Харківський досвід соціологічного дослідження наркотизму

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

«Моніторинг поширення наркотиків серед молоді м. Харкова» здійснюють соціологи Харківського національного університету внутрішніх справ та Харківського інституту соціальних досліджень І. П. Рущенко, О. О. Сердюк, В. О. Соболев, Ю. О. Свєженцева та Ю. Л. Бєлоусов. Соціологічні виміри за цією методикою здійснювалися в 1995, 1997, 1999, 2001, 2004 і 2005 роках.

Необхідно зазначити, що протягом 10 років не змінювалися ні об’єкт дослідження (учні старших класів, ПТУ і студенти різного виду вищих навчальних закладів), ні предмет — процес поширення наркотичних, психоактивних речовин у середовищі учнівської молоді Харкова. В цілому залишається незмінною і методика проведення опитувань.

Головна мета всіх опитувань та моніторингу — соціологічне спостереження за процесом поширення наркотичних речовин, включаючи вимірювання широкого комплексу показників, що належать як безпосередньо до проб і вживання різних наркотиків, так і до мотивів, факторів, котрі обумовлюють динаміку процесу, відображають ставлення молоді до проблем наркотиків і наркоманів тощо. Головні поняття, якими оперує моніторинг і які є предметом операціоналізації для складання анкети — категорії «поширення наркотиків і психоактивних речовин» і «поширеність наркотиків і психоактивних речовин у середовищі учнівської молоді».

Перший показник — динамічний, він фіксує зміни індикаторів поширеності у часі, а другий — структурний, що показує частку молодих людей, які пробували наркотики чи психоактивні речовини, мають відповідні контакти чи підпадають під фактори ризику в конкретний історичний момент часу. Існує суттєва різниця між даними соціологічного вимірювання і даними медичної статистики, в якій головними показниками є «захворюваність» і «хворобливість». В наших опитуваннях респондентами не є хворі на наркоманію чи особи, які перебувають на обліку, ними є «звичайна» молодь у віці приблизно 15–25 років. Ми фіксуємо факти одноразового чи систематичного вживання, але не ставимо медичний діагноз. Разом з тим, не можна не вказати на прямий зв’язок між показниками поширеності та індикаторами захворюваності чи хворобливості. Адже чим більшою сьогодні є частка молодих людей, котрі експериментують з наркотиками і психоактивними речовинами, тим ширшим буде коло пацієнтів у наркологів завтра.

В процесі моніторингу використовувались показники трьох видів. По-перше, головні показники, за якими можна робити висновки щодо динаміки процесу, темпів поширення. Це дало змогу подати у звіті відсоткові ряди, тобто порівнювальні дані опитувань 1995, 1997, 1999, 2001, 2005 років. Показники другого виду не є наскрізними, вони були включені до чергових опитувань дещо пізніше, бо певні індикатори недоцільно було включати в кожне опитування через відсутність серйозних змін у певній області. Наприклад, в останніх двох опитуваннях наявний блок показників щодо проблеми ВІЛ-СНІД, а раніше він був відсутній. Поки що рано говорити, чи залишиться він у майбутньому. Показники третього виду — разові, їх включення пов’язане із обробкою тієї чи іншої гіпотези, пов’язаної з проблематикою наркотиків.

Методом збору первинної інформації вибране масове вибіркове репрезентативне опитування осіб, які навчаються у навчальних закладах всіх типів, розташованих у межах міста. Головними принципами польового дослідження є довіра та анонімність. Поширення наркотиків належить до такого різновиду латентних соціальних процесів, факти якого широко не розголошуються, і суб’єкти процесу мають підстави не довіряти відповідну інформацію стороннім. Це породжує, мабуть, головну методичну проблему подібних досліджень. Якість отриманої інформації, її достовірність перебувають у прямій залежності від того, наскільки респонденти довіряють соціологам і як організований сам процес опитування, яким інструментарієм користуються дослідники. Для вирішення вказаної проблеми були вжиті такі заходи: по-перше, використовувались виключно запитання закритого типу, що не передбачають заповнення анкети власноруч; по-друге, опитування проходило лише в групах методом роздавального анкетування; по-третє, інтерв’юери не перевіряли повноту та правильність техніки заповнення анкет (незаповнені чи заповнені неправильно анкети вибраковувались пізніше в процесі підготовки до введення даних до комп’ютера), анкети знеособлювались, і ці умови наперед повідомлялись опитуваним; по-четверте, створювались умови, щоб при заповненні анкети кожен респондент працював самостійно за окремим столом чи партою. Дотримання вказаних правил, як показало проведене дослідження, дає позитивні результати.

В основу розробки вибіркової сукупності покладені дані Управління освіти Харківської обласної державної адміністрації. Модель вибіркової сукупності включала три етапи відбору: 1) типізація середовища осіб, які навчаються, за ознакою «тип навчального закладу»; 2) випадковий (кроковий) відбір навчальних закладів у рамках типових груп (школи, ПТУ, середні спеціальні навчальні заклади, вузи); 3) випадковий відбір класів чи академічних груп і суцільне анкетування в «гніздах». У ході останнього опитування у 2005 р. було проанкетовано 61 групу учнівської молоді в 53-х навчальних закладах (27 вузів, 5 ПТУ, 8 технікумів і коледжів, 13 шкіл).

Всього опитано 1500 юнаків та дівчат, з них учнів шкіл — 326 осіб (21, 7%), студентів ПТУ — 115 (7, 6%), учнів середніх спеціальних навчальних закладів і коледжів — 184 (12, 3%), студенти вузів — 875 осіб (58, 4%).

Відсоткове співвідношення кожної із вказаних груп молоді у вибірковій сукупності визначалось залежно від її частки в генеральній сукупності.

Розподіл юнаків та дівчат у масиві опитуваних становив відповідно 46, 1% і 53, 9%. Невелика перевага дівчат пояснюється двома факторами: по-перше, службою юнаків у збройних силах (після 18 років) і специфікою випадкового вибору груп у навчальних закладах, де є «жіночі» й «чоловічі» спеціальності. В цілому структура опитуваних відповідає розрахунковій вибірковій сукупності, і дані дослідження з точністю до 3% можна поширити на генеральну сукупність.

Соціокультурне поле наркотизму неоднорідне, воно складається із соціальних груп, рівновіддалених від його «центра» — групи регулярних споживачів наркотиків і інших адиктивних речовин, групи епізодичних споживачів, групи високого ризику і групи слабкого ризику залучення до споживання адиктивних речовин. До групи, що складає центр, ядро поля наркотизму входять регулярні споживачі адиктивних речовин, у них спостерігається залежність, їхня поведінка повністю підпорядкована пошуку і вживанню наркотичних речовин, вони є безпосередніми носіями субкультури наркотизму. Однак їхня загальна кількість, за даними моніторингу (діаграма), а також інших досліджень і загальної наркологічної статистики в останні роки стабілізувалося і навіть має тенденцію до зменшення.

Розподіл позитивних відповідей на запитання «чи доводилося Вам пробувати «смак» наркотиків»? і об’єктивної оцінки проб будь-яких наркотиків (у %).

Якщо поглянути на частоту проб найбільш масової адиктивної речовини — канабісу (табл.), то видно, що кількість регулярних споживачів, усе-таки, незважаючи на малий відсоток (1, 7%), збільшується, як і кількість тих, хто робить одиничні спроби і потім узагалі не повертається до вживання конопель. Кількість епізодичних споживачів знижується.

Статистичні дані, що відображають частоту вживання різних речовин, свідчать, що перше місце зі значним відривом посідає канабіс, тобто препарати коноплі, що мають у нас різноманітні сленгові назви. В анкеті наводяться головні назви препаратів коноплі, оскільки, на відміну від наркоманів, «звичайні» особи, які навчаються, краще орієнтуються в конкретних сленгових, «вуличних» назвах чи прийнятих в їх колі термінах. Близько 30% тих, хто відповів (29% від загальної кількості опитаних), мають досвід вживання «слабких» наркотиків. Більша частина з цієї групи визнає, що вдавалась до них обмежену кількість разів. Цікавим є ґендерний аспект: марихуану більше курять юнаки (близько 40% мають хоча б одну спробу, в той час як серед дівчат — близько 23%).

Друге місце в списку впевнено займає чифір. Близько 10% опитуваних мають досвід його вживання, хоча більшість молодих людей наркотиком його не вважають. Свого часу «культура чифіру» прийшла з місць позбавлення волі разом із звільненням великої кількості осіб, які відбували покарання. В місцях позбавлення волі він відіграє роль доступного та практично легального психостимулятора. Тюремні традиції пустили корені й на волі, крім того, вони легко поширюються в молодіжному середовищі. Досить характерною особливістю вживання чифіру є те, що він у більшості випадків виступає складовою полінаркотизму чи «пошукового» наркотизму, як елемент програми експериментування з психоактивними речовинами. Більш детальне знайомство з когортою тих, хто пробував чифір, показує, що 2/3 від цієї кількості становлять особи, які пробували й канабіс. Прямої небезпеки від вживання чифіру неначе й не існує, оскільки тут не буває передозувань, смертей, помітного звикання тощо. Але можна з упевненістю сказати, що показник чифірізму певною мірою відображає схильність молодих людей до експериментування із психоактивними речовинами і прагнення до зміни свідомості. Позитивним є те, що в попередніх опитуваннях частка чихиру була трошки вищою: у 1995 р. вона, наприклад, дорівнювала 14%, в 1997 р. становила рекордні 17%, а в нашому опитуванні вже впала до 10%.

Третю і четверту позицію займають лікарські засоби (димедрол, трамалгін), які певна частка молоді (4–6%), можливо, використовує не з медичними цілями, а для отримання «кайфу» чи посилення дії алкоголю. Трамадол і трамалгін як обезболюючі препарати широкого вжитку містять опіати і у разі одночасного прийому жмені таблеток викликають стан наркотичного сп’яніння. Проблема з цими речовинами порівняно нова, вона з’явилась у 90-і роки у зв’язку із швидким і слабо контрольованим зростанням аптекарської мережі. В цілому ці лікарські засоби є легкодоступними і постійно перебувають у нелегальному обігу.

Значна група різнохарактерних наркотичних засобів може бути віднесена до речовин, що не отримали більш чи менш значного поширення (їх пробували від 1% до 2% респондентів), але, все ж таки, вони становлять значну потенційну загрозу. До них належать, перш за все, фармацевтичні препарати типу «Ефект», що можуть використовуватися як прекурсори для виготовлення сильнодіючої психоактивної речовини, застосування якої спричиняє швидкий руйнівний вплив на кору головного мозку. Молоді люди також вдаються до експериментів з легкодоступними речовинами природного походження (місцеві рослини, гриби), що можуть викликати галюцинації, і використовують інгалянти хімічного виробництва. Слід зауважити, що в навчальних закладах нюхання клею чи ацетону не набуло значного поширення — це невід’ємна складова побуту безпритульних, «дітей вулиці». І, таким чином, загальний відсоток тих, хто експериментує з інгалянтами, від дослідження до дослідження змінюється мало. Найбільшого значення він досяг в опитуванні 1999 р., коли близько 5% респондентів вказали на відповідний досвід. Екстазі — типовий молодіжний, «клубний» наркотик — в Харкові не отримав значного поширення, ймовірно, через високу ціну, труднощі й ризики контрабанди. Хоча з кінця 90-х років він стабільно фіксується в опитуваннях, в 1999 р. його показник досяг 4%. Це ж стосується амфетаміну. Тарен — це виключно вітчизняне явище, таблетки, що входили до складу індивідуальних медичних пакетів для цілей самооборони. В 90-і роки тарен потрапив до незаконного обігу наркотиків і досі фіксується серед інших психоактивних речовин. Нарешті, традиційні медичні наркотичні речовини (морфін тощо) є важкодоступними для населення, їх показник у моніторингу ніколи не перевищував 1–2%.

Останню групу становлять наркотичні речовини, що пробували не більше 1% молодих людей. Але до них належать найбільш небезпечні з огляду загрози захворювання на наркоманію препарати. Однак слід зазначити «вагу» одного відсотка. В перерахунку на генеральну сукупність він дорівнює 1182 осіб. (Генеральна сукупність — 118 250 осіб, а вибіркова — 1500 осіб, тобто в 78, 83 рази більше). Наприклад, в ході опитування вказали на те, що вони пробували екстазі, 26 молодих людей, що в перерахунку на генеральну сукупність становить 2050 осіб. ЛСД, кокаїн, крек, героїн є предметом міжнародної контрабанди, в обмеженій кількості вони також присутні на ринку нелегальних наркотиків в Харкові. Фактично в моніторингу ми спостерігаємо одиничні вживання цих речовин. Традиційним препаратом для наркоманів харківського регіону є опіати кустарного походження, що мають різноманітні сленгові назви і передбачають внутрішньовенне введення. Наші дослідження ніколи не фіксували їх значного поширення в середовищі учнівської молоді, що й зрозуміло, оскільки їх вживання фактично означає наркотичну залежність і спосіб життя, що важко суміщається з навчанням.

Ще раз підкреслимо головне спостереження: практичне припинення позитивної динаміки наркотизації з основних позицій списку психоактивних речовин. За абсолютною більшістю позицій (16) фіксується негативна динаміка, тобто зменшення частоти проб наркотичних речовин. Декілька позицій із знаком (+) не можуть розцінюватися як переконливе свідчення зростання показників, оскільки мінімальна різниця вписується в межі статистичної похибки (екстазі, гриби, ЛСД, кетамін, амфетамін, кокаїн). Тут доцільно говорити про збереження попередніх показників. Але що стосується «Ефекту» та аналогічних аптекарських засобів, що використовуються не за призначенням, ймовірно, можна дійсно говорити про продовження позитивної динаміки. Однак, існує виражена негативна динаміка стосовно головних позицій списку — препарати коноплі, чифір, димедрол, тарен, інгалянти, кустарні опіати. Це, без сумніву, оптимістичний сигнал, хоча невеликим зменшенням первинної наркотизації проблема наркотиків не знімається.

Вказану тенденцію більш наочно проілюструємо на прикладі головного засобу наркотизації молоді — канабісу. В таблиці наводяться повні дані трьох останніх опитувань, що стосуються препаратів коноплі.

За чотири роки частка тих, хто ніколи не курив коноплю (у нас найбільш вживаними назвами є «анаша», «план», «драп» чи просто «травка»), збільшилася на 10%, тоді як в 90-і роки фіксувався такий самий приріст її споживачів. Це свідчення вселяє надію. Але необхідно зауважити, що це не суперечить й іншій ймовірній тенденції — утворенню групи постійних споживачів.

До найбільш близької до «центру» поля наркотизму групи входять епізодичні споживачі адиктивних речовин, вони також є носіями субкультури наркотизму, але їхня поведінка поки що не цілком залежить від адиктивних речовин, вони ще соціалізовані, і про їхню причетність до споживання адиктивних речовин знає тільки їхнє найближче оточення.

Як показало наше дослідження, стабілізація і деяке зниження споживання наркотиків останнім часом відбувається за рахунок зменшення саме цієї групи. Однак усе-таки зафіксовано незначне зростання споживання стимуляторів (кокаїн, амфетаміни, «Ефект», екстазі) і психоделіків (ЛСД, гриби, кетамін). Це група так званих «клубних» наркотиків, що вживаються на вечірках і дискотеках.

Якщо простежити взаємозв’язок споживання наркотиків зі споживанням алкоголю і тютюнопалінням, виявляється, що молоді харків’яни, котрі пробували наркотики, споживають у 3 рази більше міцних спиртних напоїв, у 2, 6 рази більше пива, у 2 рази більше міцного вина, у 1, 6 рази більше сухого вина й у 1, 2 рази більше слабоалкогольних коктейлів, ніж молоді харків’яни, що наркотиків не пробували. Перші також значно більше і частіше палять.

Контакти із наркодилерами є вагомим показником, що відображає кількість групи споживачів наркотиків. Усього з продавцями наркотиків зустрічалось 22% респондентів, тоді як у 2001 р. — 31, 4%. Можна говорити про зниження контактів молоді з суб’єктами нелегального обігу наркотиків. В цьому ми вбачаємо ще один аргумент на користь гіпотези щодо оздоровлення наркоситуації в середовищі учнівської молоді.

Якщо говорити про ініціаторів цих зустрічей, то домінує позиція випадкової зустрічі (35, 5%), що саме по собі приховує інші обставини події; друге місце займає ініціатива друзів (23, 7%). Така картина практично не відрізняється від відсоткових розподілів 1999 і 2001 років (табл. 2.5).

Процентний розподіл відповідей на запитання «Якщо Ви зустрічались із продавцями наркотиків, то хто був ініціатором?» (% до тих, хто відповів)

Більшість подібних зустрічей відбувається на вулиці, у дворі, в під’їзді — 40, 5%, або випадково обумовленому місці, на так званій «стрєлці» — 33, 9%. Далі за частотою слідують зустрічі на «точці» у «бариги» — 14, 6% («точка» — це жаргонна назва місця, де наркоторговець продає наркотики). В компанії, у друзів вдома зустрічались із продавцями наркотиків — 4, 5% респондентів. Рідше зустрічаються молоді харків’яни з наркоторговцями в навчальному закладі — 4, 2% і в гуртожитку — 2, 4%. Крім цього, виявлена деяка трансформація соціально-етнічної приналежності суб’єктів нелегального обігу наркотиків (табл. 2.6).

Розподіл відповідей на запитання «Хто виступав у ролі продавця?» (% до тих, хто відповів)

Порівняно з даними опитувань 1999 і 2001 років, збільшилась кількість продавців наркотиків із такої соціальної групи, як «місцеві жителі». В групах (1) «свої», друзі, знайомі та (2) цигани спостерігається зниження кількості наркоторговців. А в таких групах, як вихідці із кавказького регіону, африканці та вихідці із Середньої Азії, практично відсутня будь-яка динаміка, тобто їх кількість не змінилась. Звертає увагу лише зростання частки місцевих жителів серед продавців наркотиків. Таким чином, незаконний обіг наркотиків став видом місцевого промислу. Наркобізнез — провідний фактор у залученні нових осіб до споживання наркотиків. Боротьба с незаконним обігом залишається головним завданням у сфері профілактики наркотизму.

Важливим якісним показником, що характеризує наркотичну ситуацію, є мотивація вживання наркотиків і внутрішня готовність людини до вживання. В цілому таку готовність демонструє близько 7% молоді. Цей показник порівняно з опитуванням 1999 р. зменшився вдвічі. Серед юнаків готовність є більшою, ніж серед дівчат. Відповіді на запитання показують психологічну різницю представників гендерних груп: серед юнаків завжди знаходиться більша частина індивідів, які внутрішньо готові спробувати «смак» наркотиків, ніж серед дівчат. Можливо, це пояснюється не лише соціальними причинами, а й фундаментальними психологічними відмінностями статей. Чоловіки за своєю природою більше схильні до пошуку нового, експериментування, ризику, а жінки переважно прихильні до традицій, вони консервативніші, не бажають йти на ризик.

Таким чином, і тут цілком закономірно знаходить своє логічне продовження тенденція до денаркотизації. Безсумнівно, існує зв’язок між показниками внутрішньої готовності та рівнем наркотизації молоді. Зниження одного показника «тягне» за собою зниження іншого, і навпаки.

Структура мотивації на вживання наркотиків за даними відповідей респондентів свідчить, що найбільший вплив на молодих харків’ян при вживанні наркотиків справляє субмісивний мотив (потрапляння під груповий тиск). Ця позиція є «абсолютним лідером» за частотою виборів респондентами — 60, 5%. Далі слідують два статистично близьких мотиви (близько половини опитуваних): гедоністичний (прагнення до задоволення) і атарактичний (прагнення уникнути негативних емоцій). Умовно третю ступінь за частотою виборів респондентами займає соціальна мотивація (прагнення стати «своїм»), яка є значущою для третини респондентів. Нарешті, на мотив гіперактивації поведінки (підвищення самопочуття, активності, настрою) і на відсутність зовнішнього контролю вказує чверть опитаних.

Меншу значимість мають мотиви «вторинної раціоналізації» поведінки, тобто ті, що пояснюють уже наявну поведінку усталеними стереотипами і міфами відносно наркотиків.

Патологічна мотивація відмічена як найменш значима, оскільки вона притаманна систематичним споживачам, і на цій стадії, як правило, наркомани вже не в змозі вчитися. Однак невеликий відсоток відповідей, що свідчить про присутність у вибірці регулярних (залежних) споживачів, все ж таки є.

Отримані результати деякою мірою вносять ясність у механізм поширення наркотиків. Головною його причиною, як видно із аналізу мотивів, є потрапляння в компанії, де вживають наркотики, тиск друзів. Зменшення фактору тиску внаслідок падіння частоти відповідних контактів, що вже розглядалось вище, сповільнює подальше поширення нелегальних наркотиків.

Таким чином, детальний аналіз головних (прямих) і вторинних (опосередкованих) індикаторів поширеності наркотиків у молодіжному середовищі та розгляд мотивів вживання цілком доводить висновок, сформульований на початку розділу: дійсно, можна говорити про призупинення позитивної динаміки, і з почуттям стриманого оптимізму необхідно визнати, що пік масової наркотизації вже пройдено. Обережність висновків цілком доречна, оскільки ми ще погано розуміємо всі закономірності динаміки, перед нами багатофакторний процес, і непомітні сьогодні зовнішні причини та внутрішні мотиви можуть негативно вплинути на поширення наркотиків, спровокувавши нову хвилю. Досить важко, наприклад, оцінити особливості молодіжної моди і тренди ювенальної субкультури чи можливість появи нових масових дешевих наркотиків у недалекому майбутньому.

На сьогодні, з тією чи іншою частотою, алкоголь вживають 86, 3% молодих харків’ян, що не набагато більше, ніж у 2001 р. — 71, 3%. Збільшення кількості споживачів алкоголю відбулось за рахунок тих, які вживали його епізодично — 1–2 чи декілька разів, в той час як відсоток тих, котрі вживають алкоголь часто чи регулярно, зріс мало.

Між юнаками та дівчатами, які вживали алкоголь, є декілька відмінностей. Так, всього вживали алкоголь 84, 9% юнаків та 87, 5% дівчат. Крім того, як уже зазначалося, серед юнаків менша кількість, ніж серед дівчат вживає алкоголь, але більш регулярно, а серед дівчат — більший відсоток, ніж серед юнаків вживає алкоголь, але з меншою регулярністю.

Таким чином, можна стверджувати, що молодь різної статі керується при реалізації адиктивної поведінки щодо алкоголю різними патернами вживання. В цілому дівчатам більш властиво зупинятися на етапі перших спроб чи епізодичного вживання, а юнакам більш властиве регулярне вживання адиктивних речовин.

Ми також можемо зазначити суттєву різницю в частоті і кількості алкоголю, що вживається, між молодими людьми, які навчаються в різних типах навчальних закладів. Тут важливим є вік респондентів — чим вони старші, тим більший їх відсоток з більшою частотою і регулярністю вживає спиртні напої. Так, у вузах вдвічі більше регулярних споживачів спиртного (12%), ніж у школах (6, 6%). Причому коледжі відрізняються більш сприятливим розподілом частоти вживання спиртного — в них найменший відсоток регулярних споживачів алкоголю.

При оцінці вживання алкоголю необхідно звертати особливу увагу на структуру його споживання. Так, при оцінці кількості спиртних напоїв різних видів (пиво; слабоалкогольні коктейлі та інші напої цього типу; сухі та шампанські вина; міцні вина; міцні напої — горілка, коньяк, самогон), які респонденти вжили за останні 7 днів, нами були виявлені зміни в структурі спиртних напоїв, що вживаються, між учнівською молоддю, опитуваною в 1999 р. і в 2005 р. (табл. 2.7). Дані наведені в мілілітрах і стандартних дозах. Стандартна доза для пива становить одну пляшку. Для слабоалкогольних коктейлів ми вважали стандартною таку саму дозу, як і для пива — одну пляшку. Для вина, як сухого, так і міцного, стандартна доза становить 75 мл, а для міцних спиртних напоїв (коньяку і горілки) стандартна доза становить 30 мілілітрів.

Структура спиртних напоїв, що вживалися харківською молоддю в 1999 і 2005 роках (усереднені показники за тиждень в стандартних дозах і мілілітрах)

Лонгер та інші слабоалкогольні коктейлі — — 0, 5 171, 6

Як видно з таблиці, значно зменшилась середня кількість спожитих пива та міцних напоїв і незначно збільшилась кількість сухого вина і шампанського. Крім того, привертає увагу доволі висока кількість слабоалкогольних коктейлів, що вживаються молоддю. Цей показник був уведений нами в анкету у відповідь на появу в структурі наркологічних хворих випадків залежності (алкоголізму), викликаної систематичною алкоголізацією напоями цього типу.

Особливо слід наголосити на різниці між дівчатами та юнаками в структурі алкоголю, що вживається (табл. 2.8). Так, дівчата вживають більше вина і слабоалкогольних коктейлів, а юнаки — більше пива і міцних спиртних напоїв (коньяк, горілка).

Структура спиртних напоїв, що вживаються юнаками та дівчатами (усереднені показники за тиждень в стандартних дозах і мілілітрах)

Лонгер та інші слабоалкогольні коктейлі 0, 4 132 0, 7 231

Особливого розгляду, на наш погляд, заслуговує структура алкогольної мотивації та її генералізація в молодіжній свідомості. Оскільки якісною характеристикою адиктивної поведінки щодо алкоголю виступає мотивація його вживання, в анкету була включена модифікована нами методика кількісного вивчення мотивації вживання алкоголю (МПА) В. Ю. Зав’ялова, яка оцінює алкогольну мотивацію по дев’яти шкалах, згрупованих в три блоки (соціальні, психологічні та патологічні мотиви). Кожен блок містить по три мотиваційні шкали.

До блоку соціальної мотивації відносять традиційні мотиви (соціально-обґрунтовані, культурально усталені), субмісивні мотиви (підпорядкування груповому тиску, нав’язуванню випивки референтною групою) і псевдокультурні мотиви (відбивають прагнення людини пристосувати свій особистий досвід під вимоги «алкогольного мікросередовища», в якому вона функціонує).

До блоку психологічної мотивації відносять гедоністичні мотиви (прагнення отримати задоволення від випивки), атарактичні мотиви (прагнення за допомогою випивки зняти неприємні переживання, напругу) і мотиви гіперактивації поведінки (прагнення за допомогою випивки підвищити свою активність, настрій, «для хоробрості», відчути «розгальмовуючий ефект»).

До блоку патологічної мотивації відносять похмільні мотиви (прагнення за допомогою алкоголю зняти прояви алкогольного абстинентного синдрому, психофізіологічний дискомфорт, пов’язаний із відміною спиртного, покращити свій стан, користуючись алкоголем як ліками), адиктивні мотиви (від англ. аddiction — пристрасть, виражає патологічну тягу до алкоголю, непереборну потребу його вжити, «жагу сп’яніння») і мотиви самопошкодження (прагнення пити наперекір усім оточуючим і собі, внаслідок втрати перспективи в майбутньому і смислу тверезого життя). Ступінь вираженості тих чи інших мотивів оцінюється в балах по кожній шкалі, максимум 4 бали. Сумарна оцінка по всіх шкалах відображає мотиваційну напругу (Імн) і виражає ступінь генералізації алкогольної мотивації в свідомості молодих людей. Отримані нами усереднені дані наведені в табл. 2.9.

Структура мотивації вживання алкоголю молоддю м. Харкова

Із наведеної таблиці добре видно, що структура алкогольної мотивації практично не зазнала жодних змін. Змінився лише ступінь вираженості алкогольної мотивації, значно знизилась мотиваційна напруга з Імн = 9, 39 в 1999 р. до Імн = 6, 4 в 2005 році.

Найбільш виражені серед харківської молоді мотиви соціальної тріади — традиційні та субмісивні, значимість же псевдокультурних мотивів виявилася досить низькою. Далі за ступенем вираженості йдуть психологічні мотиви — гедоністичні та гіперактивації поведінки, а атарактична мотивація є ще менш вираженою, ніж псевдокультурна. Найменш впливовими є патологічні мотиви — похмільні та адиктивні, а мотиви самопошкодження мають найменшу вираженість серед молодих харків’ян.

Різниця між юнаками та дівчатами в структурі алкогольної мотивації також є невеликою, у свідомості юнаків алкогольна мотивація більш генералізована (Імн = 6, 89), ніж у свідомості дівчат (Імн = 6, 02). Крім того, у дівчат трохи більше виражена традиційна мотивація, ніж у юнаків, субмісивна мотивація виражена практично однаково, а по інших шкалах у юнаків алкогольні мотиви виражені більшою мірою, ніж у дівчат.

При оцінці частоти тютюнопаління 66, 4% респондентів дали позитивні відповіді щодо вживання тютюнових виробів, однак при оцінці кількості викурених за останні 7 днів сигарет 54, 8% заявили, що не викурили «жодної» сигарети (тобто курять 45, 2%). Розходження в оцінці загальної кількості споживачів тютюнових виробів свідчать про перевагу непрямих запитань, саме вони дають більш достовірну картину.

Існує значна різниця у загальній кількості споживачів тютюнових виробів і частоті тютюнопаління між молодими людьми, котрі навчаються в різних типах навчальних закладів (табл. 2.10).

Частота тютюнопаління молодими людьми, котрі навчаються в різних типах навчальних закладів, в 2005 р. (% до тих, хто відповів)

Пробували всього Пробував 1–2 рази Пробував декілька разів Вживав понад 10 разів, але не регулярно Вживаю регулярно

Із табл. 2.10 добре видні відмінності в частоті вживання тютюнових виробів між молодими людьми, котрі навчаються в різних типах навчальних закладів. Так, помітно, що чим старшими є молоді люди, тим більше вони палять. Однак із цієї картини випадають студенти ПТУ, які не просто більше за всіх палять, вони ще й роблять це регулярніше. Серед студентів ПТУ майже половина є регулярними споживачами тютюнових виробів.

Оцінюючи кількість сигарет, викурених за тиждень, що передував опитуванню, ми встановили, що 12, 5% респондентів викурило близько половини пачки сигарет, 10, 6% респондентів викурило близько 1–2 пачок сигарет, 20% викурює від 3 до 8 пачок сигарет за тиждень (тобто близько 0, 5–1 пачки сигарет на день), і всього 2, 1% респондентів викурило 9 пачок і більше. Таким чином, можна сказати, що серед молодих «курців» переважає «помірний» стереотип тютюнопаління, за якого молоді люди викурюють близько 0, 5–1 пачки сигарет на день.

Серед юнаків різко виражений стереотип споживання тютюнових виробів, за якого вони викурюють від 3 до 8 пачок сигарет на тиждень, що відповідає приблизно 0, 5–1 пачці на день. Серед дівчат стереотип тютюнопаління носить інший характер — дівчата, в основному, викурюють від 1 до 4 пачок на тиждень (від декількох штук до 0, 5 пачки на день), але і ця закономірність виражена слабо. Ми можемо також говорити про високий відсоток дівчат, які викурюють 1–2 сигарети на тиждень. Можна вважати, що такий стереотип вживання носить демонстративний характер, за якого для споживача важливо, щоб оточуючі помітили сам факт того, що він/вона палить, або споживач прагне «не відриватися від колективу».

Порівнюючи частоту тютюнопаління серед юнаків та дівчат (табл. 2.11), ми також спостерігаємо, що серед юнаків стереотип тютюнопаління тяжіє до регулярного вживання, а серед дівчат більше нерегулярних та епізодичних споживачів.

Частота тютюнопаління серед юнаків та дівчат в 2005 р. (% до тих, хто відповів)

Якщо порівняти загальну ситуацію з попередніми роками, то в 1999 р. курило 59, 2% молодих харків’ян, в 2001 р. — 64, 3%, а в 2005 р. — 66, 4%. Тобто ми можемо говорити про незначне зростання споживачів тютюнових виробів серед харківської молоді.

Зв’язок вживання наркотиків із вживанням алкоголю та тютюнових виробів

Існує суттєва різниця в кількості, частоті та структурі вживання алкоголю та тютюнових виробів між тими молодими людьми, котрі вживали і котрі не вживали наркотиків.

Так, оцінюючи частоту вживання алкоголю молодими харків’янами, ми бачимо, що серед молодих людей, які пробували наркотики, вона є значно вищою, ніж серед тих, хто наркотиків не пробував (табл. 2.12). Крім того, з таблиці видно, що молоді люди, які вживали наркотики, вдаються до алкоголю частіше та регулярніше, ніж молоді люди, які їх не вживали.

Частота вживання алкоголю молодими людьми, які пробували і які не пробували наркотиків (% від тих, хто відповів)

Якщо звернути увагу на кількість та структуру вживання алкоголю молодими харків’янами, котрі пробували і які не пробували наркотиків (табл. 2.13), то знову помітимо суттєві відмінності між цими групами.

Структура спиртних напоїв, споживаних молодими харків’янами, котрі пробували і котрі не пробували наркотиків (усереднені показники за тиждень в стандартних дозах і мілілітрах)

Пробували наркотики Не пробували наркотиків

Лонгер та інші слабоалкогольні коктейлі 0, 60 198 0, 53 174, 9

Молоді харків’яни, які пробували наркотики, вживають у 3 рази більше міцних спиртних напоїв, у 2, 6 рази більше пива, у 2 рази більше міцного вина, в 1, 6 рази більше сухого вина і в 1, 2 рази більше слабоалкогольних коктейлів, ніж молоді харків’яни, котрі не пробували наркотиків.

Розглядаючи частоту паління і кількість спожитих тютюнових виробів молодими харків’янами, які пробували і які не пробували наркотиків (табл. 2.14), ми побачимо таку саму картину, як і зі споживанням алкоголю — серед тих, хто пробував наркотики, значно більший відсоток курців. Крім того, курять молоді люди, які пробували наркотики, значно регулярніше, ніж ті, хто наркотиків не пробував.

Частота тютюнопаління молодими людьми, які пробували і які не пробували наркотиків (% до тих, хто відповів)

При аналізі кількості вживання тютюнових виробів учнівською молоддю м. Харкова, яка пробувала і яка не пробувала наркотиків, нами також виявлена помітна закономірність — ті, хто пробував наркотики, вживають тютюнових виробів більше, ніж ті, хто наркотиків не пробував.

Всього за тиждень, що передував опитуванню, серед тих, хто пробував наркотики, викурили хоч одну сигарету 72, 5% молодих харків’ян, а серед тих, хто наркотиків не пробував — викурили хоч одну сигарету 38, 7% молодих харків’ян.

Таким чином, можна зробити загальний висновок, що учнівська молодь м. Харкова, яка пробувала наркотики, вживає алкоголь і тютюнові вироби в більшій кількості, частіше і регулярніше, ніж молодь, яка наркотиків не пробувала.

Група високого ризику — це найближче соціальне оточення епізодичних і регулярних споживачів адиктивних речовин. У нашому дослідженні це так зване «ближнє коло», це родичі наркомана, його близькі друзі, а також особи, котрі втягуються в ситуації споживання адиктивних речовин, котрі мають зустрічі з розповсюджувачами наркотиків, але не вживали них. За даними моніторингу, відбувається зменшення цієї групи серед молоді (табл. 2.15).

Вживання наркотиків у соціальному оточенні респондентів

Є споживач наркотиків серед близьких людей 28, 3 32, 8 26, 2 28, 0 17, 2

Знайомі з людиною, котра вживає наркотики, але не належить до кола близьких людей 59, 1 62, 1 68, 7 68, 5 54, 6

Бачили людину в стані наркотичного сп’яніння 64, 8 73, 3 78, 9 79, 4 72, 2

Вживання наркотиків іншими в присутності респондента, звичайно, є чинником, що провокує перші пробування. Залучення до вживання, за нашими даними, відбувається головним чином через тиск із боку групи друзів, однокласників або «випадкових зустрічних». Крім того, у тісні соціальні зв’язки з агентами наркотизму вступають їхні шкільні вчителі, психологи, медики, що є суб’єктами профілактики і лікування залежності, а також співробітники правоохоронних органів.

До групи високого ризику варто віднести і суб’єктів нелегального обігу наркотиків. Усього з продавцями наркотиків у 2005 р. зустрічалося 22% респондентів, тоді як у 2001 р. — 31, 4%, а в 1999 р. — 30%. Тобто, можна говорити про зниження контактів молоді із суб’єктами нелегального обігу наркотиків.

Присутність в ситуації споживання наркотиків «іншими» — це група показників, що належить до ситуації споживання наркотиків у компаніях, куди потрапляють молоді люди, на вечірках, відпочинку тощо. Мова йде про споживання наркотиків «іншими» на очах у респондентів. Саме такі ситуації, зазвичай, є прологом перших спроб і спонукання до вживання через тиск з боку групи друзів, однокласників чи випадкових знайомих.

Тут також спостерігається негативна динаміка: вперше за всі роки спостереження частка респондентів, які були присутні при вживанні наркотиків, стала меншою на 50%. Зменшився і показник тиску групи на індивіда з 62% (2001 р.) до 48, 8% (2005 р.). Мало змінюється структура способів вживання (як її бачать респонденти). Позитивним моментом тут є певне скорочення частки респондентів, які «своїми очима» бачили укол у вену. Ця тенденція спостерігається протягом усіх опитувань.

Під час моніторингу респондентам також регулярно задавали запитання: «Наскільки важко (чи легко) молодій людині «дістати» наркотики, психоактивні речовини в Харкові?».

Перше, що привертає увагу: протягом всіх років спостереження молодь у цілому схиляється до того, що наркотики в Харкові дістати скоріше легко, ніж складно. Правда, значний відсоток респондентів традиційно ухиляється від прямих відповідей, що характерно для тих молодих людей, які знаходяться за межами наркотичної субкультури.

Цей показник пов’язаний з головними показниками поширеності нелегальних наркотиків, оскільки, чим більше у вибірці споживачів наркотиків, тим нижчим є індекс складності. В цілому і показник складності (по всьому масиву 2005 р.) йде в руслі центральної тенденції: він виріс, і це є ще одним опосередкованим свідченням зменшення ураженості учнівського молодіжного середовища наркотичною залежністю.

За останні роки істотно змінився ступінь суб’єктивної оцінки гостроти ситуації, що склалася із вживанням алкоголю та інших адиктивних речовин, в бік ускладнення, причому проблема наркоманії оцінюється як більш серйозна, ніж проблема алкоголізму, незважаючи на несумірно більші масштаби його поширення. Це цілком пояснюється фактом відсутності правових обмежень щодо алкоголю, його вживання культурально обумовлене великою кількістю питних звичаїв і традицій, що існують протягом століть.

Що ж стосується наркотиків, то тут, навпаки, ніяких культурально обумовлених та усталених механізмів вживання не існує, це явище є порівняно новим. Відповідно, на відносно нову та значно більш латентну небезпеку суспільство і реагує більш сильними побоюваннями. Необхідно також зазначити, що негативні соціальні наслідки вживання наркотиків значно помітніші, ніж наслідки вживання алкоголю, і за часом настають значно швидше, ніж у разі вживання алкоголю.

За даними проведеного опитування можна проаналізувати динаміку того, з яких джерел і як часто молоді люди у віці до 20-ти і трохи більше років у місті Харкові отримували інформацію про наркотики. На основі порівняльного аналізу одержаних даних з результатами попередніх опитувань виявлені такі тенденції:

безумовне зростання частоти звернення до всіх джерел інформації про наркотики;

домінуючим джерелом інформації про наркотики протягом останніх років є засоби масової інформації;

зменшується значення художньої літератури як джерела отримання інформації про наркотики;

стрімко зросла, і домінує, поряд із ЗМІ, значимість інформації про наркотики, отриманої від друзів, у компанії;

за останні десятиріччя відбулося стрімке зростання значимості інформації, отриманої від споживачів наркотиків, що є дуже тривожним симптомом.

Для організації профілактичної роботи проти поширення і вживання наркотиків у молодіжному середовищі важливо визначити, яке місце тема наркотиків займає в житті молоді, якими каналами користуються молоді люди для отримання відомостей про наркотики, які з наявних каналів є значущими для них. Для отримання такої інформації респондентам було запропоновано відповісти на запитання: «Як часто Ви слухаєте/дивитесь/читаєте інформацію про наркотики?».

Відповіді показують, що відомості про наркотики до молодих людям потрапляють через канали усної інформації: анекдоти, фільми, телепередачі, розповіді друзів, пісні. Серед письмових каналів виокремлюють статті, зокрема й спеціальні. Художня література та інтернет-ресурси значно поступаються іншим каналам. Популярність каналів інформації корелюється зі статтю респондента та типом навчального закладу. Наприклад, анекдоти про наркоманів слухають 77% юнаків та 75% дівчат (студенти та школярі). Фільми про наркоманів менше дивляться студенти ПТУ, що пов’язано, мабуть, з їхнім матеріальним становищем. Перегляду телепередач про наркоманів надають перевагу жінки (84%), студенти (85%) та учні коледжів (84%). Статті про наркотики найчастіше читають жінки (75%) та студенти вузів (75%). До художніх творів про наркотики менше всього звертаються особи, які навчаються в ПТУ (80%) та в школах (72%). Інтернет-ресурсами користуються від 24% (студенти вузів) до 18% (студенти ПТУ).

Протягом 10 років спеціалістами Харківського інституту соціальних досліджень (ХІСІ) відслідковується такий неформальний канал отримання відомостей про наркотики, як розповіді друзів і бесіди в компаніях. Це джерело інформації міцно займає третє місце після ЗМІ та школи.

Моніторингові дослідження, що проводились ХІСІ, дали змогу зробити ряд висновків:

протягом останніх років підвищилось значення інституціональних джерел інформації про наркотики (школа, ЗМІ, органи охорони здоров’я, сім’я), а неформальних (друзі, компанія, споживачі наркотиків) — знизилось;

міцні пріоритетні позиції серед джерел інформації про наркотики зайняли ЗМІ, школа (педагоги та шкільні психологи) та дружні компанії;

значно зросло значення вчителів як джерела інформації про наркотики. А це, в свою чергу, вимагає додаткового дослідження питання про те, яку інформацію про наркотики надають юнакам та дівчатам педагоги;

поступово підвищується роль сім’ї як джерела інформації про наркотики, що може свідчити про підвищення культури сім’ї як інституту виховання.

В цілому в умовах підвищення інформаційного забезпечення потреби молодих людей в знаннях про наркотики, необхідно провести експертну оцінку інформаційних потоків як із інституціональних, так і з неформальних джерел з огляду на рівень їх впливу на свідомість та поведінку молоді.

Значну роль за частотою звернення, все ж таки, продовжує грати інформація, яку одержують від споживачів наркотиків, що не може не викликати серйозних побоювань, оскільки вона відображає лише досвід споживання наркотиків, до того ж, у безумовно позитивному світлі.

Зменшення частки друзів як джерела інформації про наркотики можна пов’язувати з такими факторами, як зростання індивідуалізму серед молоді, підвищення значимості і нших, більш надійних джерел інформації (ЗМІ, спеціальна література, педагоги, психологи).

Стан профілактики наркотичної залежності серед учнівської молоді

Інституалізація профілактики починається із формування у молоді потреби в ній. Ось чому нам цікаво простежувати динаміку потреби в профілактиці наркотизму серед молоді протягом останніх років.

Ми бачимо, що думка молоді про необхідність профілактики адиктивної поведінки в 2005 р. порівняно з 1999 і 2001 роками мало змінилась. Однак, якщо звернутися до ретроспективних даних [Молодёжь и наркотики (социология наркотизма) / Под ред. В. А. Соболева и И. П. Рущенко — Харьков: Торсинг, 2000. — 432 с.], то в 50-х роках минулого сторіччя 73% молодих людей вважали профілактику наркотичної залежності непотрібною. В 1979 р. їх кількість становила 42%, а в наш час — лише 7%. Причинами зміни уявлень молоді про профілактику наркозалежності є, по-перше, те, що наркоманія в умовах радянського устрою вважалась елементом буржуазного суспільства, а при соціалізмі наркоманів не повинно бути. По-друге, споживання наркотиків розглядалось як один із видів кримінальної поведінки, що регулювалося відповідною статтею КК СРСР.

Відміна статті про кримінальну відповідальність за вживання наркотиків у поєднанні з іншими факторами (різкий спад економіки, зростання безробіття, падіння престижу освіти, професіоналізму, сплеск злочинності, зростання аномії у свідомості та поведінці людей) викликала швидке занурення молодих людей в наркосистему. Тому молоді люди вже в 90-і роки самі починають усвідомлювати потребу в профілактиці наркотичної залежності.

Найбільша профілактична активність спостерігається в школі. І це методично правильно, оскільки саме в шкільному віці, в більшості випадків, відбувається перше знайомство з наркотиками. Найменшу активність в проведені бесід і консультацій виявляють лікарі та працівники міліції.

Спостерігається позитивна динаміка кількості профілактичних втручань у молодіжне середовище. За результатами останнього опитування, 65% респондентів вказали, що батьки проводять з ними профілактичні бесіди. Однак безумовне лідерство в цій області належить вчителям. Подібна реакція відображає масштаби і соціальну значимість проблеми поширення адиктивної поведінки, що набула епідемічного характеру лише в 90-і роки XX століття, а в наш час увійшла в період стабілізації та зниження.

Першими на небезпеку «зараження» наркоманією відреагували батьки молодих людей і педагоги, оскільки перебувають в постійній і безпосередній соціальній близькості до них. Однак, враховуючи низький ступінь батьківського інформаційного впливу на молодих людей при високій частоті втручань, виникає небезпека недовіри до батьків з боку молоді. В такому випадку профілактичні бесіди батьків перетворюються на «читання нотацій», і цілком природною відповіддю на них буде (можна бути впевненим, що так воно і є) реакція емоційного відторгнення інформації, надаваної батьками, і звернення до альтернативних джерел.

За оцінками молодих людей, найбільш усталеними формами профілактики є: розповсюдження наглядної агітації (56%), брошур (55%), проведення групових занять (46%). Слабше використовуються такі технології, як проведення індивідуальних занять, організація зустрічей з колишніми наркоманами (зокрема, акторами, спортсменами, естрадними співаками тощо). Насторожує слабке залучення лікарів і наркологів до проведення профілактичних консультацій у вузах і ПТУ. На факт відсутності таких зустрічей вказали 64% студентів вузів і 70% студентів ПТУ. Психологічні тренінги найчастіше застосовуються в коледжах, на що вказали 30% опитаних.

Одним із факторів, що впливають на утвердження здорового способу життя серед молоді, а також на залучення молодих людей до наркотиків, є якість проведення вільного часу.

Вільний час для учнівської молоді — це частина доби, вільна від навчальних занять і пов’язана із задоволенням духовних, фізичних і соціальних потреб. Вільний час групують за такими блоками: відпочинок; розвиток розумових та фізичних сил і здібностей; розвиток і спілкування.

Заняття молодих людей у вільний час були розділені на два блоки: 1) відпочинок, розваги та спілкування; 2) розвиток розумових та фізичних сил і здібностей. Розрахунки показують, що на відпочинок, розваги та спілкування молоді люди витрачають 66, 3% вільного часу, а на розвиток розумових і фізичних сил і здібностей — 33, 7%.

Отримані дані свідчать, що головними заняттями у вільний час для харківської молоді є «гуляння», спілкування з друзями, перегляд телевізора, навчання і захоплення, хобі. Менш поширені такі форми проведення дозвілля, як заняття спортом, читання журналів, книг. Учнівська молодь досить слабо використовує такі форми активного відпочинку, як відвідування кінотеатрів, театрів, виставок, заняття музикою. Певною мірою це пов’язано з матеріальним становищем батьків.

Таку структуру вільного часу не можна назвати сприятливою для формування здорового способу життя. Значна частка «пустого проведення часу» в структурі вільного часу створює умови для залучення молодих людей до наркотиків і алкоголю.

Помітна відмінність у використанні вільного часу між молодими харків’янами чоловічої і жіночої статі: дівчата більше часу приділяють читанню книг, журналів, відвідуванню кіно, театрів, виставок. Насторожує їх захопленість ресторанами, клубами і дискотеками.

Показовим є також розподіл вільного часу між молодими харків’янами, котрі вживали і котрі не вживали наркотиків — молоді харків’яни, котрі пробували наркотики, помітно частіше, ніж ті, хто не пробував їх, проводять вільний час на прогулянках, спілкуючись з друзями, а також частіше відвідують з друзями кафе, ресторани, клуби та дискотеки. Крім цього, молоді люди, котрі вживали наркотики, частіше просто байдикують, слухають музику і відвідують мережу Інтернет.

Молоді харків’яни, котрі не пробували наркотиків, помітно більше вільного часу приділяють навчанню та урокам, а також спорту, захопленням і хобі, перегляду телевізора, читанню книг і журналів, відвідуванню театру, виставок, галерей і кінотеатрів.

Велика кількість досліджень проблеми наркотизму підтвердили високу значимість фактора релігійності в протидії вживанню наркотиків та інших адиктивних речовин.

Результати опитування фіксують досить високий відсоток (62, 7%) молодих людей, схильних себе вважати віруючими. Причому дівчата більш релігійні, ніж юнаки.

Багато сучасних дослідників зазначають негативний вплив субкультури споживання наркотичних речовин на суспільство, що виражається у втягуванні в споживання адиктивних речовин шляхом прямого контакту з цією субкультурою. Подібна субкультура інтегрує в собі досвід споживання наркотичних субстанцій, особливу систему поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, специфічну практику поширення і пропаганди своїх поглядів і цінностей, включаючи власний фольклор, технології втягування нових осіб у споживання адиктивних речовин, систему захисту своїх поглядів і переконань від критики. У наркотичну субкультуру також вписується систематичний пошук нових адиктивних речовин за допомогою величезного за своїми масштабами, мимовільного і скерованого, аж до науково обґрунтованого, експериментування з новими речовинами, а також система їх збуту.

Молодь неоднозначно оцінює роль молодіжної культури в поширенні наркотичної субкультури. Більша частина респондентів (57, 3%) схильна вважати, що наркокультура не має нічого спільного з молодіжною субкультурою. Однак 20, 2% молодих харків’ян все ж таки схиляються до позитивної оцінки наркокультури і приблизно стільки ж (22, 6%) відчувають вагання в своїх оцінках. Ці групи можна оцінювати, відповідно, як групи високого і слабкого ризику втягнення у вживання наркотиків. Істотної різниці в оцінках між молоддю різної статі ми не виявили. Серед осіб, які пробували наркотики, більше схильних до позитивної оцінки наркокультури.

Однією із складових наркокультури є корпоративний жаргон споживачів наркотиків, а володіння ним прямо вказує на ступінь «заглибленості» в наркокультуру. На запитання «Наскільки Ви знайомі з «наркоманським» жаргоном?» 41, 9% респондентів відповіли «Не знайомий з ним зовсім», 40, 4% — «Знаю значення лише деяких слів», 15, 0% — «Знаю жаргонні слова, але не користуюсь ними у спілкуванні», і лише 2, 7% — «Знаю жаргонні слова, використовую їх у спілкуванні». Це свідчить про те, що більшість респондентів (58, 1%) все ж знайомі з «наркоманським» жаргоном тією чи іншою мірою, але не є його носіями.

Оскільки молодіжна свідомість особливо гостро реагує на феномен моди, нами в анкету були включені запитання, що оцінюють моду на вживання тих чи інших адиктивних речовин.

Як видно з результатів, респонденти практично не відчувають вагань і оцінюють вживання наркотиків як «немодне», однак чим «легшим» є наркотик, тим більшим є відсоток тих, хто оцінює його вживання як «модне» чи наближене до цього, а також зростає відсоток молодих людей, які «вагаються» у своїх оцінках. Ми можемо бути впевнені, що фактор «моди» не спрацює тільки в тому випадку, коли вживання буде оцінене як однозначно немодне, в інших випадках ймовірність залучення до «моди» залишиться досить високою.

Крім власне споживачів наркотиків, носіями адиктивної субкультури виступають і ЗМІ, література, музика, Інтернет тощо. З відповідей ми бачимо, що найчастіше молоді люди звертаються до анекдотів про наркоманів і телевізійних передач про наркотики і наркоманів. Трохи рідше молодь переглядає фільми про наркоманів і наркотики, читає статті з цієї тематики і слухає розповіді друзів про вживання наркотиків. Далі за частотою звернень слідують пісні зі згадуванням вживання наркотиків, спеціальна та художня література, а також інтернет-ресурси про наркотики.

У ході моніторингу ми вивчили суб’єктивне емоційне ставлення до споживачів наркотиків, яке, на нашу думку, якісно характеризує включеність до системи соціальних зв’язків зі споживачами наркотиків. Так, на запитання «Які емоції викликає у Вас спілкування з наркоманами?» 52, 06% респондентів однозначно дали негативну відповідь; 19, 8% відповіли, що ставляться «скоріше негативно, ніж позитивно»; 23, 1% дали нейтральні відповіді; 2, 5% відповіли: «скоріше позитивні, ніж негативні»; і лише у 2, 0% респондентів спілкування з наркоманами викликає позитивні емоції. Подібна картина свідчить про в цілому негативне ставлення до споживачів наркотиків, а також про існування «негативного стереотипу» споживача наркотиків у свідомості молодих харків’ян. Дівчата відчувають більш негативні емоції щодо споживачів наркотиків, ніж юнаки.

Шкала Богардуса, що містить відповіді на запитання: «В якій якості Ви згодні прийняти людей, котрі споживають наркотики?», описує величину соціальної дистанції щодо соціальної групи наркоманів. В даному випадку її можна інтерпретувати як проективне сприйняття чи несприйняття наркомана в певному соціальному статусі, значимому для респондента.

Помітною є така закономірність — серед молодих харків’ян формується тенденція до збільшення соціальної дистанції з наркоманами. Серед опитаних в цьому році відсоток готових прийняти наркоманів на більш «близькій» соціальній дистанції значно нижче, ніж в попередніх опитуваннях, індекс соціальної дистанції значно виріс (чим вищий індекс, тим меншою є толерантність до споживачів наркотиків).

Однак відсоток молодих людей, готових прийняти наркомана на «близькій» соціальній дистанції, є досить стабільним. Це, очевидно, пояснюється тим, що відсоток молодих людей, котрі мають членів сімей, близьких друзів, сусідів, які вживають наркотики, теж є досить стабільним, і їх ставлення до цієї ситуації також залишається без суттєвих змін.

Серед респондентів, які навчаються в різних навчальних закладах, існує відмінність у ступені толерантності до споживачів наркотиків. Так, найбільший індекс соціальної дистанції (і, відповідно, найменша толерантність) зафіксований серед учнів коледжів — 6, 34. За ними слідують школярі (6, 27), студенти вузів (6, 22); найбільш толерантними до споживачів наркотиків виявились студенти ПТУ (6, 15).

Молоді харків’яни, в основному, прагнуть обмежити контакти зі споживачами наркотиків, неохоче спілкуються з ними. Відсоток тих, хто прагне звести контакти зі споживачами наркотиків до мінімуму, серед юнаків і дівчат практично однаковий, так само, як і відсоток тих, хто веде себе зі споживачами наркотиків як зі всіма іншими людьми.

Серед дівчат менший відсоток тих, хто неохоче спілкується зі споживачами наркотиків. Очевидно, це пояснюється тим, що дівчата менше за юнаків стикались із ними.

Ми також виявили важливі закономірності, стосовно уявлень молодих харків’ян про вживання наркотиків і алкоголю. Спостерігаємо істотне — в два і більше разів — зменшення відсотка молодих харків’ян, які вважають, що вони можуть іноді, часто чи регулярно вживати наркотики чи спиртні напої. Оскільки поведінка людини регулюється не тільки зовнішніми соціокультурними нормами, а й внутрішніми, засвоєними особистістю, то звуження допустимих меж поведінки щодо алкоголю і наркотиків перетворюється на суттєвий фактор, що стримує поширення таких форм адиктивної поведінки, як зловживання наркотиками і алкоголем.

До групи слабкого ризику входять особи з «далекого кола», тобто ті, котрі просто бачили наркомана або знають його через своїх знайомих, тобто опосередковано дотичні до субкультури наркотизму. За цією групою знаходяться межі поля, тобто соціальні групи «поза полем».

Таким чином, нині існує дещо суперечлива ситуація: доцентрові процеси не тільки приводять до росту чисельності агентів наркотизму, вони ще обумовлюють відповідні відцентрові процеси, що, у свою чергу, приводять до збільшення чисельності агентів, придушення наркотизму, його лікування і профілактики. Усе це розширює поле наркотизму. Подібний парадокс ставить перед нами запитання — де ж межі поширення наркотизму в сучасному суспільстві? У підсумку ми лише фіксуємо його зростання, але не можемо відповісти на запитання, коли ж воно припиниться. Незважаючи на спроби вчених передбачити, коли для наркотизму настане «поріг насичення», це питання в сучасній науці залишається відкритим.

В даний час ми спостерігаємо якщо не зниження, то кількісну стабілізацію і якісну трансформацію соціокультурного поля наркотизму. Зросла кількість агентів профілактики, головним чином за рахунок появи великої кількості громадських організацій, що займаються попередженням наркотизму. Досить стабільною залишається кількість агентів протидії наркотизмові, цією діяльністю займаються правоохоронні органи. Трансформується структура суб’єктів наркобізнесу і незаконного обігу наркотиків. Незначно зросла група регулярних споживачів наркотиків. Зменшується група епізодичних споживачів наркотиків, однак росте кількість тих, хто здійснює одиничні пробування. Зменшується «група високого ризику». За рахунок розширення доступу до інформації про наркотики збільшується «група слабкого ризику». Зменшується вплив наркотичної субкультури за рахунок зміцнення «негативного стереотипу» споживача наркотиків у суспільній свідомості.

2.4. ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДОСВІД СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ НАРКОТИЗМУ

Відкритість українського суспільства після розвалу Радянського Союзу на тлі відсутності дієвих механізмів профілактики асоціальних явищ у суспільстві призвела до появи численних соціальних проблем. Однією з найгостріших сьогодні (та й на майбутнє) є проблема зловживання психоактивними речовинами. Особливо це стосується підлітків.