Які основні принципи і методи постмодернізму?

У своїх трьох книжках «Складність і протиріччя в архітектурі» (1966 р.), «Потворна та буденна архітектура або декорований сарай» (1971 р.), «Уроки Лас-Вегаса» (1972 р.) Р. Вентурі із своїми співробітниками виклав основні постулати поставангардистської ідеології та постмодернізму. Серед них: складна і суперечлива архітектура замість простої і зрозумілої; поетизація потворного і буденного, відкритість архітектури для подальшого обживання; архітектура без архітектора - концепція природного «хаосу як архітектури».

Основні засади постмодерністського підходу, що подібні до вітрувіанської тріади, сформулював у 1977 р. Р. Стерн. Серед них принципи: констектуалізму (окрема споруда як фрагмент більшого цілого, як предмет «адхокістської» методології); аллюзіонізму (архітектура, як історичне і культурне відлуння); орнаменталізму (стіна як середовище архітектурного значення).

Ч. Дженкс у книзі «Мова архітектури постмодернізму» (1978 р.) на основі засад «подвійного кодування» і «радикального еклектизму» сформулював основні положення постмодернізму. Провідними серед них є принципи: історизму (повернення втраченого зв'язку з культурою і традицією); ретроспективізму (відтворення архітектурних форм минулого); нового звернення до місцевих традицій; «адхокізму» (врахування конкретного місця); «контекстуалізму»; відродження метафоричного мислення; ігрового і театралізованого характеру архітектурного простору.

Ч. Мур у своїй роботі «П'ять проектних принципів» (1979 р.) сформулював наступні положення: будівлі можуть і мусять говорити; будівлі потребують свободи слова; будівлі мають бути пристосовані до життя тіла і думок; будівлі повинні задовольняти наші співчуття: будівлі мають зв'язок з минулим і пробуджують спогади.

Узагальнення теоретичних положень і методів майстрів контрсучасного руху в архітектурі дозволяє сформулювати визначальні ознаки, принципи і методи постмодернізму. Серед них: універсальність семантики традиційних архітектурних форм, іх архетипів; метод «картотеки» і «бібліографічного пошуку»; метод «цитування» архітектурних взірців; принцип контекстуаіьності і плюралізму; програмований еклектизм; принципи ігрової відкритості у часі і просторі, у формі і змісті архітектурного середовища; діалог з природним хаосом, зіткнення масштабів і фрагментарність цього середовища.