Емоції в житті студента

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Юнацький вік - період життя людини між підлітковим віком і дорослістю.У західній психології переважає традиція об'єднання підліткового віку і юності в віковий період, званий «період дорослості», змістом якого і є перехід від дитинства до дорослості, і межі якого можуть сягати від 12/14 до 25 років.
У вітчизняній науці юність визначається в межах 14 - 18 років і розглядається як самостійний період розвитку людини, його особистості та індивідуальності. Вік 15 - 17 років називають раннім юнацьким або віком ранної юності. Саме на ці роки припадає вибір професійного закладу, вступ до вузу і безпосередньо студентське життя.

Протягом раннього юнацького віку (від 15—16 до 20 років) особистість досягає високого рівня інтелектуального розвитку, збагачує ментальний досвід, уперше масштабно вивчає свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує свій погляд у майбутнє, що свідчить про перехід її до етапу дорослості [20, c.235].
Спрямованому в майбутнє, побудова життєвих планів і перспектив Л. І. Божович [1] вважала афектних центром життяв юнацтві. Сам перехід від підліткового до раннього юнацького віку вона пов'язувала з зміною ставлення до майбутнього. Вона стверджувала, що підліток дивиться на майбутнє з позиції сьогодення, а юнак або дівчина дивляться на сьогодення з позиції майбутнього.

Соціальна ситуація розвитку юнацькому віці зумовлена особливостями перебування на порозі самостійного життя, необхідністю особистісного і професійного самовизначення, вибору життєвого шляху.

Багато психологів розглядає самовизначення як основне новоутворення ранної юності. І.В. Дубровіна: «Оскільки ми не поділяємо існуючої думки про те, що в ранній юності завершується процес особистісного розвитку, і оскільки, на наш погляд, процеси особистісного і життєвого самовизначення здійснюються і в наступних вікових періодах, ми вважаємо, що головним новоутворення ранньої юності є готовність (спроможність) до особистісного і життєвому самовизначення» [17, с.374]. Орієнтація на майбутнє визначає життєву перспективу взагалі (а не тільки участь у певній діяльності): це й потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, зрозуміти себе в якості члена суспільства, визначити своє призначення в житті. Для цього потрібен достатній рівень розвитку особистості: аналіз і переоцінка моральних принципів, настанов, щоб побудувати власну систему цінностей, життєвих-цілей, перспектив. Перехід до дорослості в людському суспільстві передбачає залучення до оволодіння системою знань, норм і навичок, завдяки яким індивід може створювати матеріальні та духовні цінності, виконувати суспільні функції і нести соціальну відповідальність. Тобто ранній юнацький вік пов'язаний із процесом соціалізації. «По суті, даний процес є процесом особистісного розвитку, хоча ці зміни і є більш тонкими і менш системними, ніж зміни, що відбуваються протягом дитинства і підліткового віку, і характеризуються більшою тривалістю» [10, с.603].

Суттєвою особливістю внутрішньої особистісної позиції старшокласника є зміна характеру потреб, які з безпосередніх перетворюються на опосередковані, усвідомлені та довільні: потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Нерідко на позначення цього феномена використовують поняття «ідентичність».

Емоційна прив'язаність у міжособистісних стосунках на етапі юнацького віку реалізується у дружбі, яка є школою саморозкриття особистості, розуміння іншої людини, її критеріями старшокласники вважають взаєморозуміння, взаємодопомогу, вірність і психологічну близькість. Важливою її умовою є взаєморозуміння, а непорозуміння з другом породжують переживання особистістю неможливості втілення власного внутрішнього буття.

І, звісно ж, це пора кохання. «Любов - пристрасть емоційна, хвилююча, інтенсивна. Якщо почуття взаємне, люди переповнені любов'ю і відчувають радість, якщо ні - вона спустошує їх і призводить до стану відчаю. Подібно до інших форм емоційного збудження, палке кохання являє собою суміш захоплення і зневіри, радісного трепету і тоскною скрушно» [18, c.419].

В ході експериментального лонгітюдного дослідження Е. А. Сіліна [9, с.44], обстежила одних і тих же дітей у VII і вдруге в IX класі, юнаки в порівнянні з підлітками виявляють велику екстравертованість, меншу імпульсивність і емоційну збудливість і велику емоційну стійкість.

За даними лонгітюдного дослідження І. В. Дубровіної та співробітників [6], загальний рівень тривожності у дев'ятикласників в порівнянні з семи- і восьмикласникам різко знижується, але в X класі знову підвищується, в основному за рахунок зростання самооцінюючої тривожності. Зростання самооцінюючої тривожності у VIII та X класах пояснюється, мабуть, тим, що ці класи - випускні.

Основною змістовною характеристикою емоцій і почуттів в юнацькому віз-заст є майбутнє. Домінують емоції, пов'язані з «очікуванням майбутнього, яке має принести щастя» [7, с.422-434].

1) різноманіттям пережитих почуттів, особливо моральних і громадсько-політичних;
2) більшою, ніж у підлітків, стійкістю емоцій та почуттів;
3) здатністю до співпереживання, тобто здатністю відгукуватися на почуття інших, близьких їм людей;

4) розвитком естетичних почуттів, здатністю помічати прекрасне в навколишнього дійсності. Розвивається естетична сприйнятливість до м'яких, ніжних, спокійних ліричних об'єктів. Це, у свою чергу, допомагає старшокласникам звільнитися від вульгарних звичок, непривабливих манер, сприяє розвитку чуйності, м'якості, стриманості.
5) більшою стійкістю і глибиною дружби; друзі вибираються, висходячи із загальних інтересів і занять, рівності відносин, відданості і обов’язків;

6) появою почуття любові; юнацька любов, як правило, чиста, безпосередня, багата різноманітними переживаннями, носить відтінок ніжності, мрійливості, ліричності і щирості.

У більшості випадків виникає почуття любові викликає у юнаків і дівчат прагнення подолати свої недоліки, виробити позитивні якості особистості, розвитися фізично, щоб привернути увагу об'єкта свого почуття, кохання виховує благородні почуття і прагнення. [16, с.440]

Ще Ш. Бюллер, використовуючи біографічний метод та вивчення юнацьких щоденників, визначила 5 ключових проблем, з якими стикається майже кожен юнак: інтерес до власної особистості, почуття самотності, проблема часу, пошук ідеалу, жага кохання. Тож головні проблеми, які потребують свого вирішення в період ранньої дорослості, - це досягнення ідентичності (на противагу змішування ролей) і близькості (на противагу ізоляції). І емоції при розв’язанні цих проблем відіграють провідну роль.

«Афективний центр юнацького життя - це побудова планів на майбутнє» [1, с. 424], спроба реалізувати все до ладу і зрозуміти сенс власного життя. У цьому віці, як правило, остаточно обирається професія. Рівень соціального життя такий, що без спеціальної підготовки, без освіти дуже складно побудувати гідне в матеріальному відношенні життя. Також у цьому віці вже досить яскраво проявляються потреби в престижі, повазі і самоповазі. Юнак відчуває фрустрацію, якщо щось на цьому шляху не виходить.

Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, ставлення людини до світу й до інших людей, до процесу і результату її практичної діяльності. Існує припущення, що колись емоції були передформою мислення і виконували найпростіші, але життєво необхідні функції. Вони прогнозували зміни навколишнього середовища, при чому здійснювали це комплексно, цілісно, без детального аналізу, як у процесі мисленнєвої діяльності. Вони виступають додатковим мотиваційним фактором: прагненням уникнути подій, що породжують негативні емоції, та включитися в події, що викликають позитивні переживання.

У сучасній зарубіжній психології усталився погляд на емоції як результат еволюційно-біологічних процесів (Р. Плачик, К. Ізард). Плачик визначає емоцію як генетично зумовлену реакцію організму, пов'язану з пристосувальним, біологічним процесом. Згідно з К. Ізардом [6], емоція є складним феноменом, що охоплює нейрофізіологічний, рухово-експресивний та чуттєвий компоненти.

За енциклопедичним визначенням, «емоції — це процес ситуативного переживання, ставлення до навколишніх об'єктів, реакції на зовнішні і внутрішні подразники, що мають для організму сигнальне і регулююче значення» [3, c.515].

За Бойко «емоції - це генетичні програми поведінки, що володіють енергетичними властивостями - здатністю відтворення, трансформації, динамікою, інтенсивністю, спонукаючі впливом» [2, с.24].

Таким чином, емоційна форма відображення має такі особливості:

1. В емоціях відображається ставлення до предметної дійсності, до об'єктивних якостей предмета, значущих для суб'єкта. Емоції виражають стан суб'єкта.

2. Це відображення зовнішнього світу відбувається не у формі образу, а у формі переживання.

3. Оскільки відображальна діяльність є одночасно психічною і фізіологічною, то психофізіологічний характер емоційних явищ є виразно двоїстим. З одного боку, це афективне хвилювання, а з іншого — органічні вияви. Поширеною є точка зору, що про наявність емоційного переживання ми дізнаємося через відчуття, тобто зовнішній вплив усвідомлюється як зміни в суб'єкті.

4. Цілісне емоційне явище завжди являє собою єдність двох моментів: з одного боку — певного відображуваного змісту, з іншого — власне емоційного переживання, тобто того специфічного забарвлення, з яким даний зміст відображається суб'єктом. Двоїсту будову емоційного явища наочно демонструє той факт, що один і той самий зміст може викликати за різних умов досить різні переживання, іноді — прямо протилежні. І навпаки — одне й те саме переживання може забарвлювати різні думки, уявлення, і кожне таке поєднання утворює окреме емоційне явище. Наприклад, зміст суб'єктивного переживання хвилювання може пов'язуватися з побоюванням невдачі, з усвідомленням фізіологічних змін в організмі, з деконцентрацією уваги, зі знервованістю.

5. Предметом емоційного переживання може бути й інша емоція — людина може радіти своєму настрою чи боятися його. Отже, ідентифікація емоційного явища може викликати складнощі. Подія або явище, їхній зміст можуть безпосередньо радувати або засмучувати людину в момент їх дії на неї, а можуть і на тривалий час вплинути на її настрій, якщо така подія є важливою для людини, особливо заторкує її потреби, цінності, додатково про щось сигналізує, щось нагадує. Цей внутрішній, суто індивідуальний контекст становить предмет настрою, який незрозумілий для інших. Тож емоційне явище завжди має предметність, зміст, навіть тоді, коли в самої людини, яка переживає, складається враження «безпредметності», скажімо, настрою.

6. Таким чином, емоції завжди мають зміст, вони предметні, і ця предметність має специфічне забарвлення, вона переживається людиною, викликаючи пристрасність відображення.

7. На відміну від моменту змісту, який, відображаючи дійсність, представляє в структурі емоційного явища ідеальне, момент емоційного переживання як " шматок власного життя індивіда в плоті і крові його" (С. Л. Рубінштейн) завжди є реальним. Так, насолоджуючись приємними спогадами або передчуттям приємної зустрічі, людина усвідомлює, що того, чим вона насолоджується, вже або ще не має, тут і тепер, водночас сама насолода є для неї безсумнівним фактом у даний момент. Цей феноменологічний аспект емоцій пов'язаний з доступністю для людини переживань, які можуть бути як амбівалент ними (наприклад, ревнощі охоплюють і любов, і ненависть), так і динамічними, коли одні емоції захищають саму ж. людину від інших її емоцій. Таким чином, переживання — це реальний факт, реальне свідчення про емоції.

8. Емоції на відміну від суб'єктивних образів пізнавального характеру, які мають чіткі аналоги в об'єктивній дійсності, вирізняються винятковою суб'єктивністю. Задоволення, гнів, радість тощо існують у світі тільки тому, що в цьому світі є істоти — люди, суб'єкти. За межами суб'єкта немає нічого, що становило б об'єктивний корелят страхові, коханню, ненависті чи будь-якому іншому емоційному переживанню. Переживання живуть у людині.

Характеристики емоційного реагування, що постійно і яскраво проявляються в даної людини, є її емоційними властивостями. До них належать:

Емоційна збудливість – готовність емоційно реагувати на значимі подразники. Очевидно, що вона відображає загальну збудливість нервової системи, обумовлену рівнем активації спокою. Виявлено, що особи зі слабкою нервовою системою (високо активовані та легко збудливі) в більшій мірі чутливі до негативних емоціогенних подразників, аніж особи з сильною нервовою системо. З погляду фізіології це — емоційна готовність, тобто готовність емоційно реагувати на значущі для людини подразники. Емоційна збудливість може виявлятися в таких особливостях поведінки, як дратівливість, запальність.

Близьким за змістом до емоційної збудливості є термін «емоційна чутливість». Емоційна чутливість виявляється в тому, що індивід легко, швидко і гнучко реагує на різні впливи — соціальні події, процес спілкування, особливості партнерів і т. д.

Емоційна глибина – Об’єктивним показником інтенсивності емоцій можуть служити зміни фізіологічних функцій. Чим енергійніше діє людина, тим сильніше в неї виражені почуття та емоції.

Емоційна ригідність (стійкість) – лабільність. Лабільність емоцій (рухливість) характеризується тим, що людина швидко реагує на зміну ситуацій, вільно виходить з одних емоційних станів і входить в інші. Емоційна лабільність властива особам з високим нейротизмом (тривожністю), і навпаки, низькому нейротизму відповідає емоційна ригідність.

Емоційна стійкість – стійкість особистості до конкретного емоціогенного фактору. Інформативними показниками, що свідчать про зміну рівня емоційної стійкості, слід вважати: нейротизм, ситуативну тривожність, нервово-психічну стійкість; гіпертимні, тривожні, збудливі, емотивні типи акцентуацій; загальну інтернальність, предметну та соціальну ергічність, предметну та соціальну пластичність, соціальний темп, предметну та соціальну емоційність; емоційну стійкість; такі емоційні стани як тривожність, агресивність, ригідність, працездатність та успішність навчальної діяльності. Це поняття може мати різні значення: 1) різний ступінь чутливості до емоційних подразників; 2) різний ступінь порушення психічних механізмів регуляції під впливом емоційного збудження.

Експресивність – вираження емоцій через міміку, жести, голос, рухові реакції. Вона є результатом взаємодії двох компонентів: ступеня вираження (сили) емоцій та контролю за їх вираженням. Чим більше людина виражає свої емоції через міміку, жести, голос, рухові реакції, тим більше в неї виражена експресивність. Експресивність є інтегральною функцією двох складових: ступеня вираження (сили) емоцій і контролю людиною за їхнім виразом.

За ступенем вияву експресивність поділяють на:

гіпомімію (амімію) — відсутність чи ослаблення міміки, жестикуляції, збіднення виразових засобів мови, монотонність інтонації, погляд, що нічого не виражає;

гіпермімію — надмірна жвавість засобів вираження емоцій з великою кількістю яскравих і мінливих експресивних актів.

Емоційність – інтегральна властивість, що досить часто виявляється в структурі темпераменту. В.Д. Небиліцин [15] в якості основних характеристик емоційності виділив вразливість, імпульсивність та емоційну лабільність. Емоційність задає межі й діапазон власних реакцій індивіда на довкілля, що виявляється в індивідуальних стилях діяльності, в якісно-кількісному сполученні різних рис особистості.

Емоції, емоційні явища є неодмінним компонентом структури особистості юнака, це основні, фундаментальні утворення особистості. Звідси можна говорити не лише про емоції та почуття, а й про емоційно-особистішу сферу, яка об'єднує в одне ціле різні за характером і складністю емоційні явища.

Роль емоцій в юнацьому віці передають фінкцію, які вони виконують:

Функція синтезування образу (втілюється у впливі емоцій на структурування сприймання, пам'яті, свідомості)

Емоціям властива сигнальна функція. Вони можуть виступати як у ролі внутрішнього сигналу (оцінювальна та спонукальна функції), так і в ролі зовнішнього сигналу (виразна функція).

Виразні рухи свідчать про наявність певного процесу в психіці. Існує перелік стандартних виразних рухів, які спільні для багатьох людей, навіть багатьох культур.

Емоції й почуття, що їх переживає людина, потребують зовнішнього вияву. Найхарактерніші форми їх утілення — певні зміни у виразі обличчя (міміка), у поставі всього тіла (пантоміміка), а також в особливостях поведінки. Через свій зовнішній вияв емоції й почуття допомагають людині налагоджувати як інтерперсональний (з іншими людьми), так і інтраперсональний (із самим собою) зв'язок.

Вивчаючи помилки в інтерпретації зовнішнього виразу емоцій і грунтуючись на результатах досліджень багатьох інших авторів, Р. Вудвортс [9] запропонував таку лінійну шкалу емоцій:

Чим далі одна від одної на цій шкалі розташовані емоції, тим менш імовірним є змішування їх при оцінці зовнішнього ііиразу. Наприклад, подив іноді помилково ідентифікується як радість або страх і майже ніколи — як відраза. X. Шлосберг, який зацікавився цією проблемою, дійшов висновку, що шкала емоцій є, по суті, не лінійною, а круговою. Справді, можуть помилково вважатися одна за іншу не тільки суміжні емоції, а й емоції, розташовані на протилежних кінцях шкали, наприклад, презирство може ідентифікуватися і як відраза, і як любов. [2, C.627-645; 8, c.93]

Та все-таки головна функція емоцій – це функція пристосування.

«Емоція виникає безпосередньо зі сприиняття ситуації... Емоція, здається, наділена здатністю до дисоціації, порушень, емоція — це головним чином дезорганізуюча сила... Саме це різке порушення дії, будь-якого пошуку адаптації, ця дезорганізація, поширення збудження на весь організм, які видаються нам феноменом, що цілком відрізняється від інших регуляцій, і характеризує емоцію... Дезорганізація вищих дій не є механічним результатом подій, а викликається активною реакцією суб'єкта» (Д. Жане) [22, c. 97-146.].

Згідно з П. Жане, емоція як реакція не зводиться до внутрішнього переживання або до фізіологічних змін, порушень у роботі фізіологічних систем організму. Він наголошує: емоція — це реакція особистості в цілому (включаючи організм) на ті ситуації, до яких вона не може адаптуватися, і ця реакція має переважно функціональне значення.

Ще в XIX ст. Дж. Дьюї [8, c.62] наголошував, що психологічно емоція — це адаптація. Емоція виникає тоді, коли виконання інстинктивних дій, реалізація звичних чи довільних форм поведінки наштовхується на перешкоди. У складній ситуації людина, намагаючись адаптуватися до неї, відчуває емоцію. Отже, емоція є реакцією організму на ситуацію.

Фізіологу І. П. Павлову належить учення про динамічний стереотип — сталу систему реакцій тварини і людини, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигналів. У разі порушення стереотипу виникають ознаки емоцій, і навпаки. Наприклад, коли людина може втекти, вона не відчуває емоції страху. Якшо не порушується динамічний стереотип реакцій (відповідність між певним стимулом і певним комплексом реакцій), емоцій не виникає. Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може адаптуватися, і її значення переважно функціональне.

Емоція може викликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб'єкта на зміну ситуації. Організуюче і дезорганізуюче значення емоції не корелює з її корисністю чи некорисністю. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити агресивність щодо труднощів).

Але питання про емоції — це не лише питання про ступінь реакції, яка викликає порушення адаптивної поведінки. Емоція не визначається тільки силою, інтенсивністю фізіологічних реакцій. Поведінка стає емоційною тоді, коли мотивація надзвичайно посилюється. Мотивація й емоція схожі, оскільки приводять у рух організм.

Отже, у відповідь на дію факторів ситуації виникає активність. Викликають цю активність потреби (потяги, інстинкти). Сила активності залежить від рівня активації, загального стан психічної готовності організму, інтенсивності фізіологічних змін, рівня " енергетичної мобілізації". Спрямованість цієї енергетичної мобілізації, узгодженість чи неузгодженість із потребами, з можливостями людини пов'язуються з виникненням емоцій, емоційних реакцій.