Тривожність і тривога

Вживання терміна «тривога» в психологічних досліджен­нях характеризується семантичною невизначеністю. Під ним розуміють і тимчасовий психічний стан, що виникає під впливом стресових факторів, і фрустрацію соціальних пот­реб, і властивість особистості. Ситуація ускладнюється ще й тим, що в прикладних дослідженнях для опису стану триво­ги використовується багато різноманітних термінів.

За слушним зауваженням Ч. Спілбергера, термін «триво­га» дослідники вживають найчастіше у двох основних зна­ченнях, які взаємопов'язані, але належать до цілком різних понягь. Мова йде про поєднання в одному терміні двох розумінь тривоги — як психічного стану і як властивості особистості[8, с.156]. В першому випадку цей термін вживається для опису неприємного емоційного стану, який характеризуєть­ся суб'єктивними відчуттями напруження, очікування не­приємного, небезпечного розвитку подій. Виникає цей стан у ситуації невизначеної небезпеки, загрози (очікування негативної оцінки чи агресивної реакції; сприйняття негативно­го до себе ставлення, загрози своїй самоповазі, престижу) і часто зумовлений неусвідомлюваним джерелом небезпеки.

Терміном «тривога» позначається емоційна відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна «страх», під яким ми розуміємо реакцію на реальну загрозу, загрозу порушення функціонального стану організму.

Стан тривоги, тривожність виражається у специфічних пе­реживаннях (хвилювання, побоювання, втрата спокою і т. ін.).

Відомо, що тривожність як риса особистості є значущим ризик-фактором, що веде до нервово-психічних захворювань. Крім того, ви­сока тривожність, підвищуючи чутливість до стресу, знижує ефективність інтелектуальної діяльності (утруднює її) в нап­ружених ситуаціях, знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість у своїх здібностях, є однією з при­чин негативного соціального статусу особистості.

В генезі особистісної тривожності лежить недостатня сформованість або порушення механізму психічної саморе­гуляції. Невідповідність суб'єктивної моделі реальній дійсності, що викликає неадекватно завищену тривогу, мо­же призвести до порушення регуляторних процесів. Тоді тривожність закріплюється як властивість особистості і роз­вивається в провідну рису характеру.

Водночас неадекватно низькі показники тривожності свідчать про зниження значущості передбачуваної події або викривлення уявлення про ступінь реальності можливої заг­рози цієї події.

Визначення рівня тривожності необхідне для формуван­ня здатності до самоуправління психічним станом. Експери­ментально доведено, що тривожність пов'язана зі здатністю особистості управляти собою і є наслідком несформованості окремих ланок у структурі здатності до психічного самоуп­равління. Низький рівень тривожності не стимулює суб'єкта до пошуку варіантів виходу з ситуації, що склалася, і тим са­мим не сприяє активізації процесів самоуправління. І нав­паки, занадто висока тривожність, дезорганізуючи психічну діяльність, викликає «розвал» у структурі самоуправління.