Тактика допиту свідка і потерпілого.

Предметом допиту свідка можуть бути обставини, які він особисто сприймав або чув про них від інших осіб та свідчення стосовно потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого.

Предметом допиту потерпілого – обставини, які йому відомі щодо заподіяння йому фізичної, моральної або майнової шкоди.

При їх допиті можуть виникати різні ситуації. Як правило, дають правдиві покази, але вони умисно можуть викривати реальні факти, можуть намагатись заплутати слідство, відмовлятись від раніше даних показань.

Мотиви різноманітні: вплив на них злочинців або кола інших оточуючих, побоювання помсти, прагнення вигородити обвинуваченого або полегшити його вину.

Потерпілі у більшості випадків перебільшують збитки.

Приступаючи до допиту необхідно встановити не лише анкетні дані, але і коло його оточення, умови життя, праці, навчання, інтереси що полегшують встановленню психологічного контакту і створити сприятливі умови для дачі правдивих показань.

Згідно з законом ці особи попереджуються про кримінальну відповідальність в коректній формі, що засвідчується їх підписом. В разі якщо допитуваний уперто не бажає давати свідчення або дає завідомо неправдиві покази – додатково повторно попередити в більш суворій формі, дати зачитати норму закону.

Переходячи до стадії вільної розповіді необхідно правильно сформулювати питання, в тактичній формі пропунувати розповісти все що йому відомо, а потерпілому викласти обставини щодо вчиненого стосовно нього злочину.

Якщо є підстава вважати, що допитуваний дає неправдиві показання, то тему вільної розповіді звузити і запропонувати розповісти про інші обставини які відомі слідству та були досліджені в процесі розслідування.

Виходячи з того, що в процесі вільної розповіді в більшості надаються свідчення тільки в загальних рисах, а факти упускаються, а тому ці відхилення необхідно усувати на стадії «запитання – відповіді». На цій стадії спочатку ставляться основні питання та додаткові, що дозволяє з’ясувати джерела отриманих відомостей, усунути прогалини відхилення.

Нагадувальні задаються з метою згадати певні факти, пожвавити асоціативні зв’язки, пам’ять.

Уточнюючі задаються у випадку, коли надані не чіткі розмиті покази з певних обставин або в них є протиріччя.

Контрольні задаються в будь-який час, але в більшості в кінці допиту, щоб перевірити достовірність показань.

Для усунення ненавмисної неправди можливе застосування таких прийомів:

· пожвавлення асоціативних зв’язків з метою відновлення в пам’яті забутого

· пред’явлення малюнків, фотознімків, відео зйомок, які стимулюють згадуванню дійсної картини що відбулася

· постановка уточнюючих і нагаду вальних питань

При конфліктних ситуаціях дії слідчого повинні бути спрямовані не на викриття у неправдивих показах, а на викриття лжесвідка безпосередньо під час допиту аналізом протиріч як в його показах так і в показах інших осіб.

5. Тактика допиту підозрюваного (обвинуваченого)

З точки зору принципів і підходу до цієї с/д має явну схожість з тактикою допиту свідка, потерпілого, але вона повинна бути більш глибокою, продуманою, умілою і ретельно підготовленою та наступаючою.

Покази цих осіб визнані як належні тоді, коли вони відповідають реальній дійсності і підтверджуються іншими матеріалами справи.

Допит здійснюється відповідно до КПК У.

Тактика допиту підозрюваного обумовлюється тим, що по відношенню нього зібрано мало доказів, вони не достатньо надійні, а тому приступаючи до допиту слід пам’ятати що підозрюваний може виявитись помилковим, факт затримання може зламати його волю і він може обмовити себе, враховуючи те, що йому властиві суперечливі психологічні переживання, тому що з одного боку він розраховує що слідство не має достатніх доказів і спорів.

Приступаючи до допиту обвинуваченого, йому роз’яснюють його процесуальні права та повідомляють в чому він підозрюється. В ході допиту необхідно надати можливість викласти свою позицію з приводу виниклої до нього підозри та можливість дати покази по суті справи. Питання повинні лежати:

· в площині підстав і обставин затримання

· обставин злочину у вчинені якого він підозрюється

· наявності в нього алібі

· минуле місце і спосіб життя

· особисті зв’язки

· а також чи не вчиняв він інших злочинів та яких конкретно, чи поніс за них покарання

· чи знайомий з потерпілим або свідками, які повідомили, якщо знайомі в яких відносинах з ними, в силу яких обставин знаходився на місці вчинення злочину

· де, коли і при яких обставинах на його тілі, одязі утворилось виявленні сліди та яке дж. походження. Вилучено в нього.

В разі заперечення – пред’явити тільки ті докази, які достатні для підтвердження підозри, а ін. Замінити на подальше.

При частковому залученні чи окремих фактах чи епізодах в даремності залучань і пред’являти тільки ті докази, які підтверджують винність пред’явленого.

При відмові давати свідчення – запевнити, що це для нього не вигідно, тому вина має бути значно легшою або взагалі буде визнаний не винний.

При участі захисника тактика ускладнюється, а тому ретельно готуватись з передбаченням позицій, яку він займе, щоб не упустити ініціативи і не дати можливостей перешкоджати встановленню істини при несумлінних намірах.

ОБВИНУВАЧЕНИЙ:

Допит починається з роз’яснення пред’явленого обвинувачення і його прав на досудовому слідстві. Після цього з’ясовується визнає він себе винним чи ні та що може заявити по суті обвинувачення.

Якщо визнає: допит проводити по всім відомим йому обставинам, не зважати на те, чи він був раніше допитаний, але в іншому процесуальному статусі. Після вільної розповіді можуть задаватись запитання по суті справи.

В конфліктній ситуації при незазнані здійснюється допит з деталізацією показань, детальна фіксація, особі пропонується надати докази по суті обвинувачення.

При частковому визнанні вини з’ясовується в чому визнає, а в чому ні, надається можливість надати докладні покази щодо питань пов’язаних з фабулою обвинувачення, заняті ним позиції та кваліфікації вчиненого.

В конфліктних ситуаціях може застосовуватись такі тактичні прийоми:

- емоційний вплив;

- обізнаність слідчого;

- роз’яснення наслідків щирого каяття;

- визнання своєї вини;

- пред’явлення доказів;

- використання позитивних рис особи.

Коли особа відмовляється від дачі показань, роз’яснити, що відмова не є перепоною для провадження розслідування у справі і він тим самим позбавляє себе можливості захищатись від пред’явленого обвинувачення і якщо особа наполягає на відмові і називає мотиви то необхідно все це зафіксувати в протоколі.

Коли особа не бажає вступати в конфлікт і дає категоричну відмову давати покази, в таких випадках проводиться заміна слідчого на біль кваліфікованого; застосовуються такі прийоми залишення на самоті у повній невідомості відносно подальшого. В деяких випадках виходячи з особистих якостей особи обвинуваченого, можуть застосовуватись такі тактичні прийоми як м’який, жорсткий і почергова їх зміна.

6. ДОПИТ НЕПОВНОЛІТНЬОГО

В зв’язку з тим, що формування показів неповнолітніх носять деякі особливості, які пов’язуються з недостатнім життєвим досвідом, відсутністю необхідних знань, внаслідок чого вони схильні до навіювань.

Частіше покази їх є повні, тому що на зміст їх показів впливають обставини і місце допиту, лінія поведінки особи що запитує, форма постановки питань, застосування необхідних тактичних прийомів.

Неповнолітні мають менший розвиток аналітичних здібностей при

сприйняті і оцінці сприйнятого, тенденції до з’єднання реальності і фантазій, емоційності міркувань та міркувань і дій, поступається дорослим у здатності оцінити подію в цілому, внаслідок чого звертається увага на окремі деталі, частіше допускаються помилки у визначенні відстаней, відрізку часу, послідовності дій, подій, використані терміни, які застосовують дорослі не розуміючи їх змісту і значення можуть підтвердити формулювання значення, соромлячись запитати зміст.

В той же час їм властива точність сприйняття, міцність запам’ятовування і утримання в пам’яті деталей, властивостей предметів, які їх зацікавили.

При дачі показань у них сильніше розвинуті позитивні якості говорити правду, що може дати відправні пункти для перевірки їх свідчень.

необхідно мати дані стосовно:

- умов життя і виховування

- рівня розвитку

- в зв’язках і інтересах

- особливостях характеру як його самого так і його членів сім’ї

Допит неповнолітнього (підозрюваного, обвинуваченого) бажано проводити в кабінеті, де умови спонукають до усвідомлення дійсного становища і дають зрозуміти, що це допит по кримінальній справі, а не виховна робота.

Свідків і потерпілих допитують за місцем проживання (малолітніх) або створюють необхідну обстановку.

На початку допиту необхідно привернути до себе увагу, викликати на відвертість особу і розмову починати на відхилену тему, що викликає інтерес у неповнолітнього.

Згідно психологічним роз’ясненням неповнолітніх у віці 14-17р. можуть бути уважними і зосередженими близько 1 год. (робити перерви), а у віці 8-13р близько 30 хв. менші 8 не більше 15хв.

Для допиту обов’язково складати письмовий план (короткі записи, питання), коло учасників - виходячи з віку особи, виходячи з його процесуального становища та взаємовідносини які можуть негативно вплинути на допитуваного.

З цими особами попередньо провести бесіду з питань проведення допиту і допустимої обстановки питань, так і манеру поведінки вибирати з обліком поведінки допитуваного, звертатись на „Ви”.

При допиті виключати жаргони, нецензурні репліки, цинічні репліки.

На початку допиту роз’яснити у зрозумілій формі права і обов’язки, звернути увагу на обов’язок говорити правду і нічого не приховувати. Починати з роз’яснення хто присутній і з якою метою – перший крок до завойовування довіри.

Наступний крок - це дати можливість ознайомитись і освоїтись з незвичайною обстановкою для цього необхідно використовувати вивчення питань з анкети, його процесуальне становище, позицію яку він зайняв та коло його інтересів та відношення до вчиненого.

Вільна розповідь у більшості осіб є довільною уривчастою – спрямованою не походу подій а по асоціації.

В таких випадках недоцільно договорювати за нього, перебивати. А впорядкування краще здійснювати після вільної розповіді на стадії запитань – відповіді. Запитання і відповіді потрібно ставити до рівня його освіти і розвитку.

Тактичні прийоми використовувати такі, які можуть допомогти отримати докладні і правдиві докази:

- демонстрація обізнаності про деталі біографії, зв’язки умови проживання;

- про злочин відомо все, а допит проводиться з метою перевірки правдивості неповнолітнього;

- прийоми про обставини які вже досліджені і не мають великого значення з постановкою раптових питань між іншим;

- відволікання від надуманої неправди і запевнення в тому, що вона буде викрита;

- пред’явлення доказової бази (12 способів);

При допиті неповнолітнього після пред’явлення йому обвинувачення необхідно роз’яснити детальніше ніж дорослому тому що він не може в повному обсязі усвідомити сутність обвинувачення та вказати які обставини пом’якшують, а які обтяжують його вину, пояснити дійсність мотиву вчиненого.

У раз якщо неповнолітній бере на себе вину вчиненого. Тому при допиті використовуються дані ОМП, щодо деталізації. Ефективним буде і перерва з наступним проведенням ВОіОП.

Важливо продовжувати ос. про долю підлітка, прияв. уб. до настрою повідомлення новини про сім’ю, школу.

МАЛОЛІТНІ

Готуючись до допиту з малолітньою особою, місця визначати, які є найбільш най сприятливі (малята - дома, в дитсадку, школярі – школа, дома.).

Школярі:

Тактика допиту – форма бесіди

Дошкільнята:

Форма допиту – елементи гри, а постановка питань в зрозумілій формі і ці питання у більшості мають ставитись особі до якої дитина звикла в присутності слідчого.

Оформляючи протокол допиту свідка-потерпілого в ньому повинно бути зроблено детальний опис обстановки (хто присутні, хто ставив запит?).

Протокол у віці 12-14 років (свідкам, потерпілим) дається їм на підпис, а меншим віком залежно від ступеня їх розвитку може і ними підписуватись, а може і дорослими учасниками допиту.