Основні теоретичні підходи до дослідження міжгрупових відносин

Психологія міжгрупових відносин (основні підходи і дослідження).

Основні теоретичні підходи до дослідження міжгрупових відносин

Відмінною рисою постановки проблеми міжгрупових взаємин у західній соціальній психології є поєднання різноманіття теоретичних підходів з незмінністю тих реальних феноменів життя, що ці підходи намагалися пояснити. Насамперед, це феноменвнешне-групповой ворожості. Усі західні соціальні психологи підкреслюють її універсальність і неминучість вмежгрупповом взаємодії.

Відмінною рисою міжгрупових відносин є суб'єктивність, пильністьмежгруппового сприйняття й оцінювання, яка проявляється у таких феномени, як стереотипи і забобони (Д.Манере, 1997).

Серед перших учених, котрі звернули увагу до психологічні закономірності відношенні між групами, був У.Самнер, який окреслив в що у 1906 р роботі «Народні звичаї» феномен етноцентризму. Етноцентризм проявляється у почутті переваги своєї етнічної та напрямів культурної групи і одночасної неприязні, ворожості стосовно іншим.

У.Самнер розглядаветноцентризм як універсальним механізм взаємодії між етнічними групами, відповідно до яким прояв негативізму і ворожості стосовно іншим етносам є необхідною передумовою підтримки внутрішньогрупового єдності у межах власного етносу. [10].

Дослідження, присвячені психології міжгрупових відношенні, можна умовно поєднати у рамках основних підходів. Так, вже у пізніх роботах 3. Фрейда викладається система поглядів на природу і функціїмежгрупповой ворожості.

> Внешнегрупповая ворожість і агресивність, як засіб дозволувнутриличностних конфліктам та фрустрацій, використовують у ролі пояснювальній схеми у низці досліджень: авторитарної чиетноцентрической особистості (Т. Адорно, 1950), генералізації агресії, виникає внаслідокфрустрируюшего на особистість (Л.Берковитц, 1972), ролі етнічних стереотипів в регуляції відносин між представниками різних етносів і рас (Р.Олпорт, 1954, Т. Петіґру, 1958, Л.Берковитц, 1962).

І.Берковитц продемонстрував у своїх дослідженнях феномен генералізації агресії: демонстрація піддослідним фільмів зі сценами жорстокості призводить до посиленню прояві агресивності щодо представники інших груп, подібних з тими, хто виступав у ролі джерела фрустрації чи був жертвою що демонструються актів жорстокості. Ці дослідження отримали поширення й чинили значний вплив на громадське життя країн Західної Європи - й США.

З принципово інших теоретичних позицій підходить до проблеми міжгрупових конфліктів М. Шериф. Витокимежгрупповой ворожості він бачить у об'єктивному конфлікті цілей та інтересів різних груп, неминуче що спливає у ситуації конкурентного взаємодії представників цих груп (М. Шериф, До. Шериф, 1953, М. Шериф, 1961, 1966).

Польові експерименти М.Шерифа стали початком експериментальному напрямку у дослідженні психології міжгрупових відносин. Вони уперше було зроблено спробу наукового вивчення міжгрупових взаємин у природних умовахмежгруппового взаємодії й у динаміці їх розвитку на залежність від цих умов. Нарешті, в дослідженнях М.Шерифа була теоретично обгрунтована і експериментально доведено можливість зниженнямежгрупповой ворожості з допомогою зміни ситуаціїмежгруппового взаємодії (постановка наших спільних цілей, привабливих кожної з груп, і потребують співробітництва їхнього досягнення).

Але концепція М.Шерифа неспроможна пояснити численні факти, зафіксовані у експериментальних дослідженнях (зокрема самого М.Шерифа), не вкладаються до рамок цієї теорії. Йдеться проявахвнешнегрупповой ворожості упередженості в оцінках свого і чужого групи, що виникають у відсутність об'єктивного конфлікт інтересів і взагалі попереднього досвідумежгруппового взаємодії.

Експериментальні дослідження та теоретичне осмислення цих феноменів (експерименти по мінімальноїмежгрупповой дискримінації) послужили основою для створення оригінальної теорії міжгрупових відносин Р.Теджфела і Дж. Тернера. Р.Теджфел, його співробітники й послідовники (М.Биллиг, Дж. Тернер та інших.) провели серію лабораторних експериментів, які отримали соціальної психології назва «експерименти з матрицямиТеджфела» чи «експерименти по мінімальноїмежгрупповой дискримінації. Теорія соціальної ідентичності Р.Теджфела і Д. Тернера пояснює феномени всередині групового фаворитизму івнешне-групповой дискримінації як наслідок серії когнітивних процесів, що з встановленням й різниці між представниками різних соціальних груп.

Внутрішньогруповий фаворитизм івнешнегрупповая дискримінація є заключним ланкою у серії когнітивних процесів, їх неминучість диктується потребою особистості позитивної соціальної ідентичності, яка потрібна на підтримки позитивного образу «Я».

З.Уорчел (1979) вважає, що поліпшення міжгрупових відносин важлива непросто зміна конкурентного взаємодії на кооперативний, але усунення чи зменшення які сприймаються різниці між групами і максимізація подібності між представників різних груп, що дозволяє їм сприймати себе, немов членів однієї групи.

Теорія соціальної (груповий) ідентичності дозволяє більш конструктивно підійти до проблемимежгрупповой диференціації івнутригрупповой інтеграції за умов соціально-економічних змін, що з появою нових груп, і змінами у соціальної стратифікації. Вона припускає можливість невідповідності реальної, об'єктивної приналежності індивіда до тій чи іншій соціальної групи і суб'єктивного усвідомлення власної групового членства. У цьому можливі ситуації кризи соціальної ідентичності, коли індивід важко визначити свою групову ідентичність (належність до конкретної соціальної категорії) і свій ставлення до представників своєї зрілості й інших груп [7].