Правовий режим земель оздоровчого призначення

Правовий режим земель — це встановлений законом порядок використання та охорони земель. Правовий режим земель можна поділити на загальний, який властивий усьому складу земель України; особливий, властивий окремим категоріям земель; і спеціальний, або конкретний, властивий конкретним земельним ділянкам. Землями оздоровчого призначення є землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. До природних лікувальних ресурсів належать мінеральні води, лікувальні грязі тощо. На землях оздоровчого призначення заборонено діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Місцевості, які мають природні лікувальні властивості, в установленому законом порядку можуть бути визнані курортами. На територіях курортів встановлюються округа і зони санітарної охорони

97. Види і правовий режим земель курортів.

Під курортом розуміється освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, яка має природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будинки і споруди з об'єктами інфраструктури, що використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації та підлягає особливій охороні. Залежно від характеру природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення. До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань. Під лікувально-оздоровчою місцевістю розуміється природна територія, що має мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів і озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, що суперечить їхньому цільовому призначенню чи може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

98. Зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на зони:. Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовуються для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря та прилеглу до пляжів територію завширшки не менш як 100 м.

Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій розміщені санаторно-курортні заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів і т. ін. курорту. Зона спостережень охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без додержання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори. У межах округу санітарної охорони, за загальним правилом, забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

99. Правовий режим земель рекреаційного призначення.

Рекреація у перекладі з латини означає " відновлення", " відтворення". У науковому обігу це слово значно звузило свою первісну семантику і тепер уживається як синонім відпочинку, відновлення життєвих сил і працездатності людини, забезпечення її оздоровчих, пізнавальних, культурно-розважальних потреб. Відповідно до цього, ст. 50 Земельного кодексу визначає землі рекреаційного призначення як землі, використовувані для організації відпочинку населення, туризму і проведення спортивних заходівАналіз законодавства України показує, що поняття рекреаційної зони ширше за поняття земель рекреаційного призначення: рекреаційні зони можуть утворюватися не тільки на землях рекреаційного призначення, але й на землях природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення, на землях водного фонду і на землях лісогосподарського призначення. Але переведення земель до категорії земель рекреаційного призначення обов'язково означає створення на цій земельній ділянці рекреаційної зони. Позаяк землі рекреаційного призначення згідно з визначенням ст. 50 і 51 Земельного кодексу відповідають зазначеним вимогам, варто визнати, що на всі землі рекреаційного призначення поширюється правовий режим рекреаційних зон, встановлений екологічним законодавством. Відтак – землі рекреаційного призначення можна також визначити як землі, надані для утворення, використання й охорони рекреаційних зон.

100. Правовий режим земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу.

Правовий режим земель рекреаційного призначення вільних економічних зон (ВЕЗ) визначається крім загального законодавства про ці землі, також і спеціальним законодавством про ВЕЗ. Ці зони повинні мати унікальний рекреаційний потенціал, розвинуту мережу комунікацій, матеріально-технічну базу для рекреаційної діяльності, достатню кількість об'єктів соціальної інфраструктури. Встановлення правового режиму ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу не означає навіть створення на цій території рекреаційної зони відповідно до екологічного законодавства – адже територія ВЕЗ може продовжувати використовуватися для житлової і громадської забудови, промислових та інших цілей. Правовий режим ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу може передбачати розширення території земель рекреаційного призначення, забезпечення їхнього правового режиму. Законом про таку ВЕЗ встановлюється особливий правовий режим земель рекреаційного призначення у межах ВЕЗ. Особливість полягає вже у тому, що виключне право на розпорядження землями державної і комунальної власності ВЕЗ належить спеціально створеній адміністрації цієї зони. Наразі в Україні створена лише одна ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу – " Курортополіс Трускавець". ВЕЗ створена у межах адміністративно-територіальних кордонів міста Трускавець на 20 років для розвитку курортно-рекреаційного потенціалу Трускавця і залучення інвестицій у туристську галузь. Правовий режим даної ВЕЗ передбачає особливий порядок використання наявних земель рекреаційного призначення і управління цими землями.

101. Правовий режим земель історико-культурного призначення.

Правовий режим земель історико-культурного призначення являє собою порядок поводження суб'єктів правовідносин з приводу їх використання. Оскільки всі землі історико-культурного призначення мають єдине цільове призначення, існують норми, що поширюються на всі види таких земель. Щодо окремих видів земель історико-культурного призначення законодавство встановлює особливі правила. У першому випадку йдеться про загальний правовий режим земель цієї категорії, а у другому – про спеціальний правовий режим. Для переведення земель до категорії земель історико-культурного призначення необхідні певні правові факти, які б установлювали, що той чи інший об'єкт відноситься до об'єктів, перелічених у ст. 53 Земельного кодексу. Такими правовими фактами виступають: а) внесення історико-культурних об'єктів до Державного реєстру нерухомих пам’яток України; б) встановлення охоронних зон історико-культурних об'єктів; в) встановлення режиму заповідної охорони історико-культурних об'єктів; г) встановлення правового режиму охоронюваної археологічної території; ґ) встановлення правового режиму історичного ареалу населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених пунктів. Поняття земель історико-культурного призначення наводиться у перелічення їхнього складу: до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) цвинтарі, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскельні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст і інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

102. Правовий режим охоронних зон навколо пам’яток культури

Згідно з ч. 2 ст. 54 ЗК, навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони. У таких зонах забороняється діяльність, що шкідливо впливає чи може шкідливо вплинути на дотримання режиму використання цих земель. Встановлення охоронних зон є специфікою правового режиму земель історико-культурного призначення. Перелік об'єктів історико-культурної спадщини, навколо яких встановлюються охоронні зони, зазначений у ст. 54 Земельного кодексу, не є вичерпним, позаяк згідно з ч. 1 ст. 32 Закону " Про охорону культурної спадщини", охоронні зони повинні встановлюватися навколо всіх пам’яток. Зони охорони пам’яток можуть установлюватися для всієї території історичного ареалу населеного пункту. Законодавство виділяє такі види зон охорони пам’яток: а) охоронні зони; б) зони регулювання забудови; в) зони охоронюваного ландшафту; г) зони охоронюваного археологічного культурного шару. Межі і режими використання цих зон визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються Державною службою з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України відповідно до державних будівельних норм та усталених правових звичаїв. У межах зон охорони пам’яток забороняється провадження містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, грабарських робіт без дозволу територіального органу охорони культурної спадщини. Зони охорони пам’яток установлюють для забезпечення збереження пов'язаного з пам’ятками довкілля, а також для охорони пам’яток від впливу негативних природних і техногенних чинників. До складу зон охорони пам’яток включаються терени, на які поширюється композиційно-видовий вплив пам’яток, і де встановлюється особливий правовий режим, що дозволяє забезпечити охорону пам’яток культури. Зони охорони пам’яток як містобудівні документи повинні враховуватися при розробці іншої містобудівної і проектної документації.

Правовий режим зони охоронюваного ландшафту. Зона охоронюваного ландшафту, згідно з усталеними правовими звичаями, являє собою природну чи близьку до природної незабудовану територію за межами охоронної зони, з якою пам’ятка має активний візуальний зв'язок. Встановлюється для збереження і реабілітації природних утворень, що є характерним історичним середовищем пам’ятки, відіграють важливу роль в образі населеного пункту чи окремому пейзажі. У зоні охоронюваного ландшафту забороняється будівництво капітальних будинків і споруд, дорожні і грабарські роботи, що змінюють охоронюваний ландшафт. Ці зони можуть використовуватися для рекреації з мінімальним упорядкуванням, а також для традиційної діяльності, що не руйнує ландшафт.

103. Правовий режим земель лісогосподарського призначення.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0, 1 га. До лісового фонду не належать зелені насадження в межах населених пунктів, які не віднесені в установленому порядку до лісів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. їх правовий режим встановлюється Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України. Вони не відносяться до лісового фонду, так як не відповідають поняттю про ліс, яке наведене в ст. 1 ЛК: " Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище". В юридичній літературі зазначається, що " лісовий фонд" є поняттям значно ширшим від поняття " лісу":. Оскільки до лісового фонду належать лісові ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Для ведення лісового господарства принципове значення має поділ лісів за категоріями. Поділ лісів на категорії здійснюється відповідно до Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок. Згідно з порядком всі ліси України, залежно від основних виконуваних ними функцій, поділяються на наступні категорії: ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення; рекреаційно-оздоровчі ліси, захисні ліси, експлуатаційні ліси.

104. Приватна власність на землі лісогосподарського призначення.

1. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

3. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.