Поняття про волю .

Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони, задовольняючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, чинять тривалий вплив на навколишню природу, але це відбувається без будь-якого наміру з їхнього боку. Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.

Воля має самоцінне значення в житті людини:

- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив " треба", а відсутній мотив " хочу";

- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);

- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки. Так, для формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини.

Вольові якості входять до складу характеру, причому як стрижневий компонент, темперамент дозволяє виявляти зусилля волі тощо.До позитивних якостей відносять: наполегливість, цілеспрямованість, витримка. Якості, що характеризують слабкість волі: безпринципність, безініціативність, нестриманість, упертість, боязкість. Сила волі сюди належ.самостійність та ініціативність(знах.нові рішення і засоби їх здійснення.Важлива вольова якість- рішучість, організованість.

60. Довільні дії і їх особливості.

У вольовій діяльності розрізняють довільні та мимовільні дії. Дія - одна із складових діяльності людини, яка нею умотивовується і відповідає певній меті. Дія завжди спрямована на досягнення певної мети. Мимовільними діями називають неусвідомлювані дії та рухи. Це насамперед безумовно-рефлекторні рухи, спричинені безумовними подразниками і керовані підкорковими відділами центральної нервової системи. Вони пов'язані із захистом організму від ушкоджень або із задоволенням його органічних потреб.
Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються, стають довільними. Навіть мимовільні безумовно-рефлекторні рухи, наприклад, кліпання очима, кашель, дихання та інші, можна довільно регулювати.
Довільні рухи складніші, ніж мимовільні. Проте, як показали дослідження І. М. Сєченова і І. П. Павлова, принципової різниці в механізмі їх здійснення немає. Довільні рухи, як і мимовільні, мають рефлекторний характер. Довільні дії людини виникають умовно-рефлекторним шляхом з мимовільних рухів. У маленьких дітей усі рухи мимовільні. Але в результаті навчання та виховання діти поступово оволодівають ними, навчаються свідомо контролювати свої рухи і скеровувати їх.
У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно припиняти свої дії.

Довільно діючи і довільно припиняючи свої дії, людина таким чином регулює свою власну діяльність і поведінку.

61. Вольова регуляція поведінки.

Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія постає як свідома, цілеспрямована дія людини щодо подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль. На особистісному рівні воля виявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, наполегливість, витримка тощо. їх можна розглядати як первинні, або базові, вольові якості особистості.
Вольову людину вирізняють рішучість, сміливість, самовладання, впевненість у собі. Такі якості розвиваються звичайно в онтогенезі дещо пізніше, ніж названа вище група властивостей. У житті вони виявляються в єдності з характером, тому їх можна розглядати не тільки як вольові, але й як характерологічні. є ще група якостей, що, відбиваючи волю людини, пов'язані водночас з її морально-ціннісними орієнтирами. Це - відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість.
Вольова регуляція необхідна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полі свідомості об'єкт, над яким міркує людина, підтримувати сконцентровану на ньому увагу. Воля бере участь в регуляції практично всіх основних психічних функцій: відчуттів, сприйняття, уяви, пам'яті, мислення і мови.
Вольова регуляція може включитися в діяльність на будь-якому етапі її здійснення: вибору засобів і способів її виконання, слідування накресленому плану або відхилення від нього, контролю виконання.. Воля у виборі дії виявляється в тому, що, свідомо відмовившись від звичного способу вирішення завдання, індивід обирає інший, іноді більш важкий, і намагається не відступати від нього. Вольова регуляція контролю виконання дії полягає в тому, що людина свідомо змушує себе старанно перевіряти виконання дій тоді, коли сил і бажання робити це вже майже не залишилося.
Типовим випадком включення волі в керування діяльністю є ситуація, пов'язана з боротьбою важкопоєднуваних мотивів, кожний з яких вимагає в той самий момент часу виконання різноманітних дій. Тоді свідомість і мислення людини, включаючись у вольову регуляцію поведінки, шукають додаткових стимулів для того, щоб зробити один з потягів більш сильним, додати йому в обстановці, що склалася, більшого змісту.

62. Простий і складний вольовий акт.

Вольова дія може реалізуватись в простих і складних формах простому вольовому акті спонукання до дії спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету. Простий вольовий акт має дві фази: 1) виникнення спонукання та усвідомлення мети; 2) досягнення мети.

Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення мотивів, планування. Така дія потребує значного напруження сил, терпіння, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії.

У складній вольовій дії вчені (Костюк, Скрипченко) виділяють чотири фази:

1) виникнення спонукання та попередня постановка мети; 2) стадія обмірковування та боротьба мотивів; 3) прийняття рішення; 4) виконання.

1. Перша, початкова фаза вольового акту полягає в попередній постановці мети. Необхідною передумовою постановки мети є виникнення певного мотиву, спонукання і пов'язаного з ним прагнення. Залежно від характеру його усвідомлення прагнення може виражатися в формі потягу, бажання і хотіння. 2. При виборі мети або засобів дії виникає потреба в обговоренні їх прийнятності, яке передбачає зважування різних доводів за і проти висунутих цілей чи засобів їх досягнення, вимагає оцінки суперечливих бажань, аналізування обставин. 3. Обговорення мотивів закінчується прийняттям рішення, що означає остаточну постановку свідомої мети.Це буває особливо тоді, коли рішення стосується не якоїсь простої і близької мети, а складної і притому віддаленої, над досягненням якої людина збирається працювати більш-менш тривалий час (наприклад, рішення студента першого курсі успішно закінчити інститут).

Успішне здійснення людиною її рішень і намірів залежить від цілого ряду умов. Наявність знань і вмінь дає змогу людині краще орієнтуватися в обставинах при обговоренні рішення, обходитись без зайвих вагань при його прийнятті, а також правильно планувати і виконувати свої дії.

Деякі вчені (В.А. Крутецький, В.В. Богословський) виділяють у вольовому акті два етапи: - підготовчий, етап мисленої дії, обдумування, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи і засоби її досягнення, приймається рішення; - виконавський, на якому відбувається виконання прийнятого рішення і самооцінка виконаної дії.

63.Класифікація основних вольових якостей особистості.

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки. Вольові якості розглядають як індивідуальні особливості волі, властиві окремим людям. Позит. якості належать: наполегливість, цілеспрямованість, витримка. Якості, що характ. слабкість волі: безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість. Базальні вольові якості -енергійність, терплячість, витримку та сміливість. енергійність здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня. Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод Витримка - це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення. Сміливість -здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети. Системні вольові якості. - наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. Цілеспрямованість уміння людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Така особистість добре знає, чого хоче досягти і що їй робити. Наполегливість - це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети.Протилежними до наполегливості проявами є впертість і негативізм. Вперта людина відстоює свої хибні позиції, незважаючи на розумні докази. Принциповість - це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Протилежні до цих якості має людина безпринципна.

64. Розвиток та виховання вольової активності людини.

Воля, як і весь психічний світ, виникає і розвивається в процесі життя та виховання людини, відбувається розвиток свідомої вольової регуляції поведінки і активності особистості. Активність вольового самоствердження розпочинається в підлітковому віці.. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать про те, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюється на суб'єкт власної волі. Але те, чи набере цей процес позитивних формзалежить від середовища, у якому відбувається формування особистості, та від виховання.Для юнацького віку характерний подальший інтенсивний розвиток вольових якостей. У цей період вони стають компонентами й рисами характеру особистості. У поведінці старшокласників проявляється стійкість у розподілі вольових зусиль відповідно до домінуючих інтересів. Вольова активність уже відповідає суспільним вимогам.Виховання волі - це процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є: 1) правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини; 2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе; 3) поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовим способом поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, а не примушувати до чогось.

65. Активність і діяльність.

Активність забезпечує підтримку життєво важливих зв'язків усіх істот з навколишнім світом. Активність людини зумовлена потребами, які формуються в суспільстві в процесі виховання. Активність людини є джерелом її розвитку, визначає діяльність і є її рушійною силою. Принципова відмінність між цими поняттями полягає в тому, що діяльність виходить із потреби в предметі, а активність - із потреби в діяльності. До того ж, активність начебто передує діяльності в часі: до початку діяльності ми активно вибираємо, що саме бажано, вільно плануємо, думаємо, за допомогою яких засобів чогось досягти. Діяльність - це активність людини, що має усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленої мети, що визначається потребою. В житті людини діяльність відіграє вагому роль, виконуючи ряд вагомих позитивних функцій. Функції діяльності: 1) засіб задоволення потреб. 2) механізм творчості. 3) засіб розвитку інтелекту і здібностей та ін. Структура діяльності: Потреба - це такий стан живої істоти, який виявляє залежність від конкретних умов її існування і породжує активність по відношенню до цих умов. Потреба завжди є поштовхом до прояву активності. Мотив - це спонукання до діяльності, що пов'язане із задоволенням потреб, в яких визначається спрямованість суб'єкта. Мотиви не завжди ідентично співвідносяться з метою - при різних мотивах може бути однакова мета, і навпаки. Мета -це уявний кінцевий результат діяльності (те, чого людина прагне досягнути). Мета може мати матеріальне та психічне уособлення.Будь-яка діяльність складається з дій як складових частин. Дія - це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного завдання. Операція - це спосіб виконання дії, що залежить від умов, в яких вона відбувається і, як правило, є малоусвідомленим або неусвідомленим. Результатом діяльності є досягнення (недосягнення) визначеної мети (матеріальний, духовний продукт), який супроводжується контролем і оцінкою. Контроль - співставлення отриманих результатів з метою. Заключний контроль здійснюється по завершенні діяльності. Оцінка - виявлення ступеня збігу результатів і мети. Воснові оцінки покладений заключний контроль. Якщо досягнення збігаються чи перевищують очікування людина оцінює діяльність позитивно. У випадку отримання результатів, нижчих за заплановані, оцінка є негативною.

66.Зміст і структура діяльності.

У людини активність протікає в трьох формах: а) у формі діяльності; б) у формі поведінки, не рівній поведінці тварин і в) у формі споглядання (С. Л. Рубінштейн). Активність людини з самих ранніх років регулюється вимогами суспільства. Ця форма активності, цей тип поведінки називається діяльністю.Діяльність - це специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе і умови свого існування.Основними складовими структури діяльності є дії і операції. Діями називають частину діяльності, цілком самостійну, усвідомлену людиною мету, що має. Операцією називають спосіб здійснення дії, характер якої залежить від умов виконання дії, наявних умінь і навичок, наявності засобів здійснення дії. Приклад: запис інформації - дія одна, а операція у кожної людини своя.

Операції, що віддаються перевага людиною, характеризують його індивідуальний стиль діяльності.

Структуру діяльності можна представити у вигляді сходів, спускаючись по східцях якої людина цю діяльність і здійснює: мета - приватні завдання - дії - рухи - елементи.

Компоненти діяльності: внутрішні і зовнішні. Внутрішні - анатомо-фізіологічні і психологічні процеси і стани. Зовнішні - рухи. Їх співвідношення не постійне. У міру розвитку і перетворення діяльності здійснюється систематичний перехід зовнішніх компонентів у внутрішніх. Він супроводжується їх интериоризацией і автоматизацією. При виникненні утруднень в діяльності, коли порушуються які-небудь компоненти, відбувається зворотний перехід - экстериоризация: автоматизовані компоненти діяльності розгортаються, проявляються зовні, внутрішнє знову свідомо контрольованим.

66. Основні види людської діяльності.

Людська діяльність різноманітна і багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють такі основні види діяльності: ігрова, навчальна, трудова. У дошкільному віці провідним видом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а в зрілому - праця. Праця за природою та змістом - суспільно-історичне явище. У процесі праці виникла і розвинулася людина як свідома соціальна істота. Основною формою вияву активності дитини дошкільного віку є ігрова діяльність, яка водночас є і основним засобом пізнання нею навколишнього світу. Ігрова діяльність спрямована на сам процес гри і в доступній формі відтворює навчання і працю. На відміну від навчання і праці, дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає в неї задоволення. В іграх не лише виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, здібності тощо, а також такі моральні риси, як колективізм, дружба, товариськість, чесність. В ігровій діяльності відбувається також і фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. У школярів переважають дидактичні ігри, однак провідним видом діяльності стає навчальна. Навчальна діяльність - активна, свідома діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення умінь та навичок. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.Особливе місце в системі людської діяльності належить праці, яка є провідним видом діяльності дорослих людей. Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та духовних благ. Праця є необхідною умовою існування і розвитку людини. Необхідною передумовою будь-якої праці є наявність мети: створення певного продукту. Людську працю поділяють на фізичну та розумову. Результатом фізичної праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці - це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки тощо). Будь-яка діяльність зумовлена потребами суспільства. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Визначальною умовою успіху творчості є систематична, наполеглива і напружена праця.

68.Головні відмінності людської діяльності від активності тварин.

Діяльність людини принципово відрізняється від активності тварин. Якщо активність тварин викликана природними потребами, то діяльність людини в основному породжується і підтримується штучними потребами, що виникають завдяки опануванню досягнень культурно-історичного розвитку. Це - потреби в пізнанні (науковому і художньому), творчості, у моральному самовдосконаленні тощо.
Головні відмінності діяльності людини від активності тварин полягають у такому:
1. Діяльність людини носить продуктивний, творчий, характер. Активність тварин має споживацьку основу.
2. Діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і духовної культури, що використовуються нею або як інструменти, або як предмети задоволення потреб, або як засоби власного розвитку. Для тварин людські знаряддя і засоби задоволення потреб як такі не існують.
3. Діяльність людини перетворює її саму, її здібності, потреби, умови життя. Активність тварин практично нічого не змінює ні в них самих, ні в зовнішніх умовах життя.
4. Людська діяльність в її різноманітних формах і засобах реалізації є продуктом історії. Активність тварин виступає як результат їхньої біологічної еволюції.
5. Предметна діяльність від народження людям не дана. Вона " задана" у культурному призначенні і способі використання навколишніх предметів. Таку діяльність необхідно формувати і розвивати в навчанні і вихованні. Активність тварин споконвічно задана, генотипно обумовлена і розгортається в міру природного анатомо-фізіологічного дозрівання організму.

69.Поняття про особистість.

Людина взаємодіє з дійсністю на різних рівнях. Особливості цієї взаємодії зафіксовані в поняттях індивід, особистсість, індивідуальність. Індивід– це окрема жива істота, представник біологічного роду HomoSapiens (лат. – людина розумна); носій індивідуально своєрідних психофізичних рис. Будь-яка людина – індивід, незалежно від рівня його фізичного і психічного здоров'я. Поняття особистість характеризує людину як суспільна істота. Це стійка система соціально значущих якостей індивіда, сформованих в спільній діяльності і спілкуванні з іншими людьми. Поняттям індивідуальність визначається своєрідність природного і соціального, психіки і особи людини, яке виявляється в особливостях темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб і інтересів, якостях пізнавальних і емоційно-вольових процесів. Отже, поняття особистістьтісно пов'язано з поняттями індивід і індивідуальність, але нетотожно ним.

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.

Особистість — соціальна істота, суб’єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності. Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.

70. Теорії особистості.

Теорії особистості - це ретельно вивірені гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться і чому вчиняють саме так, а не інакше

1) Психодинамічні підходи Людина прагне до вдосконалення, намагаючись досягти визначених цілей. Цим самим знаходить своє місце в світі. К. Юнг розглядав розвиток особистості як динамічний процес, як еволюцію протягом всього життя. З точки зору Юнга, людина постійно набуває нових умінь, досягає нових цілей і проявляє себе все більш повно. Життєва мета - повний прояв Себе. Розвиток кожної людини в цьому напрямі є унікальним. 2) Теорія особистісних рис розглядають особистість як комплекс якостей, що властиві певним категоріям людей, або ж намагаються виявити такі риси особистості, які змушують одних людей поводитися більш-менш однаково в різних ситуаціях.

Так, Дж. Кеттел оцінював особистість за 16 шкалами (серйозність -легковажність, відкритість - закритість тощо). Г. Айзенк визначав особистісні риси за двома параметрами: екстраверсія - інтроверсія (відкритість - замкнутість) та стабільність - нестабільність (рівень тривожності). 4) Навчально-біхевіористичний напрям

Даний підхід базується на ідеї впливу на людину її соціального оточення. Всі форми соціальної поведінки, на думку теоретиків цього напряму, є результатом спостережень за соціальними моделями (батьками, вчителями, друзями, героями кіно).Особистість є результатом взаємодії індивіда і довкілля. 5) Когнітивний підхід Вказана теорія є спробою пояснити природу контролю людини над своїм існуванням аби надати йому певного сенсу. Одні схильні брати відповідальність на себе за те, що з ними відбувається, і впевнені, що можуть впливати на оточення інші - систематично пояснюють усе, що з ними відбувається, зовнішніми обставинами, вірять в існування щасливого випадку.

6) Гуманістичний підхід Найважливіша концепція гуманістичної психології - концепція становлення. Людина ніколи не буває статичною, вона завжди перебуває в процесі становлення. Пошук людиною істинного і повного сенсу життя є складним, але необхідним. Всі люди вільні у виборі свого життєвого шляху.

71.Структура особистості.

Згідно з концепцією персоналізації А. В. Петровського в структурі особистості можна вирізнити три складові: Інтраіндивідна система- внутрішні психічні прояви(інтелектуальні вольові процеси). Інтеріндивідна сис-ма-прояви особистості в системі міжіндивідної взаємодії). Надіндивідна сист.-внески осоистості в психіку інших людей).К. К. Платонов вирізняє в структурі особистості наступні підструктури:

Підструктура спрямованості об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Вона не породжується природними задатками, а формується шляхом виховання і є соціально зумовленою. Підструктура досвіду включає в себе знання, уміння, навички і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості. Підструктура форм відображення охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Біологічно зумовлена підструктура включає в себе темперамент, статеві й вікові особливості особистості.

К. К. Платонов називає запропоновану структуру особистості основною, загальною, динамічною, функціональною і психологічною. Основною вона є тому, що окрім вказаних чотирьох головних, виокремлюють ще дві накладені на них підструктури - характеру та здібностей; загальною вона є тому, що властива кожній особистості, але кожна конкретна особистість має свою індивідуальну структуру; динамічною - тому, що не залишається незмінною в жодної конкретної особистості: з дитинства до смерті вона змінюється; функціональною -тому, що вона як ціле, так і її складові елементи розглядаються як психічні функції; психологічною - позаяк узагальнює психічні властивості особистості.

72. Свідоме і несвідоме в структурі особистості.

Несвідоме - це ті явища, процеси, властивості і стани, які впливають на поведінку людини, але не усвідомлюються їм. Несвідоме початок представлено практично у всіх психічних процесах, станах і властивості людини. У людини є несвідома пам'ять, несвідоме мислення, несвідома мотивація, несвідомі відчуття тощо. Співвідношення свідомості і несвідомого було вперше розглянуто З. Фрейдом. До несвідомого в особистості людини він відносив такі якості, потреби і інтереси, які людина не усвідомлює, але які знаходять свій вияв у різних його мимовільних діях і психічних явищах. Це можуть бути помилки (застереження, описки і тому подібні явища), мимовільне забування (імен, обіцянок, намірів, подій, фактів), це можуть бути фантазії, мрії, мрії або сновидіння. Помилки виникають в результаті зіткнення несвідомих намірів людини з чітко усвідомлюваної метою дії.До сфери несвідомого належать сновидіння, автоматичні рухи та дії, в яких немає усвідомленної мети, також патологічні явища, що виникають у психіці хворої людини(марення). Свідомість - це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.Свідомість зберігає те, що є об'єктом уваги (яка може бути мимовільною чи довільною); напружуючи пам'ять, ми виконуємо дію пригадування й усвідомлюємо її; відшукуючи олівець, ми усвідомлюємо дію сприймання тощо. Завдяки свідомості людина пристосовується до навколишнього світу. Об'єктом усвідомлення є те, що потребує певної регуляції нашої поведінки, наших дій з урахуванням реальності. Свідомість людини виявляється в її діяльності. Справа і слово людей є виявом їхньої свідомості.

73. Спрямованість особистості.

Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, орієнтувальних людину на певні поведінку і діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей. Спрямованість виявляється у світоглядній, професійної спрямованості, у діяльності.

- Потяг - недостатньо повне усвідомлене прагнення до досягнення чого-небудь.
- Схильність - прояв потребностно-мотиваційної сфери особистості, що виражається в емоційному перевазі того чи іншого виду діяльності або цінності;
- Ідеал - образ, який є втіленням досконалості і зразком вищої мети в прагненнях індивіда.
- Світогляд - система поглядів і уявлень про світ, на ставлення людини до суспільства, природи, самого себе.
- Переконання - вища форма спрямованості особистості, що виявляється в усвідомленої потреби діяти у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями на тлі емоційних переживань;
- Позиція - стійка система відносин людини до певних сторін дійсності, що виявляється у відповідній поведінці.
ВИДИ спрямованості особистості: особиста, колективістичних і ділова.
Особиста спрямованість - створюється переважанням мотивів власного благополуччя, прагненням до особистого першості, престжу.ці особи мають такі риси характеру:
- Більше зайняті собою і своїми почуттями, проблемами
- Намагаються нав'язати свою волю групі
Спрямованість на взаємні дії -визначається потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з товаришами по роботі, навчанні. Люди зі спрямованістю на взаємні дії:
- Уникають прямого вирішення проблеми
- Поступаються тиску групи
Ділова спрямованість - відображає безкорисливе прагнення до пізнання, оволодіння новими навичками і вміннями. Люди з діловою спрямованістю:
- Підтримують групу, щоб вона досягла поставленої мети
- Беруть у свої руки керівництво, коли мова йде про вибір завдання

74. «Я- концепція» особистості.

Результатом процесів самосвідомості є «Я-концепція» особистості. «Я-концепція»-це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей. Включає три структурні елементи:

1)когнітивний-образ «Я», який характеризує зміст уявлень про себе

2)емоційно-оцінний, афектний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих аспектів своєї особистості, діяльності й виявляється в системі самооцінок

3)поведінковий, який характеризує вияви перших двох елементів у поведінці.

Важливою функцією «Я-концепції» є забезпечення внутрішньої погодженості особистості, стійкості її поведінки. Центральним компонентом «Я-концепції» є самооцінка особистості. Самооцінка-це та цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки. Вона виконує регулювальну і захисну функцію, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими індивідами. Характеризується за такими параметрами: за рівнем-висока, середня, низька; за співвіднесенням з реальними успіхами-адекватна, неадекватна; за особливостями будови-конфліктна та безконфліктна.»Я-концепція» формується під впливом життєвого досвіду людини, стосунків у сім`ї, проте рано сама набуває якості активності й починає впливати на результати цього досвіду. З погляду змісту і характеру уявлень про себе виділяють: «Я-минуле»,»Я-теперішнє»,»Я-майбутнє», а також «Я-динамічне». Розбіжність між «ідеальним Я» та «реальним Я» є джерелом розвитку особистості. Разом з тим суттєві суперечності між ними можуть спричинити внутрішній конфлікт і негативні переживання.

75.Самосвідомість.Самооцінка. Самоповага.

Самосвідомість - це здатність людської психіки усвідомлювати власні якості, властивості та ознаки. Самосвідомість дає змогу осмислити свої почуття, мотиви поведінки, її об`єктом є сама особистість.Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність. Самооцінка -оцінка людиною своїх якостей, себе, рівня успішності власної діяльності, оцінки своєї особи іншими людьми, виходячи з системи цінностей людини. Самооцінка – суб’єктивне утворення в людській психіці, але воно є відображенням норм і оцінок, що існують в суспільстві та в міжособистісних відносинах. Самооцінка може бути адекватною і неадекватною. За адекватної самооцінки суб’єкт правильно співвідносить свої можливості і досягнення, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі та успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити насправді. Але самооцінка буває і неадекватною. В таких випадках людина ігнорує невдачі заради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне “відштовхування” усього, що порушує уявлення про себе. Самоповага - це дуже важливе відчуття себе, воно властиво тільки людині, яка володіє абсолютно чистими переконаннями і неминуче поступає згідно своїм переконанням. Самоповага приходить до людини лише тоді, коли сама людина чесна, добросовісна і бездоганна. Перша складова самоповаги - це чисто емоційний елемент, то, як і що ви відчуваєте, окремо і незалежно від кого-небудь або чого-небудь ще. Друга складова вашої самоповаги визначається рівнем, що відчувається вами, компетентності в тому, що ви робите. Це те, як ви уявляєте собі, наскільки добре ви справляєтеся з важливими областями свого життя.

76.Особистісне зростання.

Важливо відрізняти особистісне зростання від широко поширеного поняття «гармонійне розвиток людини», під яким розуміється звичайно придбання людиною деякої суми знань і вмінь, засвоєння морально-етичних норм і правил поведінки. При особистісному зростанні відбуваються зміни як у внутрішній світ людини, так і в його взаєминах із зовнішнім світом. Процес особистісного зростання неперервний. Він може бути більш повільним у спокійні періоди життя, коли неприхід вирішувати складних життєвих завдань і спілкування не дуже інтенсивно. Людина, особистість якого зростає, прагне не просто до спілкування, а до взаємодії, в контактах з іншими він стає все більш відкритим і природним, але при цьому - більш реалістичним, гнучким, здатним компетентно розв'язувати міжособистісні протиріччя. Особистісне зростання сприяє формуванню цілісної особистості, у якої немає нерозв'язних протиріч між прагненнями, бажаннями та можливостями, междутребованіямі життя і моралі, між реальністю і планамиВін може бути більш інтенсивним в періоди життєвих криз та/або при інтенсивному спілкуванні - взаємодії з іншими людьми. Для особистісного зростання важливий сам факт руху. Процес особистісного зростання цілісний, взаємопов'язаний, і зростання в одному «особистісному вимірі» сприяє просуванню в інших. Відкриття та набуття себе дають можливість людині ставати все більш вільним і відповідальним, доброзичливим і відкритим, сильним і творчим і, в кінцевому підсумку, - більш зрілим і здатним сприймати світ (зовнішній і внутрішній) не як загрозу, а як умови для свого життя.