Система законодавства щодо охорони авторського права

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

Загальні положення. Потреба єдиної системи охорони ав­торських прав призвела до прийняття 9 вересня 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Первин­ний текст Конвенції неодноразово переглядали з метою вдоско­налення міжнародної охорони авторських прав. Перший перегляд відбувся в Берліні 1908 р., потім текст переглядали в Римі 1928, Брюсселі 1948 р., Стокгольмі 1967 р. і Парижі 1971 р.

Метою перегляду Конвенції у Стокгольмі було врахування досягнень технічного прогресу, потреб країн, що розвиваються. Така тенденція панувала і на Конференції 1971 р. у Парижі, де були підготовлені нові компромісні пропозиції. Матеріально-пра­вові положення Стокгольмського акта, які так і не були схвалені Стокгольмською конференцією, прийняла Паризька конферен­ція і включила їх до Паризького акта.

Преамбула Бернської конвенції формулює її мету: " Охороня­ти настільки ефективно й однаково, наскільки це можливо, права авторів на їхні літературні та художні твори" (Бернская конвенция об охране литературньїх и художественньїх про-изведений. Парижский акт от 24 июля 1971 г., измененньїй 2 октября 1979 г. -ВОИС. - Женева. - 1990. - С. 8).

Принципи Бернської конвенції. Бернська конвенція ґрунто­вана на принципах:

• національного режиму, відповідно до якого твори, що з'яви­лися на світ в одній із країн - членів Союзу, мають одержувати у всіх інших країнах-членах таку саму охорону, яку ці країни нада­ють своїм власним громадянам;

• автоматичної охорони, відповідно до якого національний ре­жим не залежить від будь-яких формальних умов (тобто охорона надається автоматично і не обумовлена формальними умовами реєстрації, депонування тощо);

• незалежності охорони, відповідно до якого володіння нада­ними правами та їхнє здійснення не залежить від існування охо­рони у країні походження твору.

Об'єкти охорони. У ст. 2 Конвенції наведено перелік творів, що їх охороняють незалежно від способу і форми їхнього втілен­ня. Нарівні з оригінальними творами охороняють похідні твори, тобто ґрунтовані на інших, більш ранніх за часом творах (наприк­лад, переклади, переробки, музичні аранжування).

Охорона деяких творів є факультативною. Так, кожна країна, приєднавшись до Бернської конвенції, сама вирішує, якою мірою вона може забезпечити охорону офіційних текстів законодавчо­го, судового й адміністративного характеру; творів прикладного мистецтва; лекцій, звернень та інших виголошених публічно творів; творів народної творчості. Передбачена також можливість забезпечувати охорону певних творів залежно від того, чи закріп­лені вони в тій або іншій матеріальній формі (наприклад, хорео­графічні твори).

Володільці авторських прав. Охорона відповідно до Конвенції здійснюється на користь автора і його правонаступників. Стосов­но деяких категорій, таких, наприклад, як кінематографічні тво­ри (ст. 14^bis), визначення осіб - володільців авторського права збе­рігається за законодавством країни, у якій запитують охорону.

Передбачено охорону як випущених, так і не випущених у світ творів, якщо їхні автори є громадянами однієї з країн - членів Союзу або зазвичай проживають у ній. Якщо вони не є громадя­нами держави-члена і не проживають у ній зазвичай, вони повинні спочатку оприлюднити свій твір у державі-члені або одночасно (протягом 30 днів) у державі-члені і в країні, що не приєдналася до Бернської конвенції.

Виключні майнові права автора. Конвенція містить кілька положень матеріального характеру, що прямо надають авторам певні виключні права:

• право на переклад;

• право на відтворення будь-яким способом і в будь-якій формі;

• право на публічне виконання драматичних, музично-драма­тичних і музичних творів;

• право на передачу ефір або сповіщення засобами бездрото­вого або дротового зв'язку;

• право на публічне читання;

• право на переробку, аранжування та інші зміни твору;

• право на кінематографічну переробку і відтворення твору. Так зване право часткової участі (одержання винагороди від

кожної перепродажі твору образотворчого мистецтва) є факуль­тативним і застосовується тільки якщо це допускає законодав­ство країни, громадянином якої є автор.

Право на переклад. Бернська конвенція надає країнам-членам, що розвиваються, можливість зробити застереження з при­воду так званого правила десяти років (ст. 30 (2)), яке дозволяє зменшити строк охорони виключного права на переклад: якщо по закінченні десятилітнього періоду від дати першого випуску тво­ру у світ він не був перекладений загальновживаною в одній із країн-членів мовою, то дія цього права припиняється.

Особисті немайнові права. Однією з перешкод для приєднан­ня до Конвенції держав з англосаксонською системою права три­валий час була ст. 6 ^bis Конвенції, яка передбачає право автора ви­магати визнання авторства на твір і протидіяти будь-якому пере­крученню, спотворенню або іншому посяганню на твір, здатному зашкодити честі та репутації автора (особисті немайнові, або мо­ральні, права).

Вільне використання творів. У Конвенції застережено випад­ки вільного використання творів: відтворення в певних особли­вих випадках (якщо це не порушуватиме безпідставно права ав­тора); цитування твору і використання його як ілюстративного матеріалу з метою навчання; відтворення статей у газетах або журналах, що стосуються поточних подій; записи короткостро­кового користування.

Передбачені два випадки примусових ліцензій: щодо передачі в ефір або публічного сповіщення (ст. 11 ^bis), і щодо права на запис музичних творів (ст. 13(1)).

Строк охорони. Відповідно до ст. 7 загальний строк охорони, передбачений Конвенцією, становить усе життя автора і 50 років після його смерті. Для кінематографічних творів строк охорони спливає через 50 років, після того, як твір за згодою автора став доступним загалу, або, якщо цього не було зроблено, через 50 років після появи твору. Строк охорони немайнових прав дорівнює строку охорони майнових прав.

Додатковий розділ Паризького акта (1971). Додатковий розділ Паризького акта (1971) Бернської конвенції передбачає спеціальні пільги для країн, що розвиваються. Відповідно до них зазначені країни можуть за певних умов не виконувати вимоги мінімального рівня охорони, передбачені Конвенцією. Цей винят­ковий режим поширюється на два права: право на переклад і пра­во на відтворення - та здійснюється шляхом надання не виключних і непередаваних обов'язкових ліцензій для використання у сфері систематичного навчання.

Адміністративні положення Бернської конвенції. Адмініст­ративні положення Бернської конвенції передбачають скликан­ня Асамблеї, на якій уряд кожної держави - члена представлено одним делегатом. Асамблея визначає програму, приймає бюджет і контролює фінанси Бернського союзу, а також вибирає членів.

Виконавчого комітету Асамблеї. До Виконавчого комітету, який збирається на чергову сесію раз на рік і на надзвичайну сесію, як правило, раз на два роки, вибирається чверть держав-членів.

Держави - члени Бернської конвенції. Бернська конвенція відкрита для всіх держав. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід здавати на збереження Генеральному директору ВОІВ. Відповідно до ст. 1 Додаткового розділу в момент ратифі­кації або приєднання до Паризького акта Конвенції країна, яка розвивається, повинна заявити, що вона користуватиметься пільгами, передбаченими Додатковим розділом щодо примусових ліцензій на переклад і (або) відтворення.

Приєднуючись до Бернської конвенції, держава стає членом Бернського союзу, що дає їй право на:

• повноправне членство (право голосу) в Асамблеї Бернсько­го союзу;

• право голосу на виборах або право бути вибраною до Берн­ського союзу;

• автоматичне членство в Координаційному комітеті ВОІВ на період членства у Виконавчому комітеті Бернського союзу.

Україна є членом Бернської конвенції з 25 жовтня 1995 р.

Всесвітня конвенція про авторське право (Всесвітня конвенція)

Загальні положення. Всесвітня конвенція про авторське право була Прийнята 1952 р. у Женеві на Міжурядовій конференції з авторського права. Нону редакцію Конвенції ухвалили 1971р. у Парижі на Міжурядовійконференції держав- членів ЮНЕСКО.

Колишній СРСР приєднався до Всесвітньої конвенції про ав­торське право 27 травня 1973 р. З цього часу учасником Все­світньої конвенції є Україна, яка оголосила про своє правонаступництво зобов'язань СРСР відповідно до Всесвітньої конвенції.

Об'єкти охорони. Коло творів, які в принципі можуть бути об'єктами охорони відповідно до норм Всесвітньої конвенції, має загальний вигляд. Відповідно до ст. 1 Конвенції охорона поши­рюється на літературні, наукові та художні твори, як-от: твори письмові, музичні, драматичні та кінематографічні, твори живо­пису, графіки та скульптури.

Принцип національного режиму. Суть Всесвітньої конвенції про авторське право полягає в застосуванні до творів іноземних авторів, що підпадають під дію Конвенції, національного режиму охорони. Принцип національного режиму доповнює обов'язок усіх держав-учасниць застосовувати такі матеріальні норми, як вста­новлений Конвенцією мінімальний строк охорони авторського права та забезпечення права автора на переклад. Крім того, прин­цип застосування національного режиму згідно із Всесвітньою конвенцією доповнює механізм подолання формальностей, якщо їх вимагає національне законодавство держав-учасниць.

Принцип застосування національного режиму закріплений у ст. II Конвенції, яка встановлює, що випущені у світ твори грома­дян будь-якої держави-учасниці, як і твори, вперше випущені у світ на території такої держави (незалежно від громадянства ав­тора), користуються в кожній державі-учасниці охороною, яку така держава надає творам своїх громадян, випущеним у світ на її власній території. Не випущені у світ твори громадян держави-учасниці користуються в кожній іншій державі-учасниці охоро­ною, яку ця держава надає не випущеним у світ творам своїх гро­мадян.

Суб'єкти охорони. Суб'єктами охорони відповідно до ст. 1 Конвенції є не тільки автори, а й інші володільці авторських прав. Це означає, що її положення мають однаковою мірою поширю­ватися і на інших осіб, яких законодавство деяких країн визнає володільцями первинного авторського права (юридичних осіб щодо творів, створених найманими працівниками, продюсерів кінофільмів тощо), а також на тих, хто набуває авторське право у спадщину або за договором.

При вирішенні питання про надання охорони авторам, які не є громадянами держав - учасниць Конвенції, застосовують критерій випуску твору у світ, під яким розуміють відтворення в будь-якій матеріальній формі та надання невизначеному колу осіб при­мірників твору для читання або ознайомлення шляхом зорового сприйняття (ст. VI Конвенції). Використовуваний у тексті Кон­венції термін «випуск у світ», по-перше, виключає твори, не втілені в матеріальній формі (наприклад, усні твори), по-друге, обме­жується тільки тими творами, примірники яких можуть бути про­читані, або доступні для зорового сприйняття, по-третє, не може поширюватися на випадки звукозапису.

Строк охорони. Всесвітня конвенція містить мінімум обов'яз­кових норм матеріального права. Відповідно до норм ст. IV Кон­венції строк охорони авторського права не може бути меншим за 25 років після смерті автора.

Конвенція не зобов'язує охороняти фотографічні твори. Про­те якщо в державі-учасниці такі твори охороняють відповідно до внутрішнього законодавства, то в цій державі мають охороняти всі фотографічні твори іноземних авторів, які підпадають під дію Конвенції, при цьому строк охорони не може бути меншим за 10 років.

Такі самі правила поширюються і на твори прикладного мис­тецтва, проте із застереженням " оскільки їх охороняють як ху­дожні твори". У такий спосіб Конвенція намагається врахувати особливості законодавства деяких держав, які охороняли такі ро­боти тільки як промислові зразки, послуговуючись нормами па­тентного права.

Принцип застосування національного режиму щодо тривалості охорони обмежує ст. IV Конвенції, яка встановлює, що жодна з держав-учасниць не зобов'язана забезпечувати охорону твору протягом більшого строку, ніж той, що встановив для творів цієї категорії закон держави-учасниці, громадянином якої є автор, (якщо йдеться про твір, не випущений у світ), або, якщо йдеться про випущений у світ твір, - закон держави-учасниці, у якій твір вперше побачив світ.

Виключне право на переклад. Відповідно до норми ст. V Кон­венції автори охоронюваних на основі Конвенції творів мають виключне право перекладати свій твір, оприлюднювати цей пе­реклад і використовувати його.

Виключне право на переклад може бути обмежене в тих ви­падках, коли внутрішнє законодавство держави-учасниці, скориставшись можливістю, яку містить ст. V, передбачає процедуру надання уповноваженим державним органом зацікавленій особі, яка виконала передбачені Конвенцією формальності, ліцензії на право видання охоронюваного твору іноземного автора без його згоди (але з виплатою винагороди) національною мовою цієї дер­жави.

Знак охорони авторського права. До матеріально-правових норм Всесвітньої конвенції можна віднести передбачений нею механізм подолання існуючих у деяких країнах формальностей, які необхідно виконати для визнання авторських прав (депону­вання примірника твору, реєстрації уповноваженим органом, но­таріального засвідчення тощо), що є частиною національного ре­жиму охорони.

Стаття ІІІ Конвенції містить компромісне рішення, згідно з яким усі формальності матеріально-правового характеру вважа­ють виконаними, якщо всі примірники твору іноземного автора мають знак охорони авторського права - символ © із зазначенням імені володільця авторського права і року першого випуску твору у світ.

Решту питань, пов'язаних із визначенням обсягу надаваної на підставі Всесвітньої конвенції охорони, вирішують відповідно до законодавства держави, у якій запитують охорону.

Відповідно до ст. VII Конвенція не поширюється на твори, охо­рона яких на момент введення Конвенції в дію для договірної дер­жави, у якій запитують охорону, остаточно припинена або ніколи не існувала.

Договір ВОІВ про авторське право (ДАП)

Загальні положення. Договір ВОІВ про авторське право укла­дений у Женеві 20 грудня 1996 р., введений у дію 6 березня 2002 р. Договір відкритий для участі держав - членів ВОІВ і Європейсь­кого співтовариства. Асамблея, заснована Договором, може прий­няти рішення про допуск інших міжурядових організацій до участі в Договорі.

Договір ВОІВ про авторське право становить собою черго­вий етап розвитку Бернської конвенції. Його було підготовлено з метою регулювання нових відносин, що виникли у зв'язку з сучасними технологіями і новими, не врегульованими раніше правами.

Цей Договір є спеціальною угодою - у розумінні ст. 20 Берн­ської конвенції про охорону літературних і художніх творів - до­говірних сторін, які є країнами Союзу. ДАП не пов'язаний з інши­ми договорами, крім Бернської конвенції, і не обмежує права й обов'язки за будь-якими іншими договорами.

ДАП і Бернська конвенція. Згідно з ДАП будь-яка договірна сторона (навіть якщо вона не зв'язана положеннями Бернської конвенції) повинна дотримуватися положень статей 1-21 і До­даткового розділу Паризького акта 1971 р. Бернської конвенції, які регулюють матеріальні права. Жодна держава, яка не забезпе­чує рівня охорони, встановленого Бернською конвенцією, не може приєднатися до ДАП.

Об'єкти охорони. Серед об'єктів, які охороняє авторське пра­во, у Договорі згадано:

• комп'ютерні програми, незалежно від способу та форми їх втілення (ст. 4). Комп'ютерні програми охороняють як літературні твори в розумінні ст. 2 Бернської конвенції;

• компіляції даних або іншої інформації (бази даних) у будь-якій формі, які за відбором і розташуванням змісту становлять собою результат інтелектуальної творчості (ст. 5). Охорона сто­сується лише баз даних як таких і не поширюється на самі дані або інформацію, не зачіпає будь-яке авторське право щодо самих даних або інформації, яку містять бази даних. Якщо база даних не становить собою результат інтелектуальної творчості за відбором і розташуванням змісту, вона перебуває поза сферою дії Догово­ру ВОІВ про авторське право.

Права авторів. Договір розглядає такі права авторів: право на розповсюдження, право на прокат і право на доведення до загаль­ного відома.

Право на розповсюдження (ст. 6), тобто виключне право доз­воляти доведення до загального відома оригіналу та примірників своїх творів шляхом продажу або іншої передачі права власності. При цьому в кожної з держав-учасниць залишається можливість визначити умови, на яких після першого продажу або іншої пере­дачі права власності на оригінал чи примірник твору, здійсненої з дозволу автора, відбуватиметься так зване вичерпання права на розповсюдження. Тобто після того як примірник правомірно на­дійшов до цивільного обігу, автор втрачає право подальшого кон­тролю за долею цього примірника засобами авторського права.

Право на прокат (ст. 7), тобто виключне право дозволяти ко­мерційний (або так званий цивільно-правовий) прокат для пуб­ліки оригіналів і примірників таких видів творів:

• комп'ютерних програм (за винятком тих випадків, коли сама програма не є основним об'єктом прокату, тобто, наприклад, вона доповнює певне обладнання, для роботи якого потрібне певне програмне забезпечення)

• кінематографічних творів (але тільки в тих випадках, коли комерційний прокат призводить до широкого копіювання таких творів, що завдає суттєвої шкоди виключному праву на відтво­рення);

• творів, втілених у фонограмах, як визначає національне за­конодавство договірних держав (за винятком країн, у яких з 15 квітня 1994 р., тобто з моменту підписання Угоди ТRІРS діє сис­тема виплати справедливої винагороди за такий прокат).

Право на доведення до загального відома (ст. 8), тобто виключ­не право дозволяти будь-яке сповіщення за допомогою дротово­го або бездротового зв'язку, включаючи можливість для публіки доступу до творів із будь-якого місця і в будь-який час за влас­ним вибором. Останнє положення охоплює, зокрема, інтерактив­не сповіщення за запитом через систему Інтернету або WEB - TV

Строк охорони фотографічних творів. Строк охорони фото­графічних творів згідно з Договором співпадає із загальним стро­ком охорони авторського права за Бернською конвенцією (про­тягом життя автора та 50 років після його смерті), а положення ст. 7 (4) Бернської конвенції (яка встановлює строк охорони не менш як 25 років з часу створення фотографічного твору) не за­стосовують.

Захист від обходу існуючих технічних засобів. Договір зобо­в'язує сторони передбачати відповідну правову охорону й ефек­тивні засоби правового захисту від обходу існуючих технічних засобів (наприклад, кодування), які використовують володільці авторського права у зв'язку зі здійсненням своїх прав і які обме­жують дії щодо творів, не дозволені авторами (правоволодільцями) або законом (ст. 11).

Захист електронної інформації про управління правами. Сто­рони згідно з договором також зобов'язані передбачити у своєму законодавстві відповідні ефективні засоби правового захисту, спрямовані проти:

• здійснюваного без дозволу усунення або зміни будь-якої електронної інформації про управління правами;

• розповсюдження, імпорту з метою розповсюдження, пере­дачі в ефір або доведення до загального відома без дозволу творів (або примірників творів) за умови, що особа, яка здійснює зазна­чені дії, знає, що в них без дозволу була усунена або змінена елек­тронна інформація про управління правами.

Йдеться про інформацію, яка ідентифікує твір, автора твору, володільця будь-якого права на твір або інформацію про умови використання твору та будь-які цифри і коди, у яких подана така інформація (ст. 12).

Зобов'язання сторін. Договір зобов'язує кожну сторону відпо­відно до своєї правової системи вживати заходи, необхідні для забезпечення виконання Договору, тобто заходи, що дозволяють ефективно протидіяти будь-якому акту порушення і передбачені Договором. До них належать тимчасові заходи запобігання пору­шенню і засоби утримання від подальших порушень.

Адміністративні положення Договору. Договір засновує Асамблею, головним завданням якої є розгляд питань збережен­ня і розвитку Договору. Адміністративні функції за Договором виконує Міжнародне бюро ВОІВ.

Україна є членом Договору ВОІВ про авторське право від дня введення його в дію - 6 березня 2002 р.

Стандарти Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди ТRІРS) щодо наявності, обсягу та використання авторських прав

До основних стандартів Угоди ТRІРS (1994) щодо наявності, обсягу та використання авторських прав належать такі:

• охорона авторських прав поширюється на форми втілення, а не на ідеї, процеси, методи функціонування або математичні кон­цепції як такі (ст. 9 (2);

• комп'ютерні програми (як вихідний текст, так і об'єктивний код) охороняють як літературні твори відповідно до Бернської конвенції (ст. 10 (1);

• компіляції даних або інший матеріал у машинозчитуваній або іншій формі, які за відбором або розташуванням свого змісту становлять результат творчості, охороняють як такі (ст. 10 (2);

• щодо комп'ютерних програм, включаючи випадки, коли сама програма не є основним об'єктом прокату, і кінематографічних творів надають право комерційного прокату (ст. 11);

• строк охорони творів, включаючи фотографічні твори або твори прикладного мистецтва, де цей строк розраховують на іншій основі, ніж строк життя фізичної особи, становить не менш як 50 років (ст. 12);

• обмеження або вилучення, які стосуються виключних прав, зводять до випадків, які не вступають у протиріччя зі звичайним використанням творів і не зачіпають безпідставно законні інте­реси правоволодільця (ст. 13).