Основні теоретичні підходи до визначення та класифікації способів забезпечення виконання зобов'язань.

Дослідження забезпечення зобов'язань беруть свій початок з дореволюційних часів. На нашу думку, серед дореволюційних вчених особливої уваги заслуговують ідеї Д. І. Мейєра щодо залежності виконання зобов'язання від волі боржника і відсутності можливості примусити його до виконання дій, які становлять предмет договору, та твердження Г. Ф. Шершеневича про те, що належне виконання зобов'язання не може бути забезпечене, і тому необхідно забезпечити вірителю той майновий інтерес, який для нього пов'язаний із зобов'язанням. На думку К. П. Побєдоносцева, способи забезпечення зобов'язань посилюють необхідність виконання зобов’язання. Або стимулюють боржника до виконання, як це прийнято визначати в сучасній науці. Однак, на думку автора, стимулювання боржника до виконання зобов’язання не може гарантувати належного виконання зобов’язань. У цьому контексті ми погоджуємося з Б. М. Гонгало, який відмічав умовність терміна «забезпечення виконання зобов’язань». І дійсно, більш вірним було б говорити про забезпечення зобов’язань, як, до речі, і робили Д. І. Мейер, Г. Ф. Шершеневич, С. В. Пахман.

Найбільш авторитетним вченим радянських часів у сфері забезпечення зобов’язань можна назвати О. С. Іоффе. Дослідник вважав, що зобов’язання охороняються заходами примусового характеру. Вони, в свою чергу, поділяються на загальні заходи (наприклад спонукання до виконання зобов’язання та покладення обов’язку відшкодувати викликані його порушенням збитки) та додатковими забезпечуючими заходами, які носять спеціальний характер та дозволяють домагатися виконання зобов’язання незалежно від того, чи спричинені збитки кредитору та чи наявне у боржника майно, на яке дозволяється стягнення за виконавчими документами. Такими спеціальними забезпечувальними заходами О. С. Іоффе і називає способи забезпечення виконання зобов’язань.

Цивільним кодексом України встановлений перелік видів забезпечення зобов’язання. Так, у ч. 1 ст. 546 зазначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Однак у ч. 2 цієї ж статті йдеться про те, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Основною функцією способів забезпечення зобов’язань є забезпечення майно­вого інтересу кредитора, яке здійснюється шляхом попереднього виділення майна боржника (застава, право притримання) або залученням третіх осіб до виконання зобов’язання боржником (гарантія, пору­ка). При поруці та гарантії забезпечення майнового інтересу кредитора відбуваєть­ся шляхом реалізації норми про те, що по­ручитель та гарант відповідає перед кре­дитором за порушення зобов’язання боржником (статті 553, 560 ЦКУ). А саме, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків (ст. 554 ЦКУ). А у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, га­рант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до гарантії (ст. 563 ЦКУ).

До ознак способів забезпечення зобов’язань можна віднести:

1) акцесорність, яка полягає у залежності способів забезпечення від основного зобов’язання: при недійсності чи припиненні останнього вони також припинять свою дію;

2) наявність права кредитора на май­нове благо, встановлене на його користь способами забезпечення зобов’язань;

3) включення умови про забезпечення до зобов’язання волевиявленням сторін,

Окрім випадків, коли це передбачено законодавством;

4) укладення правочину щодо забезпечення зобов'язань до виникнення правопорушення;

5) наявність встановленої форми правочину щодо забезпечення. Згідно зі ст. 547 ЦКУ правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. А правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виходячи з вищевказаного, способами забезпечення зобов’язань можна вважа­ти правові прийоми, які внаслідок своїх властивостей надають кредитору додат­кові права з метою забезпечення його майнового інтересу, можливість реалізації яких залежить від виконання або не­виконання боржником зобов’язання.

Залежно від ступеня досягнення мети гарантування майнового інтересу кредитора можна виділити:

1) основні способи забезпечення зобов’язань — застава, притримання, гаран­тія, порука;

2) додаткові способи — неустойка, завдаток.

Основні способи забезпечення, в свою чергу, поділяються на:

— залежно від механізму гарантування майнового інтересу кредитора:

1) способи забезпечення, пов'язані із попереднім виділенням майна боржника (застава, притримання);

2) способи забезпечення, пов'язані із залученням третіх осіб для належного ви­конання боржником зобов'язання та гарантування майнового інтересу кредитора (гарантія, порука);

— залежно від того права, яке надає спосіб забезпечення кредитору:

1) способи, які надають кредитору право вимоги до третьої особи щодо виконан­ня зобов'язання, або особисті способи забезпечення (порука, гарантія);

2) способи, які надають кредитору право задоволення за рахунок майна боржника при невиконанні ним зобов'язання, або майнові способи забезпечення (застава, притримання).