Ідеї прав людини в період Середньовіччя

Античні ідеї свободи людей були підхоплені і далі розвинені світськими і релігійними мислителями середньовіччя. Представники різних юридичних шкіл того часу (X - XI ст.) в своєму праворозумінні орієнтувались на ідею правової справедливості і пов'язані з нею природно-правові уявлення і концепції.

Стосовно до держави такий природно-правовий підхід означав пріоритет (і верховенство) природного права перед державою. Так, юрист Балдус стверджував, що природне право значно сильніше, ніж влада короля.

Суттєве значення в розвитку християнських концепцій прав людини мало вчення Фоми Аквінського про природний закон, який на його думку наказує всім людям прагнути до самозбереження і продовження роду, шукати істину і справжнього Бога, поважати гідність кожної людини. Це положення про божественну за своїм першоджерелом гідність всіх людей і природ не їх право на цю гідність було значним внеском Фоми Аквінського, і в цілому християнського гуманізму, в концепцію невід'ємних природних прав людини.

Але все ж таки ідея загальної рівності людей, яка виникла в стародавні часи, зовсім не зникла. Вона продовжувала розвиватися далі з різних позицій, у нових формах і напрямах у творчості світських і релігійних авторів середньовіччя. Тому в контексті історії прав людини потрібно відзначити певний змістовий зв'язок, логіку послідовності і момент розвитку в ланцюгу багатьох актів цього періоду. Серед них слід виділити «Велику хартію вольностей 1215», яка з'явилася в Англії. В ній проголошувалися як права і свободи окремих станів і інститутів (графів, баронів, лицарства, міського населення, церкви та ін.), так і ті, які стосувалися широкого кола людей. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства.

Одним з видатних мислителів середньовіччя був Пікколо Макіаосллі (1469—1527). У своїх поглядах на права та свободи особи він відходить від середньовічних уявлень про за­лежність людини від Бога та обґрунтовує свою концепцію про те, що людина на половину залежить від своєї долі, а на поло­вину від своєї активності, творчості, вміння подолати перешко­ди, тобто від свого таланту. Макіавсллі розглядає розвиток держави шляхом зміни двох форм державного правління:

а) спочатку абсолютна влада монарха, завданням якої є об'єднання і перетворення феодальної роздробленості на цен­тралізовану державу;

б) наступний етап розвитку державності в нових умовах — республіка.

Після того, як буде досягнуто централізації держави, усуну­то абсолютний вилив церкви, що відповідало інтересам бур­жуазії та утверджувало нові капіталістичні виробничі відноси­ни, Макіавеллі вважав за необхідне перейти до наступного сту­пеня державності, де державною формою правління повинна бути республіка. Тільки за умови існування цієї форми держа­ви свобода і недоторканність людини набувають позитивного змісту: закріплюється в нормативно-нравовнх актах формаль­на рівність, недоторканність економічної, політичної, соціаль-ної, культурної та особистої свободи.

Отже, в період середньовіччя існували різні погляди на права і свободи людини. Мислителі по-різному бачили вирішення питання забезпечення рівності людей. Але на практиці феодальне право становило право-привілей. Воно закріплювало нерівність різних феодальних станів. Права людини визначалися залежно від того, яке місце посідала вона у феодальній ієрархії.