Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Види навчання.
|
|
Навчання — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини
Навчання — це така різновидність людської діяльності, яка передбачає взаємодію викладача і учня, тому воно має двосторонній характер, тобто складається з двох процесів: 1) процесу викладання — діяльність викладача; 2) процесу навчання — діяльність учня або колективу. Навчання неможливе без взаємодії вчителя і учнів, яка буває безпосередньою (учитель і учень спільно реалізують завдання навчання) і опосередкованою (учень виконує завдання, дані вчителем раніше). Процес навчання може проходити і без учителя (наприклад, самостійна робота). Процес навчання — це не механічна сума процесу викладання і навчання. Це якісно нове цілісне явище. Суть навчання — це єдність пізнання і спілкування. Процес навчання включає мету, мотиви, зміст, способи діяльності, він вимагає напруження волі, фізичних та інтелектуальних сил, способів регулювання дій та контролю за їх результативністю.
Залежно від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, специфіки побудови змісту навчального матеріалу, домінантних методів і засобів навчання розрізняють пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване, комп'ютерне навчання. Ці основні види можуть поєднуватись, утворюючи нові види навчання: пояснювально-проблемне, проблемно-програмоване, проблемно-комп'ютерне та ін.
Пояснювально-ілюстративне навчання.
Цей вид називають традиційним. Основними його методами є розповідь, пояснення в поєднанні з демонструванням наочності. Діяльність учнів зводиться до сприймання, запам'ятовування і відтворення навчальної інформації, яке є основним критерієм ефективності. Пояснювально-ілюстративне навчання економить час, зберігає сили вчителів та учнів, полегшує дітям розуміння складної навчальної інформації, забезпечує ефективне управління пізнавальною діяльністю школярів. Водночас воно має істотні недоліки: знання пропонують у готовому вигляді; учні " звільняються" від необхідності самостійно і продуктивно мислити; недостатні можливості індивідуалізації і диференціації навчального процесу та ін.
Проблемне навчання.
Воно передбачає самостійне оволодіння знаннями у процесі вирішення пізнавальних проблем, розвиток самостійного мислення і пізнавальної активності учнів. Технологія проблемного навчання ґрунтується на чітких алгоритмах, що містять послідовність взаємопов'язаних етапів: створення проблемної ситуації, яка спричинює відчуття розумового Утруднення; аналіз проблемної ситуації, пошук нових елементів знань різними способами (висунення гіпотез); розв'язування проблеми і перевірка одержаних результатів, зіставлення їх з робочою гіпотезою; систематизація та узагальнення здобутих знань і вмінь. Проблемний вид навчання забезпечує самостійне здобуття знань, формування інтересу до пізнавальної діяльності, розвиток продуктивного мислення. Серед його недоліків - значні затрати часу, недостатня ефективність для формування практичних умінь і навичок, слабка ефективність при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний для учнів.
Основними способами (прийомами) створення проблемних ситуацій є:
1) повідомлення учням інформації, яка містить у собі суперечність;
2) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того самого явища;
3) використання сукупності способів і прийомів, під час якого виникає проблемна ситуація;
4) невідповідність між системою знань, навичок та вмінь учнів і новим фактом, явищем.
Програмоване навчання.
Основним його принципом є передавання змісту навчального матеріалу невеликими логічно завершеними частинами. Часто навчальну інформацію учні отримують не від вчителя, а з програмованого посібника або дисплея комп'ютера. Основна мета програмованого навчання - удосконалити управління навчальним процесом.
Застосування цього виду забезпечує контроль за кожним кроком учня на шляху пізнання, що уможливлює своєчасне надання допомоги, підтримання інтересу.
Програмоване навчання має такі особливості:
- навчальний матеріал поділено на окремі частини (дози);
- процес навчання передбачає послідовні кроки, які містять формування знання і мисленнєві дії для їх засвоєння;
- кожен крок завершується контролем (запитання, завдання та ін.);
- за умови правильного виконання контрольних завдань учень одержує нову дозу матеріалу і виконує наступний крок навчання;
- у разі неправильної відповіді учень одержує допомогу і додаткові пояснення;
- кожен учень працює самостійно і оволодіває навчальним матеріалом в індивідуальному темпі;
- результати виконання контрольних завдань фіксуються, вони стають відомими для учнів і педагогів;
- педагог є організатором і помічником, консультантом;
- широко застосовуються специфічні засоби навчання (програмовані посібники, тренажери, контролювальні та навчальні машини).
Позитивним у програмованому навчанні є виокремлення основного, істотного в навчальному матеріалі; забезпечення оперативного контролю за процесом засвоєння знань; логічна послідовність у засвоєнні знань; можливість працювати в оптимальному темпі і здійснювати самоконтроль; змога індивідуалізувати навчання. До вад програмованого навчання належать такі: алгоритмізація навчальної діяльності, що обмежує комунікацію між її учасниками; дроблення змісту навчального матеріалу, яке утруднює сприйняття і засвоєння його цілісності, зниження розвивального і виховного потенціалу навчання, що гальмує розвиток творчої активності учнів.
Комп'ютерне навчання.
Можливості цього виду навчання великі, зокрема подача інформації, управління перебігом навчання, контроль і корекція результатів, виконання тренувальних вправ, накопичення даних про розвиток навчального процесу.
ЕОМ можна ефективно використовувати для підвищення успішності учнів; розвитку загальних когнітивних здібностей (самостійно мислити, володіти комунікативними навичками); автоматизованого тестування, оцінювання та управління педагогічним процесом.
Основою комп'ютерного навчання є створення навчальних програм, виокремлення алгоритмів, системи послідовних дій, які необхідні для повноцінного засвоєння знань і вмінь. Ефективність навчальних програм і комп'ютерного навчання повністю залежить від якості алгоритмів управління розумовою діяльністю. Якісних засобів для комп'ютерного навчання наразі істотно бракує.
У сучасній дидактиці виокремлюють й інші види навчання: контекстне; навчання на основі поетапного формування розумових дій і понять; навчання на основі змістового узагальнення та ін.
У процесі контекстного навчання інформація подається у формі навчальних текстів, а завдання, сконструйовані на їх основі, задають контекст майбутньої професійної діяльності. Предметний і соціальний зміст майбутньої професійної діяльності моделюється в навчальному процесі за допомогою дидактичних засобів, форм і методів.
Теорія поетапного формування розумових дій і понять основана на ідеї про принципову подібність будови внутрішньої і зовнішньої діяльності людини, положенні про те, що будь-яка дія є складною системою, що містить орієнтувальний, виконавський та контрольно-орієнтовний компоненти.
Навчання на основі змістового узагальнення передбачає не тільки передачу конкретних знань, а й удосконалення операцій щодо виділення ознак об'єкта, операції з поняттями і класами, тобто формування знань у формі чітко організованої системи, розвиток когнітивних структур та операцій в межах цієї системи.
Дидактична наука пропонує багато видів, теорій, концепцій навчання, які дають змогу на науковій основі ефективно і якісно навчати учнів. Вибір того чи того виду навчання залежить насамперед від професійної компетентності вчителя, структури змісту навчального матеріалу, домінантних методів і засобів навчання.
Процес навчання – не автоматичне вкладання навчального матеріалу в
голову учня. Адже куди важливіше навчити, ніж просто розповісти. Цей
процес потребує напруженої розумової роботи підлітка та його власної
активної участі в цьому процесі. Цю мету і переслідує застосування
інтерактивних технологій.
1.2 Суть інтерактивного навчання
Інтерактивне навчання дозволяє розвязати одразу кілька завдань: розвиває комунікативні вміння та навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, оскільки змушує працювати в команді, прислухатися до думки кожного. Навчальний процес організований так, що всіх учасників залучено до процесу пізнання, формування висновків, створення певного результату, де кожен робить індивідуальний внесок, обмінюється знаннями, ідеями, способами діяльності. Відбувається цей процес в атмосфері доброзичливості та взаємопідтримки. Це дозволяє не тільки отримати нові знання, а й розвиває пізнавальну діяльність, переводить її в більш високі форми кооперації та співробітництва.
Використання інтерактиву знімає нервове напруження, дає можливість змінювати форми діяльності, переключати увагу на основні питання.
Сучасному навчально-виховному процесу притаманні переважання вербальних методів навчання і виховання, недооцінка значення спілкування школярів для розв'язування провідних задач і завдань на уроках математики, відсутність цікавих для учнів форм та методів організації навчальної діяльності тощо. Тому нагальною потребою сучасної системи освіти при викладанні математики - є впровадження нових форм та методів навчання і виховання, що забезпечують розвиток особистості кожного школяра.
Розв'язанню цієї проблеми сприяє впровадження інтерактивних технологій навчання на уроках математики. Саме вони ефективніше, ніж інші педагогічні технології, сприяють інтелектуальному, соціальному й духовному розвитку школяра, готовність жити й працювати в гуманному, демократичному суспільстві.
В. Сухомлинський говорив, що школа має бути не коморою знань, а середовищем думки. Тоді предмет, що його викладає вчитель, стає не кінцевою метою його діяльності, а засобом розвитку дитини.
Ідея інтерактивного навчання виникла в середині 1990-х років з появою першого веб-браузера та початком розвитку мережі Інтернет. Ряд фахівців трактує це поняття як навчання з використанням комп'ютерних мереж і ресурсів Інтернету. Більш широке тлумачення: інтерактивне навчання - здатність взаємодіяти або знаходитися в режимі діалогу з чим-небудь (наприклад, комп'ютером) або ким-небудь (людиною).
Поняття «інтерактивний» походить від англійського «interact», «inter» - взаємний, «act» - діяти. Інтеракція - це взаємодія, вплив один на одного; динамічна послідовність взаємно орієнтованих дій партнерів, що вносять у свої дії зміни в залежності від того, що робить або говорить інший; це соціальний контакт, збудований на поєднанні ініціативної дії та дії - реакції.
Поняття «інтеракція» виникло вперше в соціології та соціальній психології. Для теорії символічного інтеракціонізму (основоположник - американський філософ Дж. Мід) характерно розгляд розвитку і життєдіяльності особистості, творення людиною свого «Я» в ситуаціях спілкування та взаємодії з іншими людьми.
Слідом за Т.С. Паніною, Л.В. Вавиловою, ми розуміємо під інтерактивним навчанням спосіб пізнання, здійснюваний у формах спільної діяльності учнів, при якому всі учасники освітнього процесу взаємодіють один з одним, обмінюються інформацією, спільно вирішують проблеми, моделюють ситуації, оцінюють роботу, занурюються в реальну атмосферу ділового співробітництва з розв'язання проблем.
Сутність інтерактивних методів полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії учнів. Це - співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними субєктами навчання. На своїх уроках вчитель має бути організатором процесу навчання. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, спільне розвязання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.
Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення, виховуються почуття толерантності.
Інтерактивне навчання суттєво впливає на свідомість і почуття особистості з метою виховання компетентного й відповідального учня який є вільною і водночас законовідповідальною, високоморальною, соціально та політично активною особистістю, повноправним членом шкільного колективу; на формування в учнів громадських поглядів, почуттів та переконань, належної поведінки, єдності слова і діла.
Інтерактивні технології – це порівняно новий, творчий, цікавий
підхід до організації навчальної діяльності учнів.
Слово “інтерактив” походить від англійського слова “interact”.
“Inter” – це взаємний, “act” – діяти. Інтерактивний – здатний
взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з будь-чим
(наприклад, комп’ютером) або з будь-ким (людиною). Сутність
інтерактивного навчання полягає в активному залученні всіх учнів до
процесу пізнання.
У педагогічній літературі описано чимало типів організації навчання
(за рівнем активності учнів, рівнем залучення їх до продуктивної
діяльності, за дидактичною метою, за способами організації тощо). Голант
Е.Я. (60-ті рр.) поділив типи та методи навчання на активні та пасивні
залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Звісно, термін
“пасивне” є умовним, адже будь-яка організація навчального процесу
неодмінно передбачає певний рівень пізнавальної активності суб’єкта –
учня, інакше досягнення навіть мінімального результату неможливе. У
своїй класифікації Я. Голант використовує “пасивність” як визначення
низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за
майже цілковитої відсутності самостійності й творчості. До цієї
класифікації ми додамо інтерактивне навчання як різновид активного,
котрий, однак, має свої закономірності та особливості.
При пасивному типі навчання учень виступає у ролі “об’єкта” навчаня,
має засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом
підручника тощо – тобто джерелом правильних знань. До відповідних
методів навчання належать методи, що вимагають від учнів лише слухати й
дивитися (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й
відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються один
з одним і не виконують жодних творчих завдань.
При активному навчанні передбачається застосування методів, що
стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає
“суб’єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає у діалог з
вчителем. Основними методами цього навчання є: самостійна робота,
проблемні й творчі завдання, питання учня до вчителя і навпаки, що
розвивають творче мислення.
Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальнийпроцес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Цеспівнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання вспівпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктаминавчання. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідерагрупи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделюванняжиттєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язанняпроблем. Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу статисправжнім лідером учнівського колективу. Отже, інтерактивні технології – це організація засвоєння знань іформування певних вмінь та навиків через сукупність особливим способоморганізованих навчально-пізнавальних дій, що полягають у активнійвзаємодії учнів між собою та побудові міжособистісного спілкування зметою досягнення запланованого результату. Дослідження проведені Національним тренінговим центром (США, штатМеріленд) у 1980-х роках, засвідчують, що інтерактивне навчаннявможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає нелише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цихдосліджень відображено у схемі, яка дістала назву “Піраміда навчання”. “Піраміда навчання” демонструє, що найменших результатів можнадосягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%, читання – 10%), анайбільших – інтерактивного(дискусійні групи – 50%, практика через дію –75%, навчання інших або негайне застосування знань – 90%). Ці дані єсередньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можутьрізнитися, але в середньому таку закономірність може простежити коженпедагог.Науковці виділяють наступні принципи інтерактивного навчання. 1. Принцип активності. Означає, що для досягнення поставлених цілейкожен учень повинен брати активну участь у процесі спілкування таактивно взаємодіяти з іншими. 2. Принцип відкритого зворотнього зв’язку, сутність якого полягає вобов’язковому висловленні членом чи всіма членами групи думок, ідей чизаперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використаннюзворотнього зв’язку учасники групи довідуються, як сприймаються іншимилюдьми їхня манера спілкування, стиль мислення, особливості поведінки.Завдяки цьому принципу відбувається корекція мовлення. 3. Принцип експериментування припускає активний пошук учнями новихідей та шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливийі як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх дорозвитку творчості й ініціативи особистості. 4.Принцип довіри в спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальнуорганізацію групового простору в ході проведення занять: звичайновикористовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колуобличчям один до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипнуустановку і уявлення про те, як повинні проводитися й організовуватисяися й організовуватисязаняття і яку роль у них повинен грати вчитель. 5. Принцип рівності позицій. Він означає, що вчитель не прагненев’язати учням своєї думки, а діє разом з ними. В свою чергу, учень маєзмогу побувати у ролі організатора, лідера. Нагромаджений вже сьогодні в Україні та за кордоном досвіпереконливо засвідчує, що інтерактивні технології сприяютьінтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дозволяютьучням: - аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєннянавчального матеріалу й тому зробити засвоєння знань більш доступним; - навчитись формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати; - навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку; - моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власнийсоціальний досвід через включення в різні життєві ситуації; - вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своємісце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу; - знаходити спільне розв’язання діалогу; - розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.“Поняття інтерактивна методика” та “інтерактивна технологія”.Аналізуючи літературу, можна часто зустріти термін “інтерактивнітехнології навчання”, а не інтерактивні методи навчання. Розвиток науки та техніки пропонує учням та вчителям нові формикомунікації, нові типи розв’язання абстрактних і конкретних завдань, перетворюючи вчителя з авторитарного транслятора основних ідей нанатхненника інтелектуального і творчого потенціалу учня. Майбутнє засистемою навчання, що вкладалася б у схему учень – технологія – вчитель, за якої вчитель перетворюється на педагога-методолога, технолога, аучень стає активним учасником процесу навчання. На думку Аматьєва О.методична майстерність сучасного вчителя має розвиватися не череззабазпечення його великою кількістю готових рецептурних посібників ішироке використання ним готових поурочних розробок. Йому потрібніпередусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальнакультура і ґрунтовна дидактична компетентність. Вже на прчатку 20-х років минулого століття у працях відомихпедагогів (І.П. Павлова, А.А. Ухтомського, С.Т. Шацького, В.М.Бехтєрєва) з’являються терміни “педаггічна технологія” й “педагогічнатехніка”. Педагогічна техніка визначалась у педагогічній енциклопедії1930-х років як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку йефективну організацію навчальних занять. Відтоді минуло майже сто років, а всучасній педагогічній літературі й досі не існує єдиних, вичерпних, уніфікованих визначень понять освітні, педагогічні, навчальнітехнології. Деякі дослідники налічують близько 300 дефініцій цихтермінів, які різняться не лише за формою, а й за змістом, що в нихвкладається. Одні науковці розуміють під терміном “технологія”овці розуміють під терміном “технологія”управління педагогічними процесами, інші – способи організаціїдіяльності учнів, різноманітні методи та прийоми досягнення педагогомнавчальної мети тощо. На думку деяких дослідників, технологію від методики відрізняютьдва принципові моменти: гарантія остаточного результату й проектуваннямайбутнього навчального процесу. Педагогічна технологія – набірпроцедур, які поновлюють професійну діяльність вчителя, і нарантуютьзаплановагий остаточний результат. Технологія, на відміну від методики, не припускає варіативності, з неї не можна викинути жодного елемента.Для технологічного навчання обов’язковим є постійний зворотній зв'язок, коригування та зміни у подальшій діяльності.1.3 Видатні педагоги про інтерактивне навчання. Аналіз історичних джерел показав, що застосування того чи іншогоприйому інтерактивного навчання відбувалося ще за античних часів. Напроблему розвиваючого навчання у взаємодії вказували такі філософи, якКонфуцій, Сократ, Платон та інші. Зокрема, при Конфуції навчання проводилось методом вільних бесід івзаємних роздумів. Дискусії проходили в основному між учнями. Конфуцій, слухаючи їх, лише вставляв репліки, виказував окремі зауваження ісудження, надавав питання для роздумів. Основною його метою було неозброєння учнів конкретними знаннями, а їх ґрунтовний загальнийрозвиток, моральний і духовний ріст. Ці ідеї продовжили деякі учні і послідовники Конфуція. В невеликомутрактаті невідомого автора “Записки про навчання” (ІІІ ст. до н. е.)читаємо: “Благородний чоловік навчає, виховує, але не тягне за собою, стимулює, але не заставляє, вказує шлях, але дозволяє учневі йти самому.Оскільки він веде, а не тягне, він перебуває у згоді з учнем. Оскількивін лише вказує шлях, він надає учневі можливість роздумувати. Згода міжвчителем і учнем, легкість вчення і можливість думати самому і складаютьте, що називається успішним навчанням”. Погляди Сократа є багато в чому спільними з поглядами Конфуція, зокрема орієнтація на загальний розвиток дитини та використання бесідияк методу навчання та виховання. В бесідах Сократа оригінальновирішувалась проблема розвиваючого навчання. Шлях приведення до пізнанняістини через запитання і відповіді стали називати “сократівськимметодом”. Пізніше, і аж до наших днів, загальна ідея “сократівськогометоду” в тій чи іншій мірі використовується в методі “навіднихзапитань”, в проблемному навчанні та інших підходах з установкою наактивізацію пізнавальної діяльності тих, хто навчається. В середні віки ідеї розвиваючого навчання були заборонені і почалинове життя лише в епоху Відродження. Ідея розвитку в процесі навчання найбільш повно була розгорнутаМ.Монтенем в його “Дослідженнях”. Він іронічно описує схоластичний методнавчання, коли без відпочинку “бдженять у вуха”, заставляючи лишевислуховувати та запам’ятовувати інформацію в готовому вигляді.Натомість він наголошував на тому, щоб розвивати розум; щоб виховательвихователь“не вдовбував” знання в голову учня, а навчав їх пошуку, і щоб учні саміробили висновки про істинність пізнаного і вдосконалювали таким чиномрозумові сили. Ж.Ж. Руссо бачив головним в процесі навчання не заповнення головиучня через заучування, зубріння, а устремління й готовність йогосамостійно знаходити істину. Навчання, на його думку, потрібно будуватичерез вправи спільного пошуку, вільно і без насилля, шляхом пробудженняі вдоволення цікавості. Значну увагу розвиваючому навчанню у співпраціприділяли російські та українські педагоги. Пізніше певні елементи інтерактивного навчання використовували усвоїй практиці майже усі педагоги (В.Ф. Одоєвський, Н.А. Добролюбов, Н.Г. Чернишевський, К.Д. Ушинський, В.П. Вахтьоров). Д.І. Писарєв, говорячи про розвиток тих, хто навчається, зосереджував увагу на “дослідному методі” спроб і помилок, що допомагаєшукати і знаходити правильне рішення. К.Д. Ушинськийв своїх роботах приділив велику увагу спостереженню, мові, мисленню, вважав свободу необхідною умовою розвитку тих, хтонавчається. Значна увага наших педагогів у ХІХ-ХХ ст. почала приділятисьігровій діяльності як активному та важливому методу навчальноїдіяльності. Спочатку вона розглядалась основним елементом на початковомуетапі навчання, та пізніше почала застосовуватись в старших класах тастудентських колективах. Видатний педагог А. Макаренко відводив значне місце колективниміграм у життєдіяльності дітей та підлітків. Гра, на його думку, -багатофункціональний засіб виховної роботи. Вона дає змогу виховуватиколективізм, творчу спрямованість особистості, свідому дисципліну, організованість, розвиває інтелектуальні здібності та естетичні почуття.Учений поставив питання про специфіку педагогічного керівництва грою, девчитель повинен уміти так само гратися, як діти, - тільки тодіпедагогічне керівництво грою буде ефективним. Частково інтерактивне навчання з його особливостямивикористовувалось в перші десятиліття минулого століття й було поширенев педагогіці та практиці української школи у 1920-ті роки – за часівмасштабного реформування шкільної освіти. Лабораторно-бригадний метод передбачав спеціально сформованимиучнівськими групами (бригадами, ланками) виконання практичних талабораторних робіт. Робота в парах змінного складу полягала у тому, щооб’єднані в пари учні навчали один одного в процесі так званогоорганізованого діалогу. Склад пар постійно змінювався. Учень, вивчившитему, пояснював її іншим членам групи, і, в свою чергу, слухав інших.Застосування цих методів і форм навчання в окремих школах давалодивовижні результати. Так, у школі, організованій А. Рівіним у 1918 році, учні різноговіку, навчаючись у парах змінного складу, за один рік засвоювалипрограму 3-4 років навчання. Попри те, що ці нові методи навчаннязнайшли підтримку в учителів, вони запроваджувалися в школах безналежного методичного забезпечення, теоретичного осмислення йекспериментальної перевірки. Вже перший досвід застосування цих методівевірки. Вже перший досвід застосування цих методіввиявив певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальномупроцесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнівдостатньої мотивації для такого типу навчання. За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму засталінських часів такі методи виявилися непотрібними і постановою ЦКВКП(б) були піддані нищівній критиці. Вже на початку 1930-х роківукраїнська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацієюзасобів, форм і методик навчання. Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання можна знайти утворчості вчителів-новаторів 1970 – 1980-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Ша-талова, Є. Ільїна, С. Лисенкова та ін.), у теорії розвивальногонавчання. Зокрема їхні ідеї знайшли відображення в основних положеннях“Концепції загальної середньої освіти ВНПК-88”. Одним із пліднихположень цієї концепції є твердження співробітництва як однієї ізвизначальних основ сучасного навчання. “Співробітництво – цегуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності дітей і дорослих, скріплена взаєморозумінням, проникненням у духовний світ один одного, колективним аналізом ходу і результатів цієї діяльності”. Проблема навчального спіробітництва активно і всебічнорозробляється в останні десятиліття в нашій країні і за рубежем (Т.Е.Коннікова, А.В. Мудрик, В.А. Отрут, Д.И. Фельдштейн, Б.Л. Кричевський таін). 1.4 Роль інтерактивних технологій у розвитку пізнавальних інтересів учнів. Роль учителя є вирішальною у процесах формування мислення, гартування характеру й виховання моральних якостей учня. Він генератор іджерело ідей, якими керується другий суб’єкт педагогічного процесу –учень. Від педагогічної майстерності вчителя залежить націлювання учнівна належний навчальний лад. Щоб керувати процесом формування і розвиткуздібностей учнів, треба знати актуальні і потенціальні їх рівні.Водночас виникає проблема: якими повинні бути умови середовища, щобкожен школяр міг розвинути свої творчі нахили й перетворити їх у творчідосягнення. Високий рівень успішності не завжди поєднюється з високимрівнем творчої обдарованості. У зв’язку з цим потрібно намагатисястворити сприятливі умови для самовираження кожної дитини в різних видахдіяльності. Працюючи в школі та спостерігаючи за школярами, можна дійти висновку, що є учні, які на уроці перестають слухати або, навпаки, тільки роблятьвигляд, що слухають, але не чують, якщо новий матеріал їх не зацікавив зсамого початку. Запобігаючи байдужості на уроці, появу нового матеріалупотрібно підпорядковувати природній допитливості школяра: новий факт неи природній допитливості школяра: новий факт невиникає з “нічого”; разом з дітьми з’ясувати можливості і йогозастосування, а форму організації навчання обирати оптимальною. Отже, завдання, яке постало перед учителем, – збудити здібності своїх учнів, виховати в них сміливість думки і впевненість у тому, що вони розв’яжутькожне завдання, – без особистого захоплення спаравою, без наявностіпедагогічного такту і таланту, без умілого вибору форм навчання, методів, прийомів та засобів втілити в життя неможливо. Творчо працюючи, вчитель завжди прагне: - пропонувати посильний рівень вимог відповідно до рівня навченості танаучуваності; - вчити учнів концентруватися та максимально викладатися в обмежений час; - дати можливість навіть слабкому учневі отримати високу оцінку; - створювати умови для свідомого і самостійного вибору учнями рівнязасоєння навчального матеріалу; - дати можливість сильним учням проявити своє творчі здібності. Адже інтерес до діяльності має спеціальну здатністьпідвищувати працездатність включаючи увагу. Підтримання бажаннявчитися вимагає зміни способів і форм сприйняття нового, створеннярізних ситуацій для застосування вивченого. Виховання ж інтересупередбачає реалізацію багатьох методичних прийомів, пошук і застосуваннярізних технологій навчання, а головне невтомну вчительську працю, самовдосконалення і самоосвіту. Нині важливу роль у розвитку пізнавальних інтересів учнів відіграють інтерактивні технології навчання та інтерактивний урок.Інтерактивне навчання – це певний різновид активного навчання, цеспеціальна форма організації пізнавальної діяльності, мета якої –створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчув би своюінтелектуальну спроможність пізнавати нове. Досягти цього можна за умовипостійної активної взаємодії вчителя та учнів, що дає змогу педагогустати справжнім лідером дитячого колективу. Інтерактивність навчанняпередбачає активізацію навчальних можливостей учня під час навчаннязамість переказування готової інфрмації. Уроки, на яких використовуютьсяінтерактивні технології, дають учням основні пізнавальні та громадянськівміння, а ща навички і зразки поведінки. Вони захоплюють учнів, пробуджують учнівський інтерес, навчають самостійного мислення та дій.Ефективність і сила впливу на емоції та свідомість вихованців значноюмірою залежить від умінь і стилю роботи вчителя. Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги доструктури уроків. Як правило, структктура таких занять складається зп’яти елементів: 1. Мотивація. 2. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів. 3. Надання необхідної інформації. 4. Інтерактивна вправа – центральна частина заняття. 5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.
Мотивація. Мета цього етапу - сфокусувати увагу учнів на проблемі та викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає змогу учням усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший учитель і зовсім інші завдання. Крім того, кожну тему, яку планується засвоїти з учнями, відповідно до фундаментальних положень теорії психолого-філософського пізнання, можна реально вважати засвоєною, якщо вона стала основою для розвитку в суб'єкта власних новоутворень: у його когнітивній сфері, свідомості, емоційно-ціннісній сфері тощо. Отже, суб'єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість, усвідомлювати, що й навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих мотивів учіння, мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання.
Із цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, інтерес до змісту знань, процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ і подій. Це може бути й коротка розповідь учителя, й бесіда, і демонстрування наочності, й нескладна інтерактивна технологія («мозковий штурм», «мікрофон», «криголам» тощо). Мотивація чітко пов'язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв'язання певних проблем. Як правило, матеріал, що пропонується для обговорення учням під час мотивації, наприкінці підсумовується, стає «місточком» для представлення теми уроку. Цей елемент уроку має займати не більше п'яти відсотків часу заняття.
Оголошення, представлення теми й очікуваних навчальних результатів. Мета - забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці, чого від них чекає вчитель. Доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх учнів. Щоб визначити для себе майбутні результати уроку, учні інколи мають озвучити своє особисте ставлення до суті та структури вибраних способів навчальної діяльності, спланувати свої дії із засвоєння та застосування інформації, передбачених темою. Без чіткого та конкретного визначення й усвідомлення учнями результатів їхньої пізнавальної діяльності, особливо на уроках із використанням інтерактивних технологій, вони можуть сприйняти навчальний процес як ігрову форму діяльності, не пов'язану з навчальним предметом. Формулювання очікуваних результатів уроку виглядає по-іншому, ніж в існуючих методичних чи дидактичних посібниках.
Оскільки момент інтерактивного навчання принциповий, розглянемо його більш детально. Формулювання результатів інтерактивного навчання учнів має відповідати таким вимогам:
- висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя, і бути сформульоване таким чином: «Після цього уроку я зможу…»;
- чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після уроку.
Тому мають бути передбачені:
- обсяг і рівень навчальної інформації учнів, що буде забезпечено;
- обсяг і рівень розвитку способів діяльності, яких планується досягти в кінці уроку;
- розвиток (формування) емоційно-ціннісної сфери учня, яка забезпечує формування переконань, характеру, вплив на поведінку тощо. Останній компонент навчальних результатів, до якого можна прагнути на окремому уроці, - це визначення, усвідомлення або формування емоційно наповненого ставлення учнів до тих явищ, подій, процесів, що є предметом вивчення на уроці.
Формулювання результатів учителем під час проектування уроку є обов'язковою процедурою. В інтерактивній моделі навчання це надзвичайно важливо, оскільки побудова технології навчання неможлива без чіткого визначення дидактичної мети. Правильно сформульовані, а потім досягнуті результати становлять дев'яносто відсотків успіху.
Досягнення результатів у інтерактивній моделі навчання передбачається шляхом залучення учнів до комунікативно-пізнавальної діяльності. Приступаючи до її виконання, вони повинні розуміти, для чого прийшли на урок, до чого їм треба прагнути, як будуть перевірятись їхні досягнення.
Для того щоби побачити з учнями спільний процес руху до результатів навчання, у цій частині інтерактивного уроку О. Пометун рекомендує:
- назвати тему уроку або попросити когось із учнів прочитати її;
- якщо назва теми містить нові слова чи проблемні питання, звернути на це увагу учнів;
- попросити когось із учнів оголосити очікувані результати за текстом посібника або за записом учителя на дошці, зробленим заздалегідь, пояснити необхідні, якщо йдеться про нові поняття, спроби діяльності тощо;
- нагадати учням, що наприкінці уроку ви будете перевіряти, наскільки вони досягли запланованих результатів, а також пояснити, як ви будете оцінювати їхні досягнення в балах.
Цей елемент уроку має займати не більше п'яти відсотків часу заняття.
Подання необхідної інформації. Мета цього елемента уроку - дати учням достатньо інформації для того, щоби на її основі вони могли виконати практичні завдання за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція, читання тексту підручника, ознайомлення з роздавальним матеріалом, опанування інформації за допомогою технічних засобів навчання або інших видів наочності, застосування НІТ. Для економії часу на уроці, для досягнення максимального ефекту уроку можна давати учням інформацію заздалегідь для попереднього ознайомлення в домашніх умовах. Ця частина уроку займає близько 10-15% часу.
Інтерактивна вправа - центральна частина заняття. Її метою є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати приблизно 50-60% часу на уроці. Обов'язковими є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:
- Інструктування - учитель розповідає учням про мету вправи, правила виконання, послідовність дій і кількість часу, що відводиться на виконання завдань, запитує, чи все зрозуміло учасникам (2-3 хв).
- Об'єднання у групи та/або розподіл ролей (1-2 хв).
- Виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи та навчання у співпраці один з одним (5-15 хв).
Рефлексія є природним невід'ємним і найважливішим компонентом інтерактивного навчання на уроці. Вона дає змогу учням і вчителю:
- усвідомити, чого вони навчились;
- пригадати деталі свого досвіду й отримати реальні життєві уявлення про те, що вони думали і що відчували, коли вперше зіткнулись із тією чи іншою навчальною технологією. Це допомагає їм чіткіше планувати свою подальшу діяльність уже на рівні застосування технологій у пізнавальній діяльності та в житті;
- оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу, спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання;
- порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших, інколи скоригувати певні позиції;
- як постійний елемент навчання привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючи та прогнозуючи подальші кроки;
- побачити реакцію учнів на навчання та внести необхідні корективи.
Рефлексія здійснюється в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи, роботи в парах, групах, дискусії, у письмовій та усній формі. Вона завжди містить кілька елементів: фіксацію того, що відбулось, визначення міркувань і почуттів у стосунку отриманого досвіду, плани на майбутній розвиток.
Рефлексія застосовується після найважливіших інтерактивних вправ, після уроку, після закінчення певного етапу навчання.
Технологія рефлексії після окремих вправ, фрагментів уроку може бути такою:
- Усне обговорення за запитаннями:
- З якою метою ви робили цю вправу?
- Які думки та почуття вона у вас викликала?
- Чому ви особисто навчились?
- Чому би хотіли навчитись у подальшому?
Підсумки є найважливішою частиною інтерактивного уроку. Саме тут проясняється зміст проблеми, підбивається підсумок засвоєних знань і встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що ще повинно вдосконалюватись у майбутньому.
Функції підсумкового етапу уроку:
- пояснити зміст опрацьованого;
- порівняти реальні результати з очікуваними;
- проаналізувати, чому відбулось так чи інакше;
- зробити висновки;
- закріпити чи відкоригувати засвоєне;
- намітити нові теми для обміркування;
- установити зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що треба засвоїти, чого н навчитись у майбутньому;
- скласти план подальших дій.
Під час проведення уроків застосовують парну і групову роботу (вмалих та великих групах). Це спонукає учнів висловлювати свої думки, формує вміння переконувати, вести дискусію. З метою підвищенняефективності уроку як основної форми навчання проводять уроки-лекції, уроки-семінари, комбіновані уроки, уроки-заліки, уроки-консультації, використовуючи різні сучасні технології: “акваріум”, “мозковий штурм”, “коло ідей”, “метод прес”, “навчаючи, вчуся”, “мікрофон” тощо. У процесі пошуку рішення проблеми при інтерактивному навчанні відбувається зіткнення різних точок зору учнів. Одне з найважчих правил поведінки для школярів полягає в тому, що слід розрізняти особистість однокласника і ту роль, яку він виконує в процесі групової роботи. Наприклад, як ініціатор, учень може висувати будь-які, самі фантастичні ідеї, при цьому інші члени групи не повинні піддавати його глузуванням за нереальність висунутих пропозицій. Або інший, більш гострий випадок: роль контролера закономірно передбачає критику, але критику обгрунтовану, конструктивну. При цьому і сам «критик», і його опонент повинні відчувати межу ситуації і не переносити конфліктну ситуацію за рамки уроку в міжособистісний план. Фахівці виділяють наступні норми поведінки в процесі інтерактивного навчання:- у спільній роботі немає «акторів» і «глядачів», усі - учасники;
- кожен член мікрогрупи заслуговує того, щоб його вислухали, не перебиваючи;
- слід говорити так, щоб тебе розуміли; висловлюватися безпосередньо по темі, уникаючи зайвої інформації;
- якщо прозвучала інформація не цілком ясна, задавати питання «на розуміння» (наприклад, «Чи правильно я зрозумів?»). Тільки після цього робляться висновки;
- критикуються ідеї, а не особистості;
- мета спільної діяльності полягає не в «перемозі» якої-небудь однієї точки зору, а в можливості знайти краще рішення, дізнавшись різні думки з проблеми тощо.
Чи потрібно боятися негативних відгуків учнів про роботу? Ні, вони все одно будуть, оскільки далеко не всі учні готові до такої комунікативно-інтенсивної, емоційно та інтелектуально насиченої форми навчання. Але для того щоб визначити витоки негативної оцінки - прояв негативізму підліткового віку або ж невдало організована робота учнів, - педагог повинен проаналізувати зайнятість та емоційний стан цього учня. Чи був він прийнятий в групову роботу? Чи не виявлялася агресивна поведінка по відношенню до учня (його висловам) з боку однокласників, педагога? Чи відповідав підбір змісту навчального завдання силам і можливостям цього учня?
Важливий момент: учні до кінця уроку вже втомлюються, увага розсіюється, тому часто буває так, що вислуховують репліки перших трьох-чотирьох учнів, а потім хтось з учнів відключається, хтось починає перемовлятися і т.д. Учитель повинен привернути увагу учнів, тому що такий шум може для мовців служити сигналом: його думка не така цікава і значима для оточуючих. Тому можна використовувати на даному етапі пару фраз на тему «виховану людину відрізняє не тільки вміння говорити, а й уміння слухати».
Методи роботи в малих групах.
Метод “ Мікрофон ” надає можливість кожному і кожній сказати щосьшвидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думкучи позицію. Правила проведення такі: - говорити має тільки той чи та, у кого “символічний” мікрофон; - відповіді не коментуються і не оцінюються; - коли хтося висловлюється, інші не можуть говорити або викрикуватиз місця. Робота в малих групах дозволяє набути навичок, які необхідні людинідля спілкування та співпраці. Після того, як учитель об’єднав вас у малі групи і ви отримализавдання, ваша група на короткий час (3-5 хв.) повинна виконати цезавдання та оголосити результати роботи своєї групи. Правила роботи в малих групах, які допоможуть організувати роботу: 1. Швидко розподіліть ролі в групі: Спікер (керівник групи): - зачитує завдання групи; - організовує порядок виконання; - пропонує учасникам групи висловитись по черзі; - заохочує групу до роботи; - підводить підсумки роботи; - за згодою всієї групи визначає доповідача. Секретар: - веде коротко розбірливо записи результатів роботи своєїгрупи; - як член групи має бути готовим висловити думку групи припідведенні підсумків або допомогти доповідачеві. Спостерігач (тайм-кіпер): - слідкує за часом; - заохочує групу до роботи. Доповідач: - чітко висловлює думку групи; - доповідає про результати роботи групи. 2. Починайте висловлюватияс спочатку за бажанням, а потім по черзі. 3. Дотримуйтесь одного з правил активного слухання, головне неперебивайте один одного. 4. Обговорюйте ідеї, а не особи учнів, що висловили цю ідею. 5. Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи. 6. Намагайтеся в групі дійти спільної думки, хоча в деяких випадкаху групі може бути особлива думка і вона має право на існування. “ Мозковий штурм ” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень, що спонукає учасників проявляти свою уяву та творчість, який досягається шляхом вільного вираження думок усіх учасників таучасниць і допомагає знаходити кілька рішень по конкретній темі. Учитель на уроці називає тему дискусії та запрошує вас взяти участьу її обговоренні шляхом штурму, який організовується за такими етапами: 1. Всі учасники “штурму” пропонують ідеї щодо розв’язання висунутоїі учасники “штурму” пропонують ідеї щодо розв’язання висунутоїпроблеми (ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними). 2. Учень або учениця записує на дошці всі ідеї, що пропонуються. 3. Коли група вважає кількість поданих ідей достатньою, їх поданняприпиняється. 4. Після того як майже всі ідеї зібрані, вони групуються, аналізуються, розвиваються групою. Метод “ Займи позицію ” допомагає проводити дискусію по спірній, суперечливій темі. Надає можливість висловитися кожному і кожній, продемонструвати різні думки по темі, обґрунтувати свою позицію абоперейти на іншу позицію в будь-який час, якщо вас переконали, та назватибільш переконливі аргументи. Порядок проведення: - учитель називає тему та пропонує вам висловити своб думку подосліджуваній темі; - вам потрібно стати біля того плакату, який збігається з вашоюточкою зору; - підготуйтеся до обґрунтування своєї позиції, чому саме її виобрали; - якщо після обговорення дискусійного питання ви змінили точкузору, можете перейти до іншого плакату і пояснити причину свогопереходу, а також назвати найбільш переконливу ідею або аргументпротилежної сторони. Метод “ Навчаючи-вчуся ” надає вам можливість взяти участь у навчанніта передачі своїх знань іншим, у даному випадку своїм однокласникам таоднокласницям під час уроку. Ваша робота організовуватиметься так: - після того як учитель назвав тему та мету уроку, роздав вамкартки із завданням, вам потрібно ознайомитися з інформацією, щоміститься на вашій картці; - якщо вам щось незрозуміле, запитайте про це та перевірте вучителя, чи правильно ви розумієте інформацію; - підготуйтеся до передання цієї інформації іншим у доступнійформі; - вам необхідно ознайомити зі своєю інформацією інших однокласниківта однокласниць. Ви маєте право говорити тільки з однією особою. Вашезавдання полягає в тому, щоб поділитися своєю інформацією з іншимиучнями і самому дізнатися про певну інформацію в них; - тоді, коли всі поділилися та отримали інформацію, розкажіть укласі, про що ви дізналися від інших. Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Ця форма роботидозволить вам набути навичок співробітництва, оволодіти уміннямивисловлюватись та активно слухати. Організовуйте свою роботу так: 1. Прочитайте надане завдання та інформацію до його виконання. 2. Визначте, хто буде говорити першим. 3. Висловіть свої думки, погляди на проблему по черзі. 4. Дійдіть спільної думки. 5. Визначте, хто буде очолювати результати роботи класу тапідготуйтеся до нього. Для ефективного спілкування в парах необхідно враховувати кількамоментів: 1. Зверніть увагу на: - мову тіла: сідайте обличчям до того чи тієї, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, встановіть контакт очима; - допомагайте партнарові чи партнерці говорити, використовуючизвуки та жести заохочення: кивок головою, доброзичливу посмішку та ін; - якщо необхідно, ставте уточнюючі запитання (запитання, якіякщо необхідно, ставте уточнюючі запитання (запитання, якідопомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо); - під час висловлювання говоріть чітко, по суті справи, наводячиприклади і пояснюючи свої думки. 2. Запам’ятайте, чого не слід робити під час активного слухання: - давати поради; - змінювати тему розмови; - давати оцінки особі, яка говорить; - перебивати; - розповідати про власний досвід. Розігрування правової ситуації по ролях. Мета розігрування –визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвідушляхом гри. Рольва гра імітує реальність призначення ролей, які вам дісталися, та надає можливість “діяти як насправді”. Ви можете розігрувати своївласні ситуації, в яких вже побували. Якщо ви берете участь у рольовійситуації, ви повинні: - чітко дотримуватися своєї ролі; - намагатись слухати партнерів по грі та вчителя; - не коментувати дії інших, знаходячись у ролі; - намагатись поставитися до своєї ролі як до реальної життєвоїситуації, в яку ви потрапили; - вийти з ролі по закінченню сценки; - взяти участь в обговоренні розіграної ситуації та поділитисясвоїми відчутями під час перебування в ролі. “ Ток-шоу ”. Метою такої форми роботи є отримання навичок публічноговиступу. Учитель на цьому уроці є ведучим. На ток-шоу роботаорганізовується так: 1. Оголошується тема дискусії. 2. Запрошуються висловитися із запропонованої теми “запрошенігості”. 3. Слово надається глядачам, які можуть виступити із своєю думкоюпроягом 1 хв. або поставити запитання “запрошеним”. 4. “Запрошені” мають відповідати лаконіно та відверто. 5. Ведучий також має право поставити своє запитання або перервативиступаючого за лімітом часу. Ця форма роботи допоможе вам навчитися брати участь у загальнихдискусіях висловлювати та захищати власну позицію. Метод “ Ажурна пилка ” дозволяє вам працювати разом, щоб вивчитизначну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочуєвас допомагати один одному вчитися навчаючи. Під час роботи за допомогою методу “Ажурна пилка” ви повинні бутиготовими працювати в різних групах. - Спочатку ви будете працювати в “домашній” групі. - Потім в іншій групі ви будете виступати в ролі “експертів” зпитання, над яким ви працювали в домашній групі та отримуєте інформаціювід представників інших груп. - Ви знову поверенетесь у свою “домашню” групу для того, щобподілитися тією новою інформацією, яку вам надали учасники інших груп. Отже, за допомогою методу “Ажурна пилка” за короткий проміжок часуможна отримати великий обсяг інформації. Метод “ Коло ідей ” є ефективним з вирішення гострих суперечливихпитань та корисним для створення списку загальних ідей. Метою методу є залучення всіх учасників у дискусію. Він дозволяєуникнути ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію зпроблеми.Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення, виховуються почуття толерантності.
Інтерактивне навчання суттєво впливає на свідомість і почуття особистості з метою виховання компетентного й відповідального учня який є вільною і водночас законослухняною, високоморальною, соціально та політично активною особистістю, повноправним членом шкільного колективу; на формування в учнів громадських поглядів, почуттів та переконань, належної поведінки, єдності слова і діла.
Інтерактивні вправи на уроках математики зорієнтовані на:
- розвиток належності мислення школярів, певної самостійності думок: спонукають учнів до висловлення своєї думки, стимулюють вироблення творчого ставлення до будь-яких висновків, правил тощо. Деякі з інтерактивних вправ (наприклад, " Робота в парах", " Робота в групах", " Карусель", " Пошук інформації" та інші) спрямовані на самостійне осмислення матеріалу, допомагають замислитися (" Чи справді це так? "), дослідити факти, проаналізувати алгоритм розв'язків, розуміти їхню суть, перевірити і себе і свого товариша, знайти помилку;
- розвиток опору до навіювання думок, зразків поведінки, вимог інших: спонукають учнів до відстоювання власної думки, створюють ситуацію дискусії, зіткнення думок. Застування вправ " Аналіз ситуації", " Вирішення проблем", вчать дітей протистояти тиску більшості, відстоювати свою думку. Виявити помилку у судженнях, відповідях, вказати за неї і довести це спонукає завдання, де вчитель допускає помилки. Коли в завданнях наявна певна проблемна ситуація, то розв'язання їх в умовах інтерактивних технологій активно стимулює діяльність мислення, спрямовану на подолання протиріччя, непорозумінь. Через зіткнення поглядів учні осягають суть, причини дій, вчинків;
- вироблення критичного ставлення до себе, уміння бачити свої помилки та адекватно ставитися до них; сприяють розвитку таких умінь, як бачити позитивне і негативне не тільки в діях товаришів, а й у власних; порівнювати себе з іншими й ретельно себе оцінювати. Ці вправи сприяють самопізнанню особистості і на цій основі взаєморозумінню вчителів і учнів та розумінню школярами вимог і критичних зауважень учителя. А розуміння власних дій є необхідним для формування дисциплінованої поведінки. Завдяки правильному, адекватному усвідомленню не лише позитивного, а й негативного у власній поведінці, діях, навчанні виникає критичне ставлення до себе, що конче потрібне насамперед для сприймання вимог інших;
- розвиток пошукової спрямованості мислення, прагненню до знаходження кращих варіантів вирішення навчальних завдань: передбачають вправи, які ставлять дітей у реальну ситуацію пошуку. Інколи вони пропонують нестандартні виходи із ситуацій, які ми, дорослі, часто відкидаємо як нереальні, неможливі. Такий категорійний підхід до ідей дитини гальмує в неї бажання ділитися власними ідеями, підриває віру у свої можливості. У процесі інтерактивних вправ " Розумовий штурм", " Коло ідей", " Вирішення проблем", " Незакінчені речення" приймаються всі думки дітей як реальні, так і вигадані. Вправа " Пошук інформації" вчить школярів самостійно працювати з додатковою літературою, дає можливість віднайти факт, який може заперечувати те, що раніше приймалося як незаперечне. Отже, це дає можливість для розвитку розумового скепсису щодо існуючих правил, висновків, думок;
- інтерактивні вправи спрямовані і на розвиток уміння знаходити спільні рішення з однокласниками; на підвищення інтересу школярів до вивченого матеріалу.
Таким чином, використання інтерактивних технологій на уроках математики дає можливість збагачувати світоглядну і моральну основу суджень як окремої особливості, так і громадської думки учнівського колективу. За допомогою подібних інтерактивних вправ можна глибше осмислювати актуальні явища громадського, культурного, міжнародного життя, навчитися поважати власну думку, зрозуміти, що не завжди те, що висловлює більшість, є істиною.
Інтерактивне навчання засноване на принципах:
- взаємодії;
- активності учнів;
- опорі на груповий досвід;
- обов'язковому зворотному зв'язку;
створення середовища освітнього спілкування, яке характеризується відкритістю, взаємодією учасників, рівністю їх аргументів, накопиченням спільного знання, можливістю взаємної оцінки і контролю.
Отже, інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, одна з цілей якої полягає у створенні комфортних умов навчання, за яких учень відчуває свою успішність, свою інтелектуальну спроможність, що робить продуктивним сам процес навчання.
Функції інтерактивного навчання.
Деякі автори виділяють наступні функції інтерактивного навчання:
- активізація процесу навчання;
- формування предметних знань і надпредметних умінь і навичок в процесі с с самостійної роботи;
- розвиток творчих здібностей учнів, їхньої особистої свободи і розкутості; пп
- поліпшення психологічного клімату, розвиток дружби і взаємодопомоги в кК колективі.
Також можемо відзначити можливість реалізації в умовах інтерактивного навчання одночасно декількох функцій:
- навчальної (включає засвоєння змісту освіти, розвиток загальнонавчальних умінь і навичок);
- розважальної (створення сприятливої атмосфери на уроках);
- комунікативної (об'єднання колективу учнів, встановлення емоційних контактів);
- релаксаційної (зняття емоційного напруження);
- психотехнічних (формування навичок підготовки фізіологічного стану для більш ефективної діяльності).
Таким чином, інтерактивному навчанню властиві навчальні, виховні і розвиваючі (включають комунікативні та психотехнічні), релаксаційні функції, які можуть реалізовуватися одночасно.
В залежності від рівня пізнавальної активності учнів у навчальному процесі в педагогіці розрізняють кілька моделей навчання. В.А. Біловол виділяє пасивне і активне навчання. При пасивному навчанні учень виступає в ролі об'єкта навчальної діяльності: він повинен засвоїти і відтворити матеріал, який передається йому викладачем або іншим джерелом знань. Зазвичай це відбувається при використанні лекції-монологу, читанні літератури, демонстрації. Учні при цьому, як правило, не співпрацюють один з одним і не виконують жодних проблемних, пошукових завдань.
При активному навчанні учень більшою мірою стає суб'єктом навчальної діяльності, вступає в діалог з учителем, активно бере участь в пізнавальному процесі, виконуючи творчі, пошукові, проблемні завдання. Здійснюється взаємодія учнів один з одним при виконанні завдань в групі, парі.
Важливими чинниками, що впливають на внутрішню мотивацію учнів при навчанні в інтерактивній формі є:
- отримання задоволення від самої діяльності (пошук, дослідження проблеми, п підбір аргументів, складання презентації тощо);
- значущість для особистості результатів діяльності;
- суспільне визнання отриманих результатів;
- умови для самореалізації та розвитку емоційно-чуттєвої сфери учнів;
- можливість отримання підтримки групи;
- суб'єкт-суб'єктні відносини;
- специфіка навчального предмета.
Працюючи в групі, учні стимулюють і активізують один одного. На думку Б.Ц. Бадмаєва «при застосуванні інтерактивних методів найсильніше діють на інтелектуальну активність дух змагання, суперництва, змагальності, які проявляються, коли люди колективно шукають істину. Крім того, діє такий психологічний феномен, як зараження, і будь-яка висловлена сусідом думка здатна мимоволі викликати власну, аналогічну або близьку до висловленої або, навпаки, зовсім протилежну.»
Сучасний комунікативний простір на уроці полягає в створенні між педагогом і школярами взаєморозуміння на основі гуманістичних цінностей, толерантності.
Для демократичного суспільства характерні договірні відносини між рівноправними суб'єктами. Відносини підпорядкованості замінюються відносинами партнерства. Соціальні зміни привели до зміни освітньої парадигми, переходу від «переважно регламентуючих, алгоритмізованих, програмованих форм і методів організації дидактичного процесу до розвиваючих, проблемних, дослідницьких, пошукових, що забезпечує народження пізнавальних мотивів та інтересів, умов для творчості в навчанні».
Завдання, визначені Концепцією модернізації освіти: формування особистості учня, що відрізняється відповідальністю та ініціативністю, адаптивністю до динамічно мінливих умов, здатних до множинних виборів, новому типу функціональної грамотності. Для цього учням необхідно навчитися:
- діяти в рамках узгоджених цілей і завдань;
- узгоджувати свої дії з діями партнера (враховувати думку іншого); жити р р р разом, кооперуватися, йти на компроміс;
- самостійно розвиватися, якщо наявні здібності не відповідають сучасним в вв вимогам.
Отже, використання інтерактивних форм навчання у освітньо-виховному процесі викликано рядом внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на цілі і результати навчання.
|
|