б однаково на всіх? Подивись на вогонь: він пече всіх, хто наближається до нього, бо така його природа. Що ж до красивих людей, - кого кохають, а кого й ні. Зрештою, скільки людей, стільки різних смаків. Кохання залежить від бажання: кохають того, кого хочуть кохати. Брат не кохає сестри, а батько дочки, але обидва мають інших коханок. До того ж страх перед законом може припинити кохання. Отже, коли видають закон, що забороняє відчувати голод, коли хочеться їсти, знемагати на спрагу, коли є потреба пити, відчувати холод узимку, а тепло влітку, то немає влади, яка примусила б людину виконати це: вона підкоряється цим почуттям. Кохання, навпаки, залежить від бажання: кожний кохає те, що йому до вподоби, як от той або той одяг, те чи те взуття».- «Коли кохання добровільне, - сказав Кір, - то чому не можна перестати кохати, коли того захочеш? Я бачив людей, що плакали від болю, який спричинило кохання, й були рабами тих, кого кохали, хоч до того вважали рабство за велике лихо. Я бачив, як вони віддавали речі, без яких самі не могли обійтись, і бажали визволитись від кохання, як від хвороби, й не могли цього зробити, прив'язані чимсь міцнішим, ніж залізні ланцюги. Вони так щиро й безкорисно захоплені цим почуттям, що не намагаються визволитись від того, що спричиняє їх страждання, і піклуються, щоб не втратили кохання». На це юнак відповідав: «Правда те, що ти кажеш: вони, справді, так чинять. Але це нікчемні люди: вони вважають себе досить нещасними, щоб бажати відібрати собі життя, і хоч мають безліч засобів зробити це, ніколи цього не роблять. Це - люди тієї вдачі, які можуть втриматись, Щоб не вкрасти або загарбати чуже добро. І коли вони вкрадуть або привласнять вкрадене, хіба не ти будеш перший, хто стане їх обвинувачувати й покарає без жалю, бо вони не були змушені красти? Те саме скажу я й про красу: вона не примушує кохати й робити погані вчинки. Безперечно, є негарні (кволі) люди, що не панують над своїми жадобами і складають провину за це на любов. Але люди порядні й доброчесні, хоч і жадають золота, добрих коней і красивих жінок, вміють скоріше відмовитись від усього цього, ніж придбати його через який-небудь негарний вчинок. Отже, я, хоч бачив сузіанську полонянку й вона справила на мене сильне враження, їду, проте, зараз на коні коло тебе й аж ніяк не нехтую своїми обов'язками».- «Це так, - сказав Кір, - а чи не відійшов ти раніше того часу, який потрібний для кохання, щоб опанувати людину? Але, хоч буває, що не одразу горить той, хто торкнувся вогню і дерево не раптом займається, я не маю звички, проте, ні торкатись вогню, ні дивитись на гарну жінку. Я не раджу тобі, Араспе, давати волю своїм очам, бо вогонь [289] палить лише тоді, коли його торкнешся, а краса дістає й того, хто здалека на неї дивиться, й так розпаляє, що завдає йому муки».- «Заспокойся, Кіре, - відповів юнак, - скільки б я не дивився на нашу полонянку, ніколи я не дозволю собі такого вчинку, яким можна було б мені докоряти».- «Добре кажеш, - відповів Кір, - доглядай же за нею, як тобі доручено, піклуйся нею. Можливо, ця жінка стане нам у великій пригоді». По цій розмові вони розійшлися. Юнак бачив, що сузіанка найкраща з жінок; він виявив у неї надзвичайну лагідність; він помітив, що коли йому приємно ходити за нею, то й вона не була невдячна. Коли він входив до її намету, раби, з її наказу, вставали, щоб попереджати його бажання; коли він був хворий, то ні в чому не мав нестатку. Все це разом призвело до того, що природно повинно було статись: Арасп закохався.

Кір визнав за потрібне надіслати когось до Лідії, щоб дізнатись, що там робить ассірійський цар. Арасп, на якого покладено догляд за вродливою бранкою, здався йому найпридатнішою людиною для цього доручення.

От що сталося з Арасном. Закохавшись у полонянку, він змушений був відкрити їй своє серце. Вірна своєму чоловікові, хоч він і був відсутній (бо дуже його кохала), вона відхилила благання Араспа, але, щоб не посварити друзів, не стала скаржитись Кірові. Коли Арасп, маючи на меті прискорити здійснення своїх бажань, став загрожувати полонянці взяти її силоміць, вона, злякавшись нападу, не могла далі приховувати таємницю і надіслала до Кіра євнуха з дорученням розповісти про все. Почувши про це, Кір не міг стриматись, щоб не посміятися з поразки людини, яка вважала себе сильнішою за кохання. Він послав до нього Артабаза з євнухом і наказав сказати, що така жінка не може зазнавати насильства, але він не забороняє Араспові переконати полонянку. Артабаз, з'явившись до Араспа, добре вилаяв його за те, що той наважився так поводитись з дорученою йому жінкою, зауваживши, що вчинок його є нечестивий, образливий і нестриманий. Арасп, повний скорботи, гірко ридав і, засоромлений, тремтів від страху, що матиме ще більшу догану від Кіра. Кір, дізнавшись про це, покликав його до себе і сказав йому віч-на-віч: - «Араспе, я бачу, що ти мене боїшся і соромишся; заспокойся: я чув, що навіть богів перемагало кохання. Я добре знаю, які випадки бували з людьми, яких вважали за найрозумніших, я сам також, коли буваю в товаристві красивих жінок, не можу стриматись і дивитись на них спокійним оком. Нарешті, винний у тому я, бо замкнув тебе разом з непереможним ворогом».- Арасп, продовжуючи слова Кіра, сказав: - «Кіре, в цих справах ти такий самий, як і в інших: ти завжди був добрий і вибачав людські огріхи, а інші люди прагнуть лише засудити. З того часу, як поширилася чутка про моє нещастя, мої вороги радіють, а мої друзі радять мені швидше втекти, щоб так позбавитись твого гніву».- «Гаразд, Араспе, ці балачки дають тобі змогу стати у великій пригоді моїм спільникам і мені».

- «Дай, боже, - відповів Арасп, - щоб я ще раз мав нагоду тобі прислужитися».- «Якщо ти захочеш удати, що ти втікаєш від мене й перекинешся па ворожий бік, я певний, що вони повірять усьому тому, що ти скажеш».- «Безперечно, - відповів Арасп, - я знаю наперед, що мої друзі розголосять чутки, що я втік від тебе».- «Отже, ти повернешся до нас, - сказав Кір, - добре обізнаний з усіма їхніми справами. Звірившись на тебе, вони відкриють свої плани й заходи і ти ознайомишся як слід з усім, що нас цікавить». «Я від'їжджаю негайно, - сказав Арасп, - будь певний, вони не стануть мене [290] підозрівати, бачачи, що я тікаю саме тоді, коли маю боятися твого гніву».- «А прекрасну Пантею ти зможеш хіба залишити?» - «Я добре відчуваю, Кіре, що в мене дві душі: цієї філософії навчився я у кохання, цього справжнього софіста. Отже, душа, якщо вона єдина, не може бути одночасно і доброю і злою, мати разом нахил до чесного й нечесного, разом хотіти чогось і не хотіти. Очевидно, ми маємо дві душі. Отже, коли панує в нас добра душа, ми робимо добрі вчинки, а коли, навпаки, бере гору недобра - ми діємо не гаразд. Тепер, коли моя добра душа має таку допомогу від тебе, вона безмірно сильніша від злої».- «Коли ти, справді, - сказав Кір, - маєш намір їхати, то от що треба тобі робити, щоб набути довір'я ворогів: розповідай їм про деякі З наших намірів, але так, щоб те, що вони почують від тебе, стало на перешкоді їхнім планам, як наприклад, коли вони дізнаються від тебе, що ми готуємо напад на їхню країну. Отже, коли вони про це почують, боячись кожен за свої володіння, не зможуть вони зібрати своїх сил в одному місці. Залишайся серед них якнайдовше, бо нам особливо потрібно буде знати, що вони робитимуть, коли будуть зовсім близько від нас. Дай їм навіть добру пораду, як найкраще впорядкувати військо до бою. Коли ж після цього ти покинеш їх, добре знаючи, як упорядковано їх військо, вони все-таки змушені будуть залишити той самий порядок, боячись дезорганізувати військо раптовою перебудовою». З таким дорученням, узявши з собою найвірніших слуг, побалакавши де з ким із тих людей, які могли б сприяти його справі, Арасп поїхав. Коли Пантея дізналась про від'їзд Араспа, вона послала сказати Кірові: - «Кіре, нехай тебе не турбує втеча Араспа. Якщо ти дозволиш мені надіслати звістку до мого чоловіка, я обіцяю тобі певнішого друга, ніж Арасп, який, я того певна, приведе з собою стільки війська, скільки зможе зібрати. Батько царя, що нині сидить на троні, був приятелем Абрадатові, але син усе зробив, щоб посварити його з чоловіком: отже, я не маю жодного сумніву, що Абрадат вважає його за людину недоброзичливу і охоче перейде до такої людини, як ти».

Почувши це, Кір дозволив їй надіслати до чоловіка звістку. Так вона й зробила. Одержавши листа від дружини і ознайомившись із станом речей, Абрадат охоче перейшов на бік Кіра, привівши з собою близько двох тисяч кінноти. З'явившись на перські аванпости, він послав до Кіра сказати, хто він такий. Кір наказав негайно одвести його до дружини. Коли вони побачились, то кинулись обіймати одно одного, як це буває звичайно в таких несподіванках. Потім Пантея розказала чоловікові про благородство Кіра, стриманість і співчуття до її лиха. Почувши про це, Абрадат сказав: «Що повинен я робити, моя люба, щоб віддячити Кірові за тебе й за себе?» - «Що кращого ти можеш Зробити, - відповіла Пантея, - за те, що ти почуватимеш до нього те саме, що й він до тебе?»

По цій розмові Абрадат пішов до Кіра. Побачивши його, він узяв його праву руку й сказав: «Кіре, за ті благодіяння, що ми з дружиною маємо від тебе, я не можу краще віддячити тобі, як стати твоїм другом, слугою і спільником. Усяке доручення, яке ти покладеш на мене, я намагатимусь виконати якнайкраще».- «Я дякую тобі за твою відданість, - відповів Кір: - на сьогодні я тебе відпускаю і ти вечерятимеш із своєю дружиною, а надалі ти провадитимеш час у моєму наметі разом з твоїми й моїми приятелями». Через Деякий час Абрадат, помітивши, що Кірові подобаються колісниці з приладнаними до коліс серпами, вбраними в панцир кіньми та людьми, наказав збудувати сотню таких саме колісниць для свого загону. І сам так підготувався, наче хотів ними керувати в бою: збудував собі колісницю на чотири дишлі, в яку Запрягали восьмеро коней. Його дружина Пантея з своїх дорогоцінностей [291] зробила йому золотий панцир, шолом і наручники, а коней наказала вкрити мідною бронею. Такими справами займався Абрадат. Кір, бачачи цю колісницю З чотирма дишлями, висловив побажання збудувати колісницю на вісім дишлів, запряжену вісьмома парами биків, які повинні були тягти це подібне до башти спорудження. Разом з колесами була вона заввишки над землею на три лікті. Такі колісниці-башти, поставлені ззаду війська, він вважав значною допомогою своїй фаланзі та перешкодою ворогові. Ці спорудження повинні були мати галереї і бійниці й вміщати кожна по 20 воїнів. Коли все було готове, він спробував, як вони рухаються, і, отже, вісім пар биків легше везли цю башту З воїнами, ніж пара биків навантажену підводу. Звичайний вантаж такої підводи дорівнював приблизно 25 талантам, а ця башта, хоч була збудована з такого самого важкого дерева, яке вживається для будування трагічних '. театрів, і містила у собі 20 озброєних воїнів, давала вантажу кожній парі биків менш ніж 15 талантів. Впевнившись, як легко пересувати ці башти, Кір вирішив мати їх у своєму війську. Він був переконаний, що мати на війні в будь-чому перевагу, - це забезпечити собі майбутні успіхи.

Другого дня ранком Кір приніс жертву богам. Військо, поснідавши і зробивши узливання, вбиралося у свої гарні хітони, панцири й шоломи. У коней Сула заброньована голова і груди, ті коні, які були під кіннотою, мали броню також і на спині, а ті, що везли колісницю, ще й на боках. Усе військо блищало " міддю й пурпуром. Колісниця Абрадата з чотирма дишлями, в які запряжено восьмеро коней, також була розкішно оздоблена. Коли він збирався надіти панцир, що за звичаєм його країни був з льону, Пантея піднесла йому золотий шолом, і наручники з браслетами з того самого металу, пурпуровий одяг, що був йому до п'ят і на споді мав складки, а також султан гіацинтового кольору. Усі ці речі вона зробила крадькома від чоловіка; вони були того самого розміру, як і та зброя, що він її звичайно носив. Здивований цим, він запитав Пантею: «Дружино моя, ти пожертвувала свої найкоштовніші речі, щоб зробити мені цю зброю».- «Ні, - сказала вона, - найдорожче залишилось зі мною: коли ти будеш і для людського ока таким, яким я тебе бачу, ти будеш моєю найкращою оздобою». З цими словами почала його вдягати і, як вона не намагалася стримати сліз, вони текли по її щоках. Абрадат, і без того гарний, коли надів на себе нову зброю, став ще кращий, ще благородніший. Він узяв від візничого віжки й став підійматись на колісницю. Пантея, відіславши всіх, хто її оточував, сказала: «Абрадате, якщо були коли-небудь жінки, які кохали своїх чоловіків більш ніж себе, то, безперечно, ти й мене залічиш до них. Я гадаю, що це було б зайвим тобі про це казати, аджеж те, що досі я робила, повинно більше мати ваги в твоїх очах, ніж ті слова, що я тепер можу сказати. Але, як не кохаю тебе щиро, це тобі добре відомо, я бажаю краще, клянуся моєю й твоєю любов'ю, піти за тобою, героєм, у землю, ніж ганебно жити з чоловіком, вкритим соромом. Я вважаю, що ми обидва повинні жити для честі, бо дуже зобов'язані ми Кірові. До" мене, полонянки, яка належала йому, він не поставивсь як до рабині, не запропонував дати волю з умовою стати його коханкою, але зберіг мене для тебе, немов я була жінкою його брата. До того ж, коли Арасп,. мій охоронець, зрадив, я прохала Кіра дозволити мені надіслати до тебе посланця, щоб привести йому в твоїй особі приятеля, вірнішого за Араспа». Абрадат, схвильований словами дружини, поклав їй на голову руку і, піднявши до неба очі, скрикнув: «Великий Зевсе! Дай мені бути достойним чоловіком [292] Пантеї, як друг Кіра, що поставився з такою повагою до нас!» Сказавши так, він входить до колісниці. Коли Абрадат сів і візничий зачинив дверцята колісниці, Пантея, яка не могла більше його обіймати, стала цілувати колісницю. Коли колісниця від'їхала, вона ще деякий час ішла за нею, поки Абрадат не глянув назад і не сказав: «Заспокойся, моя люба, бувай здорова. Нам треба розлучитися». Тоді євнухи та служниці взяли її й повели до її візка; поклавши на сидіння, вони вкрили її покривалом. Хоч Абрадат та його колісниця варті були того, щоб на них подивитись, але нікому не спадало це на думку, поки присутня тут була Пантея.

.. Кір покликав до себе декого з своєї охорони і спитав: «Скажіть мені, чи не бачив часом хто з вас Абрадата? Мене дивує, що його ніде не видно, тоді лк раніше він частенько заходив до мене».- «Царю, - відповів один з охорони, - його немає вже серед живих: він помер у бою, ввігнавшись із своєю колісницею в саму гущавину єгиптян. Інші з візничих, за винятком його товаришів, повернули навтікача, коли побачили єгипетське військо. Його дружина, кажуть, дістала тіло небіжчика, поклала на колісницю, на якій вони звичайно їздили, і тільки що перевезли його на річку Пактол. Переказують, що вона сидить на землі, поклавши на коліна голову чоловіка і вкривши його своїм розкішним одягом, а євнухи й служники копають яму на близькому горбі». Почувши про це, Кір ударив себе по стегну, скочив на коня і, взявши з собою тисячу вершників, поспішив на цю сумну церемонію. Він наказав Гадатові та Гобрієві їхати слідом за ним і привезти найдорогоцінніші оздоби, щоб надіти їх на вмерлого витязя і друга. А тим, що мали стада биків, коней та іншої худоби, він наказав пригнати якнайбільше худоби туди, куди він їде, щоб принести в жертву на могилі Абрадата.

Коли Кір побачив Пантею, яка сиділа на землі поруч з мертвим, лице його вкрилося слізьми, і він сказав: «Благородна й вірна душе, ти назавжди покинула нас!» Потім він узяв у руки праву руку небіжчика, відсічену в сутичці єгипетським мечем, і ще більше засумував. Пантея, жалібно лементуючи, взяла у Кіра руку свого чоловіка, поцілувала її й стала притуляти до тіла.

- «Кіре, - сказала вона, - решту його тіла так само порубано. Але чи варто це тобі бачити? От до чого довела його любов до мене і, я маю право це сказати, прихильність до тебе. Безглузда, я раз у раз спонукала його довести своїми вчинками, що він достойний твоєї приязні, а він, я це добре знаю, не думав про те, що його чекає, і дбав лише, як тобі прислужитися. Отже, він скінчив свої дні бездоганно, а я, яка довела його до цього, ще живу й сиджу тут коло нього». Кір деякий час мовчки плакав, потім сказав: - «Пантеє, твій чоловік принаймні помер з славою: він відійшов від нас, здобувши перемогу вад ворогом. Прийми від мене те, чим прикрасиш його тіло: Гобрій і Гадат уже принесли багато дорогоцінних оздоб. Віддадуть йому ще й іншу пошану: викопають могилу, гідну його й тебе, і справлять таку гекатомбу, яку належить віддати такому героєві, яким був небіжчик. І тебе я не залишу без підтримки: я вшаную тебе за твою чесність і усі інші твої чесноти, я доручу одному з моїх службовців супроводити тебе, куди ти захочеш, скажи лише куди».- «Не турбуйся, Кіре, - відповіла Пантея, - я не стану таїти від тебе, куди я вирушу». По цій розмові Кір від'їхав, тяжко журячись за долю жінки, яка втратила такого чоловіка, а також і за чоловіка, який більш не побачить такої дружини. Пантея відпустила своїх євнухів для того, щоб залишитися на самоті з своїм горем, затримала коло себе тільки свою няньку, наказавши [293] їй загорнути в один килим тіло чоловіка і її, коли вона перестане жити. Нянька стала благати не чинити цього, але, побачивши, що її прохання лише дратує господиню, заплакала й сіла. Пантея схопила кинджал, який вона давно носила З собою для нього, і закололася. Схиливши голову на груди чоловікові, вона вмерла. Нянька, голосно лементуючи, вкрила килимом мертве подружжя, як їй наказала Пантея. Кір, довідавшись про вчинок Пантеї, схвильований звісткою, поспішив до неї, сподіваючись бути їй у допомозі. Євнухи, їх було троє, побачивши, що зробила господиня, закололи себе кинджалами на тих самих місцях, де їм наказала стояти Пантея.

Кір наблизився до цього сумного видовища; повний подиву до цієї жінки й глибокого суму, повернув він додому. Згідно з його наказом, поховали мертвих з великою урочистістю і на їх могилі, як переказують, спорудили величезний пам'ятник