Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 2. Китай у ХVІІІ – на початку ХХ ст




Китай у ХVІІІ – на початку ХХ ст. (4 год.)

Мета семінару: висвітлити питання, пов’язані з соціальною структурою китайського суспільства періоду Нового часу та визначити її зміни, проаналізувати процес колонізації європейськими державами країни та їх політику, охарактеризувати основні економічні та політичні події періоду Нового часу.

План

1.Проникнення західного капіталу до Китаю у ХVІІІ – ХІХ ст. Перша опіумна війна.

2. Тайпінське повстання: характер, рушійні сили, соціально-економічна політика керівництва Тайпін Тяньго, причини поразки. Друга опіумна війна.

3. Китай у системі міжнародних відносин наприкінці ХІХ ст.

4. Криза маньчжурського режиму на початку ХХ ст. Сінхайська революція.

 

Розкриваючи перше питання практичного заняття необхідно зазначити, що у період Нового часу західноєвропейський капіталізм потребував більше сировини для промисловості і нових ринків збуту продукції. Оскільки економіка Китаю за часів династії Цин не могла змагатися з капіталістичною промисловістю Заходу в ефективності виробництва, тому з другої половини ХVІІІ ст. китайський ринок був штучно закритий, щоб запобігти потраплянню західних товарів і технологій. Ця ситуація зовсім не влаштовувала західних виробників, тому наприкінці ХVІІІ ст. Великобританія почала докладати зусиль щодо «відкриття» китайського ринку для своїх товарів. З цією метою відряджалися численні британські посольства, які не увінчалися успіхом. І тоді англійці знайшли ганебний вихід із ситуації, почавши контрабандно завозити до Китайської імперії опіум – наркотики, що виготовлялися у підконтрольних британцям областяхІндії. У відповідь богдихан (титул китайського імператора) заборонив своїм указом ввозити опіум до імперії. Проте через підкуплених цинських чиновників британці усіляко проштовхували опіум на китайський ринок.

Таким чином, за короткий час тільки серед цинських чиновників лише за офіційними даними хронічними наркоманами стали близько 20 % столичних і 30 % провінційних управлінців. Наркотично залежні китайці готові були продати все, аби накуритись опіуму. Тому з початку ХІХ ст. Цини виявили, що китайський експорт перестав покривати опіумний імпорт, адже у цей час англійці щорічно ввозили до Китаю по 250 – 300 т. опіуму. А вже через 20 років опіумний експорт сягнув 2 – 2,5 млн. т.! А це потягло за собою значні збитки китайської економіки. До того ж треба врахувати моральне та фізичне виродження народу.

Тут також потрібно визначення методи боротьби китайського управління з поширенням наркоманії, адже така ситуація вимагала термінової реакції владних структур. І коли китайська влада це зробила, Великобританія розв’язала Першу опіумну війну.



Коли урядовий комісар в м. Кантоні Лінь Цзесюй у травні 1839 р. вжив рішучих заходів проти масового контрабандного ввозу опіуму, конфіскувавши його у англійців і знищивши, то англійський флот без оголошення війни почав воєнні дії проти Китаю. Непідготовлена й погано озброєна китайська армія зазнала поразки. Незважаючи на героїчний опір китайського народу, англійські війська захопили і пограбували міста Нінбо, Амой, Шанхай та острови Гонконг і Чжоушань, підступили до Нанкіна. Уряд Китаю капітулював 29 серпня 1842 р. підписавши з Англією Нанкінський договір, що став першим нерівноправним договором для Китаю.

Висвітлюючи друге питання – Тайпінське повстання: характер, рушійні сили, соціально-економічна політика керівництва Тайпін Тяньго, причини поразки. Друга опіумна війна – спочатку необхідно проаналізувати причини повстання та соціально-політичні настрої китайського суспільства після Першої опіумної війни та нерівноправних договорів, адже виплата контрибуції та розширення опіумного імпорту збільшили дефіцит зовнішньої торгівлі Китаю. Відповідно зростали ціни та розцінки, зокрема плата за оренду землі. Саме на такому соціально-політичному й ідеологічному тлі в 1843 р. виходець із селянської родини сільський вчитель Хун Сюцюань організував у південній провінції Гуансі товариство «Вшанування Небесного Владики».

Товариство проповідувало рівність і братерство, для обґрунтування яких використовувалися деякі ідеї християнства. Кінцеву мету боротьби Хун Сюцюань бачив у створенні «Тайпін тянъго» («Небесної держави загального благоденствування»), тому його послідовники і почали іменуватися тайпінами. Вони пропагували і здійснювали на практиці ідеї зрівняльного розподілу, які привертали до тайпінів головним чином знедолених людей. Але в їх ряди увійшли і представники торгової буржуазії й поміщиків, привернуті анти-маньчжурською спрямованістю руху.



Слід також відзначити, що повстання розвивалося успішно. У 1851 р. повстанці оволоділи окружним центром Юнань і заклали тут основи своєї державності. Було проголошено «Тайпін тяньго», керівник руху Хун Сюцюайь отримав титул небесного царя (тяньван), царями (ванами) почали іменуватися і п'ять інших керівників руху. Таким чином, як і в інших селянських рухах, китайські селяни не пішли далі за встановлення «справедливої» монархії. Тайпіни приділяли велику увагу військовій справі і незабаром створили боєздатну армію, що відрізнялася строгою дисципліною.

У березні 1853 р. війська тайпінів узяли Нанкін, що був проголошений столицею «небесної держави». Незабаром після цієї події проголошено документ під назвою «Земельна система небесної династії». Цей документ передбачав розподіл землі на зрівняльних основах, звільнення селян від орендної плати поміщикам надання рівноправ'я жінкам, аж до рівного з чоловіками доступу на державну службу, державний захист непрацездатних, заходи боротьби з корупцією і ін.

Далі необхідно підкреслити причини початку Другої опіумної війни, хід бойових дій та наслідки, адже ситуація, у яку потрапила імперія Цин унаслідок виснажливої війни з тай пінами, відразу привернула увагу західних держав, які почали вимагати для себе права вільної торгівлі по всьому Китаю, відкриття постійних посольств та офіційного дозволу на вільну торгівлю опіумом. Цини відмовили, що й стало причиною початку війни. Приводом до війни послужив арешт представниками китайської влади 1856 кит. судна «Ерроу», яке плавало під англійським прапором. У відповідь англійська ескадра бомбардувала Гуанчжоу і висадила на берег десант. Так почалася Друга опіумна війна 1856 – 1860 рр.

У 1857 р. Англію підтримала Франція. В кінці 1857 р. англо-французькі війська захопили й пограбували Кантон, а у 1858 – форти Драгу і м. Тяньцзін. У червні 1858 р. Англія і Франція змусили Китай підписати Тяньцзінські договори, а через рік Англія і Франція спровокували нову грабіжницьку війну, внаслідок якої нав'язали у 1860 р. Китаю кабальні Пекінські договори, за яким цінський уряд погодився виплатити Великобританії та Франції 16, 7 млн. лянів контрибуції, відкрити для іноземної торгівлі Тяньцзінь, дозволити використовувати китайців в якості робочої сили в колоніях Великобританії та Франції. До Великобританії, крім Гонконгу, з цього моменту переходила південна частина Цзялунського півострова.

Таким чином, нерівноправні договори впевнено перетворили Китай на напівколонію Заходу. До того ж саме у цей час тай піни почали новий наступ і взяли в облогу Шанхай. Загалом влада тайпінів на частині території Китаю проіснувала до 1864 р. Основними причинами її загибелі, не рахуючи деяких стратегічних прорахунків тайпінських керівників і розколу в їх середовищі, були інтервенція західних держав та внутрішнє розкладання тайпінського руху. Тайпінські армії втратили минулу боєздатність, а тайпіни в цілому – широку підтримку народу. Вони потерпіли поразку під ударами об'єднаних військ маньчжурської династії і китайських поміщиків, підтриманих інтервентами. Проте повстання тайпінів мало велике історичне значення, стало передвісником китайської буржуазно-демократичній революції, передвісником національно-визвольної боротьби.

Розглядаючи третє питання – Китай у системі міжнародних відносин наприкінці ХІХ ст. – необхідно згадати причини, хід та наслідки японо-китайської війни 1894 – 1895 рр., що продемонструвала повне безсилля Китаю. Після цього країну почали відразу ж рвати на шматки інші держави. Щоправда, встановити класичний колоніальний режим не вдалося, чому помішала велика територія Китаю, кількість населення і занадто багато охочих поживитися серед колоніально-капіталістичних країн, жодна з яких ніколи не погодилася б на колонізацію гігантського Китаю лише однією з них. Суперництво «великих держав» призвело до фактичного поділу цинських володінь на сфери впливу різних країн. Тут необхідно зазначити, що зазначений процес відбувся без участі богдихана та імперського уряду, оскільки їх інтереси зовсім не бралися до уваги. Європейські, американські, російські та японські колонізатори домовлялися між собою навіть не запрошуючи китайські делегації. Таким чином, вже наприкінці ХІХ ст. імперія Цин як суверена держава перестала існувати, хоча й зберігала атрибути суверенітету.

Для легшого засвоєння цього матеріалу студентам рекомендується скласти таблицю, у якій би зазначалося яка територія Китаю стала сферою впливу тієї чи іншої країни. Так, наприклад, Великобританія включила у сферу свого впливу долину річки Янцзи, «орендувала» на «німецькому» Шаньдунському півострові порт Вейхавей; Франція – південні та південно-східні провінції країни, район затоки Гуанчжоу та острова Хайнань; Німеччина домоглася «згоди» на утвердження своїх концесій у Ханькоу й Тяньцзіні, у 1897 р. окупувала Шаньдунський півострів та отримала монопольні права на розробку тут родовищ й будівництво залізниці, головний порт півострова – Циндао – на 99 років «здавався в оренду» для розбудови тут німецької військово-морської бази; такі ж права на Ляодунському півострові з портами Дальній та Порт-Артур, Російська імперія здобула право на спорудження через Маньчжурію китайсько-східної залізниці; Японія спромоглася витребувати обіцянку китайської адміністрації не здавати в оренду жодній державі провінцію Фуцзянь (знаходиться на материковій зоні навпроти Тайваню), яка швидко перетворилася на зону японського впливу, причому Японія, на відміну від інших колонізаторів, не платила нічогісінько за так звану «оренду».

До 1898 р. Китай був повністю «відкритий» для вільного іноземного судноплавства, навіть усі внутрішні водоймища. Це призвело до того, що країна перестала бути суверенною цілісною державою й перетворилася на складову світової колоніальної системи у вигляді розділеного конгломерату залежних від іноземців напівколоніальних територій.

Характеризуючи останнє, четверте питання семінарського заняття, необхідно визначити у чому полягала криза правлячого режиму на початку ХХ ст., визначити політичні та економічні прорахунки влади. Китай з його багатомільйонним населенням і багатотисячною історією хворобливо сприймав утвердження європейського панування. Адже китайці традиційно розглядали свою країну як центр всесвіту, Піднебесну імперію, оточену васалами і варварами. Тим сильнішим був шок, пережитий китайцями після поразок не тільки від європейців, а й від Японії. Китайська держава почала швидко розвалюватися, імператорська влада і конфуціанська мораль були дискредитовані. Серед китайців поширилась ідея про необхідність внутрішніх трансформацій китайського суспільства, без яких збереження цілісності і незалежності Китаю неможливе.

У 1908 р. правителем проголошено дворічного Пу І, а тому реальну владу захопила маньчжурська знать, яка усунула з вищих посад китайську аристократію. У травні 1911 р. уряд передав право на будівництво залізниць у ряді провінцій спільному британо-франко-німецько-американському консорціуму, відібравши його у китайських акціонерних компаній. Це викликало хвилю невдоволення і спровокувало повстання у Сичуані, а увечері 10 жовтня виступили революційно налаштовані солдати гарнізону в Учані. Далі повстання поширилися на сусідні провінції. Так почалася Сіньхайська революція (від назви року з 30 січня 1911 р. до 17 лютого 1912 р. за китайським календарем).

29 грудня 1911 р. представники 17-ти повсталих провінцій у Нанкіні проголосили Китай республікою й обрали Сунь Ятсена її тимчасовим президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину території країни, в Китаї тривала громадянська війна. Командувач імператорськими військами генерал Юань Шикай, який свого часу мав репутацію ліберала, не приховував власних претензій на абсолютну владу. Тому, прагнучи припинити громадянську війну та уникнути іноземної інтервенції, Сунь Ятсен у середині лютого 1912 р. вдався до компромісу. Він відмовився від посади президента на користь Юань Шикая, а маньчжурська династія, у свою чергу, відмовилася від престолу, хоча за нею залишалися палаци, землі, майно. Новий президент відразу ж перевів уряд із революційного півдня до Пекіна, контрольованого його військами, жорстоко придушив селянські та робітничі виступи і встановив режим особистої диктатури. Його підтримали й іноземні держави, надавши велику банківську позику.

Сунь Ятсен та інші діячі за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 р. нову партію – Гоміньдан («Національна партія»), яка поставила собі за мету перетворення Китаю в сильну національну державу у вигляді парламентської республіки. Ідейним керівником партії був Сунь Ятсен, який висловив мету партії в трьох народних принципах: націоналізм, демократизм, процвітання, щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Реальна влада після ліквідації імператорської влади перейшла в руки місцевих військових угруповань. Пекінський Уряд контролював тільки незначну частину території. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування гомінданівців, і тоді в липні 1913 р. Сунь Ятсен закликав народ до «другої революції». Проте повстання було придушене урядовими військами, керівники забороненого Гоміньдану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію й проголосив себе військовим диктатором.

Насамкінець необхідно зазначити, що основного завдання Сіньхайська революція – ліквідація феодальних відносин та панування іноземних держав – залишилося нерозв'язаним, оскільки на революційній платформі об’єдналися різні політичні й соціальні сили. Тому об’єднання країни не відбулося. Революція закінчилася не вирішивши головних політичних та соціально-економічних питань. Проте вона мала велике історичне значення: знищенням монархії вона підготувала ґрунт для подальшого розвитку революційного руху китайського народу. Сіньхайська революція мала значний вплив на визвольний рух народів Кореї, В'єтнаму, Індонезії та Монголії.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал