Загальні положення. Аналіз досвіду збройних конфліктів сучасності свідчить про те, що форми і способи тактичних дій підрозділів постійно удосконалюються

Аналіз досвіду збройних конфліктів сучасності свідчить про те, що форми і способи тактичних дій підрозділів постійно удосконалюються, вони залежать від змісту поставлених завдань, ролі і місця підрозділів у бою, характеру дій противника, умов місцевості, наявних штатних та приданих сил і засобів, а також від рівня підготовки особового складу.

З огляду на зміни, які відбулися у змісту тактичних дій Сухопутних військ збройних сил провідних країн світу протягом останнього десятиріччя, слід відзначити декілька основних тенденцій, які спонукали до появи нових способів виконання підрозділами бойових завдань та на вимоїн до організації їх бойової підготовки.

По-псршс, масоване застосування могутньої високоточної зброї, у ході ведення збройних конфліктів, призвело до того, що Сухопутні війська застосовувалися не широкомасштабне, а, лише у складі підсилених частин та підрозділів, для виконання окремих завдань при нарощуванні зусиль і розвитку успіху, якого було досягнутого за рахунок завоювання вогневої ініціативи та панування у повітрі.

Такий стан створював передумови до значного зменшення бойових втрат механізованих і танкових підрозділів, прихованого здійснення маневру і досягнення раптовості, але, водночас, ускладнював організацію бою, оскільки командири позбавлялися можливості особисто спостерігати за полем бою, проводити рекогносцировку звичайним методом, ставити бойові завдання підрозділам і організовувати взаємодію безпосередньо на місцевості.

По-друге, під час виконання бойових завдань, підрозділи зустрілися із нетиповим, нетрадиційним противником - малочисельними, але мобільними, та добре підготовленими бойовими формуваннями, які ухилялися від прямих сутичок, уникали позиційних форм боротьби, надавали перевагу влаштуванню засад, раптовому нанесенню ударів, активному застосовуванню снайперських груп і мінно-вибухових загороджень, у критичних ситуаціях «розчинялися» серед місцевого населення і вступали в бій, лише тоді, коли їм це було вигідно, уміло використовували місцевість, нічні та складні погодні умови, швидко зосереджувалися і розсереджувалися після коротких сутичок.

По-третє, готовність мобільних груп противника зненацька атакувати із будь-якого напрямку, недостатня кількість сил і засобів для охорони підрозділів технічного і тилового забезпечення, вогневих (стартових) позицій засобів підсилення призвели до зтирання чіткої межі між фронтом і тилом, спонукали командирів діяти нестандартно та ініціативно, вести пошук нових форм і способів тактичних дій в умовах відсутності суцільних фронтів.

Вказані фактори сприяли підвищенню ролі злагодженості дрібних підрозділів у ланці відділення (екіпаж, розрахунок) - взвод - рота.

При цьому, особливу увагу у підготовці вказаних підрозділів слід звернути на:

навчання командирів прийняттю сміливих, ініціативних, нестандартних рішень, вибору найбільш доцільного варіанту побудови бойового порядку, організації самостійних дій у відриві від головних сил, стійкого та безперервного управління в складних умовах обстановки;

навчання військовослужбовців різноманітним способам і прийомам пересування на полі бою із безперервним веденням розвідки противника (як у пішому порядку, так і під час дій на бойовій техніці), подоланню інженерних загороджень та природних перешкод, умілому веденню вогню, прикриттю один одного у ході виконання бойового завдання, діям у складі дрібних бойових груп - «двійок» та «трійок»;

формування у підлеглого особового складу фізичної витривалості і психологічної готовності до виконання завдань в екстремальних умовах.

Нижче приведені варіанти побудови бойового порядку механізованого відділення, прийоми і способи пересування військовослужбовців на полі бою, послідовність прикриття один одного у ході виконання бойового завдання, способи дій у складі дрібних бойових груп - «двійок» та «трійок» у основних видах бою, з урахуванням досвіду ведення бойових дій у збройних конфліктах сучасності.