Пізнати свою професію

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

...Хочеш усвідомити, чому (для чого) ти служиш? Тоді порівнюй свою службу, з погляду суспільних цінностей, із професійною службою інших, і ти відчуєш, яке важливе і неповторне твоє життя для суспільства.

Раніше я порівнював свою професію з професією лікаря. Тоді і сформулював текст для самонавіювання: «Будь обережний! Не помилися! Не зашкодь! Будь надією для школяра!» Ці слова я повторюю кожного ранку, коли йду до школи, кожного разу, коли в мене виникає складна педагогічна ситуація.

Чи має право лікар помилитися, коли оглядає свого хворого пацієнта, зокрема дитину, і ставить діагноз? Ну звичайно, не має такого права, це зрозуміло! Але він може помилитися, і причиною того стане в одному випадку складність і невизначеність хвороби, а в іншому — недосвідченість лікаря, обмеженість його знань, необізнаність з досвідом та на-працюваннями колег і навіть недбале ставлення до справи. Ось і поставить лікар неправильний діагноз, що потягне за собою неправильний курс лікування, а отже, погіршення здоров'я дитини.

Так і педагог, розмірковував я, не має права обирати свої виховні й навчальні методи і засоби, якщо він заздалегідь добре не вивчить дитини. Ще великий Ушинський визначив педагогічну аксіому: «Якщо ми хочемо виховати дитину всебічно, так само всебічно треба її вивчати».

Таке порівняння моєї професії з професією лікаря допомогло мені глибше усвідомити, як необхідно володіти педагогічною майстерністю. Ставлячи точний діагноз, лікар може призначити хворому вже відомі ліки, які сприяють одужанню від цієї хвороби. Я ж — педагог — повинен вивчити дитину всебічно, тобто вивчити не лише її індивідуальну психологію і характер, а й індивідуальне життя, середовище, в якому формується її характер, й одночасно будувати правильний виховний процес.

Потім я порівнював професію педагога з професією актора. Що спільного між цими професіями? Певна річ, педагог повинен володіти перевтілюванням, умінням входити в роль. На сцені актор забуває про все, крім життя свого героя, в якого він перевтілюється і робить це так майстерно, що глядач сприймає як дійсність те, що відбувається на сцені. Справжній актор змушує глядачів забути, хто вони є, і тому вистава на сцені стає для них вікном у життя. Достатньо актору забути про свого героя й поринути в особисті життєві переживання — і це вікно в життя тут же розіб'ється вщент у глядачів на очах. Актор на сцені належить

не самому собі, а глядачам і своєму героєві. Хіба це не закон професії актора?

А професія вчителя в цьому розумінні значно складніша. Він також належить, але не тим людям, які для актора мають спільне ім'я «глядач», а дітям, котрі для нього позначені конкретними характерами, як мої Ека і Ніка, Віктор і Маріка, Дато і Русико, Коте і Тека, Нія і Сандро... Упродовж кількох років учитель не розлучається зі своїми дітьми-учнями, він і не може розлучитися, бо в такому разі буде перервано педагогічний процес, тобто процес становлення людини і пізнання нею життя. «Даруй себе дітям!» — ось до чого привело мене порівняння професії педагога з професією актора.

Спробував я порівняти свою професію з професіями архітектора, будівельника, геолога, астронома. Уявляв, що я так само проектую та будую дитячу душу, як проектують та зводять будинки архітектори й будівельники. Але незабаром я відмовився від таких думок, оскільки люди цих професій мають справу з неживою дійсністю, яка без опору підкорюється їхній багатій уяві і практичній творчості. Мені ж доводиться спілкуватися з маленькою людиною, яка сама виношує у собі власні плани, мрії і прагне їх здійснити, самоутвердитися. Ні, вчитель не архітектор, інженер і будівельник дитячої душі, бо ця душа не являє собою набору будівельних матеріалів. Вона насправді є живою душею, пристрастю, життєдайною і творчою силою. її потрібно не будувати, а збагачувати, розвивати, наповнювати ідеалами, переконаннями, прищеплювати їй любов до людей, природи, життя.

Хоча порівняння професії педагога з професіями архітектора, будівельника, а також геолога й астронома виявило більше відмінностей, ніж схожості, все ж воно дало мені користь. До змісту тексту для самонавіювання я додав ще й такі фрази: «Знай, чого прагнеш!», «Постійно шукай у дитині багатство її душі!», «Будь терплячий в очікуванні дива і будь готовий до зустрічі з ним у дитині!»

Отак кожне порівняння моєї професії з професіями інших залишало мені якесь правило і пам'ятку. Потім я згрупував їх й отримав пам'ятку такого змісту:

Будь терплячий в очікуванні дива і будь готовий до зустрічі з ним у дитині!

(Амонашвили Ш. А. Единство цели: Пособие для учителя. — М.: Просвещение, 1987. — С. 7 — 8.)

_____________________ Дидактичні завдання _______________________

1. Що спільного в діяльності педагога, лікаря, будівельника, актора? 2.

2. Чим складніша педагогічна діяльність за названі професії?

3. Яку заповідь ви хотіли б додати до запропонованих Ш. О. Амонашвілі, пригадуючи досвід свого шкільного життя?