Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 1. Стратегія підприємства: поняття та загальна характеристика






 

1. Сутність стратегії підприємства.

2. Фактори формування стратегії.

3. Вимоги до формування стратегії.

4. Класифікація стратегій.

 

1. Сутність стратегії підприємства

Слово " стратегія" походить від грецького strategia (stratos – військо та ago - веду), тобто це військовий термін. Стратегія - вища сфера військового мистецтва, що вивчає закономірності та характер війни, розробляє теоретичні основи планування, підготовки і здійснення військових операцій, визначає стратегічні завдання. Уперше термін " стратегія" щодо керівництва будь-яким комерційним підприємством використав у 1962 р. А. Чендлер-молодший у своїй праці " Стратегія та структура".

Визначень терміну " стратегія" багато; це пов'язано з його конкретним застосуванням. В окремих джерелах з економіки стратегію визначено як мистецтво керівництва суспільною політичною боротьбою, загальний план її бачення, що ґрунтується на конкретних умовах певного етапу розвитку суспільства (підприємства, партії).

У менеджменті термін “стратегія” тлумачиться як програма дій, що визначає розвиток фірми, і відповідне управління, а також досягнення поставлених цілей.

Отже, стратегія - це визначення перспективних орієнтирів діяльності підприємства на основі оцінювання його потенційних можливостей і прогнозування розвитку зовнішнього середовища. Головна характеристика стратегії, на думку більшості дослідників, - це взаємозв'язок між фірмою та її зовнішнім середовищем. Так, К. Боумен розглядає стратегію як “інституціональну сферу, яка має справу головним чином з відношенням між організацією та її середовищем”. Х. Мінцберг пише, що “формування стратегії включає інтерпретацію середовища і розвиток послідовних моделей у потоці організаційних рішень”. М. Портер вважає, що “основою розробки конкурентної стратегії є взаємини (співвідносини) компанії з її середовищем”. Таким чином стратегію можна розглядати як взаємозв'язаний перспективний план дій, який розробляє фірма для досягнення довгострокових цілей з врахуванням власного потенціалу, а також зовнішньосередових факторів і обмежень.

Наведемо основні підходи до визначення поняття “стратегія”:

1. Стратегія - це низка цілеспрямованих рішень, які визначають та розкривають цілі компанії; приводять до розробки принципових планів та політик організації, що направлені на досягнення цілей; визначають рамки ділової активності компанії та тип людської й економічної організації; визначають природу економічного та неекономічного вкладу, який компанія намагається зробити задля своїх власників, працівників, клієнтів та громадськості (К. Андрюс).

2. 5Р, а саме рlan (план) - свідомо вибрана послідовність дій; рlоу (хитрість) – “маневр” з метою обійти конкурента; роsition (позиція) – місцезнаходження в середовищі; реrspective (світогляд) – особистий спосіб світосприйняття; ргеferenсе (перевага) - створення конкурентної переваги.

3. Стратегія - це спосіб поведінки або план, який інтегрує основні цілі організації, норми та дії в єдине ціле, допомагає направляти та розміщувати ресурси унікальним і неповторним чином, який заснований на відносних внутрішніх перевагах та недоліках організації, очікуваних змінах в оточенні та пов'язаних з ними діями конкурентів (Дж. Б. Куїн).

4. М. X. Мескон, М. Альберт та Ф. Хедоурі підкреслюють, що стратегія являє собою докладний комплексний усебічний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей. Стратегічний план має обґрунтовуватися детальними дослідженнями і фактичними даними про галузь, ринки, конкуренцію та інші чинники. Він надає фірмі визначеність, індивідуальність сприяє залученню відповідних працівників. Нарешті, стратегічний план має бути розроблений так, щоб не тільки залишатися цілісним протягом тривалих періодів, але й бути достатньо гнучким, легко модифікованим у разі потреби. Все це в сукупності забезпечує не просто досягнення цілей, а досягнення їх із максимальною ефективністю.

5.План управління фірмою, спрямований на закріплення її позиції, задоволення потреб та досягнення визначених цілей.

6. Дії та підходи управлінського персоналу щодо досягнення встановлених показників діяльності.

7. Комбінація із запланованих дій та швидких рішень стосовно адаптації до нових досягнень та нової диспозиції на полі конкурентної боротьби.

8. Встановлення основних довгострокових цілей та намірів організації, а також напряму дій і ресурсів, які необхідні для досягнення цих цілей (А. Чандлер).

9. Набір правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності (І. Ансофф).

10.Узагальнена модель дій, які необхідні для досягнення встановлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії (Б. Карлофф).

Стратегія - це довгостроковий якісно визначений напрям розвитку організації, спрямований на закріплення її позицій, задоволення споживачів та досягнення поставлених цілей. Він розробляється для того, щоб визначити, в якому напрямі буде розвиватись організація, та приймати рішення при виборі способу дій.

Вищенаведені визначення дають уяву про сутність стратегії як категорії, однак важливе значення має трактування поняття „стратегія підприємства”. Досить ємке визначення стратегії підприємства дається в економічній енциклопедії: „Стратегія підприємства – узагальнена модель дій, спрямованих на досягнення мети через розподіл, координацію та ефективне використання ресурсів; система правил і способів реалізації стратегічної концепції розвитку підприємства”.

Необхідність формування стратегії підприємства зумовлена раптовими і не передбачуваними змінами в зовнішньому середовищ підприємства. Причинами таких змін є насиченість попиту, значні зміни в технології, несподівана поява нових конкурентів, зміна соціально-економічних умов та ін.

Стратегія підприємства охоплює певний набір видів діяльності, відмінних від видів діяльності конкурентів, що забезпечує створення вигідної позиції підприємства на ринку. Вона відрізняється від плану підприємства тим, що її розробляють в умовах невизначеності зовнішнього середовища, коли головна мета підприємства та її складові не можуть бути визначені з достатньою для практики достовірністю, що унеможливлює вироблення конкретних завдань для підрозділів підприємств.

Співвідношення понять " стратегія", " тактика", " політика"

Термін „стратегія” доволі сильно вкорінився останніми роками у свідомості працівників та керівників тих підприємств і організацій, які думають про їх майбутнє.

Стратегія необхідна будь-якій фірмі, що претендує на успіх, щоб визначити, в якому напрямку воно буде розвиватися. По суті, вибір стратегії означає, що з усіх можливих шляхів розвитку і способів дії, що відкриваються перед нею, вона обирає конкретний напрямок. Добре розроблена стратегія – основа підвищення конкурентоспроможності фірми, сильної конкурентної позиції і формування такої організації, яка за допомогою удосконалювання структури управління і підвищення організаційної культури могла б успішно працювати у жорстких ринкових умовах.

Основними компонентами планування і реалізації стратегії підприємства є тактика, політика, процедури і правила, між якими існує тісний взаємозв’язок.

Тактика - процес розробки короткострокових планів, що узгоджуються зі стратегією підприємства.

Тактика визначає шляхи й засоби, форми й способи діяльності підприємства, які забезпечують його успішну стратегію.

Наступним етапом процесу реалізації стратегії й тактики є розробка політики, яка перетворює стратегію на відкриту й детальну декларацію основних напрямків діяльності підприємства.

Потім формуються правила та процедури дій, необхідні для реалізації стратегії. Процедура - це кілька взаємопов'язаних дій, які доцільно використовувати у конкретній ситуації. Досить часто для працівників підприємства розробляються правила, які гарантують виконання конкретних дій певним способом.

Кінцевий стратегічний план підприємства повинен містити:

• місію і цілі;

• стратегії (корпоративну, конкурентну та функціональні);

• тактику;

• політику.

Особливості (відмінні риси) стратегії

Поняття “стратегія” увійшло до управлінських термінів у 50-х роках ХХ ст., коли проблема своєчасної реакції на раптові зміни у зовнішньому середовищі набули важливого значення. Спочатку це поняття було незрозумілим. Словники не допомагали, бо наслідували застарілі традиції, коли слово “стратегія” застосовувалось виключно у військовій практиці і визначалось як “наука та мистецтво розгорнення військ до бою”. В ті часи багато керівників компаніями та вчених ставили під сумнів корисність нового поняття: на їх очах протягом півсторіччя американська промисловість чудово розвивалась в умовах відсутності будь-яких “стратегій”. Отже, поставало запитання: “Навіщо раптом вони стали потрібні і яка від них користь фірмі? ”

Інтерес до чітко сформульованої стратегії з'явився відносно недавно. Проте історія підприємництва має чимало прикладів спеціальної підготовки стратегій та їх вдалої реалізації. Наприклад, вдалий перехід фірми “Дюпон” від виробництва вибухівки до хімічної індустрії. Наступного значного успіху досяг Г. Форд, коли зосередив зусилля фірми на випуску моделі “Т” для задоволення потреб зростаючого масового ринку (хоча його стратегія вертикальної інтеграції закінчилась провалом). Ще один приклад вдалого рішення, більш близький до наших часів, - критерій фірми “Ройял Літтл”, згідно з яким було створено фірму нового типу, так званий конгломерат, або далекоглядне рішення фірми “Сієрс енд Робек” про переведення мережі магазинів у приміські райони.

Стратегію відрізняють довгостроковість та впровадження інновацій (нововведень). Основне завдання, яке вирішує стратегія діяльності фірми - забезпечення впровадження інновацій та змін в організації шляхом розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої координації та передбачення майбутніх змін у діяльності.

Стратегія організації постійно розвивається. Не завжди вдається продумати заздалегідь усе до дрібниць і потім довгий час жити без змін.

Завжди знаходиться щось нове, на що треба реагувати, і в результаті цього відкриваються нові стратегічні ніші. Процес удосконалення стратегії безкінечний. Стратегія компанії завжди повинна сполучати в собі заплановану і продуману лінію поведінки, а також можливість реагування на все незаплановане нове.

Розрізняють наступні види стратегій:

- загальні для всієї організації в цілому;

- загальні конкурентні за окремими бізнес-напрямами.

Стратегія - це багатогранне та дуже ефективне для діяльності організації творіння, яке, між іншим, не є панацеєю від всіх негараздів організації. Тому дуже важливо чітко визначити, чого саме не треба очікувати від стратегії. Чого не дає стратегія:

- негайного результату;

- 100% передбачення майбутнього, котре б забезпечувало у поточному періоді прийняття “винятково правильних рішень”;

- продажу товарів у запланованих обсягах;

- забезпечення необхідними за кількісними та якісними характеристиками ресурсами за низькими цінами і саме тими постачальниками, що були заздалегідь визначені;

- 100% виконання всіх стратегічних настанов;

- визначення стандартного переліку дій та етапів розробки стратегії для всіх без винятку суб'єктів господарської діяльності;

- обов'язкового виживання організації в довгостроковій перспективі (відсутність стратегії зменшує імовірність виживання організації взагалі).

Практика процвітаючих підприємств доводить, що розробка стратегій, як правило, завершується формуванням більш або менш обґрунтованих планів, що мають складну внутрішню структуру, тобто на підприємстві завжди відбувається процес планування, однак ступінь його розвиненості визначається особливостями самої організації.

Існує тісний зв'язок між минулим, сучасним і майбутнім станом ефективності діяльності організації - станом, що характеризує рівень отримуваного кінцевого результату діяльності організації створених протягом певного періоду можливостей розвитку і можливостей занепаду. Зокрема, фінансовий стан організації є наслідком реалізації сформованих у попередніх періодах можливостей розвитку і занепаду. А майбутні фінансові результати, їх рівень і якість закладаються за прогнозування “критичного шляху” організації на найближчі і більш віддалені перспективи, намічаються допустимі межі ризику та виявляється поріг можливостей організації.

Розробляючи стратегічний план дій, необхідно зазначити, що стратегія має декілька відмінних рис, а саме:

1. Процес розробки стратегії не завершується негайною дією. Як правило, він завершується встановленням загальних напрямків, просування за якими забезпечує ріст та зміцнення позицій фірми.

2. Суттєву роль відіграє посилення зворотного зв'язку. Оскільки в процесі вироблення стратегічних рішень постійно з'являються нові альтернативи та відбувається пошук рішень, яким віддається найбільша перевага, першопочатково накреслені дії стратегічного розвитку надалі можуть коригуватися.

3. По ходу формулювання стратегії не можна передбачити всі можливості, які відкриваються при складанні конкретного стратегічного проекту. У зв'язку з цим необхідно користуватись неповною, неточною інформацією щодо різних альтернатив. Тим самим стратегія виробляє своєрідну “зону невизначеності”.

4. Необхідність в стратегії відпадає як лише реальний хід розвитку виводить фірму на бажані результати.

4. Фактори формування стратегії

На формування стратегії організації впливає багато факторів. Взаємодія цих факторів носить специфічний характер для кожної галузі і організації та завжди змінюється в часі.

Ніколи вибір однакових стратегій не проходить у подібних ситуаціях. Фактори, які визначають стратегію, завжди відрізняються один від одного, і, як правило, дуже сильно. Тому менеджеру слід оцінювати всю сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів, перш ніж прийняти рішення щодо вибору тієї чи іншої стратегії.

До основних факторів, які формують стратегії, можна віднести наступні:

• соціальні, політичні, цивільні і регулюючі норми;

• привабливість галузі і умови конкуренції;

• специфічні ринкові можливості і загрози;

• сильні і слабкі сторони організації, її конкурентні можливості;

• особисті амбіції, філософія бізнесу та етичні сприйняття менеджерів;

• цінність і культура організації.

Соціальні, політичні, цивільні та регулюючі норми обмежують стратегічні дії компанії, які б вона могла або повинна здійснити. На фірму можуть впливати з різних сторін: різноманітними соціальними групами, надоїдливими статтями-розслідуваннями, фірма може переживати наслідки негативної суспільної думки про себе, страху перед несприятливими політичними заходами.

Усе більшій кількості компаній доводиться рахуватися із громадськими правами, цінностями та пріоритетами, враховувати і слідкувати за законодавством та регулюючими нормами у процесі аналізу ситуації навколо фірми.

Завдання зробити стратегію організації, яка б відповідала соціальним вимогам, передбачає:

1) прояв ділової активності у межах, визначених нормами етики та інтересами суспільства;

2) позитивна реакція на соціальні пріоритети і запити громадськості;

3) постійну готовність здійснити дії з метою уникнення конфронтації з регулюючими нормами;

4) підтримка балансу між інтересами акціонерів та суспільства в цілому;

5) забезпечення громадської позиції компанії у суспільстві.

Привабливість галузі та умови конкуренції. Стратегія компанії повинна максимально відповідати специфіці галузі та конкурентному навколишньому середовищу. Привабливість галузі та рівень конкуренції – істотні фактори, що визначають стратегію. Оцінка компанією цих факторів безпосередньо впливає на те, яку позицію їй потрібно зайняти на ринку і якою буде стратегія конкурентної боротьби. Якщо рівень конкуренції значно посилюється, компанія зобов’язана здійснити будь-які заходи по захисту своїх позицій. Такими діями можуть бути, наприклад, активний наступ на конкурентів, зміни в політиці „ціна – вартість – прибуток”, втілення нових технологій – усе, що може істотно посилити конкурентоспроможність фірми та слугувати доказом того, що фірма переглянула свою стратегію. Тому розробнику стратегії доводиться постійно навчатися новим прийомам та методам конкурентної боротьби у своїй галузі.

Специфічні ринкові можливості і загрози. Добре обґрунтовані стратегічні цілі компанії спрямовані на забезпечення можливостей росту та захисту її поточного та майбутнього становища відносно зовнішніх загроз. Стратегію необхідно будувати так, щоб реалізовувалось більше можливостей, особливо тих, які пов’язані із стабільною конкурентною перевагою та дохідністю компанії. Аналогічно стратегія повинна бути направлена на захист компанії від зовнішніх загроз її поточному та майбутньому становищу.

Сильні і слабкі сторони організації, її конкурентні можливості. Стратегія компанії повинна базуватися на тому, що вона добре робить (тобто на організаційній силі та конкурентних можливостях). Велика небезпека для успіху стратегія – орієнтуватися на те, що компанія не так добре виконує (тобто на організаційну та конкурентну слабкість). Сильні сторони фірми роблять деякі можливості і стратегії більш реальними, збільшуючи можливість їх реалізації. Таким же чином слабкі сторони фірми та слабке конкурентне становище накладають відпечаток ризику на певні стратегії, а іноді взагалі роблять їх несумісними. Одним із найважливіших питань для компанії є питання наявності в неї сил і досвіду для впровадження в життя вибраної стратегії. Врахування сильних сторін компанії є дуже важливим, оскільки це:

1) дає можливість максимально задіяти наявні навички та знання;

2) дозволяє одержати переваги в конкурентній боротьбі;

3) є фундаментом стратегії в цілому.

Особисті амбіції, філософія бізнесу та етичні сприйняття менеджерів дуже часто задіяні в стратегії, яку вони розробляють. Менеджери небайдужі до напрямку стратегічного курсу. На їх рішення дуже часто впливають власні погляди на те, як конкурувати, яку позиція повинна займати фірма і який імідж їй мати. Відношення до ризику також впливає на вибір стратегії. Ті, хто не полюбляє ризикувати, перевагу надають консервативним стратегіям, які знижують ступінь ризику і дають можливість якнайшвидше одержати прибуток. Менеджери, як надають перевагу ризику, використовують вигідні стратегії, за якими є можливість одержати високі прибутки, але в довгостроковій перспективі. Вони завжди шукають нові види бізнесу і надають перевагу стратегічному наступу.

Цінність і культура організації. Вибір стратегії в рівній степені визначається цінностями і культурою, сформованими в організації. Сильний вплив культурних цінностей частково простежується в діяльності компаній, які досягнули переваги у технологічних розробках, постійно втілюють нову продукцію на ринок, поставили усе на карту виробництва продукції першокласної якості, орієнтуються на людський фактор і для яких важливим є повне задоволення запитів своїх клієнтів.

На думку одного з головних дослідників цієї проблематики - шведського вченого, консультанта у сфері стратегічного менеджменту, професора Стокгольмського університету Бенгта Карлоффа, існує ряд основних чинників, що впливають на стратегію будь-якої організації і надають їй особливих властивостей: місія організації, конкурентні переваги, організаційні чинники, обсяги ресурсів, потенціал розвитку, культура і компетентність управління. Крім моментів, що перелічуються Карлоффом, на стратегію впливають також ступінь ризикованості діяльності організації, рівень підготовки та досвід кадрів, залежність організації від зовнішнього середовища і від раніше взятих нею зобов'язань. Процеси, в яких бере участь організація, розподіляються на дві групи – процеси функціонування і процеси розвитку. Аналогічний підхід може бути застосований і до стратегії.

 

5. Вимоги до формування стратегії

Стратегія повинна:

- синтезувати у собі технічні, технологічні, екологічні, економічні, управлінські та інші аспекти розвитку об'єкта управління;

- інтегрувати різні сторони управляючого об'єкта, наприклад, для організації – місію, потенціал, структуру, корпоративну культуру, систему менеджменту та ін.;

- орієнтувати на досягнення не миттєвих завдань, а стратегічних цілей, які забезпечують задоволення стратегічних громадських, корпоративних та особистих інтересів;

- втілювати в собі наукові досягнення у сфері економіки, техніки, управління та інших наук;

- бути гнучкою, враховувати багатоваріантність стратегічних ситуацій, які виникають у просторі і в часі;

- концентрувати стратегічні і тактичні конкурентні переваги суб'єктів і об'єктів управління, зовнішнього середовища, знання, вміння і досвід всього колективу. У розробці стратегії повинні прийняти участь всі творчі працівники організації (системи), а відповідальність за кінцеві стратегічні результати (нульовий рівень дерева цілей) повинен нести перший керівник, за проміжні результати (інші рівні дерева цілей) – відповідні керівники і

відповідальні виконавці;

- бути помірно ризикованою, проте такою, що не занижує стратегічні переваги конкурентів і не завищує свої переваги.

З метою забезпечення ефективності економічної стратегії необхідно, щоб при її розробці були враховані такі умови:

• наявність чітко сформульованих стратегічних цілей. Якщо компанія не знає, чого вона хоче досягнути у перспективі, то марно починати розробку яких би то не було стратегій. Стратегічні цілі повинні бути ясними і зрозумілими для всіх структурних підрозділів фірми;

• забезпечення маркетингового мислення для всіх співробітників організації. Стратегія буде ефективною у тому випадку, коли інтереси і цінності співробітників відповідають ролі, що на них покладається і якщо вони кровно зацікавлені у процвітанні своєї компанії. Значення людського капіталу, тобто знань, вмінь, “ноу-хау”, акумульованого досвіду, капіталізованих у співробітниках фірми, постійно підвищується;

• стратегія повинна бути достатньо гнучкою, забезпечуючи можливість впливу на зовнішнє середовище, наприклад, здійснення несподіваних атак на противника, які ведуть до посилення позицій фірми;

• стратегія буде ефективною у тому випадку, коли вона забезпечує захист позицій компанії. Фірма повинна турбуватися про створення надійної системи оборони на випадок наступу зі сторони конкурентів.

Врахування вище викладених вимог допоможе компанії розробити стратегію розвитку, проте її ефективність багато в чому буде визначатись тим, наскільки гнучкою є система управління її реалізацією. Всі описані в літературі раціонально-аналітичні підходи до створення стратегії є лише необхідною, проте недостатньою умовою успіху. Процес створення стратегії носить швидше не запланований, а фрагментарний, еволюційний і в багатьох випадках інтуїтивний характер. В окремих випадках велика свобода у прийнятті рішень менеджерами окремих структурних підрозділів, яка дає змогу своєчасно коригувати стратегію компанії на функціональному і операційному рівнях, веде до успіху, а відсутність такої свободи – до поразки.

6. Класифікація стратегій

Як правило, сучасні організації мають не одну, а кілька стратегій. Головна з них - генеральна стратегія відбиває засоби здійснення місії організації. Для особливих випадків розробляються спеціальні стратегії, наприклад, стратегія поведінки при загрозі банкрутства. Проте основними робочими стратегіями є так звані функціональні, які визначають способи досягнення специфічних цілей організації, що стоять перед її окремими підрозділами та службами. Кожна функціональна стратегія спрямована на певний об'єкт. Якщо об'єкт являє собою щось ціле, не розділене на окремі частини, то говорять про концентровану стратегію. Якщо такий поділ існує і до завдань стратегії входить забезпечення незалежного розвитку окремих частин об'єкта на основі збереження, взаємодопомоги і взаємопідтримки, то йдеться про диверсифіковану стратегію.

Нами наведені лише окремі види стратегій з метою загальної уяви щодо їх різновидів. Однак з метою більш цілісної уяви та ґрунтовних знань з даної проблематики, необхідно знати, що стратегії класифікують за різними класифікаційними ознаками, до яких належать: ієрархії управління (рівні управління), позиція в конкурентному середовищі, функціональні напрямки діяльності, стадії “життєвого циклу” підприємства, характер поведінки на ринку.

Зупинимось детальніше на їх характеристиці:

а) З точки зору ієрархії управління стратегії поділяються на:

• корпоративні;

• ділові;

• функціональні;

• операційні (лінійні).

Усі ці стратегії є комплексними і охоплюють стратегічні дії на тій чи іншій сходинці управління. Відповідальність за розробку стратегії лежить на відповідних керівниках. Так, за корпоративну стратегію відповідають керівники вищого рангу, рішення в даному випадку, зазвичай, приймаються радою директорів корпорації. Ділова стратегія перебуває у віданні генеральних директорів і керівників підприємств. За функціональними стратегіями рішення приймають керівники середньої ланки. Операційні стратегії розробляють керівники на місцях (менеджери нижчої ланки управління).

Якщо компанія займається різнопрофільною діяльністю, то корпоративний рівень відсутній і стратегія розробляється для стратегічного господарського центру чи центру прибутку, тобто на діловому рівні.

б) За позицією в конкурентному середовищі виділяють 5 варіантів стратегій, що дозволяють фірмі домогтися посилення конкурентних позицій, а саме:

1. Стратегія лідерства за витратами (передбачає зниження певних витрат виробництва товарів чи надання послуг).

2. Стратегія широкої диференціації (направлена на надання товарам компанії специфічних рис, які відрізняють їх від товарів фірм-конкурентів).

3. Стратегія оптимальних витрат (дає змогу фірмі запропонувати своїм покупцям більш вагому цінність за рахунок поєднання низьких витрат і широкої диференціації). Завдання полягає в тому, щоб забезпечити оптимальні (наскільки можливо низькі) витрати і ціни порівняно з аналогічною продукцією конкурентів.

4. Сфокусована стратегія або стратегія ринкової ніші, заснована на низьких витратах, (орієнтована на вузький сегмент покупців, де фірма випереджає своїх конкурентів за рахунок більш низьких витрат виробництва).

5. Сфокусована стратегія або стратегія ринкової ніші, заснована на диференціації продукції, (ставить своєю метою забезпечення представників вибраного сегменту товарами і послугами, що найбільш повно відповідають їх запитам і вимогам).

Як вважає професор Гарвардської школи бізнесу Майкл Портер, організація, що не зуміла націлити свою стратегію в одному із зазначених напрямів, або " зупинилася на півдорозі" - надзвичайно вразлива у стратегічному плані. Зазвичай вона відчуває гострий брак інвестицій і змушена скорочувати масштаби своєї діяльності.

в) Однією з ознак, що дають змогу класифікувати стратегії, є виділення функціональних напрямків діяльності всередині компанії. З цих позицій стратегії можна поділити на:

• функціональні стратегії, орієнтовані на внутрішню сферу діяльності компанії;

• функціональні стратегії, які проявляються в основному у зовнішній сфері (вони завжди пов'язані з внутрішнім середовищем організації, в тій чи іншій мірі залежні від неї і впливають на процес її розвитку).

До першого виду відносяться стратегічні рішення у сфері:

- планування;

- контролю;

- координації;

- структурної побудови;

- мотивації;

- інформаційного забезпечення.

Внутрішні стратегії в більшій мірі зв'язані з оперативними діями компанії щодо приведення стану фірми у відповідність зі змінами у зовнішньому середовищі і детально вивчаються в операційному менеджменті.

До другого виду відносяться наступні стратегії:

- інвестиційні;

- ресурсозабезпечення;

- політичні;

- екологічні;

- технологічні;

- маркетингові.

Зупинимось детальніше на характеристиці кожного із наведених видів стратегій.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.