Види, рівні і форми комунікаційної діяльності

У ролі комунікантів і реципієнтів можуть виступати три суб'єкти, що відносяться до різних рівнів соціальної структури: індивідуальна особистість (І), соціальна група (Г), масова сукупність (М)[1]. Під соціальною групою розуміється сукупність людей, що мають однакові соціальні характеристики й усвідомлюють свою спільність у використанні займенника «ми»: ми – студенти, ми – батьки. Масова сукупність – багато людей, що зібралися стихійно, випадково – вуличний натовп, пасажири в транспорті, масова глядацька аудиторія, населення, суспільство в цілому. Вони можуть взаємодіяти один з одним, наприклад І — І, Г — Г, М — М, чи між собою, наприклад І — Г, І — М, Г — М и т. д. Абстрактно говорячи, виходить 9 видів соціальних комунікацій. Але цього мало. Комунікаційні дії можуть здійснюватися у формі наслідування, діалогу, керування. Діалог є взаємодія рівноправних партнерів, що можливо між суб'єктами однакового соціального рівня, а не різних рівнів, тому що різнорівневі суб'єкти, наприклад І та М, не є рівноправними. Між різнорівневими суб'єктами може бути наслідування або керування, але не діалог рівноправних учасників.

Ті види комунікаційної діяльності, де в ролі активного, цілеспрямованого суб'єкта виступає І, або Г, або М, будемо називати відповідно мікрокомунікацією, мідікомунікацією (від англ. «міді» – середнє; пор.: максі, міні.), макрокомунікацією (макро з гр. – великий, довгий). Ті види, де І, або Г, або М виступають у ролі об'єкта впливу назвемо відповідно міжособистісною, груповою і масовою комунікацією, розуміючи під ними рівні соціальних комунікацій.

Можна виділити 7 форм мікрокомунікації, 5 форм мідікомунікації і 3 форми макрокомунікації. Кожна з форм виявляється на міжособистісному, груповому, масовому рівні. Систематизовано – 15 форм комунікаційної діяльності.

Для повноти картини можливих форм комунікаційної діяльності варто врахувати квазікомунікацію (від. лат. – ніби, майже, немовби), коли комунікант звертається до уявлюваного суб'єкта і знаходить відчуття діалогу з ним. Сюди відноситься феномен фетишизації, що Н. Кондратьєв описував так: «Людям починає здаватися, що речі володіють особливими надприродними властивостями бути цінністю, мати прерогативи святості, величі, джерела права. Інакше кажучи, люди починають наділяти речі фізично не притаманними їм властивостями, подібно тому, як дикуни приписували властивості всесильного божества бовдурам (ідолам)»[2]. Створення всіляких «ідолів», «кумирів», культ вождів і т.д. має на меті створення всезнаючого і всемогутнього «квазікомунікаційного» партнера.