Фізіологічні основи

Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються у складні комплекси. Об'єднання це зумовлено об'єктивними просторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ. Візьмімо для прикладу сприймання слова при читанні. Воно включає в себе виділення окремих букв і об'єднання їх у ціле. Слово " море" не можна прочитати, не виділяючи букв м, р та ін. З іншого боку, ми читаємо це слово не як механічну суму окремих букв, а як щось цілісне.

Фізіологічною основою сприймання є встановлений І.П. Павловим " рефлекс на відношення". Учений експериментально довів, що при сприйманні певних явищ сигнальне значення мають не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється здебільшого на відношення між подразниками.

Важливу функцію у процесі сприймання виконує друга сигнальна система. Саме вона визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин.

Друга сигнальна система робить предмет, який сприймають, словесним сигналом, визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує його з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, які відображаються, і регулює процес формування людського сприймання.

51. Методи оцінки комунікативних якостей особистості.

Тест для визначення потреби у спілкуванні (ПС) (Ю.М. Орлов, В.І. Шкуркін, Л.И Орлова, 1974) Мета: виявити рівень потреби у спілкуванні. Тест містить тве-рдження, які корелюють із ознаками двох протилежних груп: з ви-соким і низьким рівнем потреби у спілкуванні. 33 твердження

2. Тест Бойко (Опросник коммуникативной толерантности В.В. Бойко):

Толерантность в общении (которая способствует пониманию других) коротко можно охарактеризовать следующей фразой (статусом): позволь себе быть собой, а другим - другими. Отсутствие необходимой толерантности в межличностных отношениях часто приводит к конфликтам. Поэтому одним из важных факторов для профилактики и разрешения конфликтов является достаточный уровень толерантности. Тест коммуникативной толерантности В.В. Бойко позволяет оценить в каких аспектах отношений вы более всего подвержены конфликтам, а зная причину конфликта, вам будет легче не допустить его вовсе или найти способы разрешения конфликта. Тест Бойко поможет разглядеть свои слабые места и понять какие поведенческие реакции, стратегии и установки в межличностном общении стоит подкорректировать, чтобы сделать коммуникационный процесс приятным и эффективным.

Инструкция.

Вам предстоит ответить на 45 вопросов, поделенных на 9 блоков, каждый из которых отражает особенности вашего поведения в определенных условиях общения. Воспользуйтесь оценками от 0 до 3 баллов, чтобы выразить, насколько верны ниже приведенные суждения по отношению к вам. Будьте искренни, вы отвечаете для себя.

3. Диагностика эмоциональных барьеров в межличностном общении (В.В.Бойко): Методика диагностики " помех" (барьеров) в установлении эмоциональных контактов В.В.Бойко направлена на выявление уровня эмоциональной эффективности в общении и выявление типа эмоциональных помех.

Среди эмоциональных барьеров В.В. Бойко выделяет пять подгрупп: неумение управлять эмоциями, неадекватное проявление эмоций, неразвитость эмоций, доминирование негативных эмоций, нежелание сближаться с людьми на эмоциональной основе.

Методика диагностики " помех" в установлении эмоциональных контактов В.В. Бойко. /

Инструкция к опроснику Бойко.

Прочитайте каждое суждение и ответьте на него " да", если согласны с ним, или " нет", если не согласны.

Шкали

Номера вопросов и ответы

Неумение управлять эмоциями, дозировать их

Неадекватное проявление эмоций

Негибкость, неразвитость, невыразительность эмоций

Доминирование негативных эмоций

Нежелание сближаться с людьми на эмоциональной основе

Опитувальники оцінювання комунікативних яко­стей використовують для дослідження таких якостей осо­бистості, як товариськість, уміння організовувати і керу­вати людьми, а також міжособистісних стосунків у групі: «Комунікативні та організаторські схильності» – КОС (В. Синявський, В. Федорошин); «Загальна здатність до управлінської діяльності» – ЗЗУД (Л. Кудряшова, 1986); анкета «Міжособистісна діагностика стилю взаємодії» – МДСВ, або «Оцінювання типів реагування у конфліктних ситуаціях» (К. Томас); «Оцінювання ціннісно-орієнтаційної єдності» – ЦОЄ – рангування якостей об'єктів – оці­нювання ціннісно-орієнтаційної єдності як міри подібно­сті оцінок (А. Петровський, 1979); питальник «Методика соціально-психологічної самоатестації колективу» (Р. Не­мов, 1982); «Методика визначення рівня соціально-психо­логічного розвитку колективу» (Р. Немов, 1980); «Мето­дика для вивчення соціально-психологичного клімату первинного виробничого колективу» (А.Лутошкін, 1977); «Експрес-методика діагностики соціально-психологічно­го клімату» (А.Шатило, О. Михалюк, 1990); «Методика діагностики соціально-психологічного клімату» (Б.Паригін 1981); «Методика оцінювання психологічної атмосфе­ри у групі» (Ф. Фідлер, адаптація: Ю. Ханін, 1980); «Методика оцінювання задоволеності від належності до групи» (А.Головановський, 1980); «Питальник задоволе­ності працею» (В. Захаров, 1982); «Питальник для ви­вчення привабливості праці» – ППР-1 (В. Снєтков, 1990); «Методика оцінювання задоволеності груповим член­ством» (Р. Кричевський, М. Смір'янова); «Методика міжособистісної діагностики» –ICL(Т. Лірі, Р. Лафорж, Р. Сакзек); «Методика діагностики виробничого кон­флікту» – присвоєння об'єкту певного кольору (С. Шуркін); «Соціометрія» (Дж. Морено, 1951).

З метою використання кількісних характеристик при вивченні соціальних взаємодій у групі, застосовується так називана соціометрична процедура, або соціометрія. Соціометрія – це система певних прийомів, що дають можливість з'ясувати кількісне визначення переваг, байдужностей або неприйняття, що одержують індивіди в процесі міжособистісного спілкування й взаємодії. Проте соціометричний аналіз може дати лише найзагальніший опис цієї комунікативної мережі.

Методика виявлення „ Комунікативних та організаторських здібностей” (КОС) призначена для виявлення комунікативних та організаторських схильностей особистості (вміння чітко та швидко налагоджувати ділові та товариські контакти з людьми, бажання розширити контакти, участь у групових заходах, вміння впливати на людей, їхнє бачення, проявляти ініціативу тощо), тобто те, що становить комуні-кативність особистості. При цьому окремо визначається рівень комунікативних і організаторських здібностей. Тест містить 40 запитань. Рівень розвитку комунікативних та організаційних схильностей характеризується за допомогою оцінок за шка­лою. Досліджувані, які отримали оцінку 1, – це люди з низь­ким рівнем прояву комунікативних та організаційних схильностей. Досліджувані з оцінкою 2 мають комунікативні й органі­заційні нахили нижче середнього рівня. Вони не праг­нуть до спілкування, почуваються скуто в новій компанії, в колективі, вважають за краще проводити час наодинці з собою, обмежують свої знайомства, мають труднощі у встановленні контактів з людьми і у виступі перед ауди­торією. Для досліджуваних, котрі отримали оцінку 3, харак­терний середній рівень прояву. Вони прагнуть контактів з людь­ми, не обмежують коло своїх знайомств, наполягають на власній думці, планують свою роботу, хоча потенціал їхніх нахилів не відрізняється високою стійкістю. Досліджувані з оцінкою 4 належать до групи з висо­ким рівнем прояву КОС. Вони не розгублюються в новій обстановці, швидко знаходять друзів, постійно прагнуть розширити коло своїх знайомих, проявляють ініціативу в спілкуванні, із задоволенням беруть участь в організації громадських заходів, здатні приймати самостійні рішення в критичних ситуаціях. Усе це вони роблять без примусу, згідно із внутрішніми спрямуваннями. Досліджувані, котрі отримали вищу оцінку 5, мають дуже високий рівень прояву. Вони потребують комунікативної й організаційної діяльності, активно прагнуть до неї, швид­ко орієнтуються у важких ситуаціях, невимушено пово­дяться в новому колективі, це ініціативні люди, котрі праг­нуть у важливій справі або в складній ситуації приймати самостійні рішення, відстоювати свою думку і домагатися, щоб її було прийнято іншими. Комунікативні й організаційні схильності є потрібним компонентом і передумовою розвитку здібностей у тих видах діяльності, які пов'язані із спілкуванням між людь­ми, з організацією колективної праці.

52. Напрямки в психологічному консультуванні.

53. Поняття про увагу. Якості, властивості уваги. Класифікація та види уваги, їх характеристика.

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Функція уваги – зосередження свідомості на предметі діяльності.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Це пояснюється більш вираженою гальмівною дією вагомих для особистості предметів і переживань щодо менш значущих, які в цей час на неї діють.

Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об’єкти. Цю здатність називають уважністю.

Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу.

Властивості уваги: зосередженість або концентрація уваги, стійкість, переключення, обсяг.

Зосередження уваги – це головна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередженості на предметі розумової або фізичної діяльності.

Стійкість уваги – характеризується тривалістю зосередження на об`єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою впливу об’єтів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості, важливістю для неї діяльності, зацікавленням нею.

Переключення уваги – навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність.

Обсяг уваги – це така кількість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Існує певна закономірність, згідно з якою людина може тримати в полі своєї уваги 5 – 9 об’єктів.

Види уваги

За регуляцією розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу.

Мимовільна увага – виникає спонтанно, без зусиль свідомості, під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.

Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю.

Головним збуджувачем довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності.

Післядовільна увага – виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.

За спрямованістю увага буває зовнішня і внутрішня.

Зовнішня увага (сенсорна, рухова) – відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні нашою свідомістю.

Внутрішня увага (інтелектуальна увага) – спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уваги, мислення), психічних органів і переживань.

Властивості уваги: зосередженість або концентрація уваги, стійкість, переключення, обсяг.

Зосередження уваги – це головна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередженості на предметі розумової або фізичної діяльності.

Стійкість уваги – характеризується тривалістю зосередження на об`єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою впливу об’єтів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості, важливістю для неї діяльності, зацікавленням нею.

Переключення уваги – навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність.

Обсяг уваги – це така кількість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Існує певна закономірність, згідно з якою людина може тримати в полі своєї уваги 5 – 9 об’єктів.

Основні поняття і ключові слова: увага, функції уваги, види уваги, властивості уваги.

54. Особливості наукового стану становлення психодіагностики.

Першим її джерелом стала експериментальна психологія, оскільки експериментальний метод лежить в основі психодіагностичних методик, розробка яких і становить одну із завдань психодіагностики. Психодіагностика виросла з експериментальної психології. А її виникнення в 50-70-ті роках XIX століття, пов'язано з впливом природознавства на область психічних явищ, з процесом " Фізіологізаціі" психології, що складався в перекладі вивчення психічних фактів в русло експерименту і точних методів природничих наук. Першими експериментальними методами психологію забезпечили інші науки, головним чином фізіологія.Початком виникнення експериментальної психології умовно вважається 1879, оскільки саме в цьому році В. Вундт заснував у Німеччині першу лабораторію експериментальної психології, намічаючи перспективи побудови психології як цілісної науки, припускав розробку в ній двох непересічних напрямків:

1) природничо, що спирається на експеримент;

2) культурно-історичного, в якому головну роль покликані відігравати психологічні методи вивчення культури (" психологія народів").

Автором, який створив перший власне психологічний експериментальний метод, був Г. Еббінгауз, який вивчав закони пам'яті, використовуючи для цього набори безглуздих складів (штучних сенсомоторних елементів мовлення, що не мають конкретного значення). Він вважав, що отримані ним результати не залежали від свідомості випробуваного, інтроспекції (спостереження індивіда за тим, що відбувається... в його психіці) і, отже, більшою мірою задовольняли вимогу об'єктивності.

Диференціальна психологія стала ще одним джерелом психодіагностики. Поза уявлень про індивідуально-психологічних особливостях, які вивчає диференціальна психологія, неможливо було б виникнення психодіагностики як науки про методи їх вимірювання. Але виникнення психодіагностики не було підсумком простого логічного розвитку експериментально-психологічного та диференційно-психологічного вивчення людини. Вона складалася під впливом запитів практики, спочатку медичної та педагогічної, а потім і індустріальної. Однією з основних причин, обумовило зародження психодіагностики, потрібно вважати висунуту лікарською практикою потреба в діагностиці та лікуванні розумово відсталих і душевнохворих людей.

Психодіагностика, яка народила в кінці XIX століття і яка виступає як науки про індивідуально-психологічних відмінностях і що претендує на їх вимір, підійшла до початку нового століття загартованої в дискусіях і суперечках про вимірювання інтелекту, пройшовши за дуже короткий період часу шлях від гальтоновскую шкал розуму до тестів Біне. Історично склалося так, що з моменту появи і до кінця XIX століття психодіагностика була орієнтована, насамперед, на вимір індивідуальних відмінностей в області інтелекту.

Як вже згадувалося, найбільш помітним досягненням в галузі вимірювання індивідуальних відмінностей, що ознаменував початок XX століття, були тести А. БінеЛьюїс Медісон Термен у співпраці з X.Д. Чайлдз приступив до нової адаптації тесту Біне - Симона. Його підхід полягав у перевірці валідності та надійності завдань шкали так само, як це робив сам Біне, але на цей раз в США. Багато завдання тесту були модифіковані, а також додані нові. Sva шкала (Стендфордського версія шкали Біне-Симона) була стандартизована на 2100 дітей і 180 дорослих. Вона охопила діапазон від трирічного віку до рівня дорослих старшого віку, але не включала тестів для 11 років. Результат висловлювався, як співвідношення розумового розвитку з віком і міг бути перетворений в коефіцієнт інтелекту, або IQ. На підставі розподілу IQ, отриманого за допомогою цієї шкали, Термен запропонував наступну класифікаційну схему: IQ від 90 до 109 вказує на середні розумові здібності, IQ нижче 70 можливий при слабоумстві, IQ вище 140 свідчить про геніальність. При цьому він звернув увагу на те, що встановлені ним обмеження визначені довільно і що сама класифікаційна схема призначена тільки для використання в якості загального керівництва для нового виміру. Заслугою Термена є також те, що вперше в історії тестування була розроблена серія детальних інструкцій для проведення тесту та визначення результатів. Термен багаторазово підкреслював, що відхилення від стандартної процедури тестування можуть бути причиною серйозних помилок. [10]

Стендфордського версія шкали незабаром стала найбільш використовуваної для визначення розумових здібностей у Сполучених Штатах Амеркі. Більше двох десятиліть працю Термена вважався в США класичним зразком шкали інтелекту. Завдяки своїй надійності та достовірності вона була певним поліпшенням шкали Біне.

Більше того, залишалося відкритим питання про значення " розкиду" балів. Деякі психологи вважали, що широкий розкид характерний для розумового дефекту і вказує на нерівномірний розвиток здібностей в осіб, мають такі результати. Використовуючи цю шкалу, Термен також переконався в тому, що вона занадто легка для молодшого віку і занадто важка для старших віків. Після прийняття до уваги деяких з цих рекомендацій шкала Біне, видана в 1911 році, була розширена від трирічного до рівня дорослого віку, але виключала вік 11, 13 і 14 років. Результат продовжував виражатися на основі розумового віку, співвідносного з фізичним (хронологічним) віком і тлумачився наступним чином: " Якщо розумовий розвиток дитини відповідає його хронологічним віком, дитина вважається " звичайним" (середнім) за інтелектом; якщо розумовий розвиток дитини вище, то дитина " просунутий"; якщо розумовий розвиток дитини, нижче - дитина " відсталий".

55. Психологічне консультування молодших школярів.

Психолого-педагогічне консультування батьків може бути організовано, з одного боку, за запитом батька у зв'язку з надання консультативно-методичної допомоги в організації ефективного дитячо-батьківської взаємодії, з іншого - з ініціативи психолога. Однією з функцій консультативної роботи з батьками є інформування батьків про шкільні проблеми дитини. Також метою консультування може стати необхідність психологічної підтримки батьків у разі виявлення серйозних психологічних проблем у дитини або у зв'язку з серйозними емоційними переживаннями і подіями в його сім'ї.

Запити батьків молодших школярів до психолога за своїм змістом аж ніяк не зводяться до проблемам шкільної неуспішності. Практика роботи психологів-консультантів дозволяє типізувати випадки звернення батьків за психологічною допомогою. p> 1. Випадки, групуються навколо проблеми поганої успішності: погана успішність з усіх або деяких предметів; погана пам'ять; неуважність; неорганізованість; відсутність бажання вчитися; втечі з школи; емоційні зриви з приводу навчальних успі...

2. Випадки, групуються навколо тривожності батьків індивідуально-особистісних якостей дитини: повільний, стомлює, впертий, егоїст, агресивний, тривожний, брехливий, конфліктний і ін

3. Випадки, групуються навколо особливості міжособистісних відносин дитини з однолітками і дорослими: нетовариський, вчитель упереджено ставиться до дитини, погані відносини між братами і сестрами, нерозуміння дитини батьками та ін

Запит з приводу видатних, з точки зору батьків, здібностей дитини: як скласти план індивідуальних занять з дитиною, розрахувати посильну для нього навантаження.

56. Поняття про пам’ять. Класифікація і види пам’яті.

Пам'ять - це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності

За змістом запам’ятовуваної інформації:

Емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій та почуттів. Емоціїсигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення. Суттєво, що хоть емоційна пам’ять може виявитись сильнішою за інші, але вона не безпредметна. Емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом з об’єктами, що їх викликають. Це означає, що емоції виступають у ролі стимулятора в ланцюжку всього комплексу асоціацій. Важливо також те, що відтворені позитивні почуття завжди спонукають людину до діяльності. І, навпаки, негативні емоції різко знижують тягу до діяльності.

Словесно-логічна пам’ять базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій системі. Змістом цієї пам’ятті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками та відношеннями. Оскільки думки не існують без мови, остільки і пам’ять називають не тільки логічною, але і словесною. Природно, що вона тісно пов’язана з мисленням і мовою, і розвивається головним чином у процесі словесно-логічного мислення.

Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища оточуючого середовища. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими пов’язане їх походження. В образній пам’яті ми оперуємо образами та уявленнями різного ступеня абстрагування і складності: конкретними уявленнями поодиноких предметів, уявленнями про спільні властивості предметів і явищ, схематичними образами абстрактного змісту.

За часом збереження інформації:

Сенсорна (миттєва) пам’ять - це пам’ять-образ, завдяки якій ми запам’ятовуємо чуттєві характеристики предметів, які відображаються різними аналізаторами та зберігаються дуже короткий час (близько 0, 1-0, 5 сек.).

Якщо зміст сенсорної пам’яті приверне нашу увагу, то він збережеться без повторень близько 20 с. Це пам’ять короткотривала, що характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, майже негайним його відтворенням і коротким строком зберігання. Така пам’ять часто обслуговує окремі елементи складної діяльності. Важливо, що короткотривала пам*ять має малий об’єм. Людина може зберігати в цій пам’яті одночасно лише 7 ± 2 одиниці інформації. Взагалі об’єм короткотривалої пам’яті є індивідуальним і по ньому можна прогнозувати успішність навчання. Для цього існує наступна формула: прогнозована успішність навчання дорівнює індивідуальному об’єму памяті, що ділиться на два, і до результату додається одиниця. Суттєвим є те, що короткотривала пам’ять може свідомо контролюватися людиною, на відміну від сенсорної. Так, якщо повторювати зміст певної інформації, то її можна зберігати досить довго.

Довготривала пам’ять базується на довготривалій функції пам’яті; характеризується тривалим зберіганням і наступним використанням інформації в діяльності людини. Умови тривалого зберігання інформації вимагають певного часу для переробки і консолідації матеріалу, твердого запам’ятовування, багаторазового і варіативного повторення, відтворення і використання при виконанні аналогічних завдань. Психологи визнають наявність двох типів довготривалої пам’яті: довготривала пам’ять з свідомим доступом і довготривала пам’ять, до якої людина не має вільного доступу (генетична безсвідома). Інформація в останьому випадку актуалізується лише в разі застосування спеціальних прийомів. Для довготривалої пам’яті з свідомим доступом властиве забування всього непотрібного, а також частини необхідної інформації. Генетична запам*ятовує назавжди.

Оперативна пам’ять. Запам’ятовування, збереження і відтворення проміжної інформації на оперативний термін часу, потім забувається. Має рацію думка психологів, що підтверджується дослідами, відносно наявності проміжної пам’яті. Цей різновид пам’яті забезпечує збереження інформації протягом кількох годин, коли людина не спить. Накопичена впро-довж дня інформація за час нічного сну структурується, категоризується і вже в переопрацьованому виді переводиться у довготривалу пам’ять. Проміжна ж пам’ять після свого очищення знову готова до накопичення нової інформації.

57. Експериментальна психологія як галузь психологічної науки, її завдання.

у цілому, експериментальну психологію можна визначити як галузь психологічної науки, яка розкриває умови, закономірності, принципи експериментального дослідження психіки.

При цьому експериментальна психологія розв’язує такі завдання:

· удосконалення експериментальних методик дослідження і застосування їх у різних галузях психологічної науки;

· розробка типології психологічного експерименту, визначення можливостей і обмежень кожного з типів експерименту, формулювання принципів їх організації, розробка критеріїв і стандартів, які визначають місце та функції різних типів експериментів у психологічному дослідженні (з метою зіставлення результатів, отриманих у різних галузях психологічної науки);

· розробка і створення апаратури, спеціально призначеної для психологічних досліджень, яка відповідає сучасному рівню науково-технічного прогресу;

· визначення шляхів застосування досягнень психологічної науки в різних сферах суспільної практики, які спираються на наукові знання, здобуті в експериментальному дослідженні психічної реальності.

Основними завданнями експериментальної психології є:

• формулювання методологічних і теоретичних основ дослідження в психології;

• розробка експериментальних планів і емпіричних процедур;

• пошук методів аналізу, інтерпретації та перевірки статистичної значущості результатів психологічних досліджень;

• оцінка ефективності експериментальних процедур

58. Гуманістичний напрямок у психологічному консультуванні.

Гуманістична психологія особистості (лат. нumanuс – людяний) – напрям в сучасній психології (виник в 50-ті роки ХХ ст.). Теорія названа гуманістичною, тому що визнає своїм предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось задане, а відкриту можливість самоактуалізації, яка базується на вірі в можливості розквіту кожної людини, якщо створити для неї умови, що дозволять їй самій обирати свою долю і спрямовувати її.

Гуманістична психологія розглядає особистість не як дисгармонічну істоту, обтяжену проблемами, комплексами і приречену на трагічне існування у ворожому і відчуженому світі, а як на істоту гармонічну. Вона вивчає здорові, гармонічні особистості, які досягли вершини особистісного розвитку, вершини “самоактуалізації” особистості і для яких є характерною орінтованість на майбутнє, вільна реалізація своїх можливостей, віра у себе і можливість досягнення “ідеального Я”.

Концепція самоактуалізації особистості за А. Маслоу.

Американський психолог А. Маслоу, один з засновників гуманістичної теорії особистості, головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, розкриття тенденцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як вважав з. Фрейд. Навпаки, в людях закладений інстинкт збереження своєї популяції, що змушує їх допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою – видатним людям. ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати в певних умовах.

Теорія самоактуалізації описує найбільш повну реалізацію талантів, здібностей і можливостей людини в суспільстві – на роботі, в колі сім’ї і друзів, досліджує особливості життя, діяльності і спілкування духовно здорових, творчих і щасливих людей, досліджує “людей, які відчувають, що їх люблять і вони здатні любити, почувають себе захищеними і здатними захищати, відчувають повагу з боку оточуючих і поважають себе та інших” (А. Маслоу).

Ієрархія потреб особистості:

1) фізіологічні потреби – нижчі, керовані органами тіла, такі потреби, як дихання, харчові, сексуальні, відпочинок;

2) потреба в безпеці – прагнення матеріальної надійності, здоров’я, забезпеченості в старості, життєвої стабільності;

3) потреба у любові, прихильності, прийнятті, визнанні та оцінці;

4) потреба в самоповазі;

5) потреба в самоактуалізації – в розвитку особистості, реалізації здібностей та талантів, в осмисленні свого призначення в світі.

якщо людина прагне зрозуміти сенс свого життя, максимально повно реалізувати себе, свої здібності, вона поступово переходить на вищий щабель свого саморозвитку.

Основні поняття і ключові слова: гуманістична теорія, самоактуалізація, “ієрархія потреб” особистості.

59. Процеси і закономірності пам’яті. Запам’ятовування та його види.

Пам'ять - це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності.

Пам'ять реально існує у вигляді процесів запам'ятовування, збереження, відтворення і забування.
Запам'ятовування — процес пам'яті, внаслідок якого забезпечується закріплення нового матеріалу. Воно може бути мимовільним або довільним, механічним або смисловим, безпосереднім або опосередкованим.
Мимовільне запам'ятовування має місце за відсутності мнемічної спрямованості — усвідомлюваного прагнення запам'ятати певний матеріал. Індивід не використовує прийомів запам'ятовування і йому здається, начебто матеріал запам'ятався сам собою. Але дослідження показують, що і в цьому разі запам'ятовування підпорядковане організації діяльності [22]. Ефективність мимовільного запам'ятовування залежить і від зусиль, які докладає індивід для досягнення своєї мети, і від його ставлення до матеріалу.
Довільне запам'ятовування здійснюється під впливом мнемічної спрямованості, що перетворює його на мнемічну діяльність, яка відбувається за допомогою мнемічних дій. Якщо досліджуваному пред'являти пари слів з інструкцією запам'ятовувати кожне друге, то саме ці слова відтворюватимуться краще за перші [60]. Мнемічна спрямованість має різний зміст, яким може бути повнота, точність або тривалість запам'ятовування. Отже, мнемічні дії визначають спосіб орієнтування в матеріалі і впливають на ефективність довільного запам'ятовування. Такими діями є також: складання плану запам'ятовування, групування матеріалу за значенням та смислом, співвіднесення нового з уже відомим, класифікація, систематизація матеріалу, пошук асоціацій за схожістю, суміжністю, контрастом.
Ефективність довільного запам'ятовування знгчною мірою залежить від повторення — неодноразового відтворення матеріалу, та заучування — багаторазового повторювання
Усе ж мимовільне запам'ятовування має непересічне значення з огляду на те, що значно більшу частину відомостей про світ індивід отримує, не докладаючи зусиль. На перший план воно виступає в діяльності немнемічного характеру, але такій, що потребує використання знань [22]. Це пояснює, чому у школярів мимовільне запам'ятовування в ході навчання менш ефективне, ніж довільне, тоді як у студентів спостерігається зворотне співвідношення [60]. Максимальної продуктивності мимовільне запам'ятовування досягає під час розв'язування задач, що потребують пошуку невідомого, розуміння прихованих зв'язків і відношень, а довільне — коли мислення відступає на задній план, підпорядковуючись мнемічній спрямованості.
Механічне запам'ятовування —- безпосереднє закріплення матеріалу без розуміння його змістових зв'язків і логіки побудови. Як і довільне, воно залежить від мнемічної спрямованості, але на відміну від нього не спирається на мнемічні дії. Батьки інколи помічають, що старша дитина, школяр, заучуючи вірш, запам'ятовує його гірше, ніж менша — дошкільник. Менша, займаючись своєю справою і лише слухаючи, відтворює вірш, навіть не розуміючи значень окремих слів. /Анемічний образ у цьому разі постає як здатність нервової системи закріплювати сліди збуджень і є механічним відбитком з оригіналу.
Смислове запам'ятовування ґрунтується на розумінні логічної будови матеріалу, його зв'язків. Тому поряд з мнемічним цей вид запам'ятовування містить мислительні дії. Це високоефективний процес, що потребує значно меншого числа повторень, ніж довільне чи мимовільне запам'ятовування; його результати рідко забуваються і краще зберігаються. Від механічного до смислового запам'ятовування — такий шлях онтогенезу пам'яті [12; 37; 38]. Він починається з оволодіння мнемічни-ми діями (спочатку у зовнішній, а потім внутрішній формі), після чого «натуральна» лінія розвитку запам'ятовування поступається «культурній». Запам'ятовування стає опосередкованим, підкореним контролю з боку свідомості індивіда, процесом.
Збереження — процес пам'яті, що забезпечує утримування результатів запам'ятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не «сховище досвіду», а внутрішня активність, яка позначається на змісті і формі матеріалу, що зберігається. Якщо під час запам'ятовування вона здійснюється за рахунок мнемічних дій, то при збереженні — неусві-домлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення). Збереження взагалі незначною мірою контролюється свідо-міс тю індивіда, але істотно залежить від його діяльності. Так, що часті* ше використовується матеріал, що більше значення він має для індивіда, то більше трансформується і довше зберігається [56]. Це позначається також на вибірковості запам'ятовування та збереження.
На ефективність збереження істотний вплив справляють час та обсяг матеріалу. Як встановлено, через певний проміжок часу після запам'ятовування відсоток збереженого матеріалу є обернено пропорційним до його обсягу (Еббінгауз, див.: [69], Флорес, див.: [69; 72]). При цьому він зазнає впливу з боку процесів забування. Що краще матеріал зберігається, то легше відтворюється.
Відтворення — процес пам'яті, який полягає у відновленні матеріалу, що зберігається. Найчастіше це його реконструкція, яка тим значніша, чим більшим є обсяг і складнішим зміст матеріалу, чим слабшою була мнемічна спрямованість на точність запам' ятовування, чим менше він заучувався, чим тривалішим був період часу між запам'ятовуванням і відтворенням.
Мнемічні дії у цьому разі мають ВИГЛЯД, репродуктивних (лат. ге — префікс, що''означає зворотну дію і produco — створюю), тобто відтворювальних. Це узагальнення того, що в оригіналі дано в деталізованій формі; конкретизація того, що дано у більш загальному або стислому вигляді; заміна одного змісту іншим, подібним; зміщення або переміщення окремих частин оригіналу, об'єднання того, що дано окремо, і роз'єднання того, що в оригіналі пов'язане; доповнення, яке виходить за межі оригіналу. При цьому може мати місце і мимовільне спотворення оригіналу. Репродуктивні дії характеризують відтворення як мнемічну діяльність, щільно пов'язану з мисленням.
Складовими відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадува-ня і згадування.
Впізнавання — відтворення в умовах повторного сприймання. Це своєрідний пошук матеріалу, що зберігається в тривалій пам'яті, та звіряння його результатів з перцептивним образом [2].
Власне відтворення — мимовільне або довільне відновлення предмета запам'ятовування. При мимовільному відтворенні немає мнемічної спрямованості: минулі враження спливають немов самі собою. Насправді це потік асоціацій, викликаних думками, образами, емоціями, діями. Довільне відтворення передбачає специфічну — репродуктивну мнемічну спрямованість — активність, яка забезпечує цілеспрямований пошук потрібного матеріалу.
Пригадування — довільне відтворення, пов'язане з активним пошуком, відновленням і добуванням з тривалої пам'яті матеріалу, який потрібен індивідові. Це розгорнутий у часі процес, у ході якого індивід не тільки відбирає матеріал, а й оцінює його, міркує, робить висновки. Він потребує і застосування вольових зусиль [5].
Згадування — відтворення індивідом емоційно забарвлених образів свого життєвого шляху. Забування — процес пам'яті, який призводить до втрати чіткості і зменшення обсягу закріпленого у тривалій пам'яті матеріалу, а інколи й неможливості відтворити його. Забувається насамперед те, що не відіграє особливої ролі в житті, що не набуло сенсу або втратило його. Одним з механізмів забування є витіснення в несвідоме неприємного матеріалу ([66; див.: 69]).