Білет № 4

1. Сучасний загальновійськовий бій і його стисла характеристика.

Загальновійськовий бій – основна форма тактичних дій військ, сукупність узгоджених і взаємозв’язаних за метою, завданнями, місцем і часом ударів, вогню і маневру військових частин і підрозділів родів військ, видів ЗС України, інших військових формувань та правоохоронних органів (далі – ІВФ та ПрО) для відбиття ударів противника, його знищення (розгрому) та виконання інших завдань в обмеженому районі протягом короткого часу.

Загальновійськовий бій ведеться об’єднаними зусиллями військових частин і підрозділів різних родів військ Сухопутних військ у взаємодії з іншими видами ЗС України, ІВФ та ПрО.

Характерними рисами сучасного загальновійськового бою є: рішучість, висока напруженість, швидкоплинність і динамічність бойових дій, їх наземно-повітряний характер, одночасний потужний вогневий вплив на всю глибину побудови військ, застосування різноманітних способів ведення бою, швидкий перехід від одних видів дій до інших, складна радіоелектронна обстановка, широке застосування різноманітних сил і засобів видів ЗС, ІВФ та ПрО.

Загальновійськовий бій вимагає від підрозділів, які беруть у ньому участь, безперервного ведення розвідки, вмілого застосування озброєння, військової техніки, засобів захисту та маскування, високої мобільності та організованості, повної напруги всіх моральних і фізичних сил, непохитної волі до перемоги.

Це досягається: високою бойовою виучкою; свідомим виконанням особовим складом військового обов’язку, стійкістю, хоробрістю, відвагою та готовністю особового складу за будь-яких умов здобути повну перемогу над ворогом; знанням командирами (начальниками) своїх підлеглих, особистим спілкуванням з ними, увагою до їх особистих потреб з урахуванням труднощів життя у бойовій обстановці, високою вимогливістю до них; вихованням у підлеглих відданості українському народові.

Способи ведення загальновійськового бою – це обраний порядок застосування сил і засобів підрозділу з метою вирішення поставлених завдань. На вибір способу ведення бою впливають умови обстановки, зброя і техніка, яка залучається до виконання бойового завдання.

Основним способом ведення бою із застосуванням звичайної зброї є послідовний чи одночасний розгром противника.

При цьому важливе значення мають:

- надійне вогневе ураження противника з одночасним вогневим впливом на його резерви і важливі об’єкти вглибині;

- своєчасне зосередження сил і засобів для утримання важливих рубежів (районів, позицій) і нарощування зусиль для розвитку успіху на головному напрямку;

- постійна готовність військ до дій в умовах застосування противником зброї масового ураження (далі – ЗМУ).

Звичайна зброя включає усі вогневі й ударні засоби, які застосовують артилерійські, авіаційні, стрілецькі боєприпаси, ракети, ракето-торпеди, торпеди і глибинні бомби у звичайному спорядженні, боєприпаси об’ємного вибуху, термобаричні, запалювальні боєприпаси і суміші.

Найбільш ефективним видом звичайної зброї є високоточна зброя, до якої належать розвідувально-ударні (розвідувально-вогневі) комплекси, а також інші комплекси (системи) озброєння, де застосовують керовані, самонавідні ракети та боєприпаси, здатні уражати цілі з імовірністю більшою ніж 0, 5.

Основними принципами загальновійськового бою є:

- постійна бойова готовність військових частин і підрозділів;

- відповідність бойових завдань підрозділів їх бойовим можливостям;

- рішучість, активність і безперервність ведення бою;

- організація і підтримання безперервної взаємодії;

- раптовість дій і застосування військової хитрості (введення противника в оману);

- рішуче зосередження зусиль на головному напрямку та у вирішальний момент;

- маневр підрозділами, ударами та вогнем; усебічне забезпечення бою;

- повна напруга моральних і фізичних сил, використання морально-психологічного фактору в інтересах виконання бойового завдання;

- тверде і безперервне управління підрозділами;

- своєчасне відновлення боєздатності підрозділів;

- надійний захист військ.

2. Послідовність роботи командира взводу після одержання бойового завдання.

Робота командира щодо організації дій починається з одержанням завдання і здійснюється, як правило, на місцевості, а якщо це неможливо – у вихідному районі на карті (схемі, макеті місцевості). У цьому випадку бойові завдання відділенням (екіпажам танків) і доданим засобам командир взводу уточнює на місцевості в період зайняття ними позицій (висування їх до рубежу переходу в атаку).

Командир взводу, одержавши бойове завдання, організує заходи, які включають:

- з’ясування завдання;

- надає першочергові вказівки щодо найшвидшої підготовки взводу до його виконання;

- оцінює обстановку;

- приймає рішення та оформлює його на карті;

- проводить рекогносцировку;

- ставить завдання підлеглим підрозділам (особовому складу, вогневим засобам);

- організовує взаємодію, управління, бойове забезпечення, виконання заходів морально-психологічного, тилового і технічного забезпечення;

- організовує та особисто керує підготовкою особового складу, ОВТ до дій;

- здійснює контроль (практична робота в підрозділах);

- в установлений час доповідає командиру роти.

3. Організація та озброєння мр на БТР (показати схемою). ТТХ РПК-74.