Стадії та інститути соціалізації

Соціалізація - не миттєвий процес, а тривалий період становлен­ня людини як особистості протягом усього життя, що складається з кількох стадій. Одні автори виокремлюють у ньому дві стадії: активне становлення людини як суспільної істоти в першу третину життя, тобто соціалізація дитини, підлітка, юнака; розвиток зрілої особистості у процесі її подальшого функціонування в суспільстві, соціалізація дорослого (працездатний період і перехід на нове ста­новище в родині - дідуся, бабусі, а також у суспільстві - пенсіоне­ра). Інші вирізняють три стадії соціалізації: дотрудову, трудову і після трудову, що за своїм змістом схожі на вищезазначене.

Інститутами соціалізації є всі соціальні спільноти, в яких відбу­вається розвиток особистості (сім'ї, дошкільні заклади, навчальні заклади, трудові колективи, громадські об'єднання).

Слід наголосити на інтегративній ролі сім'ї у процесі розвитку та саморозвитку особистості. Протягом життя людина змінює сім'ю, де вона народилася, на ту, де вона дає життя своїм дітям, старіє і вмирає. У цьому " маленькому світі" починає формуватися наше " Я" і закладаються основи міжособистісних відносин.

Переживання безумовної та всеосяжної любові є умовою фор­мування добре пристосованої до життя людини. Саме безумовна любов у сім'ї є базою психічного здоров'я майбутньої особистості, що проявляється у двох феноменах, а саме - у відчутті:

1) особистої безпеки та належності;

2) компетентності, самостійності.

Люблячі батьки прагнуть задовольнити потреби дітей, встанов­люючи чіткі межі, безпечне середовище для розвитку дитини. Це дає їй змогу обирати свій шлях у житті, здійснювати суспільно зна­чущі дії та реалізовувати свій найвищий потенціал.

Результатом становлення людини як особистості є психологіч­ні явища, що свідчать про міру та глибину соціалізації, приміром, утворення соціальних установок, формування мотивації діяльнос­ті, рис характеру, певної поведінки.

У повсякденному житті часто проявляється агресивна поведін­ка особистості. Виокремлюють ворожу агресію як самоціль, що спонукається злістю, та інструментальну агресію, котра є засобом досягнення цілей.

Існують гри основні теоретичні концепції агресії:

• вроджена агресія (наприклад, інстинкт смерті - за 3. Фройдом);
• природна реакція людини на фрустрацію;
• результат навчання (виховання в сім'ї, школі, вплив засобів ма­сової інформації тощо).

Доведено, що телебачення впливає на дитину. Існує гіпотеза катарсису, згідно з якою перегляд сцен насильства дає змогу лю­дям вивільнити свою агресію. Але з початком ери телебачення у США, наприклад, кількість випадків насильства зросла в кілька разів. Можна навчитися новим кримінальним діям саме в телеві­зійних програмах. Доведено, що саме підлітки реалізують набуті в такій спосіб знання на практиці, тому що соціальне насильство збуджується, спонукається, з одного боку, а з іншого - йому не да­ють адекватної моральної оцінки дорослі люди.

Важливо попереджувати агресію, а не чекати її проявів, наприк­лад, навчити батьків домагатися дисципліни від дітей без застосу­вання насильства.

Сила ситуації (соціальний контроль) і сила особистості (осо­бистий контроль) не меншою мірою протистоять одна одній, аніж біологічні основи людини культурної. І тому має сенс як соціальне, так і особисте зумовлення агресії. Але саме особистість передба­чає свою поведінку і несе за неї відповідальність.

Соціалізація дає змогу підійти до визначення міри представленості соціально-типового в індивідуальній психології. Вона є дво­стороннім процесом, що включає, з одного боку, засвоєння інди­відом соціального досвіду, а з іншого - активне відтворення ним системи соціальних зв'язків за допомогою діяльності.

Соціалізація як діалектичний цілісний процес розвитку і само­розвитку становить єдність цих двох суперечливих явищ. Лише засвоївши умови середовища, можна активно впливати на нього. Водночас засвоєння соціального досвіду неможливе без індивіду­альної активності самої людини в різних сферах діяльності. Осо­бистість проходить шлях соціалізації в різних групах, де ролі, ста­туси, які вона має в них, формують структуру та її тип.