Потужність дилерських авто цетрів.

Дилерські підприємства розділяються за потужністю по тій же класифікації, що й незалежні підприємства (крупні, великі, середні та малі). Різниця полягає лише в тому, що продуценти мають типові рішення щодо потужності дилерських підприємств у залежності від кількості проданих автомобілів, чи від кількості автомобілів марки в регіоні обслуговування, чи і від кількості автомобіле заїздів протягом року. Виробники автомобілів пропонують для своїх дилерів параметричний ряд станцій за потужністю (по кількості постів). Для приклада розглянимо рекомендації деяких брендів. Audi пропонує дилерські центри трєх категорій:

Категорія 1 – 6 робочих місць,

Категорія 2 – 12 робочих місць,

Категорія 3 – 20 робочих місць.

Категорія визначається у залежності від кількості проданих автомобілів, кількості автомобілів парку та кількості постійних клієнтів:

Mitsubishi має рекомендації стосовно такого параметричного ряду СТО: 3.4.6.8.10.12.14.16.18.20 постів. Деякі продуценти ділять дилерські підприємства на малі, середні та великі у залежності від кількості постів, яка в свою чергу залежить від кількості проданих автомобілів, та кількості автомобіле заїздів (таблиця 8.1):

Таблиця 8.1.

ДЄУ рекомендує визначати потужність за кількістю проданих автомобілів за 5 років:

Потужності автосервісу ДЄУ у залезності від продажу автомобілів

Таблиця 8.2

3.8. Закордонний досвід розвитку мережного автосервісу*

Як ми вже відзначали, крім авторизированных СТО по марках автомобілів, в усьому світі існують та інтенсивно розвивається мережі авторизированних СТО продавців устаткування й запасних частин, так званий мережний автосервіс.

Під мережним автосервісом принято розуміти мережі СТО, об'єднані на основі франчайзингу (коли СТО, які входять в мережу, отримують право користуватися торгівельною маркою організатора мережі та продавати на договорних умовах їх товари та послуги), на основі дистрибуції – коли мережу створює виробник обладнання, інструменту та запасних частин та договірні, які діють на договірній нефранчайзинговій основі.

СТО, які входять в мережу мають доступ та користуються на вигідних умовах торгівельною маркою, товарами та послугами організатора мережі, технологічною інформацією, навчальними програмами, електронними програмами, маркетингом та рекламою, стандартами управління, обслуговування клієнтів, обслуговування та ремонту автомобілів.

Мережі на франчайзинговій основі: (франча́ йзинг, коммерційна концесія, франшиза (от фр. franchir, «звільняти») — вид стосунків між субєктами ринку, коли одна сторона (франчайзер) передає другой стороні (франчайзі) за плату (роялті) право на певний вид бізнесу, використовуючи разроблену бізнес-модель его веденя. Це розвинута форма лицензування, при якій одна сторона (франчайзер) надає другой стороні (франчайзі) оплатне право діяти від свого імені, використовуючи товарний знак чи бренд франчайзера)

Дистрибюторські мережі – такі мережі, організаторами яких є виробники та постачальники запасних частин, обладнання. Вони дозволяють станціям користуватися своєю торгівельною маркою, отримують постійний канали збуту своїх товарів, встановлюючи на них спеціальні ціни, надають станціям мережі маркетингову підтримку та навчають персонал. При цьому підприємства залишаються незалежними та ніяких франчайзенгових відшкодувань не роблять. Вони оплачують товар, технічну інформацію та частково навчання персоналу. Наприклад, для участі в мережі діагностування та регулювання бензинових двигунів в Bosch Kar Serviсе в Росії необхідно придбати обладнання на суму 22000 евро[1.8].

Мережа СТО є споживачем продукції певної корпоративної структури. Усі СТО мережі об'єднано під логотипом одного бренда, вони мають єдині стандарти обслуговування клієнтів, загальну технічну й ринкову політику, єдиний фірмовий стиль.

Спочатку інтерс до обєднання незалежних СТО виник на основі виконання певних загальних функцій, які не взмозі були виконувати окремі станції. Наприклад, фірма " АД – " Авто дінс" (Auto Dins, Німетчина) - спочатку виконувала функції по обєднанню заявок на запасні частини для великої кількості станцій, що давало можливість цим станціям і фірмам мати економічну вигоду у вигляді гуртових скидок на запасні частини. В подальшому оператори ринку прийшли до висновку про необхідність продажу запасних частин чи обладнання через мережу СТО. Об'єктивною передумовою створення мережного автосервісу стала зацікавленість операторів автомобільного ринку, скажімо, продавця запасних частин або продавця устаткування (або того й іншого), у продажі через автосервисную мережа своєї продукції. Інтерес до створення власної мережі СТО приходить до продавця, наприклад, магазину запасних частин, після питання покупця: «А де я можу встановити придбану у вас запчастина?» Продавець будь-якого, навіть самого маленького, магазину після такого питання задумається про доцільність установки поруч із магазином підйомника й іншого встаткування, що не тільки буде сприяти збільшенню продажів запасних частин, але й принесе додатковий прибуток. Багато мережних автосервісів різних країн світу починалися з такого, поставленого покупцем або самим продавцем, питання. У всякому разі, більшість мережних автосервісів одержали свій початок від фірм, що займаються продажем запасних частин.

Мережові станції технічного обслуговування піднялись до рівня авторизованих дилерів за рахунок дилерських стандартів дистрибюторів з продажу запасних частин – організаторів мереж, за рахунок створення ними системи підготовки та підвищення кваліфікації пересоналу, а також за рахунок притоку кваліфікованого персоналу від авторизованих дилерів. Потік клієнтів повернувся в напрямку мережевого автосервісу за рахунок підвищення якості сервісу та розширення спектру послуг станціями мережового сервісу. Мережовий сервіс став силою, яку приймають до уваги. В Європі мережовий сервіс продає 50% запасних частин. До мереж входить 33% незалежних СТО (7000 з 22 000 в Германії) [1.8] По даним деяких сайтів в Європі спостерігається тенденція зростання питомої ваги мережового автосервісу та зменшення кількості дилеських станцій.