Інкубатор – структура, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних фірм, які розробляють оригінальні науково-технічні ідеї.

Інноватика – наука про закономірності виникнення і розповсюдження нововведень. А саме вивчення різних проблем теорії нововведень, що включають створення і формування нововведень, їх поширення, подолання опору нововведенням, пристосування до нововведень. Інноваційних організацій, розробка інноваційних рішень та інше.

Інновація (нововведення) – кінцевий результат діяльності по реалізації нового чи вдосконаленого реалізує мого на ринку продукту, нового чи удосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності.

Інноваційна діяльність – процес, направлений на реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень в новий чи вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, в новий чи вдосконалений технологічний процес, що використовується в практичній діяльності, а також пов’язані з цим додаткові наукові дослідження і розробки.

Інноваційна економіка – це економіка суспільства, заснованого на знаннях, інноваціях, на задовільному сприйнятті нових ідей, нових машин, систем і технологій, на готовності їх практичної реалізації в різних сферах людської діяльності.

Інноваційна інфраструктура – організації, які сприяють здісненню інноваційної діяльності (інноваційно-технологічні центри, технологічні інкубатори, технопарки, навчально-ділові центри та інші спеціалізовані організації); весь спектр державних та приватних структур, що забезпечують розвиток і підтримку всіх стадій інноваційного процесу.

Інноваційна культура – складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах.

Інноваційна сфера – сфера діяльності виробників та споживачів інноваційної продукції (робіт, послуг), включаючи створення і розповсюдження інновацій.

Інноваційне підприємництво – це особливий новаторський процес створення нового, процес господарювання, в основі якого постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інновацію, уміння використовувати для розв’язання постійних завдань ресурси із найрізноманітніших джерел;

- це такий суспільний, технічний, економічний процес, який через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращої продукції і технології.

Інноваційний потенціал – спроможність системи породжувати (займати) і своєчасно освоювати новації відповідно до прийнятої стратегії розвитку;

сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, науково-технічні чи інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності.

Інноваційний цикл – період створення, поширення та використання нововведень (новацій). Виділяють такі основні стадії: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, проектування, виробництво, збут, обслуговування.

Інноваційно активні підприємства – підприємства, що здійснюють розробку та впровадження нових чи вдосконалених продуктів, технологічних процесів чи інші види інноваційної діяльності.

Кон’юнктура ринку інновацій – це співвідношення між попитом і пропозицією, платоспроможними можливостями покупців (інвесторів), ефективністю інноваційних комунікацій.

Ліцензія – дозвіл на використання патенту на право виробництва продукції.

Моніторинг інноваційної діяльності – систематичний збір, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Науково-технічний прогрес – безперервний процес відкриття та застосування нових знань у суспільному виробництві, що дає змогу за найменших витрат поєднати наявні ресурси для випуску високоякісних кінцевих продуктів.

Національна інноваційна система – сукупність взаємопов’язаних організацій (структур), з одного боку, зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань та технологій в межах національних кордонів: малих та крупних компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів; з другого боку – комплекс інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси та спираються на національні звичаї, традиції, політичні та культурні особливості.

НДДКР – наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки.

Патент – документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом і закріплює за особою, якій він виданий, виключне право на винахід.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності – науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Результати інтелектуальної власності – винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, об’єкти авторського права та суміжних прав, топології мікросхем і т. інше. До результатів інтелектуальної діяльності в названій суті відносяться ті результати інтелектуальної діяльності, які можуть бути об’єктами правової охорони в межах законодавства про ІВ.

Ринок інновацій – це система економічних форм і механізмів, пов’язаних із формуванням та функціонуванням інноваційних комунікацій, умовами торгівлі науково-технічним товаром.

Стратегія інноваційного прориву – стратегія, яка покликана концентрувати зусилля народу, держави, бізнесу на освоєння принципово нових, конкурентоспроможних технологій та продуктів, інноваційного оновлення критично застарілого виробничого апарату, переходу до інноваційного шляху розвитку країни, підвищенню ролі та відповідальності держави за вибір та реалізацію стратегії, за освоєння та розповсюдження нових поколінь техніки та технології, за ефективність інтеграційних процесів, за сприяння підвищенню інноваційної активності підприємств, вчених, конструкторів, інженерів.

Теорія Й.Шумпетера – концепція нововведень австрійського економіста Й.Шумпетера, яка стверджує, що розвиток економіки являє собою складний циклічний процес, у якому спалахи нововведень спричиняються чергуванням фаз кризи й розквіту.

Технологічні пріоритети для держави – це виважений перелік першочергових, в повній мірі економічно обґрунтованих напрямів науково-технологічного розвитку на чітко обумовлений період часу, реалізація яких має бути спрямована на забезпечення національної безпеки за рахунок задоволення таких національних потреб, як промислова конкурентоспроможність, національна оборона, енергетична безпека, високий рівень життя населення країни.

Технологічні парки – група юридичних осіб, що уклали договір про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів учасників технологічного парку з метою створення організаційних засад щодо забезпечення діяльності учасників у виконанні інноваційних та інвестиційних проектів з виробничого впровадження наукомістких розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Технополіс – цілісна науково-виробнича структура, створена на базі окремого міста, в економіці якого провідну роль відіграють технопарки та інкубатори.

Технологічний розрив – періоди переходу від однієї технології до іншої на основі нових знань, різниці між стратегіями щодо використання науково-технічного потенціалу.

Технологічний уклад – це взаємопов’язана та взаємообумовлена стійка економічна система, яка має конкретне якісне наповнення, що відрізняє технологічні уклади один від одного.

Технологія в широкому розумінні – це науково-технічні методи досягнення практичних цілей в основі якої є науково-технічні знання. Вона є результатом інтелектуальної діяльності. З одного боку, технологія є засобом впливу на зміну умов виробництва і торгівлі товарами, що виробляються за її допомогою, а з іншого – вона сама є предметом розробки і торгівлі.

Трансфер технологій – передача систематичного знання про виробництво продукції, про застосування процесу чи надання послуги.

ХІ Список рекомендованої літератури з дисципліни «Управління інноваціями»

1. Бажал Ю.М. Економічна теорія економічних змін: Навч. посібник. – К.: заповіт, 1996. 238 с.

2. Бовин А.А., Чередникова Л.Е., Якимович В.А. Управление инновациями в организациях: Учебное пособие. - М.: Омега-Л, 2006. - 415 с.

3. Василенко О.В. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / О.В. Василенко, В.Г. Шматько; за ред. В.О. Василенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 440 с.

4. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / О.І.Волков, М.П.Денисенко, А.П.Гречан та ін.; Під. ред. проф. О.І.Волкова, проф. М.П.Денисенка. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 960 с.

5. Економіка та менеджмент: Навч. посібник/ Під редакцією О.Є.Кузьміна. – Львів: Державний університет „Львівська політехніка”, 2006.

6. Економічна оцінка державних пріоритетів технологічного розвитку / За ред. ЮМ.Бажала. – К.: Ін-т екон. прогнозування, 2002. – 320 с.

7. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи / Ілляшенко С.М. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 278 с. – (Навчальний посібник).

8. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / за ред. Л.І.Федулової. – К.: Основа, 2005. – 552 с.

9. Инновационный менеджмент: концепции, многоуревневые стратегии и механизмы инновационного развития: учеб. пособие / Под ред. В.М. Аньшина, А.А. Дагаева. – М.: Дело, 2006. – 584 с.

10. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. – К.: Знання України, 2002. – 336 с.

11. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. / Н.В. Краснокутська. - К.: КНЕУ, 2003.

12. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. – Львів.: Вид.центр ЛНУ ім.. І.Франка, 2001. – 608с.

13. Наука та інноваційна діяльність в Україні: Стат.зб.- К.: Держкомстат, 2001. -290 с.

14. Кузьмін О.Є, Князь С.В., Тувакова Н.В., Кузнєцова А.Я. Інвестиційна та інноваційна діяльність: Монографія/ за наук.ред. проф.., д.е.н., ОЄє.Кузьміна. – Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -233 с.

15. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. – К.: ІЕП НАНУ, 1999. – 254 с.

16. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 376 с.

17. Основи інвестиційно-інноваційної діяльності. Навчальний посібник / за ред. В.Г.Федоренко. – К.: Алерта, 2004. – 431 с.

18. Осецький Інвестиції та інновації: проблеми теорії і практики. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 412 с.

19. Стадник В.В. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. / В.В. Стадник, М.А. Йохна. - К.: Академвидав, 2006. - 464 с.

20. Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності: навч. посіб. / В.В. Стадник, М.А. Йохна. - К.: Академвидав, 2005. - 400 с.

21. Сухоруков А.І. Економіка та організація інноваційної діяльності. К.: Інститут муніципального менеджменту та бізнесу. 2001. – 184 с.

22. Пашута М.Т. Інновації: понятійно-термінологічний апарат, економічна сутність та шляхи стимулювання: навч. посіб. / М.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк. - К.: ЦНЛ, 2005. - 117 с.

23. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України / Я. Жаліло, С.І. Архієрєєв, Я.Б. Базилюк та ін. – К.: НІСД, 2006. – 120 с.

24. Провайдинг інновації: Підручник / Денисенко, А.П. Гречан, М.В.Гаман та ін.; за ред.. проф.. М.П.Денисенка. – К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2008. – 448 с.

25. Поручник А.М., Антонюк Л.Л. Венчурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми становлення в Україні. – К.: КНЕУ, 2000. – 324 с.

26. Трансфер технологій: форми і методи ефективного здійснення / М.А. Йохна, П.Г. Іжевський, В.В. Стадник. - Хмельницький: ХНУ, 2007. - 164 с.

27. Циглик І., Кропельницька С., Мозіль О., Ткачук І. Економіка й організація інноваційної діяльності / Циглик І., Кропельницька С., Мозіль О., Ткачук І. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 128 с. – (Навчальний посібник).

28. Черваньов Д.М. Менеджмент інвестиційної діяльності підприємств / Черваньов Д.М. – К.: Знання –Прес, 2003. – 622 с. – (Навч.посіб).

29. Чухрай Н., Патора Р. Інновації та логістика товарів / Національний ун-т " Львівська політехніка"; Громадська вища школа підприємництва та управлшіння в м. Лодзі, Республіка Польща. — Л.: Видавництво Національного ун-ту " Львівська політехніка", 2001. — 262с. — Бібліогр.: с.256-262.

30. Чухрай Н., Патора Р. Товарна інноваційна політика: управління інноваціями на підприємстві / Чухрай Н., Патора Р. – К.: КОНДОР, 2006. – 398 с. – (Підручник).

31. Федулова Л.І. Інноваційна економіка: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 480 с.

32. Фінансово-кредитні методи державного регулювання економіки / за ред. д-ра екон.наук А.І.Даниленка. – К.: ІЕ НАНУ, 2003. – 415 с.