Які існують способи пояснення психічних явищ?

У класичних природничих науках достовірними визнаються знання, які отримали своє пояснення і які можливо відтворити на практиці або за допомогою експерименту на основі прогнозів, які дає теорія. У психології, крім класичних форм побудови наукових пояснень, часто спираються на «методи квазіпояснень». Таких методів важко уникнути в дослідженні психічних явищ, але опора тільки на них веде до суперечностей, зникнення об'єктивності в одержуваних знаннях і навіть містицизму. Так, в історії психології існували й існують напрями «описової» «розуміючої» психології, які відкидають класичні пояснювальні методи дослідження. В даний час на «методах розуміння» (тлумачення) засновані багато напрямків гуманістичної психології (див. Курс історії психології).

Квазіпояснення - спосіб пізнання шляхом інтерпретації, тлумачення явищ і подій, що спирається на необгрунтовані і непідтверджені пояснювальні підстави, в які вірить пояснючий явища суб'єкт. Можна виділити два основних типи квазіпояснень, які зустрічаються і в психологічній літературі, і в міркуваннях психологів.

- Квазіпояснення шляхом ідентифікації та емпатії (раціональне і емоційне ототожнення, психологічне розуміння). Суб'єкт, який будує пояснення, подумки «уподібнюється» станам, думкам, переживанням іншого суб'єкта і на цій основі за аналогією зі своїм життєвим досвідом дає пояснення його психічним або поведінковим особливостям.

- Квазіпояснення шляхом інтерпретації, тлумачення фактів, подій, процесів без опори на достовірні об'єктивні закони і верифіковані пояснювальні підстави (опора на думки, герменевтичний метод пізнання). Найчастіше інтерпретації піддаються події індивідуального духовного життя, а також вчинки людей.

Найбільш достовірними в рамках будь-якої науки є теорії, які спираються на причинно-наслідкові зв'язки. Разом з тим, коли досліджуються живі об'єкти, а також соціальні або психічні явища, причинно-наслідкові пояснення не завжди виявляються достатніми.

Пояснення - спосіб пізнання явищ і подій шляхом їх підведення під загальний закон, теорію, концепцію, які верифіковані науковими методами, а також процеси виведення (пояснення) явищ, фактів із загальних законів або теорій. Залежно від розташування зв'язків між подіями в часі наукові теорії можуть спиратися на два типи пояснень:

• помологічні, або причинно-наслідкові (каузальні), пояснення: будуються шляхом вказівки на причини явищ в минулому до явищ в сьогоденні (наслідків) і, далі, від явищ в сьогоденні до їх можливих змін в майбутньому. При цьому розрізняють:

- лапласовській, або класичний, детермінізм - в основі лежать закони, наслідки яких можуть бути чітко передбачені і дія яких має жорсткий, необхідний характер;

- імовірнісний детермінізм, який спирається на статистичні закони, що пророкують тільки ступінь ймовірності настання певних подій;

• телеологічні, фіналістські, пояснення: будуються від вказівки на цілі та досягнення можливих подій і явищ у майбутньому до вказівки способів організації необхідних для цього умов в сьогоденні (від мети, віднесеної до майбутнього, до організації і підпорядкування подій такої мети).

Помологичні пояснення будуються шляхом припущень про можливі причини, які викликають, визначають явища, служать їхнім джерелом. Явища виступають як наслідок передбачуваних причин.

Телеологічні пояснення припускають аксіоматизацію припущень про такий стан явищ або подій у майбутньому (уявлення про мету або можливий результат), що буде визначати організацію суб'єктом подій і явищ, які відбуваються в сьогоденні. У таких поясненнях і теоріях закладені припущення про те, що явища, які відбуваються в сьогоденні, визначаються майбутнім. Це можуть бути положення про закладені в живому організмі механізми визначення мети-досягнення, а також положення про наявність у суб'єкта уявлень про мету та результати її досягнення в майбутньому. Пояснення будується за схемою: явище чи подія відбувається для того, щоб у майбутньому був отриманий або забезпечений певний результат; явище або подія відбувалася в минулому для того, щоб забезпечити певний результат в сьогоденні.

Телеологічні пояснення широко використовуються в психології і здійснюються шляхом розкриття цілей, намірів, мотивів поведінки і діяльності суб'єкта. При цьому слід зауважити, що при побудові телеологічних пояснень відбувається постулювання механізмів цілепокладання та абстрагування від відповіді на питання яке у даного організму виникло. Відповідь на це питання вимагає вже використання класичних причинно-наслідкових пояснень. Наприклад, причинно-наслідкові пояснення формування у людини психологічних механізмів цілепокладання та довільних форм поведінки закладені Л. С. Виготським в основу культурно-історичної психології. Спираючись на культурно-історичний і діяльнісний підхід до аналізу і пояснення психічних явищ, В. А. Іванніков дає причинно-слідче пояснення формуванню у людини механізмів вольової регуляції.

Існують різні точки зору на закони в психології. Можна виділити безліч позицій, які можуть займати представники різних природничо-наукових, психологічних і філософських напрямів при аналізі та поясненні психічних явищ.

• Психологія може тільки описувати те, що дано суб'єкту в безпосередньому досвіді (феноменологія), і повинна обмежитися цим.

• Психологія повинна реєструвати і класифікувати психічні явища; пояснювати ж психічні явища слід на основі законів біології, фізіології, соціології.

• Психічні явища реально існують і підкоряються специфічним психологічним законам, які можна вивчати об'єктивними методами.

• Психологія виявляє і вивчає не тільки об'єктивні природно-встановлені закони, але й активно встановлювані закони, які виступають продуктом культурно-історичного розвитку людської діяльності і способів організації соціальних відносин і носять нормативно-конвенціональний характер.

У сучасній світовій науковій психології переважає третя з зазначених позицій. У вітчизняній психології широко поширена остання позиція, яка багато в чому зароджувалася в контексті культурно-історичного підходу до аналізу та поясненню психічних явищ Л. С. Виготського.

Закони в психології - виявлення та узагальнене визначення причинно-наслідкових відносин, які встановлюються як:

• емпірично вимірювані і реєстровані причини (фактори, умови, взаємодії з іншими суб'єктами, особливості предметно-практичних впливів суб'єкта на предметний світ), які зумовлюють формування різних психічних функцій у живих організмів у процесах взаємодії з навколишнім світом;

• неспостережувані психічні функції, механізми орієнтування в світі та організації поведінки, які в певних умовах викликають: а) спостережувані об'єктивно особливості поведінки; б) ті, що суб'єктивно фіксуються у формі феноменів психічні явища (у людини).

Залежно від способів побудови пояснень в психології, в першому наближенні можна виділити чотири типи законів (причинно-наслідкових зв'язків і залежностей):

• спостережувані і реєстровані емпіричні і феноменологічні закономірності (причинно-наслідкові залежності і зв'язку);

• емпіричні і теоретичні закони, що розкривають функціональну динаміку психічних процесів у часі (функціональні і функціонально-структурні «психологічні механізми»);

• емпіричні і теоретичні закони формування, структурування та розвитку психічних утворень і різних рівнів психічного орієнтування та організації поведінки: здібностей, психічних властивостей і т. д. (генетичні «психологічні механізми»);

• закономірні стосунки між різними структурними рівнями організації психічних функцій (психологічні функціональні системи).

При характеристиці психологічних законів поряд з виділеним причинно-наслідковим зв'язком часто потрібно виявити і встановити: а) зовнішні умови, в яких такий зв'язок реалізується; б) внутрішні суб'єктивні чинники, які на нього впливають; мотиваційні підстави дій суб'єкта; особливості цілепокладання та саморегуляції суб'єкта.