Собор Олександра Невського

Собор Святого благовірного князя Олександра Невського — головний православний собор Ялти, одна з визначних архітектурних пам'яток міста.

Собор було збудовано на честь російського імператора Олександра II.

1 березня 1891 року заклали перший камінь собору., в день десятої річниці загибелі імператора, брала участь імператриця Марія Федорівна. Освячення собору відбулося 4 грудня 1902 в присутності імператора Миколи II, його сім'ї та свити.

Двоярусний, з відкритими галереями, ялтинський собор збудований у давньоруському стилі і прикрашений численними декоративними елементами: пілястрами, кіотцями, порталами, сердечками, шатровим ґанком. Ошатного вигляду йому надали біло-рожеві тони. Поруч із собором була споруджена триярусна дзвіниця, 11 дзвонів для якої відлили в Москві. Ікони для собору були написані майстрами з Мстери у Володимирської губернії.

Інтер'єр було оформлено архітектором С. П. Крошечкина, іконостас, купол і стіни розписав київський художник І. Мурашко. Мозаїка з образом святого князя на зовнішній стороні храму була виконана учнями венеціанця А. Сальвіаті. Куполи храму були вкриті золотом.

В 1938 храм було закрито, дзвони відправлені на переплавку. У соборі влаштували спортивний клуб, а в шкільному будинку — Будинок учителя.

Богослужіння в соборі було відновлено 1942 року, після встановлення німецької адміністрації в Криму. Після звільнення Криму храм був зареєстрований як фактично діючий.

Будинок-музей Лесі Українки

Леся Українка провела в Ялті два роки із прожитих 42-х.

Ініціативна група зі створення музею Лесі Українки в Ялті виникла на початку 1970-х років, напередодні 100-літнього ювілею поетеси. Членами групи були зокрема: колишній учень Лесі Українки, винороб-науковець Микола Охріменко, прихильники творчості поетеси Олексій Нирко, Олександр Януш, Остап Кіндрачук та інші.

В результаті зусиль ініціативної групи споруджено пам'ятник Лесі Українці, установлено меморіальну дошку на будинку, де 1897 року вона проживала, започатковано збір експонатів.

Через гоніння національної інтелігенції в 1970-х років робота над музеєм була припинена, а в будинку, був відкритий відділ Ялтинського краєзнавчого музею з експозиції «Музей дореволюційної прогресивної російської та української культури»

В 1991 в музеї відкрито експозицію «Леся Українка і Крим» (до 120-річчя з Дня народження Лесі Українки). 10 вересня 1993, під тиском Ялтинського міського товариства «Просвіта» та осередку Союзу українок Ялтинський міськвиконком прийняли рішення надати експозиції «Леся Українка і Крим» статус «Музей Лесі Українки» — на правах відділу Ялтинського державного історико-літературного музею.

До 10-річчя незалежності України (2001) була відкрита нова експозиція музею — «Ломикамінь». Допомогу надав Міжнародний Фонд «Відродження».

На базі музею сформувалась перша українська школа в місті, музейні приміщення стали додатковими аудиторіями для студентів Кримського державного гуманітарного інституту, тут збираються активісти товариства «Просвіта», Союзу українок, «Кримської куті» (клубу української творчої інтелігенції Ялти), заснований ексклюзив-театр «Сім муз». При музеї зростає українознавча бібліотека.

Вірменська церква

Вірменська церква в Ялті побудована на кошти великого вірменського нафтопромисловця Погосов Тер-Гукасян на згадку про його дочки, рано пішла з життя і похованою в родинній усипальниці біля основи храму. За архітектурним стилем церква нагадує відомий, і один з самих древніх, храм Ріпсіме (7-12 ст.), який знаходиться в Ечміадзіні.

Будівництво цієї церкви було розпочато в 1909 році, і закінчено в 1914-му році, і проводилося під керівництвом відомого архітектора Г. Тер-Мікеловим, за планами художника В. Суренянца.

У храму є два входи: один помилковий, інший справжній. До помилковому входу ведуть сходи з кипарисами, і він являє собою звичайну нішу. Справжній вхід у храм розташований з західного боку, до нього також ведуть сходи, які відходять від центральних сходів.

Зовні храм має не багато прикрас. Усередині видно дивовижну майстерність художників, які створювали декоративні деталі інтер'єру храму.

У 60-х роках тут був Ялтинський краєзнавчий музей, проходили кінозйомки відомих фільмів: " Овід", " Три товстуни", " Щит і меч". До 150-річчя Ялти церква була відреставрована. Тепер в ній функціонує недільна школа, проходять богослужіння. У недільні дні, після служби парафіянам роздають м'ясо барана, якого принесли в жертву.

День 4

4.1 Лівадія

Ліва́ дія — селище міського типу Ялтинської міської ради АР Крим. Розташоване на побережжі Чорного моря, в 3 км. від Ялти. Через селище проходить траса Ялта — Севастополь. Сюди з Ялти ходить автобус і маршрутне таксі.

Місцевість, в якій розташована Лівадія, була заселена у далекому минулому. Про це свідчать виявлені тут залишки поселень епохи бронзового століття (3 тис. років до н. е.). Залишки великого гончарного комплексу, середньовічне поселення з храмом і могильником підтверджують, що тут жили люди в епоху середньовіччя. На скелі Хачла-Каяси в Ореанді збереглися руїни феодального замку X-XII ст.

У XVIII ст. на місці нинішньої Лівадії знаходилося невелике грецьке поселення Ай-Ян. У 1778 р. його жителі переселилися в Азовську губернію.

Лівадія - колишня улюблена літня резиденція царів і імператорів, що приїжджали на відпочинок в Крим, одне з найдивовижніших місць Південного берега.

Тут знаходиться головна пам'ятка Великої Ялти - Лівадійський палац, літня резиденція останнього російського царя Миколи II.

Лівадійський палац

Свого часу Лівадійський палац (арх. М. П. Краснов) був літньою резиденцією останнього російського імператора Миколи II та його родини. У 20-х роках ХХ ст. в ньому розмістився перший у світі селянський санаторій. Наприкінці Другої світової війни він став місцем проведення Ялтинської конференції (1945 р.). У перші післявоєнні роки палац слугував державною дачею керівника радянської держави Йосипа Сталіна.

Сьогодні – це музей з розвиненою фондово-музейною базою і широкою дослідницькою діяльністю наукових співробітників. Будівництво палацу тривало з квітня 1910 р. по вересень 1911 р. Будинок витриманий переважно в стилі Відродження з включенням мотивів архітектури візантійської (церква), арабської (внутрішній дворик), готичної (колодязь з химерою). Різні архітектурні стилі використані й в оформленні інтер'єрів. Особливо розкішне й урочисте оздоблення – у вестибюлі й Білій залі Лівадійського палацу. Парадна ж приймальня з темного горіхового дерева нагадує зал Ради п'ятисот у палаці дожів у Венеції. Поліроване червоне дерево зі смужками бронзи використано в оздобленні парадного кабінету, а елементи англійської архітектури 16 ст. в стилі Тюдор – при оформленні колишньої більярдної. Палац оточений великим парком – одним з найкращих на Південному узбережжі Криму.

Нині Лівадійський палац-музей – визнаний громадсько-культурний центр України.

Лівадійський палацовий комплекс складається з Великого Палацу (Білий Палац), Світського корпусу, палацу міністра двору барона Фредерікса, палацової церкви Воздвиження Чесного Хреста та італійського дворику.

Гаспра

Гаспра — селище міського типу в Криму, розташоване в 10 км на північний захід від Ялти. В адміністративному відношенні входить до складу території, підпорядкованої Ялтинській міській раді. Селище Гаспра розташоване не біля самого моря, а трохи на горі. Автотрасами селище пов’язане з містами Ялта, Алупка (7 км), Севастополь (68 км). Розташоване на низовині з ялівцево-дубовими лісами Кримського Південноберіжжя, в прибережній зоні, надійно захищеній від холодних північних вітрів гірським масивом Ай-Петрі. До складу Гаспри входять населені пункти Стройгородок, Дніпро та Марат. Гаспра межує із заходу з селищем міського типу Кореїз.

Гаспра — це один з найкращих курортів ПБК. Тут є велика кількість санаторіїв, пансіонатів, здравниць, парків, пляжів.

Руїни стародавнього укріплення Гаспра-Ісар

Руїни стародавнього укріплуння Гаспра-Ісар, або Аспра-Ісар – це натуральна скеля поблизу Гаспри, з маленькою майданчиком нагорі; вхід можливий тільки з східної сторони, яка правиці штучної стінкою.

Ластівчине гніздо

Ластівчине гніздо́ — пам'ятка архітектури та історії, розташована на 40-метровій скелі Ай-Тодорського мису. Будова нагадує середньовічний лицарський замок.

На мисі Ай-Тодор на місці сучасного палацу в античні часи існував храм. Потім цю місцевість захопили племена таврів.

В російсько-турецьку війну 1877-1878 рр. на лікування в Крим приїхав поранений генерал, для нього на місці майбутньої фортеці був споруджений дерев'яний будиночок (тоді багатьом героям були подаровані землі в Криму), з його вікон було видно лише море і небо. Перший власник, очевидно, був романтиком, він назвав це місце «замком любові». На фотографіях того часу сама будова була дерев'яною і не дуже вражаючою.

Другим господарем цієї дачі став придворний лікар А.К. Тобін. Його вдова, продала ділянку московській купчисі Рахманіной. Вона знесла стару будівлю, і незабаром з'явився дерев'яний замок, названий нею «Ластівчине гніздо». Свій нинішній вигляд «Ластівчине гніздо» отримало завдяки нафтовому промисловцеві, баронові Штейнгелю. Він займався бакинською нафтою, а відпочивати йому подобалося в Криму. Німецьке бачення «Ластівчиного гнізда» сильно нагадувало середньовічні замки батьківщини барона. Він придбав на скелі Аврора дачну ділянку і вирішив побудувати там романтичний замок, що нагадує середньовічні споруди на берегах Рейну. Збільшена у висоту башта знайшла декоративність завдяки чотирьом шпилям. Правильний архітектурний прийом порушив смутне зростання об'ємів, зробивши акцент на крайню частину палацу. Сьогодні відновлений замок офіційно визнаний пам'ятником архітектури минулого сторіччя.