Психологічні аспекти Виховання доВільності людини

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Відповідальність як психолого-педагогічна проблема

Особистість можна уявити як триєдність: того, що людина хоче (підструктура спрямованості), того, що вона може (здібності), й того, що вона є (характер). До цієї класичної формули особистості можна додати ще

один суттєвий параметр — що людина повинна, які зобов'язання на себе бере. Міра приймання людиною суспільної необхідності знаходить прояв у такій важливій характеристиці соціально зрілої особистості, як відповідальність.

Відповідальність є такою формою активності, яка дає людині змогу цілісно й гармонійно вписуватися в соціальний світ, не жити ситуативно, не бути на " короткому мотузку", а зберігати автономію й можливість проявляти ініціативу та творчість. За допомогою відповідальності формується й через неї виявляється зв'язок людини з навколишньою дійсністю, виникає цілісність їх. При чому у цій цілісності немає посередника: оцінки іншої людини, соціальних санкцій тощо. Сама людина виступає визначальним складником такої цілісності, що й забезпечує втілення її у відповідну дію.

Таким чином, саме в акті відповідальності самодетер-мінація й моральна свобода людини стає невід'ємною часткою її буття. Підкреслюючи значущість відповідальності особистості для її безпосередньої інтеграції у соціум, для розвитку соціальної активності людини, прилучення її до соціальної практики, відповідальність можна визначити як автономне, добровільне здійснення необхідності в межах і формах, які суб'єкт відповідальності визначає самостійно.

Можна виокремити такі фактори відповідальності:

• самостійність як здійснення особистістю вибору способу діяльності (або спілкування), й досягнення результату при встановленні нею як рівня складності діяльності, так часу й меж її здійснення;

• незалежність від зовнішнього контролю внаслідок перетворення зовнішнього обов'язку у внутрішню потребу, яка регулюється вже через самоконтроль;

• усвідомлення цілісності всього завдання, що стоїть перед людиною, справи, яка виконується (відповідальна людина знає, що вона робить, має чіткі особисті критерії діяльності й передбачає наслідки власних дій);

• упевненість у своїх силах, сумісність їх із прийнятим завданням (лише безвідповідальний береться за непосильну справу або обіцяє неможливе).

3. Психологічні питання виховання характеру

Відповідальність, яка стала стійкою якістю особистості, дає їй змогу легко справлятися з існуючими вимогами дійсності, узгоджувати їх із власними бажаннями, звільняючи себе від зовнішнього примусового контролю й перевірок. Критеріями повноти приймання відповідальності за справу є впевненість людини у своїх діях, яка зберігається й при наявності оцінок або критики ззовні, та ініціативи по ЇЇ здійсненню. Останні можна розглядати як результат узгодження необхідності з бажаннями й потребами людини: ініціатива як розширення поля діяльності людини свідчить про те, що завдання прийняте нею як щось особистісно значуще й вона активно шукає шляхи розв'язання його.

В сучасній психології набула поширення концепція двох типів відповідальності, відома як теорія локусу контролю. Поняття локусу контролю, яке ввів у психологічний ужиток Д. Роттер, характеризує уявлення людей про їхні здібності визначати й контролювати обставини власного життя взагалі та його окремих сфер. Такого роду переконання людей можна впорядкувати у своєрідний континуум, на крайніх полюсах якого перебувають або яскраво виражені екстерна-ли, які віддають відповідальність за події власного життя, долі й вдачі іншим людям (батькам, учителям, вихователям, керівникам), або ж інтернаті, які, порівняно з іншими, більше упевнені у своїй здатності впливати на свою життєдіяльність і розв'язувати життєві проблеми, пояснюючи їх власною поведінкою, характером і здібностями.

У цьому зв'язку психологи констатують в інтерналів меншу кількість психологічних проблем, вищі показники самоповаги й психологічної адаптованості, самостійності й незалежності їхньої поведінки, низьку схильність до соціальних навіювань і високу опірність зовнішнім примусам, а також тенденцію до контролю поведінки інших. Підлітки з внутрішнім локусом контролю позитивніше ставляться до вчителів і представників правоохоронних органів. В той же час зафіксована більша схильність екстерналів до брехливості та здійснення аморальних учинків.

по-перше, когнітивно-світоглядний елемент, тобто уявлення про те, як узагалі влаштовано світ та що ним рушить;

по-друге, індивідуальне почуття особистісного контролю, чи вважає себе людина хазяїном власного життя: така компонента передбачає передусім розвиток механізмів внутрішньої саморегуляції особистості;

по-третє, пов'язану з цим систему самооцінок та критеріїв.

Тому не дивно, що інтернали в більшій мірі усвідомлюють сенс власного життя та його цілі. Екстерналів же вирізняє підвищена тривожність, менша терплячість до інших та популярність, вища конформність і підвищена агресивність.

Важливо усвідомлювати залежність становлення локусу контролю від умов виховання, існування тонких зв'язків між контролем поведінки дитини з боку дорослих та розвитком її відповідальності. Часто усвідомлення відповідальності за долю дитини призводить до того, що батьки та педагоги беруть на себе повну відповідальність за її розвиток. Вони проявляють при цьому надмірну турботу, забезпечуючи кожен крок, вчинок дитини, не залишаючи їй можливостей самостійно планувати й здійснювати власні дії, відповідати за їхні наслідки перед іншими людьми. Такий тип виховання відомий як гіперопіка.

Авторитарний диктат волі наставника теж обмежує свободу самовиявів вихованця. Найтиповіша реакція особистості підлітка на такі обмеження — це прояв непокори. В окремих випадках в нього розвивається слухняність, але це слухняність пасивної, безініціативної особистості, яка не є відповідальною.

Отже, відповідальність дитини формується лише за умов, коли їй довіряють та не стримують її активність. Там, де немає довіри й свободи активності особистості, не варто чекати від людини відповідальності та творчості. Здобуття людиною відповідальності прямо пов'язане з наданням їй свободи в прийнятті рішення. Звичайно, питання про міру свободи необхідно розв'язувати з урахуванням вікових та індивідуально типологічних особливостей вихованця, інших обставин його життєдіяльності. Але самий принцип є непорушним: формування відповідальності йде пліч-о-пліч із розвитком автономності (самостійності) особистості, її незалежності та забезпеченням дитині свободи у прийнятті рішення відносно обставин і перспектив власного життя.

3. Психологічні питання виховання характеру

З іншого боку, генезис відповідальності не можливий і без дисципліни як дотримання норм спілкування, обов'язкових для усіх сторін соціальної взаємодії. Лише маючи перед очима приклад відповідальної поведінки значущого іншого, досвід усвідомлення необхідності такої соціально нормативної активності та її здійснення під орудою дорослого, дитина поступово набуває здатність самостійного прийняття рішення про належне та важливість його цілеспрямованого здійснення. Суттєву роль у становленні таких механізмів відповідальної поведінки відіграє і розвиток вольових рис характеру дитини, а з певного віку — і її установки на самовиховання.

Принципи організації й підтримування дисципліни у Виховному процесі

З огляду на гостроту психолого-педагогічної проблеми формування відповідальної та самостійної особистості заслуговують уваги основні способи формування її дисциплінованості, виділені сучасним американським психологом, представником школи гуманістичної психології Е. Шостромом, на яких доцільно спинитися докладніше.

Техніка педагогічної дисципліни базується на свідомому контролі вихователем поведінки вихованця із позиції соціально прийнятих еталонів людської активності. Техніка зовнішньої дисципліни базується на тому, щоб домогтися від дитини максимальної слухняності й відповідності її поведінки вимогам вихователя. Інша техніка — внутрішньої дисципліни — базується на вихованні у дитини, насамперед, самодисципліни, тобто передання їй певних цінностей, які набувають для неї статусу керівних принципів власної активності.

Техніка зовнішньої дисципліни передбачає як основні педагогічні механізми нагороду й покарання. Але по відношенню до основної мети виховання (це особистісний саморозвиток нашого вихованця), як перше, так і друге є лише зовнішніми підкріпленнями або стимуляторами активності дитини, орієнтація на які відволікає її від адекватного приймання виховних завдань. Тут спрацьовує такий механізм