💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

М.Старицький як митець перехідної формації

В історію української літератури М. Старицький увійшов як поет, драматург, прозаїк, перекладач, а в історію культури — як театральний діяч, організатор українського професійного театру і голова першого на Україні театрального товариства, актор, режисер, видавець.Часи, на які припадає становлення митця, були епохою гострих соціальних суперечностей, коли кожна хвиля піднесення в суспільному житті супроводжувалась розгулом реакції. Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в с. Кліщинцях Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер Черкаська область) у дрібнопоміщицькій дворянській родині. Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві було лише 8 років. Незабаром, у 1852 році, померла й мати, Анастасія Захарівна. З 1851 року хлопець навчається у Полтавській гімназії, що на той час була одним з найкращих середніх навчальних закладів в Україні. В одному з листів до І. Франка М. Старицький згадував: «В гімназії теж панувала тоді, поза класи та майже і в класах, українська, і я на їй пробував тоді віршувати». У 1858 році М. Старицький разом з М. Лисенком вступають до Харківського університету, а в 1860 році переводяться до Київського, де Михайло Петрович навчається спочатку на математичному, а потім на юридичному факультеті.Це був час зрушень у суспільно-політичному житті країни. У цей період політичного і культурного піднесення Старицький перебуває у вирі громадського життя: відвідує студентські збори і мітинги, активно працює в недільних школах і народних бібліотеках, бере участь у роботі театрального, етнографічного, хорового гуртків, нарешті, включається в діяльність київської Громади.У 1861 році М. Старицький повернувся до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною. В 1862 році одружився з сестрою композитора М. Лисенка — Софією Віталіївною. Досить сказати, що вже в 1864 році, коли М. Старицький повернувся до Києва, щоб продовжити навчання, він застав там, за його ж словами, «уже майже безнадійну зневіру». І, незважаючи на це, а може, саме всупереч цьому, Старицький працює з величезною енергією: опановує англійську, німецьку і французьку мови, пише, перекладає, а 1868 році публікує свої перші оригінальні поезії (під псевдонімом Гетьманець) у львівському часописі «Правда» («Думка», «До подруги», «Вечірня», «Мій рай» та кілька перекладів з О. Пушкіна).1865 року М. Старицький завершує навчання в університеті, а в 1868 р. купує невеликий маєток на Поділлі, куди й переїжджає з родиною.У 1871 році М. Старицький повертається до Києва й із захопленням віддається літературній і громадсько-культурній діяльності. Поетичний доробок М. Старицького — вагомий внесок у скарбницю духовної культури. Старицький творив упродовж майже 40 років — перший вірш «Ждання» написаний 1865 року, останній — «Двері, двері замкніть...» — 2 квітня 1904 року, незадовго до смерті.

Серед оригінальних творів письменника на особливу увагу заслуговують соціально-психологічні драми «Не судилось», «Талан», «У темряві», «Крест жизни», соціально-побутова — «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», історичні — «Богдан Хмельницький», «Оборона Буші», «Маруся Богуславка», драматична поема «Остання ніч».Драма «Не судилось» є вершиною реалізму М. Старицького. Автор «Очерков историй украинской литературы XIX в.» М. Петров вважав, що п'єса є етапною у творчості письменника, як і в українській літературі загалом. «Прегарною» вважав п'єсу й І. Франко.Яскраво, виразно індивідуалізовано змальовано постаті селян у драмах «Ой не ходи, Грицю...» (1887), «У темряві» (1892). Зокрема, в першій, на відміну від інших літературних трактовок відомого народнопісенного сюжету, посилено соціальну мотивацію конфлікту: щастю Марусі й Гриця перешкоджає не зрадливість натури хлопця, а підступи сільського глитая Хоми, що закохався в Марусю і обплутує інтригами молоду пару, вдаючись до підкупів, а згодом призводить дівчину до злочину й загибелі. Помітну сторінку творчості М. Старицького й української драматургії в цілому становлять його п'єси на історичні теми: «Богдан Хмельницький» (1897, перша редакція — 1887 p.), «Маруся Богуславка» (1897), «Юрко Довбиш» (1898), «Оборона Буші», «Остання ніч» (1899) й ціла низка творів, які за життя автора з цензурних міркувань не були опубліковані, а на сцені йшли під іншими назвами — «Осада Дубна», «Гаркуша» та ін.Зацікавленість історичним минулим, людськими долями в складний героїчний час надихнула драматурга написати ряд п'єс у виразно романтичному стилі. Тут долі героїв злиті з великими історичними реаліями: з долею вітчизни, народу.Так, у драмі «Богдан Хмельницький» широко відображено боротьбу українського народу проти польської шляхти, в якій брали участь селяни, ремісники, козаки, голота; всю складність цієї боротьби, зіткнення в ній різноманітних інтересів

Події «Марусі Богуславки», написаної за мотивами народної думи, відбуваються у XVII ст., коли татаро-турецькі людолови нападали на українські землі. Тут розкривається мужність козаків, які терплять муки в неволі, але не зраджують Вітчизни.

Отже, в історичних драмах М. Старицького (всі вони віршовані) варто підкреслити два моменти: сильний ліричний струмінь, зумовлений романтичним спрямуванням творів, що надає їм особливої поетичної чарівності, полегшує сприйняття суворих подій давнини, наближує до нас далеку минувшину, і особливо зосередження уваги на розкритті внутрішнього, духовного світу героїв, які утверджують себе в боротьбі за свою й суспільну свободу. Звідси багато високих почуттів, що виливаються в палких монологах персонажів, пафосні кінцівки. Герої цих творів — що дуже характерно — завжди мають право вибору своєї долі (Богдан Хмельницький, Маруся Богуславка з однойменних творів, Мар'яна Завісна з драми «Оборона Буші»), і вибір їх глибоко усвідомлений.

Характери героїв в історичних драмах М. Старицького цілісні, довершені, чітко визначені в основній своїй суті, але не однозначні.