Теорія громадських класів

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

У оригіналі марксистська теорія громадських класів має компоненти, що вводять ту, що як генералізує, так і специфікацію. Компонент тієї, що генералізує відноситься до відмінностей між членами співтовариства залежно від їх ролі у виробничих стосунках, а компонент специфікації - до розгляду буржуазного і капіталістичного суспільств в умовах машинно-го виробництва. Спочатку марксизм, без сумніву, приділяв головну увагу останньому компоненту. Сам Маркс заявляв про свій намір встановити " закони розвитку" капиталистиче-ского суспільства, визнаючи при цьому, що сама концепція класів як таких була до нього розроблена буржуазними істориками і філософами. Тут нас итересуют два види проблем: питання про застосовність поняття класів в їх зв'язку з власністю до аналізу індустріального суспільства, а також інтерпретація класової структури в суспільствах інших типів.

Зрозуміло, що для Маркса наявність соціального панування в капіталістичному суспільстві пояснювалася тим, що власність належить чітко обкресленій соціальній групі - буржуазії. Зрозуміло також, що протягом досить тривалого історичного періоду, що охоплює велику частину XIX і почало XX століття, існування взаємозв'язку між володінням власністю, контролем за державним апаратом, привілеями в досту-пе до культурних цінностей, а також формуванням главенствую-щей ідеології, реабілітовуючої і закріплюючої таке положе-ние, не викликало сумнівів. Випадки, що приводилися як виключення з цього правила, при найближчому розгляді такими не виявлялися. Описані Токвилем умови раннього періоду розвитку Сполучених Штатів, коли рівноправ'я на основі вільного підприємництва і конкуренції в боротьбі за володіння власністю ставило людей в приблизно рівні умови на старті, з настанням промислового капіталу дуже скоро були ліквідовані. Слід також відмітити, що багато " первинних" власників власності в Америці втратило її в ході війни за незалежність. Багато складнощів, джерелом яких в Європі була боротьба за виживання доиндустриальной еліти (груп аристократів і ранніх буржуа), торкнулися і Америки. Правда, ця еліта врешті-решт зуміла заволодіти і засобами промислового виробництва, а надалі повністю злитися з капіталістами. Та все ж тривалість цього історичного періоду не може приховати від нас його ко-нечность. У міру того як засоби промислового виробництва і їх власники встановлювали в суспільстві своє панування, відбувалися і інші соціальні трансформації, що заважали цьому процесу.

Передусім у міру зростання концентрації власності вона усе більш знеособлювалася. Розвиток пізніших структур про-изводства і збуту в умовах капіталістичної експлуатації зажадав розподілу між володінням власністю і управлінням виробництвом. Можливо, дуже сильно спрощуючи, можна сказати, що управляти власністю стало важливіше, ніж володіти нею. Само по собі це явище не є серйозним викликом марксизму. Сконцентрована власність залишається власністю, та і сам Маркс передбачав процес її концентрації. Більше того, цілий ряд досліджень, проведених в різних суспільствах і в різний час, показує існування процесу зрощення між елітою власників і елітою управлінців. Є ще один наслідок концентрації виробництва і виникнення групи управлінців. Концентриро-ванне виробництво легко стало піддаватися контролю з боку уряду за допомогою політичного тиску на управлінців. Проте та ж концентрація власності позволи-ла власникам засобів виробництва, а особливо тим, хто стоїть біля керма виробництва, у свою чергу ефективніше впливати на державу.

Коротко зупинимося на деяких проблемах, породжених цим положенням. Спершу відмітимо, що роль класової боротьби і структура сил, що беруть в ній участь, сталі дуже мінливі. У зв'язку з цим в буржуазній соціології проявилася тенденція помилково приймати розосередження і дроблення сил, що беруть участь в класовій боротьбі, за ознаки її припинення. Марксистська ж соціологія у свою чергу приділяє новій складній ситуації недостатньо уваги. Дійсно, значи-тельная можливість для застосування марксистської думки практи-чески ігнорується. Концентрація коштів виробництва в нових корпоративних формах, зростаюча роль держави в экономиче-ском процесі привели до проникнення в цілий спектр соціальних інститутів свого роду економічною рационально-сти. Розмивання певних стосунків, в яких проявляється пряма експлуатація, особливо часткова інтеграція робочого класу в систему, яку він, як передбачалося, повинен був зруйнувати, - далеко не повний перелік наслідків розвитку капіталізму. Невиражений і частенько прихований характер класової боротьби, та ще і роздробленість сил, що беруть участь в ній, однаково заважають і марксистам і немарксистам побачити нові форми класової боротьби.

Новий підхід до цих проблем, схоже, з'явиться тоді, коли вони об'єднаються с-проблемами нового середнього класу, або технічній інтелігенції. Зростаюче ускладнення производ-ственных процесів, вторгнення держави, що посилюється, в життя суспільства, розвиток потужних систем адміністрування, розподілу і обслуговування - усі ці процеси привели до виникнення нової структури робочої сили, що відрізняється високим рівнем освіти, організованої в бюрократиче-скую ієрархію і дуже лояльної з політичної точки зору. В цілому ця технічна інтелігенція зв'язує себе з тими, хто стоїть у керівництва виробництвом і державою; позбавлена можливості брати участь в управлінні, вона поводиться так, ніби докорінно зацікавлена в збереженні існуючої структури влади. Насправді саме в цьому і полягає її інтерес, оскільки її матеріальне становище, психічний стан залежать від успішного функціонування апарату управління суспільством.

Існування цього соціального шару відкриває нові можливості для марксистського аналізу. Позбавлена можливості контролювати адміністрацію, технічна інтелігенція обла-дает навичками і уміннями, без яких адміністрування (у широкому значенні слова) було б нездійсненно. Нерідкі випадки, коли окремі групи в середовищі технічної интелли-генции відчувають протиріччя між своїми здібностями, завглибшки знання справи і командами, що поступають до них згори. Деякі марксисти, виходячи з цього, гіпотетично экстраполи-ровали наявність у технічної інтелігенції значного революційного потенціалу. Можливо, ці припущення мають під собою грунт, але перш ніж цей потенціал міг би бути реалізований, необхідно вирішити деякі проблеми свідомості. Так, наприклад, якщо крізь призму проблем свідомості рассматри-вать робочий клас, то виявиться, що висновок про його інтегрованість в буржуазне суспільство не відповідає дійсності. Легко помітити, що нинішні зміни в соціальній атмосфе-ре, які можна спостерігати в деяких суспільствах, сталися саме завдяки кількісному зростанню технічної интелли-генции. Освітній бум, поширення певної корпоративності в розподілі приводять до того, що у багатьох виникає відчуття зрівнялівки. У сучасних політичних умовах високий рівень життя робочого класу також способ-ствует створенню такої ситуації. Крім того, зараз набагато важче зрозуміти соціальний і ідеологічний механізм, через який технічна інтелігенція пов'язана з сучасною елітою. Важко припустити, що, розглядаючи цю групу як сучасних нащадків petite bourgeosie 4, можна добитися якогось результату.

В той же час аналіз положення некваліфікованих робітників також ставить досить складні проблеми. Якщо верхні шари робочого класу поступово зростаються з технічною інтелігенцією, то нижні шари змикаються з декласованими елементами (що особливо очевидно в Сполучених Штатах), що не мають ні кваліфікації, ні шансів отримати постійну роботу. Досить просто розмежувати ці групи. Значно складніше зробити які б то не було висновки про рівень їх свідомості. Зменшення революційних перспектив ідеології робочого класу не вимагає нових підтверджень, але необхідно сказати, що це зменшення не є прямим продуктом розвитку з 1945 року по теперішній час; насправді воно є продовженням історичних тенденцій, спостережуваних ще в середині XIX ст.

Саме тут марксистській соціології потрібна допомога марксистської історіографії, якщо, звичайно, їх можна відокремити один від одного. Процес диференціації усередині робочого класу, форми його зв'язків з національними співтовариствами і держави-мі, різноманітні в поширеності і інтенсивності його класової самосвідомості, особливості у використанні возмож-ностей об'єднання в профспілки і партії дають нам величезну кількість матеріалу, на основі якого можна змоделювати традиції і темпи зростання класової самосвідомості робітників. Механічне застосування як марксистською, так і немарксист-ской соціології у вивченні класової боротьби до недавніх пір призводило до того, що ігнорувалося величезне значення цих чинників в традиційній, або спонтанною, реакції робочих різних країн на специфічні історичні події і ситуації. Наприклад, політична реакція робочого класу на високий рівень життя в різних країнах була досить різноманітною і досі продовжує проявлятися в нових формах, що повинне застерігати нас від стереотипів в соціологічному вивченні цих процесів. Є цілий ряд фактів, які, схоже, вислизнули від уваги деяких наших колег, у тому числі те, що багато благ і переваги, які мають вищі класи, практично недоступні для робочого класу; що робочий клас, що дістав доступ до масової культури, як і раніше не має доступу до високої культури; що отримання деяких економічних переваг не відміняє загального підлеглого стану робочого класу в структурі суспільства, а також те, що участь в бюрократизированном профспілковому русі, готовому і здатному домовлятися з тими, хто управляє засобами виробництва, не є здійсненням історичних цілей тред-юніонізму, навіть в Сполучених Штатах. У окремих галузях виробництва автоматизація може відродити (правда, в інших історичних умовах) резервну армію праці, т. е. ар-мию безробітних, яку швидше за все ніколи вже не вдасться мобілізувати.

Слід також відмітити, що як буржуазна, так і марксист-ская соціологія робочого класу володіють цікавими де-фектом: перша вітає ознаки соціальної інтеграції, друга не схвалює їх, але ні та, ні інша не зуміли відбити роль робочого класу як невід'ємної частини і елементу розвитку усієї соціальної структури. Нова оцінка потенційної соціальної ролі цього класу може дійсно стати поворотним моментом для марксистської соціології, в справжній же момент і науковий аналіз і його результати мають лише фрагментарний характер.

Аналіз соціальної структури суспільств державного соціалізму, особливо Радянського Союзу, ставить перед марксист-ской соціологією дуже складну проблему. Найпростішим її рішенням була заява, що раз в цьому суспільстві немає великої капіталістичної власності, то (для деяких) це означа-ет, що класовий аналіз непридатний. Здебільшого це безплідна гра слів. Велика власність там існує, а управління нею здійснює еліта. Ця еліта виступає від імені усього суспільства з урахуванням певної концепції всеобще-го соціального забезпечення; проте еліта в умовах режимів державного соціалізму, користуючись своєю владою, зуміла придбати для себе значні переваги. Господ-ство, навіть здійснюване в інтересах досягнення високих ідеалів, залишається пануванням. Не можна сказати, що робочий клас в цих суспільствах користується можливістю об'єднання в проф-союзы для досягнення рішучої незалежності від политиче-ской еліти. Цікаві можливості для аналізу відкривають конфлікти між політичною і технічною елітними групами при виборі економічних пріоритетів, інституціоналізація механізмів соціальної мобільності і наслідку цього про-цесса, а також методи, за допомогою яких за відсутності системи прямого представництва в політичних органах формується і приводиться в дію громадська думка.

У зв'язку з останнім явищем можна відмітити, що таке явне зрощення держави і економіки в суспільствах государ-ственного соціалізму перетворює виробничу дисципліну на політичний феномен. Наші колеги в цих країнах почали досліджувати деякі з цих проблем. Їх робота, з одного боку, руйнує міфи навколо схемного зображення " тріумфу" соціалізму, а з іншої - викриває упрощенче-ские погляди тих, хто вважає режими усіх індустріальних суспільств однаковими. Навіть випадкову людину, що потрапила в ці країни, вражає існуюча в них соціальна

атмосфера, породжена відсутністю институционализированной корпоративності, такої характерної для психологічного клима-та в ринкових структурах.

Активізація і поширення досліджень структур об-ществ державного соціалізму неминуче торкнуться хоч би деяких з найважливіших проблем сучасної соціологічної теорії. Однією з першочергових повинна стати проблема неминучості тієї або іншої форми відчуження. Теоретичні досягнення на цьому напрямі можливі в марксистській соціології, вірній критичному духу марксизму, - іншими словами, в соціології, що відкидає функцію адміністративної технології. Але заперечення функції припускає і заперечення певної форми: думка, що чисто емпіричні методи можуть абсолютно витіснити критичні елементи в марксист-ской соціології, несумісно із завданням вивчення суспільств державного соціалізму в їх історичній специфічності.

Тепер розглянемо інший спірний елемент марксовой теорії громадських класів - проблему класового пристрою неіндустріальних суспільств. У найбільш гострій формі вона проявляється сьогодні у зв'язку з питаннями розвитку. Проте сама постановка питання розвитку сьогодні неісторична (як у маркси-стской, так і в буржуазній соціології). Причому у своєму антиісторизмі кожен з цих двох підходів є як би спотвореним віддзеркаленням іншого. Буржуазна соціологія тяготе-ет до певної матеріалізації культурних традицій, подчер-кивает необхідність висувати стимули і антистимули для " модернізації" (дуже сумнівна концепція), не нарушаю-щей ці традиції, але найчастіше зберігає мовчання з приводу вторгнення в дані суспільства - порушуючи всяку історичність розвитку - колониалистских і империалистиче-ских сил ззовні. У марксистському ж аналізі основна увага приділяється саме останньому чиннику, а інші елементи впливу історії ігноруються. Марксистська соціологія осо-бенно байдужа до специфічних культурних традицій і соціальних інститутів, які у взаємодії пред-ставляют собою особливу рису історичного розвитку обще-ства, - адекватне розуміння її ролі ще тільки належить виробити.

Варіантність класових конфліктів в неіндустріальних суспільствах вимагає особливої і постійної уваги. Такі явища, як існування компрадорів, повністю залежних від сил імперіалізму, або " національної буржуазії", союзником справжнього пролетаріату, що став, в цих суспільствах, доста-точно добре відомі. Те, що вимагається сьогодні, - це спосіб розібратися в генезисі культурної традиції, радикально отлича-ющейся від західної, у тому числі і по класовій структурі, а також в особливостях шляхів, якими відбувалося змішування традицій з новими історичними явищами, що і привело до формування суспільств Азії, Африки і Латинської Америки

у їх сучасній формі. Дещо можна почерпнути з теоретиче-ских обгрунтувань політичної практики таких неомарксистських режимів, як режим Кастро на Кубі.

Багато що може дати і звернення до класичної марксистської дискусії, що нещодавно відродилася, навколо " азіатського способу виробництва". Звичайно, Виттфогель, розробляючи цю ідею, допустив величезні перебільшення, але само по собі нагадування про можливість перетворення держави у власника і эксплу-ататора корисно тим, що ще раз підкреслює різноманіття форм класових конфліктів, що виникають в ході історичного процесу. У цьому, якщо я правильно зрозумів, полягає суть порівняльної соціології Макса Вебера. Його метою був не доказ помилковості марксизму (марксизм, з яким сперечався Вебер, часто насправді виявлявся еволюційним позитивізмом німецьких соціал-демократів), не заперечення деле-ния суспільства на класи залежно від їх місця в системі громадського виробництва і відношення до засобів производ-ства, а прагнення показати, що це лише один з багатьох варіантів класових конфліктів при капіталізмі.

Сучасна фаза світової історії, появу освободивших-ся від гніту цивілізацій і народів особливо гостро ставлять питання про необхідність аналізу з точки зору марксизму особливостей соціальних структур, що виникають в цих суспільствах, і разворачи-вающейся внутрішньої боротьби. Рішення останньої задачі, не-сомненно, зажадає вдосконалення політичної соціології розвинених суспільств для того, щоб охопити такі явища, як колоніалізм і імперіалізм, що стали, видно, важливими елементами внутрішнього функціонування розвинених суспільств. (В зв'язку з цим не можна ігнорувати періоди з 1945 по 1956 рік в Східній Європі і з 1948 по 1961 рік в Азії, якщо ми хочемо зрозуміти Радянський " Союз.) Вимагається також приділити значне, увага специфічним історичним традиціям суспільств, які ми називаємо слаборозвиненими, і не в останню чергу їх релігійним традиціям. Надалі ми побачимо, що усвідомлення історичної ролі релігії є важливим елементом сучасної дискусії в марксизмі. Тепер слід звернути увагу на політичну соціологію розвинених суспільств.