Корекційна та практична спрямованість навчання укр.мови.

Корекційна спрямованість програмного матеріалу в першу чергу проявляється в галузі мовного розвитку дітей, оскільки, найважливіша мета уроків укр. мови - формування мови як засобу спілкування, як способу корекції пізнавальної діяльності учнів і полегшення їх адаптації після закінчення школи.У процесі навчання проводиться робота над усуненням недоліків всіх сторін мовлення дитини. На спеціальних логопедичних заняттях і безпосередньо на уроках укр.мови коригуються дефекти вимови, формуються фонетико-фонематичні уявлення. В програмунавчання входить спеціальний розділ «Звуки мови», який передбачає проведення вправ на звуковий аналіз і синтез, на диференціацію опозиційних фонем (з - ш, з - з, р-л, ч - ц, м - м 'та ін), на співвіднесення звуків і їх графічних позначень, а також на ознайомлення з деякими фонетичними поняттями.Неточність і бідність словника, неправильне вживання граматичних форм, синтаксичних конструкцій усуваються навсіх заняттях з укр. мови, будь то уроки, присвячені розвитку усного мовлення, читання, практичним граматичним вправам або граматики і правопису.

Навчання грамоті передує добукварний період, спрямований на корекцію сенсомоторної сфери, складних недоліків мови, неправильних уявлень про навколишній світ, без чого неможливо приступати до формування навичок читання і письма.Етап елементарного систематичного курсу граматики в старших класах випереджається періодом практичних граматичних вправ, у процесі яких у розумово відсталих дітей формують початкові мовні узагальнення в області фонетики, лексики, морфології, синтаксису. Ці заняття базуються на спеціально організованих спостереженнях за промовою, на виконанні системи усних і письмових завдань. Сформовані таким чином початкові мовні узагальнення слугуватимуть опорою в засвоєнні граматичних понять і орфографічних правил.Пояснювальний читання художніх творів (2 - 6-й класи), які підібрані відповідно до конкретною тематикою, що висвітлює життя дітей і дорослих, їх вчинки і справи, сезонні зміни в природі і т.п., підводить учнів до літературного читання (7 - 9-й класи), тобто до читання творів російських і зарубіжних письменників, представлених в книгах для читання у хронологічній послідовності.Розумово відсталі діти з великими труднощами засвоюють складні системи понятійних зв'язків і легше - прості. Тому програма з 1-го по 9-й клас побудована на основі концентричного принципу розміщення матеріалу, при якому одна і та ж тема вивчається протягом кількох років з поступовим нарощуванням відомостей. Концентричне розташування матеріалу дає можливість роз'єднувати складні граматичні поняття і вміння на складові елементи і кожен відпрацьовувати окремо. У результаті поступово збільшується число зв'язків, що лежать в основі поняття, розширюється мовна і мовленнєва база для відпрацювання умінь і навичок. Концентризм програми також створює умови для постійного повторення раніше засвоєного матеріалу. Наприклад, тема «Речення» проходить через усі роки навчання починаючи з 1-го класу. Першокласники складають речення, орієнтуючись на виконані дії, сюжетну картину, запитання вчителя. Неодноразово вправляючись у складанні речень, школярі поступово звикають до терміна «пропозиція» і починають співвідносити його з закінченим відрізком мови. Спочатку складаючи непоширені речення, першокласники потім доповнюють їх іменами іменниками (з приводами або без них) для позначення місця дії, його напрямки або об'єкта («був у школі», «прийшов у клас», «взяв книгу»), щоразу орієнтуючись на реально сприйнятий об'єкт або дію.У 2-му класі, вже володіючи навичками конструювання пропозицій з наочної основі, школярі освоюють уміння будувати пропозиції на задану вчителем тему або по опорному слову із залученням власного досвіду. В якості другорядних членів пропозиції з тими ж значеннями (місця, напрямки) вживаються прислівники («зліва», «праворуч», «поруч» тощо), а також імена іменники і прислівники для вираження часових відносин («сьогодні», «вчора», «після уроків»).Вже на другому році навчання школярів за допомогою практичної роботи з деформованими пропозиціями (лексеми даються в потрібній для продукування формі) підводять до висновку, що слова в реченні стоять у певному порядку. Подібна робота повторюється в 3-му класі з використанням нового матеріалу. Якщо наочна і словесна основи для складання пропозицій залишаються ті ж що й вo 2-му класі, то мовна база помітно розширюється. Для поширення пропозицій використовують 2-3 слова, що виражають раніше засвоєні або нові смислові зв'язки: гарматного або спільність дій; предмет думки й мови; предмет і його якість («пишу ручкою», «йду з братом», «розповідаю про льотчика», «повітряний жовтий куля»тощо). Виконувати подібні завдання дітям допомагають практичне оволодіння відмінковими формами іменників і вміння позначати ознаки предметів. Вся робота здійснюється в процесі виконання системи вправ: учні закінчують або доповнюють пропозиції, використовуючи потрібну форму слова; поширюють пропозиції за зразком; складають певні конструкції на основі заданих словосполучень; відновлюють порушений порядок слів, погоджуючи їх один з одним.Тільки до 4-му класу, коли діти накопичують достатній досвід побудови речень, їм пропонують кілька теоретичних узагальнень, які підводять підсумок практичної трирічної роботи: «пропозиція виражає закінчену думку», «слова в реченні розташовані в певному порядку і пов'язані за змістом».У 4-му класі діти продовжують вправлятися в конструюванні пропозицій, вживаючи для їх розповсюдження вже не тільки іменники, а й дієслова, прислівники, прикметники в раніше відпрацьованих або нових смислових значеннях, наприклад для вираження мети, причини дії («поїхали відпочивати», «заплакав від образи», «збігав за хлібом»). Крім того, починають проводитися вправи на виділення головних і другорядних членів, що в ще більшому ступені сприяє усвідомленню школярами граматичного ладу простого пропозиції.У програмі враховується і слабкий рівень розвитку навичок диференціації як наслідок порушеного логічного мислення у розумово відсталих учнів, що особливо чітко проявляється на вербальному рівні. Для всіх класів виділені теми, що вимагають порівняння, зіставлення подібних понять, предметів і явищ, встановлення ознак спільності і відмінності. У різних розділах програми матеріал групується таким чином, щоб діти навчилися розмежовувати предмети, явища, поняття, що мають яскраво виражені ознаки відмінності (лист берези і лист клена, ведмідь та їжак, вимова звуків і написання букв м і с, правопис шиплячих з голосними та розподільчого м'якого знака). Паралельно школярам пропонують подібні теми. При цьому увага учнів звертають насамперед на встановлення тих відмінних ознак, які притаманні тільки даному предмету, явищу, поняттю (стакан - гуртка; білка - заєць; звуки м'які і тверді; літери щ і ж, ц і щ; правопис дзвінких і глухих приголосних, ненаголошених голосних, закінчення іменників 1-го і 3-го відмінювання).Диференціюючи матеріал, в якому є багато ознак подібності та відмінності, діти в тому і в іншому випадках усвідомлюють спільність ознак, на основі чого розглядаються предмети, явища, поняття можуть бути віднесені до єдиної групі ([з] і [х], [ш] і [з] - звуки; ведмідь і їжак - дикі тварини та ін.) Встановлення подібності та відмінності, диференціація та узагальнення предметів та їх назв, граматичних і орфографічних понять на уроках російської мови сприяють корекції недоліків конкретного і абстрактного мислення дітей.Уповільнене сприйняття навчального матеріалу, труднощі в освоєнні умінь і навичок, особливо на вербальному рівні, вимагають збільшення (порівняно з нормою) кількості уроків по кожній темі, що також гранично чітко відображено в програмі. Наприклад, навчання грамоті проводиться протягом цілого року. Більше того, засвоєння складових структур зі збігом трьох і чотирьох приголосних переноситься на другий рік навчання.

7. Завдання української мови у спец. Школі.

Курс української мови як другої мови в спеціальній загальноосвітній школі інтенсивної педагогічної корекції має на меті формувати в учнів уміння та навички усного й писемного мовлення, в основі яких - елементарні знання про особливості української мови у порівнянні з російською (спільні та відмінні явища, факти), а також здійснювати розумовий розвиток дітей, коригувати їхні недоліки, розширювати світоглядні уявлення, залучати до багатої національної культури українського народу, виховувати високоморальні почуття, естетичні смаки й уподобання.

Виходячи з цього, можна визначити навчальні, корекційно-розвивальні, пізнавальні й виховні цілі навчання учнів української мови.

^ Навчальні цілі: формувати й розвивати в учнів уміння слухати й розуміти українську мову, говорити, читати й писати, дотримуючись правил української літературної мови;

формувати елементарну систему знань з української мови (у порівнянні з російською мовою).

^ Корекційно-розвивальні цілі полягають у розвитку розумових здібностей учнів, умінь порівнювати мовні факти, аналізувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки.

^ Пізнавальні цілі полягають у розширенні уявлень дітей про українську мову як близькоспоріднену російській, ознайомленні з українською літературою, творчістю письменників, фольклором, звичаями, традиціями українського народу.

^ Виховні цілі спрямовані на формування у дітей морально-етичних навичок поведінки, на розвиток почуття любові до рідної землі, поваги до українського народу, зацікавленості до його мови, культури, літератури, звичаїв, традицій.

Кожна із зазначених цілей реалізується в конкретних завданнях, що здійснюються в навчальному процесі. Вони визначені у кожному розділі програми.

На уроках української мови, як і на інших уроках, має здійснюватися формування загальнонавчальних умінь і навичок (організаційних, загальномовленнєвих, загальнонавчальних, загальнопізнавальних, контрольнооцінних).

Навчання української мови у початкових класах має практичне спрямування. Саме тому особлива увага повинна приділятися формуванню вмінь і навичок володіння правильним усним і писемним мовленням. Роботу над теоретичним матеріалом потрібно підпорядковувати свідомому виробленню практичних умінь.

Програма початкового курсу української мови складається з таких розділів: «Усне мовлення», «Усне мовлення. Читання та письмо», «Мова та мовлення. Правопис», «Читання та розвиток мовлення».