Постанова про промислові зразки (рисунки і моделі).

Одночасно із законом про патенти було прийнято постанову ЦВК і РНК СРСР від 12 вересня 1924 р. – " Про промислові зразки (рисунки і моделі)". За цим законом як промислові зразки охо­роняли:

• нові за виглядом або формою художньо-промислові рисун­ки, призначені для відтворення у відповідних виробах;

• нові за виглядом, формою, будовою або розташуванням час­
тин моделі, призначені для промисловості, торгівлі, ремесла, до­машнього вжитку і взагалі для будь-якої роботи.

Комітет у справах винаходів не реєстрував як промислові зразки такі об'єкти, як стаціонарна споруда, будинок, плавиль­на піч, а також друкарські шрифти та інші об'єкти, призначені для друкування. Реєстрації підлягали лише нові зразки в межах країни. Пріоритет заявки розраховували від моменту її подання до Комітету.

Якщо всі формальні вимоги до матеріалів заявки було вико­нано, Комітет протягом двох тижнів від дня прийняття заявки вно­сив зразок до реєстру. Заявникові видавали свідоцтво про реєст­рацію промислового зразка.

Особа, яка зареєструвала зразок, мала виключне право у виг­ляді промислу відтворювати в межах СРСР цей зразок загалом або його характерні частини, запроваджувати вироби, що відтворюють зразок, в обіг або іншим способом використовувати їх (ст. 7).

Строк охорони становив 3 роки від дня подання заявки до Комітету та міг бути подовжений на 3, а потім ще на 4 роки. За­гальний строк охорони промислового зразка становив 10 років.

Права на зразок могли бути передані за повною або обмеже­ною ліцензією як до, так і після реєстрації зразка. Розгляд спорів здійснювали в судовому порядку.

Постанова про промислові зразки. Охорона промислових зразків як самостійних об'єктів інтелектуальної власності була відновлена у зв'язку з приєднанням СРСР до Паризької конвенції про охорону промислової власності. 9 червня 1965 р. Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову про промислові зразки, а Патентне відомство затвердило Положення про патентні зразки.

Як промислові зразки відтепер охороняли нові придатні для ви­готовлення промисловим способом художні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом промислового виробу, які демонструють єдність технічних та естетичних якостей.

Для визнання художнього рішення промисловим зразком за Положенням 1965 р. було достатньо його місцевої новизни, тобто новизни в межах СРСР. Не підлягали правовій охороні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом більшості виробів легкої промис­ловості. Положення передбачало дві форми охорони промисло­вих зразків - свідоцтво та патент. Останній діяв 5 років і міг бути подовжений ще на 5 років.

8 липня 1981 р. Кабінет Міністрів СРСР затвердив нове По­ложення про промислові зразки, яке містило досконаліші прави­ла, наближені до міжнародних стандартів. Так, від промислового зразка вимагали світової новизни, було взято під охорону зовнішній вигляд виробів легкої промисловості, строк дії патен­ту на промисловий зразок був збільшений до 10 років.

Проблеми реформи винахідницького права в СРСР активно обговорювали у 80-ті роки XX ст. 31 травня 1991 р. Верховна Рада СРСР прийняла новий Закон " Про винаходи в СРСР", що на­брав чинності 1 липня 1991 р. 10 липня 1991 р. прийнято Закон СРСР " Про промислові зразки", який мав набрати чинності 1 січня 1992 р. Готували Закон СРСР " Про Патентний суд СРСР", По­ложення про патентних повірених, Статут Державного фонду ви­находів СРСР, ряд інших актів. Розпад СРСР як єдиної держави перешкодив їх втіленню у життя.

Становлення патентного права в Україні. З утвердженням України як самостійної держави дався взна­ки вакуум навколо забезпечення охорони об'єктів промислової власності. Адже законодавство про винаходи та інші результати науково-технічної творчості належало до часів колишнього СРСР.

Початком організації національної патентної системи можна вва­жати 1993 р., коли постанова Кабінету Міністрів України від 27 січ­ня 1993 р. за № 29 заснувала Державне патентне відомство Украї­ни (Держпатент України) - центральний орган виконавчої влади.

За короткий час було сформовано організаційну структуру Держпатетну, створено нормативно-правову базу для забезпечення правової охорони промислової власності на території Украї­ни, організовано систему реєстрації прав на використання об'єктів промислової власності.

Після створення Державного департаменту інтелектуальної власності на базі науково-дослідного центру патентної експерти­зи (НДЦЕ) було засновано Державне підприємство " Українсь­кий інститут промислової власності", підпорядковане першому.

15 грудня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила два закони про патентне право. Закон № 3687-ХП " Про охорону прав на вина­ходи і корисні моделі" регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на винаходи та корисні моделі в України. Закон № 3688-ХП " Про охорону прав на промис­лові зразки" регулює відносини, що виникають у зв'язку з набут­тям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні.

Глава 39 ЦК присвячена праву інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

1.2 Еволюція авторського права і суміжних прав

У Стародавній Греції та Римі широко застосовували майно­вий аспект авторського права. Так, комедія Публія Теренція " Євнух" мала настільки великий успіх, що її було продано вдруге і показано як нову.

Римські автори розуміли, що оприлюднення та використання твору зачіпає як їхні інтелектуальні, так і особисті права. Авто­рові надавали можливість приймати рішення щодо оприлюднен­ня свого твору, а плагіат різко засуджувала громадська думка.

Уже 2300 років тому в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни. Ос­кільки переписувачі й актори досить вільно поводилися із твора­ми знаменитих авторів трагедій, у 330 р. до н. е. було прийнято закон, відповідно до якого оригінали творів трьох великих кла­сиків підлягали збереженню в офіційному архіві. Актори повинні були дотримуватися офіційного тексту.

Копіювання книжок на той час здійснювали шляхом перепи­сування рукописів, що було тривалою та трудомісткою справою. Такі книжки коштували дорого, а їхня кількість була обмеженою.

Питання інтелектуальної творчості відносили до сфери загаль­ного права власності. Автор виступав власником створеного ним рукопису або скульптури, яку він міг продавати (відчужувати), як і будь-яку іншу матеріальну цінність. Викладацька діяльність і мистецтво були основними джерелами доходу авторів. Копію­вання та розповсюдження твору іншого автора можна було роз­глядати як найману працю.

1.3 Виникнення ідеї охорони авторського права

Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Це призвело до появи нових професійних категорій - друкарів і продавців книжок.

Підприємці витрачали великі грошові суми на закупівлю паперу, купівлю або виготовлення друкарських машин, найм робочої сили, що передбачало авансування коштів, які протягом певного часу можна було відшкодувати помірними надходженнями. Без будь-якої охорони від конкуренції з боку продавців неза­конних примірників інвестування у друк і продаж книжок були небезпечною та ризикованою справою. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготов­лювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприєм­цям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, ареш­ти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.

Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг про­дажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Наприкінці XVII ст. система привілеїв, тобто монопольних прав, надаваних королівською владою, зазнавала все більшої кри­тики, автори все активніше заявляли про свої права.

Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято ві­домий Статут королеви Анни - перший закон про авторсь­ке право (копірайт¹): " Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 ро­ків, якщо автор був живий. Отже, охорона ав­торського права тривала 28 років від дати першої публікації.

Якщо книжки на момент прийняття закону вже було надруко­вано, передбачався єдиний строк охорони тривалістю 21 рік.

Закон наголошував на охороні від несанкціонованого копію­вання опублікованих творів, а практичну вигоду одержали перш за все видавці та продавці книжок.

Закон також встановив умову про реєстрацію та депонування. Опубліковані книжки потрібно було зареєструвати в Центрі кни­говидавців, а примірники - депонувати для використання універ­ситетами та бібліотеками (кількість таких примірників дорівню­вала дев'яти).

У XVIII ст. судові провадження у справах про авторське пра­во здійснювали згідно як із загальним правом, так і зі Статутом королеви Анни. Спосіб поділити сфери їхнього впливу знайшла англійська Палата лордів під час розгляду справи " Дональдсон проти Беккета" в 1774 р. Згідно з її рішенням за загальним пра­вом автор мав виключне право на публікацію своїх творів, але щойно книжка виходила друком, права на неї визначав виключно Статут. Регулювання використання неопублікованих творів на підставі загального права тривало до прийняття в 1911 р. Закону " Про авторське право", який відмінив перше, і нині авторське пра­во в Англії базується тільки на положеннях Закону.

У Франції еволюція від системних привілеїв до системи ав­торського права була частиною загальних змін у житті країни, які спричинила революція, що скасувала будь-які привілеї, у тому числі привілеї видавців.

У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все від англ. copyright - право копіювати життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.

Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.

Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що " немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці".

Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

Міжнародний механізм охорони авторських прав виник з підписанням у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літера­турних і художніх творів. Наступні перегляди Бернської кон­венції, укладання нових угод і договорів вдосконалювали міжна­родну систему охорони авторського права.