Особливості супроводу навчання слабозорих студентів

Система супроводу навчання слабозорих студентів базується на ґрунтовних роботах відомих вчених: офтальмологів, дефектологів, педагогів, у яких досліджені особливості психофізичного розвитку, навчання, соціалізації цієї категорії студентів. В залежності від ступеню порушення функції зорового аналізатора виділяють дві категорії людей:

· сліпих (або незрячих), у яких зорові відчуття або зовсім відсутні, або зберігається відчуття світла чи незначний залишковий зір;

· слабозорих, які мають низьку гостроту зору, що піддається корекції за допомогою окулярів та інших оптичних засобів. Основним видом відчуттів у них залишається зір. Слабозорими називають осіб, у яких гострота зору кращого ока зі звичайною оптичною корекцією складає 0, 05-0, 2. Це дозволяє таким особам в особливо сприятливих умовах користуватися зором для навчання та виконання інших робіт, що не вимагає високої гостроти зору. Значно полегшують зорову роботу слабозорих і підвищують їх працездатність телескопічні окуляри, лупи та інші спеціальні засоби корекції зору.

“Дефект” (від лат. defectus – недолік) – фізичний чи психічний недолік (вада, аномалія), який порушує хід нормального розвитку. Дефект буває вродженим або набутим. Причини вродженого дефекту – генетичні (спадкові) чинники та шкідливі впливи під час ембріонального розвитку (інтоксикація, травма, інфекція тощо). Набуті дефекти найчастіше виникають у наслідок перенесених у ранньому дитинстві інфекційних захворювань (менінгіт, поліомієліт, грип, кір, скарлатина), рідше – травма, інтоксикації. Основні види дефекту: порушення зору, слуху, рухової сфери, психіки, мовлення.
Відповідно до виду дефекту виділяють різні категорії дітей. В окремих випадках діти мають не один, а більше дефектів. Наявність будь-якого дефекту своєрідно позначається на психічному розвиткові дитини, надаючи йому аномальної форми, і тим самим унеможливлює характерний для нормальних дітей спосіб засвоєння культурно соціального досвіду.

Поняття про первинний дефект–ушкодження біологічних систем (різних видів ЦНС, аналізаторів-інтелекту, мови, зору, слуху, опорно-рухового апарату).

Поняття про вторинний дефект – ускладнення розвитку дитини, недорозвиток вищих психічних функцій (мови і мислення, пам’яті, сприйняття, просторового орієнтування, соціальної сторони.

Суть дефекту та його вплив на психічний розвиток дитини були проаналізовані Л.С. Виготським в роботі " Основні проблеми сучасної дефектології", де він піддав критиці погляди вчених того часу на суть дефекту, як " чисто кількісної обмеженості розвитку", і визначив основну тезу сучасної дефектології про те, що дитина, розвиток якої: ускладнений дефектом, не просто менше розвинена, ніж її нормальні однолітки, а інакше розвинута: дефективна дитина являє собою якісно інший, своєрідний тип розвитку". Л.С. Виготський підкреслював, що деякий дефект відіграє подвійну роль. З одного боку дефект — це мінус, недолік, з іншого — плюс, тому, що він створює стимули до розвитку і саме в цьому криються величезні сили компенсації: "...дефект не є лише недолік, слабкість, але і плюс, джерело сили і здібностей, в ньому є позитивний смисл! ".

Найважливішим положенням, яке характеризує суть аномального розвитку, є вчення про його складну структуру, висунуте в тридцяті роки XX століття Л.С. Виготським. Згідно з цією теорією, у дитини внаслідок первинного дефекту (при сліпоті або слабозорості це порушення зорового сприймання) виникають вторинні відхилення у розвитку — зміни процесів сприймання інших модальностей, своєрідність запам'ятовування, порушення особистісного розвитку (волі, впевненості, самооцінки, самостійності та ін.). Таким чином порушення зору у дітей обумовлюють своєрідність їх розвитку.

Виділення первинного дефекту та вторинних відхилень допомагає розібратись в складній структурі розвитку такої дитини. Так, вже відмічалось, що при сліпоті та слабозорості первинним дефектом є більше або менше виражені порушення функції зорового сприймання, обумовлені хворобливими впливами на орган зору, при цьому в розвитку дітей виникають: вторинні, третинні тощо відхилення — недостатність орієнтування в просторі, обмеженість та порушення адекватності предметних уявлень про оточуючий світ, своєрідність ходи, міміки обличчя, деякі особливості характеру.

Розвиток такої дитини має ряд специфічних симптомів, але, як підкреслював Л.С. Виготський, " усі симптоми не вишиковуються в один ряд, кожний член якого знаходиться в однаковому відношенні до причини, яка породила весь ряд". Одні з таких симптомів, самим безпосереднім чином викликані хворобливими факторами — первинні дефекти, а інші опосередковано пов'язані з ними — вторинні відхилення або ознаки.

Дефектологи звернули увагу на наявність взаємодії між первинним дефектом та вторинними відхиленнями у розвитку. Те, що первинний дефект викликає вторинну симптоматику, але і вторинні ознаки можуть у зворотному порядку впливати на первинний дефект.

Наприклад, дитина з важким порушенням зорової функції має запас уявлень, спираючись на які вона використовує залишковий зір і тим самим розвиває його. Слід підкреслити, що позитивному педагогічному впливу здаються саме вторинні ознаки та ускладнення в розвитку дитини, оскільки їх виникнення пов'язане з дією розвиток психіки, головним чином, середовищних факторів.

Якщо виховання дитини з тим чи іншим порушенням з самих ранніх періодів не враховує виникнення специфічних особливостей і ускладнень в оволодінні соціальною культурою, вони стають стійкими вторинними відхиленнями психічного розвитку. В умовах дефектного розвитку, як вказував Л.С. Виготський, виникає " дивергенція", розходження обох планів розвитку (тобто біологічного та соціального), злиття яких характерне для нормальної дитини". Саме таке співпадання біологічних передумов розвитку та середовищних впливів на дитину з порушеним зором викликає пристосування, які розглядаються у тифлопсихології як вторинні своєрідності.

Л.С. Виготський вважав, це явище " основною відмінною рисою психічного розвитку дитини". Таким чином, чим раніше будуть створені спеціальні умови для виховання дитини з ушкодженим зором, чим більше такі умови будуть враховувати специфічні можливості її розвитку, обумовлені первинним дефектом, тим з більшою мірою ефективності вдасться попередити, або певним чином згладити, виникнення вторинних відхилень.

Як же сходить позитивне пристосування дитини з порушеним зором до оточуючої дійсності? Перш за все треба враховувати те, що пристосування дитини із зоровою недостатністю до дійсності проходить за рахунок спирання на більш збережені функції. Інтенсивно включаються в процес пізнання, встановлення зв'язків з оточуючим світом збережені аналізатори: слухові, дотикові, нюхові, смакові. За допомогою цих відчуттів дитина отримує різну інформацію, орієнтується у просторі. Педагогічний процес має створювати спеціальні умови для найбільш сприятливого використання збережених аналізаторів. Від ступеня вираженості первинного дефекту залежать кількісна і якісна своєрідності розвитку дитини. Важливим фактором, що впливає на своєрідність розвитку дитини, є часовий фактор виникнення порушення зору, тобто вік, в якому воно виникло [4].

Людина з порушенням зору - термін, що стосується як сліпих, так і слабозорих. Сліпих ділять на тотально сліпих(Vis - 0) та дітей із залишковим зором (Vis від 0 до 0, 04 з оптичною корекцією склом на кращому оці). Слабозорі діти за станом зорових функцій різноманітні. Це зумовлено перш за все клінічними формами та ступенем їх очної патології.