Участие в соревнованиях, определение и чествование победителей

Зародились Олимпийские игры в то время, когда в Древней Греции власть принадлежала аристократии, рассматривавшей совершенство тела и духа чуть ли не как свою наследственную принадлежность. Поэтому с самого начала к участию в Играх не допускались рабы, иностранцы и вообще люди, не обладающие всей полнотой гражданских прав. Однако и позднее, после установления во многих городах- государствах демократического строя,

Олимпийские игры по- прежнему сохраняли элитарный характер. Во многом это определялось и тем, что подготовка к соревнованиям в палестрах или гимнасиях, путешествие в Олимпию, месячная подготовка в Олимпии и участие в состязаниях требовали

исключительно много времени и обходились недешево. Поэтому далеко не каж дый житель Греции, даже не ущемленный в гражданских правах, мог позволить себе подготовку и участие в олимпийских состязаниях. Однако постепенно, особенно в IV в. до н.э., в Играх стали принимать участие представители средних и низших слоев общества. Появились спортсмены из грекоязычных районов, не относящихся к Древней Греции.

Спортсмены-аристократы, до­минировавшие на первых древних Олимпийских играх, не сошли со сцены, как иногда указывается в литературе. Утверждение, что спортсмены-аристократы постепенно вышли из олимпийского спорта, — не более чем миф. Другой миф заключается в том, что спортсмены-аристократы перешли на легкую атлетику, оставив тяжелые и " кровавые" виды спорта простому народу (Ріекеї;, 1992).

После завоевания Греции римлянами право участия в Олимпийских играх получили и римляне. Первым по- бедителем- римлянином был Ге- ос, одержавший победу на Играх 177-й Олимпиады в 72 г. до н.э. На Играх появилось также много спортсменов

— выходцев из Малой Азии и Александрии.

К участию в Олимпийских играх не допускались те, кто пролил кровь и не искупил свою вину. Не имели права участвовать в Играх и те, кто совершил кражу в храме. Если выяснялось, что люди, совершившие такие преступления, проникали на Игры, то исключались не только они, но и целые общины. Вопрос о допуске к Олимпийским играм решали судьи-элланодики и их решение являлось окончательным.

Олимпийские игры посвящались верховному богу — громовержцу Зевсу. Замужним женщинам, согласно существовавшим в Древней Греции законам, запрещалось участвовать в любых торжествах в его честь. Поэтому гречанки не могли присутствовать на Олимпийских играх даже в качестве зрителей. Лишь одной женщине было разрешено наблюдать за зрелищем — жрице богини Деметры, святилище которой также находилось в Олимпии. Со временем стали до­пускать женщин к участию в состязаниях на колесницах, но только в качестве владелиц ко­лесниц и лошадей. Первой жен­щиной, получившей право самой управлять колесницей, была Ки- ниска, жена спартанского царя Агесилая (IV в. до н.э.), а в 288 г. до н.э. некая Белистиха из Македонии победила в гонках на колесницах, запряженных молодыми лошадьми.

Участники соревнований тре­нировались и выступали нагими, хотя первоначально на Олим­пийских играх атлеты соревно­вались в набедренных повязках, а обнаженность считалась уни­зительной. Существует несколько версий о происхождении этого обычая. По одной из них, поначалу спортсмены носили набедренную повязку или небольшой передник из кожи, но в

720 г. до н.э. от них отказались, после того как один из бегунов во время забега потерял это прикрытие наготы, но не смутился и мужественно добежал до цели, опередив остальных. Другая версия более увлекательная: как известно, замужние женщины не имели права посещать Игры, однако

Каллипетира, дочь знаменитого в Греции олимпио- ника Диагора с острова Родос, мечтала о такой же славе для своего сына и, когда он должен был выступать в Олимпии, пожелала непременно стать свиде­тельницей его успехов. Она пробралась на места для зрителей, переодевшись тренером. Сын ее одержал победу, и счастливая мать, позабыв обо всем, выбежала на стадион. Но в тесноте и суматохе ей порвали одежду, и ее тайна раскрылась. Уважая заслуги Диагора, судьи не наказали честолюбивую мать, однако, чтобы избежать повторения подобных инцидентов в будущем, постановили, что как спортсмены, так и тренеры должны являться на Игры нагими. Есть предположение, что обычай этот сложился под влиянием спартанцев, ведь в Спарте в торжественных шествиях, гимнас­тических упражнениях и пляс

ках нагими выступали и юноши и девушки. Более вероятно все же, что для состязаний, требовавших немалой затраты сил, послужил образцом физический труд земледельца, которому Вергилий советовал: " Голый паши, сей

голый". Больше всех устраивал этот обычай скульпторов, получавших прекрасную возможность созерцать человеческое тело, позы бегунов, метателей копий или дисков, борцов, их движения, напряжение мышц, дабы затем запечатлеть в изваяниях различные моменты состязаний (Штп^ик, 1983).

Сначала судейская коллегия на Играх состояла из двух человек. Этого было вполне достаточно, так как программа включала один вид

— бег на один стадий. Но по мере ее расширения увеличивалось и количество судей. Так, на 95-й Олимпиаде (400 г. до н.э.) их было уже девять. Когда в 372 г. до н.э. Элида была разделена на 12 округов и каждый округ выделял своего представителя в судейскую кол­легию, судей (элланодиков)стало двенадцать. А когда в дальнейшем число округов уменьшилось, соответственно и число судей сократилось до восьми. В 348 г. до н.э. было решено избирать 10 судей, как и прежде, и этот порядок просуществовал, насколько можно убедиться, до самого конца Олимпийских игр древности. Элланодики решали все вопросы организации соревнований — отбирали и распределяли участников по возрастным признакам (мужчины и юноши), организовывали отборочные и финальные соревнования, про­возглашали победителей в раз­личных видах соревнований.

Существовал твердо установ­ленный порядок проведения

каждого вида соревнований. На­пример, порядок проведения соревнований в борьбе определялся по жребию. Из диалога в книге Лукиана мы узнаем, как проходила жеребьевка: " Выставляется

серебряная кружка, посвященная Богу. В нее бросают маленькие, величиной с боб, жребии с надписями. На двух обозначены буквы альфа, на двух других — бета, на двух оставшихся — гамма. Если же борцов окажется больше, то и далее так, по порядку, причем всегда одной и той же буквой обозначались два жребия. Каждый из борцов опускал руку в кружку и вытаскивал жребий. Около каждого атлета стоял служитель с бичом и удерживал его за руку, не давая взглянуть, какую букву он вытащил. Когда у всех борцов было по жребию, то один из эл- ланодиков обходил состязающихся по кругу и осматривал жребии. Того, кому выпал жребий с альфой, он оставлял бороться или биться с тем, кто тоже вытащил альфу, пары борцов для поединка составлялись по одинаковым буквам. Так проис­ходило, когда число участников состязания было четным. Если же количество участников было нечетным, то один жребий поме­чали какой-либо другой буквой и бросали его в кружку. Тот, кто вытаскивал этот жребий, оставался в запасе и ждал, пока " парные" не окончат борьбу. Для борца это считалось удачей: ведь он выступал со свежими силами против уже утомленных".

При определении победителей в беге, гонках на колесницах, прыжках, метаниях трудностей не возникало, так как существовали четкие объективные критерии. Однако в кулачном бое, панкратионе и борьбе постоянно возникали трудности, правила определения победителей постоянно совершенствовались. Однако во всех случаях они предполагали определение явного преимущества одного соперника над другим.

В древних Олимпийских играх не учитывались рекорды, так как не было технических воз­можностей определять точное время бега и, следовательно, сравнивать результаты. Но если проследить этимологию слова рекорд (от лат. гесогс! ап — " сохранить в памяти"), мы убедимся, что греки пользовались другими способами увековечивания и прославления атлетов — их слава воспета в одах и гимнах, в записях и скульптурах.

Атлетов, нанесших противникам смертельные увечья, судьи изгоняли со стадиона и их победы объявляли недействительными. Однако эти решения не всегда признавались на родине спортсменов и почти всегда их чествовали как героев.

Четыре крупнейших соревно­вания в Древней Греции были

непосредственно связаны с оп­ределенными культами богов и считались священными: культом

Зевса в Олимпии; культом Апол­лона в Дельфах, на Пифийских играх; культом Посейдона в Ист- ме, недалеко от Коринфа, на Истмийских играх; культом Зевса в Немеях, недалеко от Аргоса, на Немейских играх. Когда атлет завоевывал победу на четырех священных соревнованиях, его чествовали как " победителя круга (цикла)", как героя, а имя его вызывало восхищение в течение многих лет.

Победа на Олимпийских играх рассматривалась греками как знак доброго расположения богов к атлету, а также к городу, откуда он был родом. Особенно почетной считалась победа в стади- одроме. Именем атлета — абсолютного победителя состязаний

— называлась очередная Олим­пиада. Олимпиоников (победителей Игр) венчали в храме Зевса оливковой ветвью, срезанной зо­лотым ножом в Священной роще. Первым олимпиоником, наг­ражденным таким венком, стал бегун Диаклис. Это произошло на Играх 7-й Олимпиады в 752 г. до н.э. Венок из оливковых ветвей, который победитель вешал потом у своего домашнего очага, приносил его обладателю почет и славу не только в родном городе, но и во всем государстве, а его семье — честь и уважение всех соотечественников.

лесницах, для прочих видов со­ревнований. Когда Игры закан­чивались и судьи принимали ре­шение, объявлялись результаты, оглашалось имя победителя и название той местности, откуда он прибыл в Олимпию. Олимпи- оники обладали правом возложить принесенные по обету дары Зевсу на его алтарь в Священной роще, а также поставить от своего имени статую в Олимпии, аллегорически изображавшую тот вид спорта, в котором выделился победитель; ему позволялось увековечить на статуе свое имя, навсегда входившее таким образом в историю Игр. Знаком особого отличия было позволение придать лицу статуи сходство с лицом увенчанного оливковыми ветвями победителя. Поначалу статуи были изготовлены из дерева, лишь со временем их стали делать из камня или бронзы. Иногда эти изваяния являлись произведениями выдающихся скульпторов, которые приезжали на Игры и там работали. Существовала, например, знаменитая мастерская Фидия в Олимпии. Предполагают, что скульпторы чаще всего не за­ботились о сходстве, а создавали идеализированные образы, пред­назначенные для того, чтобы сох­ранить память о победе на Играх. Художник не всегда даже знал лично победителя, доблесть кото­рого он хотел увековечить, только изредка он располагал словес иметь в Олимпии свою статую, наделенную его чертами лица, сложился несомненно во времена более поздние. Ведь вплоть до V в. до н.э. греки рассматривали победу на Играх не столько как проявление личных способностей олимпионика, сколько как знак особой божественной милости, дарованной победителю (Штшсгик, 1983).

В день завершения Олим­пийских игр устраивались празд­нества в честь победителей, в ко­торых наряду с атлетами принимали участие их родственники и сограждане. На торжественном ужине победителям оказывали всевозможные почести (Оливо- ва, 1985).

О том, что поощрение побе­дителей Олимпийских игр не ог­раничивалось венком и публичными почестями, свидетельствует

отрывок элегии Ксенофана (570— 480 гг. до н.э.):

В Спарте победителей Олим­пийских игр чествовали на свой лад

— по военному: во время войны олимпионики сражались в первых рядах бок о бок со спартанским царем. В Афинах после 500 г. до н.э. установили для олимпиоников дополнительную денежную премию.

В своих хвалебных песнях в честь победителей Олимпийских игр Пиндар прославляет олим­пиоников как героев, которые находятся под покровительством богов, даровавших им силу и му­жество, доблесть и отвагу, при­несшие победу.

Победителями первых пят­надцати Игр Олимпиад (776— 720 гг. до н.э.) были в основном жители Пелопоннеса. Это свидетельствует о том, что в тот период игры еще носили местный характер. В VIII в. до н.э. наряду с жителями Элиды, которая имела в то время политическую власть над Олимпией, встречаются и мессенцы. На рубеже VIII и VII вв. до н.э. усилилось могущество Спарты. После ее победы над Мессенией атлеты были практически исключены из участия в Олимпийских играх, и в течение почти целого столетия (VII в. до н.э.) на Олимпийских играх преимущественно побеждали атлеты Спарты. Однако расширение программы Олимпийских игр и увеличение количества участников у многих городов-государств привело к тому, что победителями Игр, наря­ду со спартанцами, становились жители Афин, Фив, о. Наксос и др. В последующие столетия Олимпийские игры все больше перерастали свое местное значение (Оливова, 1985).

Среди античных олимпиоников наибольших успехов добились Леонидас с о.Родос, одержавший 12 побед (164— 152 гг. до н.э.) в стадиодроме, ди- аулосе и беге в вооружении, Гермоген из Ксанфа — 8 побед (89—81 гг. до н.э.) и Астилос из Кротона — 7 побед (488—476 гг. до н.э.) в тех же видах бега, Хи- онис из Лаконии — 6 побед (664—656 гг. до н.э.) в беге и прыжках, Милон из Кротона — 7 побед (540—516 гг. до н.э.) и Гиппосфен из Спарты — 5 побед (624—608 гг. до н.э.) в борьбе.

Особых почестей удостаивались периодоники — победители всех четырех общеэллинских игр. Среди них особое место занял Милон Кротонский — наиболее прославленный атлет древней Греции. В 540 г. до н.э. четырнад­цатилетним юношей он стал по­бедителем Игр в борьбе. Будучи взрослым спортсменом, он еще семь раз становился победителем Олимпийских игр. Кроме того, Милону удалось десять раз быть победителем Истмийских игр, де­вять — Немейских, семь — Пи- фийских. О физической силе и спортивном мастерстве Милона слагали легенды. Отличался он и Фундамент и сохранившиеся части мастерской Фидия исключительным спортивным

долголетием — последнюю победу на Олимпийских играх он одержал в 40-летнем возрасте в 516 г. до н.э. Этому во многом способствовала хорошо продуманная система подготовки, здоровый образ жизни и рациональное питание (Оливова, 1985).

Однако не только спортивными победами был славен Милон. Он получил прекрасное образование, обучаясь в аристократической школе Пифагора в Кротоне. В дальнейшем он принимал активное участие в общественно-

политической жизни своей общины.

Вся жизнь и деятельность Милона Кротонского служила аристократическим идеалом всестороннего и гармоничного развития личности.

30 Возрождение Олимпийских игр

Историки называют много попыток возрождения древних Олимпийских игр, имевших место в ХVI-ХIХ в. Это были спортивные праздники, фестивали, но не Олимпиады.

Предпосылки, способствующие возрождению Олимпийских игр
Первые Олимпийские игры, за исключением Cредневековья, никогда не забывались. О них помнили. Интерес к ним особенно возрос после опубликования книги археолога И.Виккельмана о Древней Греции, а также о раскопках в Олимпии, начатых другим немецким археологом Э.Куртисом в 1875 г.

В этот период времени в разных странах уже складывались свои системы физического воспитания: немецкая (И.Гутс-Мутс, Г.Фит, А.Шписс, Ф.Ян и др.), английская (Д.Локк, Т.Арнольд, Г.Спенсер), французская (Ж.-Ж.Руссо, Д.Ф.Аморос, Ж.Демени), шведская (П.Х.Линг, Я.Линг), чешская (М.Тырш), русская (Е.А.Покровский, Е.М.Дементьев, П.Ф.Лесгафт).

В 1860-1880 г.г. начинаются широкие спортивные контакты, появляются первые национальные и международные спортивные объединения.

§ 1863 - в Англии, создается первое национальное объединение - футбольная лига;

§ 1864 - состоялась встреча студенческих команд Кэмбриджского и Оксфордского университетов по легкой атлетике, включившие в себя бег на 440 ярдов, 200 и 120 ярдов с барьерами, стипль-чез, прыжки в длину и высоту;

§ 1881 - создается Европейская ассоциация гимнастики;

§ 1888 - в Америке создается любительский легкоатлетический союз;

С выходом спорта на международную арену возникла необходимость проведения крупных комплексных соревнований. Появились предложения о включении спортивных организаций в программы международных ярмарок. Мысль о возрождении Олимпийских игр в конце ХIХ в. витала в воздухе. Эту идею смог воплотить в жизнь французский просветитель Пьер де Кубертен (1863-1937).

Пьер де Кубертен - инициатор возрождения Олимпийских игр
Пьер де Кубертен родился 1 января 1863 года в Париже в семье живописца из древнего рода Фреда де Кубертена. В детстве он любил ездить верхом, заниматься фехтованием, греблей. В 12-летнем возрасте ему попалась книга " Школьные года Тома Брауна", переведенная с английского языка. Она и зародила в нем интерес к физическому воспитанию. Будучи ребенком, он вместе с родителями побывал в Италии, Германии, Австрии и Швейцарии. Юношей он несколько раз посещал Англию. Огромное влияние на него оказывала философия Томаса Арнольда, одного из пропагандистов английской школы физического воспитания с 1828 по 1842 г.г. Закончив лицей в Париже, он поступил в Парижский университет и после его окончания стал бакалавром искусства, науки и права. Затем он продолжил свое образование в Свободной школе политических наук в Париже, где близко познакомился с французской философией, историей английского образования. Большое влияние на него оказал отец Карон, профессор гуманистических наук и риторики, который преподавал ему греческий язык, историю римской империи и много рассказывал о древних Олимпийских играх. Несомненно, политические события, происходившие в Европе, и в первую очередь поражение Франции в войне с Пруссией, оказали огромное влияние на его воспитание и взгляды.

П. Кубертен посвятил себя образовательной реформе во Франции и изучению различных систем физического воспитания. В 1886-1887 г.г. П.Кубертен опубликовал несколько статей по этим проблемам. В отличие от многих современников он не копирует зарубежный опыт, а создает на его основе нечто новое, призывая, например, отказаться от военизированного воспитания молодежи на основе немецкой гимнастики.

По словам самого Кубертена, его кампания за возрождение Олимпийских игр началась 30 августа 1887 года после публикации статьи, в которой он обратил внимание французов на необходимость более разносторонней физической подготовки детей в школах и объявил о создании Лиги физического воспитания. В 1888 г. Кубертен издает книгу " Воспитание в Англии", а через год " Английское воспитание во Франции", в которых он уже делится своими замыслами с читателями.

Весной 1893 г. он был официальным представителем Франции на Всемирной выставке в Чикаго, во время которой состоялся Международный конгресс по физическому воспитанию. Он принял в нем участие, а также посетил ряд американских университетов. По пути домой в декабре 1893 г. он провел несколько дней в Лондоне и встретился с секретарем любительской спортивной ассоциации Г.Гербертом. 1 августа 1893 г. на собрании своего клуба Кубертен включил в повестку дня дополнительный вопрос относительно возможности возрождения Олимпийских игр.

Олимпийский конгресс (1894 г.) и его роль в олимпийском движении
В январе 1894 г. П.Кубертен разослал приглашения и программу конгресса во многие зарубежные клубы.

16 июня 1894 г. в 16.15 в большом зале Сорбоны собралось около 2000 чел. В последний момент в пригласительных билетах сделали запись " Конгресс возрождения Олимпийских игр".

На конгрессе присутствовали 79 делегатов от 49 спортивных организаций 12 стран, включая США, Италию, Испанию, Россию, Венгрию, Аргентину, Новую Зеландию, Бельгию, Швецию, Богемию.

Накануне конгресса, 15 июня Кубертен в " Ревю Парижа" опубликовал статью " Возрождение Олимпийских игр". Поэтому обсуждение принципов олимпизма свелось в основном к тем пунктам, которые обозначил в своей статье Кубертен, а именно:

o Как и древние фестивали, современные Олимпийские игры следует проводить каждые 4 года;

o Возрожденные Игры (в отличие от древних Олимпиад) будут современными и международными. В них войдут те виды спорта, которые культивируются в ХIХ веке;

o Игры будут проводится для взрослых;

o Будут введены строгие определения " любителя". Деньги будут использоваться только для организации, строительства сооружений и проведения торжеств;

o Современные Олимпийские игры должны быть " передвижными", т.е. проводиться в разных странах.

Наиболее важной частью работы второй секции явилось создание Международного олимпийского комитета (МОК), члены которого должны пропагандировать принципы современного олимпизма и представлять МОК в своих странах.

Создание МОК и его Хартия
Создание МОК на конгрессе следует считать одним из главных шагов в деле возрождения Олимпийских игр. Список его членов был подготовлен Кубертеном. Ими стали 15 человек из 12 стран, в том числе Эрнест Каллет из Франции, генерал Бутовский из России, капитан Виктор Бальк из Швеции, профессор Уильям Слоан из США, юрист Гут Ярковский из Богемии, Ференц Кемени из Венгрии, Чарльз Герберт и лорд Эмптхилл из Англии, доктор Хосе Бенхамин Субнар из Аргентины, Леонард Кафф из Новой Зеландии, граф Луккези Палли и Дьюк Андрея Карафи из Италии, граф Максим де Буене из Бельгии. Генеральным секретарем МОК был избран Кубертен, а президентом МОК - Д.Викелас.

Димитриус Викелас (1835-1908) - греческий поэт и филолог. Участвовал в качестве представителя греческого гимнастического союза. При обсуждении на конгрессе вопроса об организации Игр I Олимпиады отстоял предложение об их проведении в 1896 г. в Афинах.

Избрание Д.Викеласа I президентом МОК способствовало положение Олимпийской Хартии о том, что президент МОК должен представлять страну, проводящую очередные Олимпийские игры.

На I Олимпийском конгрессе была принята Олимпийская Хартия. Основные положения Хартии были разработаны Пьером де Кубертеном. В Хартии записаны цели, задачи МОК, его организация, структура, основные принципы Олимпийского движения.

I-е Олимпийские игры было решено провести в 1896 г. в Афинах. Король Греции прислал Кубертену 21 июня телеграмму с благодарностью членам конгресса о возрождении Олимпийских игр.

Процессу возрождения Олимпийских игр и создания МОК способствовал целый ряд факторов, среди которых следует назвать бурное развитие связи и транспорта, облегчивших обмен материальными и духовными ценностями между народами, проведения всемирных промышленных и торговых ярмарок, конференций, возникновение международных организаций, включая и спортивные.

Відродження олімпійських ігор

Перші спроби відродити античні ОІ минулого початі в середині XІ ст. у Греції. У 1859, 1870, 1875 і 1889 в Афінах влаштовувалися змагання, з бігу, стрибків, метання, гімнастики й ін., у яких брали участь грецькі атлети.

Наприкінці XІ ст. бурхливий ріст економічних і культурних міжнародних зв'язків знайшов своє відображення й у розвитку спорту. Були створені перші міжнародні спортивні об'єднання, стали проводитися змагання за участю спортсменів різних країн. З виходом спорту на міжнародну арену виникла необхідність проведення великих комплексних змагань, утворення центра міжнародного спортивного руху. У цих умовах французький суспільний діяч Пьер де Кубортен (1863-1937) виступив із пропозицією відродити ОІ. Він вважав, що ідеї олімпійського руху вдихнуть у людство " дух волі, мирного змагання і фізичного удосконалювання" і будуть сприяти культурному співробітництву народів.

У 1889 Міністерство освіти Франції доручило П. де Кубертену створити міжнародний конгрес для обговорення актуальних проблем фізичного виховання. Він відбувся в червні 1894 у Парижі і зібрав представників спортивних організацій 12 країн. Заслухавши доповідь П. де Кубертена й ознайомившись з розробленими ним організаційними основами олімпійського руху, конгрес прийняв рішення про поновлення олімпійських змагань і проведенні ігор І Олімпіади в 1896 у Греції, а також про створення керівного органа олімпійського руху - Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Першим президентом МОК на знак поваги до батьківщини ОІ був обраний представник Греції Деметріус Вікелас, генеральним секретарем - Кубертен. Але вже в 1896 Кубертен був обраний президентом МОК, яким він керував до 1925. Володіючи неабияким організаторським талантом, великими пізнаннями в області спорту і фізичного виховання, Кубертен активно сприяв розвиткові міжнародного олімпійського руху.

36-33???

Історія національного олімпійського комітету України та участь українських спортсменів в Олімпійських іграх - реферат українською

Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі.

З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.

22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним олімпійським комітетом.

НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту.

Основні завдання НОК України - організація підготовки та участі спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80 організацій.

Першим президентом НОК України був обраний олімпійський чемпіон Валерій Пилипович Борзов (Ігри ХХ Олімпіади в Мюнхені, легка атлетика 100 м та 200 м). У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в грудні цього ж року.

10 грудня 1998 року ІХ Генеральна асамблея НОК України обрала президентом Івана Никифоровича Федоренка.

Генеральні секретарі НОК України:

• 29 вересня 1991 року - пан Володимир Кіба;

• 13 березня 1992 року - пан Борис Башенко;

• 19 квітня 1997 року - пан Володимир Геращенко.

Вперше НОК України представляв самостійну національну команду на Іграх XVII Олімпіади в Лілехамері, де українські атлети завоювали 1 золоту і 1 бронзову медалі і посіли 13 місце в неофіційному командному заліку. На іграх ХХVI Олімпіади в Атланті національна команда України завоювала 9 золотих, 2 срібні і 12 бронзових медалей, посівши 9 загальнокомандне місце. На XVIIІ Олімпійських зимових іграх в Нагано завойовано 1 срібну медаль.

Всього 959 атлетів України приймали участь в Олімпійських іграх. Ними завойовано 207 золотих, 134 срібних і 139 бронзових медалей.

НОК України брав участь в 4 зимових (1993 - 1999 роки) та 3 літніх (1993 - 1997 роки) Європейських юнацьких олімпійських днях. Учасники завоювали всього 60 медалей (зимові дні: 4 срібних та 1 бронзова медаль, літні дні: 19 золотих, 15 срібних та 21 бронзова медаль).

НОК України має угоди з відомими у світі фірмами " Adidas", " Coca-Cola", " Samsung", оператором мобільного зв'язку " UMC", українською правничою фірмою " Юріс", яка надає постійну юридичну допомогу в діяльності організації. Офіційним Інтернет-провайдером НОК є компанія " Relcom-Ukraine".

В 1995 році НОК україни почав випускати свій офіційний (квартальний) журнал, який виходить кожних три місяці, під назвою " Олімпійська арена", а з 1997 року видає щомісячний бюлетень " Олімпійські новини від НОК України".

НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. 16 представників НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань.

Тісні зв'язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії.

20 грудня 2002 року відбулась XIV звітно-виборна Генеральна асамблея НОК Україна, яка обрала новий склад керівництва на 2002-2006 роки. Президентом НОК абсолютною більшістю голосів був обраний Віктор Янукович - Прем'єр-міністр України, Голова Організаційного Комітету по підготовці та участі спортсменів України в Олімпійських і Паралімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих та Всесвітніх Універсіадах. Першим віце-президентом обрано Івана Федоренка, віце-президентами - Анатолія Писаренка та Миколу Костенка. На посаду генерального секретаря був переобраний Володимир Геращенко.

Генеральна асамблея затвердила склад членів НОК нового скликання (139 членів), обрала склад Виконавчого комітету (23 члени) та склад ревізійної комісії (3 члени).

39, 42, 45, 48

Двадцять п'ята Олімпіада
Барселона (Іспанія), 25 липня - 9 серпня 1992. Брало участь понад 9 тис.спортсменів із 169 країн, у тому числі об'єднана команда СНД (Співдружністьнезалежних держав). Вперше в програму ігор був включений бейсбол.
Збірній СНД вдалося завоювати найбільшу кількість медалей - 111 (золотих - 45, срібних - 38, бронзових - 29) і випередити збірну США (37, 34, 37).
Героями ігор стали гімнаст Віталій Щербо (Україна, 6 золотих), російськіплавці Євген Садовий (3 золотих) та Олександр Попов (2 золотих), американський легкоатлет Карл Льюїс довів рахунок своїм перемогам на Олімпіадахдо 8 (у Барселоні виграв 2 золотих). Вперше в Барселоні виступала збірнаамериканських професіоналів з баскетболу - " Dream team" (Команда мрії), впевнено завоювала олімпійське золото.

ІСТОРИЧНА ДИНАМІКА СПОРТИВНИХ ДОСЯГНЕНЬ В УКРАЇНІ

Актуальність. Досягнення України в спорті не стоять на місці, з кожним роком, з кожним проведенням змагань, як на дуже високому рівні, так і не дуже. зростають і підіймають сучасний розвиток спорту на небачену раніше висоту. Тому, дуже цікаво проаналізувати цей шлях розвитку і провести паралелі між початковим етапом і теперішнім.

Мета роботи: вивчити на основі літературних джерел динаміку розвитку спортивних досягнень.

Методи дослідження: узагальнення літературних джерел, теоретичний аналіз.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Розглянемо динаміку спортивних досягнень на основі виступу наших спортсменів на Олімпійських іграх (ОІ). Вперше наша олімпійська збірна, як незалежна держава виступила на 17 зимових Олімпійських іграх 1994 року в Ліллехамері (Норвегія).
Ліллехаммер - друге норвезьке місто, яке отримало право на проведення зимових Олімпійських ігор. В 1952 році Ігри проводилися в Осло. Усі спортивні споруди були настільки практичними, зручними і гармонійно вписалися, що заслужили особливу оцінку МОК. В змаганнях за 61 комплект олімпійських медалей зустрілись 1739 спортсменів з 67 країн світу. Ріст кількості країн-учасників було обумовлено політичними перебудовами в Європі: вперше самостійними країнами були представлені Україна, Білорусь, Казахстан, Чехія, Словакія та ряд інших держав. Збірна України нараховувала, 17 спортсменів, які брали участь в 10 видах спорту з 12, що входили в програму Ігор.
Дебют України виявився вдалим - одне «золото» фігуристки Оксани Баюл І «бронза» біатлоністки Валентини Цербе. Такі спортсмени як фігурист Віктор Петренко (4 місце), Наталія Шерстньова в лижній акробатиці (5 місце), збірна команда біатлоністок у складі: Олени Петрової, Марини Сколоти, Олени Огурцової, Валентини Цербе (5 місце) принесли залікові очки команді.
Ігри XXVI Олімпіади 1996 Атланта США 19 Липня - 4 серпня.
Ігри проводилися в знаменну дату - 100-річчя перших Олімпійських ігор сучасності. Вперше з 1912 р. на Олімпіаді виступала збірна України. Усього серед 10700 атлетів розіграно 197 комплектів медалей. В програму Ігор було включено 271 вид. Українська збірна виступила успішно, здобувши 23 медалі, 9 з них золоті.
Вже після участі лише в двох ОІ наша збірна показала значний розвиток спортсменів порівняно з першими змаганнями і здобула на 8 золотих медалей більше.
Але вже на наступних зимових Іграх Україна втратила свої позиції і здобула лише одну срібну медаль в біатлоні, що зазначило серйозні проблеми нашої держави в розвитку зимових видах спорту, адже регрес був очевидний порівнюючи з літніми ОІ.
Ігри XXVII Олімпіади 2000 Сідней (Австралія) 15 вересня - 1 жовтня.
Олімпійські ігри вдруге (після 1956 року) проводилися на зеленому континенті. Відкриття та закриття Ігор відбулося на 110-тисячному стадіоні «Австралія» і вражали як масштабністю, так і колоритом та видовищністю. Через складні акліматизаційні процеси нашим атлетам не вдалося виконати програму-максимум. Але на увесь світ стала відома наша золота «рибка» - Яна Клочкова, виборовши 2 золотих та 1 срібну медалі у плаванні, а також стрілок-стендовик Микола Мільчев. Срібні медалі дісталися нашим лучницям, гімнасткам та велосипедистам (трек), Д. Силантьєву (плавання), С. Доценку і А. Котельніку (бокс) та Д. Солдадзе (греко-римьска боротьба).
XIX зимові Олімпійські ігри 2002 Солт-Лейк-Сіті (США) 8-24 лютого.
На цих іграх наша команда взагалі не здобула жодної медалі, що ще більше зазначило проблеми України саме в зимових видах спорту.
Ігри XXVIII Олімпіади 2004 Афіни (Греція) 13-29 серпня.
Олімпіада через більше як 100 років повернулася до своєї «Альма-матер» -до Афін. За переконаннями організаторів та президента МОК Ж. Рогге ці Ігри повинні стати найкращими з тих, які досі проводилися. Сподівання перевершили всі очікування. На Олімпійський стадіон збірна команда України вийшла у складі 243 спортсменів та 147 тренерів і спеціалістів. 9 золотих, 5 срібних та 9 бронзових медалей - такий внесок у олімпійську скарбничку України. Найкращі результати знову у плавчині Я. Клочкової, легкоатлета Ю. Білонога, О. Костевич (стрільба кульова), І. Мерлені та Є. Тадеєва (боротьба вільна), В. Гончарові (спортивна гімнастика), Н. Скакун (важка атлетика), Ю. Нікітін (стрибки на батуті).
XX зимові Олімпійські ігри 2006 Турин (Італія) 10-26 Лютого.
За 16 днів олімпійських змагань розіграно 84 комплекти нагород в 15 зимових видах спорту. Атлетам було вручено 342 золоті, срібні та бронзові медалі. Україну в Турині представляли 53 спортсмени в 10 видах спорту, які вибороли дві бронзові нагороди - Лілія Єфремова (біатлон, гонка на 7, 5 км), Руслан Гончаров і Олена Грушина (фігурне катання, спортивні танці).
Ігри XXIX Олімпіади 2008 Пекін (Китай) 8-24 серпня.
Програма Ігор XXIX Олімпіади була дуже схожою з програмою Афінських Ігор 2004 року. На 0лімпіаді-2008 було розіграно 302 комплекти медалей (165 чоловічих, 127 жіночих і 10 змішаних). З'явилися 9 нових дисциплін, включаючи новий вид велоспорту - ВМХ. Жінки вперше розіграли медалі в бігу на 3000 метрів з перешкодами. Також, у плавальній програмі Ігор з'явився марафон на 10 км, де нагороди виборювали як чоловіки так і жінки. Парні змагання з настільного тенісу (чоловічі та жіночі) було замінено на командні. У фехтуванні, жіночі командні змагання на рапірах і на шаблях замінені чоловічими командними змаганнями на рапірах і жіночими командними змаганнями на шпагах. У вітрильному спорті, жіночий клас «Європа» замінено на «Лазер Радіал», замість класу вітрильних човнів «Містраль» і чоловіки, жінки змагалися на «Neil Pryde RS: X». Українські спортсмени успішно представили нашу державу, виборовши рекордну кількість нагород - 27 медалей (7- 5 -15) і посіли високе 11 загальнокомандне місце.
Висновок. На основі цих досліджень ми побачили, що розвиток наших спортсменів здійснюється здебільшого в літніх видах спорту, тут і показані результати і добуті нагороди, але розвиток зимових видів спорту залишається на початковому етапі, що зумовлене здебільшого недостатнім фінансуванням з боку держави.

Література.
І Волошин А. В. «На олімпійській хвилі».
2 Кулик В.Н. «Олімпійський у серцях вогонь».

3 Однією з основних тенденцій, що визначає на сучасному етапі розвиток олімпійського спорту, є його професіоналізація. У спорті відбуваються такі самі процеси, які в інших галузях суспільного життя --- науці, релігії, правосуд­ ді, мистецтві --- почалися значно раніше і сьогодні в основному завершилися. Сучасний спорт вимагає від спортсменів такого рівня самовід­ дачі, витрат часу, фізичних і пси­ хічних навантажень, які стають не­ можливими без належного мате­ ріального стимулювання і забез­ печення різними послугами. У галузі спорту з'явилась і велика кількість фахівців вузької спеціалізації --- тренерів, спор­ тивних лікарів, учених, масажис­ тів та інших, для яких спорт став сферою їх професійної діяль­ ності. Професіоналізація поступово охопила і власне спортивну ді­ яльність: підготовка кваліфікова­ них спортсменів та їхня участь у змаганнях фінансуються по різ­ ному (стипендії, зарплати, ком­ пенсації, виплати за рекламу й участь у стартах, премії тощо), і цей процес бурхливо розвива­ ється [9, 10]. Нині більшість олімпійських видів спорту досить інтенсивно прямує шляхом, яким раніше пройшов професійний спорт. Але якщо в олімпійському спорті сьогодні лише тільки відбуваєть­ ся процес формування профе­ сій, то в професійному --- перш за все в таких його видах, як ав­ тогонки, бейсбол, гольф, фут­ бол, велосипедний спорт, аме­ риканський футбол, баскетбол, хокей, теніс, бокс та деяких ін­ ших --- фахове формування в ос­ новному давно завершилось. Незважаючи на те, що на су­ часному етапі розвитку олімпій­ ського спорту Міжнародний олімпійський комітет (МОК) при­ хильно ставиться до процесу ко­ мерціалізації та професіоналіза­ ції спорту, не вбачаючи в цьому серйозної загрози олімпій­ ському руху, і більше того, часто розглядає цей процес як важли­ вий чинник зміцнення престижу олімпійського руху, розширення його фінансової бази і на цій ос­ нові сфер, форм та обсягу діяль­ ності, правомірність професіона­ лізації олімпійського руху стала однією з найголовніших проблем сучасного спорту вищих досяг­ нень, навколо якої розгорнулися гострі дискусії [1---3, 11, 17]. Слід зазначити, що процес професіоналізації олімпійського спорту --- складний і суперечли­ вий. Це перш за все пов'язано з намаганням зберегти основні принципи класичного олімпізму. Ставлення до професіоналізації спорту неоднозначне як серед лідерів міжнародного спортив­ ного руху, так і серед представ­ ників національних організацій, учених і навіть спортсменів. У проблемі професіоналізації спорту каменем спотикання дов­ го було питання допуску профе­ сіоналів на Олімпійські ігри. Од­ нак у 1986 році МОК на прохан­ ня міжнародних спортивних фе­ дерацій (МСФ) дозволив допуск професійних футболістів та хо­ кеїстів, а потім тенісистів і бас­ кетболістів до участі в Олім­ пійських іграх. Більшість членів Міжнародного олімпійського ко­ мітету щодо цього питання од­ ностайні. •хню позицію досить точно висловив віце­президент МОК канадієць Р. Паунд: ``Ми прагнемо, щоб на Олімпійських Професіоналізація олімпійського спорту Володимир Платонов Резюме Изложены проблемы коммерци­ ализации и профессионализа­ ции олимпийского спорта, а так­ же специфические особенности функционирования профессио­ нального направления спорта. Summary The problems of commercializa­ tion and professionalization of the Olympic sports and specific pecu­ liarities of functioning of profes­ sional sports are considered in the article. © Володимир Платонов, 2005 ‑ ­! #$%&! %‑ '(!)! ‑ ­! *$('!)! (‑! ­іграх змагалися між собою най­ кращі спортсмени світу. Ми не хочемо, щоб у чемпіонатах світу брали участь спортсмени вищої кваліфікації, ніж учасники Олім­ пійських ігор. Нам потрібні най­ кращі --- чи вони є професіонала­ ми, чи аматорами''. Практичне вирішення цього питання міжнародний олім­ пійський комітет знайшов у на­ данні міжнародним спортивним федераціям права допуску спорт­ сменів на Олімпійські ігри, що було чітко сформульовано вже понад 20 років тому головою ко­ місії МОК з допуску В. Дауме: ``Права допуску зжили себе. У 1981 р. поняття ``аматор'' було виключено з Олімпійської хартії. На підставі ретельного вивчення фактів, комісія МОК з допуску дійшла висновку, що допуск як на Олімпійські ігри, так і на чем­ піонати світу повинен бути сан­ кціонований федераціями''. Зрозуміло, що від згоди МОК надати міжнародним спортив­ ним федераціям право вирішу­ вати питання допуску професіо­ налів на Олімпійські ігри до по­справжньому відкритих Олім­ пійських ігор, у яких будуть бра­ ти участь усі найсильніші спорт­ смени, --- велика відстань. Пе­ редусім, повна ``відкритість'' Ігор призвела до безконтрольної за­ лежності олімпійських видів спор­ ту, МОК і національних олім­ пійських комітетів від бізнесу. Крім того, як показала практика останніх років, не кожний про­ фесіонал зможе отримати право участі в Іграх, і далеко не кожний професіонал, який здобув це право, захоче взяти участь в Іграх. Насамперед, питання визна­ чається позиціями різних міжна­ родних спортивних федерацій. Наприклад, правила Міжнарод­ ної аматорської асоціації боксу (АІВА) проголошують, що жоден боксер, який взяв участь у поє­ динках, у яких більше шести ра­ ундів, не може бути допущений до змагань, організованих феде­ рацією. Керівництво цієї фе­ дерації не схильне змінювати це правило, вважаючи, що ама­ торський бокс принципово від­ різняється від професійного --- як за тривалістю боїв, технікою і тактикою, так і за системою ор­ ганізації, фінансування і став­ ленням багатьох спортсменів до цього питання. У баскетболі --- навпаки. Між­ народна федерація баскетболу (FIBA) позитивно вирішила пи­ тання допуску провідних профе­ сіоналів із національної баскет­ больної асоціації (NBA) і Конти­ нентальної баскетбольної асоці­ ації (CBA) --- професійні спілки баскетболістів --- до чемпіонатів світу та Олімпійських ігор. Однак ця ухвала була сприйнята з по­ боюванням багатьма спеціаліс­ тами в США, які вважають, що в цьому випадку баскетбол буде монополізований професіонала­ ми, що призведе до зниження інтересу до цього виду спорту в американських університетах, оскільки в такому випадку сту­ денти­баскетболісти не мати­ муть ніяких шансів потрапити до олімпійської збірної команди США. Існує також серйозна не­ безпека, яка пов'язана з тим, що глядачі, представники засобів масової інформації, комерційних структур можуть втратити інте­ рес до олімпійського турніру з баскетболу через явну перевагу найсильніших професіоналів над рештою суперників. Стосовно бейсболу існує об­ ’рунтоване побоювання, що Асо­ ціація професійного бейсболу не погодиться на допуск професіо­ налів до Ігор, оскільки в цей час у розпалі спортивний сезон у професійному бейсболі. Йдеть­ ся, очевидно, лише про участь в Іграх окремих молодих бейсбо­ лістів чи спортсменів, які завер­ шують свою спортивну кар'єру. До речі, у бейсболі повторюєть­ ся ситуація, що є характерною для хокею, коли Міжнародна фе­ дерація хокею на льоду (IIHF) відкрила доступ професіоналам на Олімпійські ігри, зробивши тим самим хокей ``найвідкриті­ шим'' із усіх олімпійських видів спорту. Однак керівництво Націо­ нальної хокейної ліги (NHL) не відпускає найсильніших гравців­ професіоналів для підготовки до зимових Олімпійських ігор та участі в них. Нерідко виникає проблема відносно участі в Іграх спортсменів, які вже до них були допущені. Особливо складною є ситуа­ ція з цього питання в футболі. Міжнародна федерація футболь­ них асоціацій (FIFA) наполягає на проведенні олімпійського турніру тільки з участю футболістів віком до 23 років. МОК уже багато ро­ ків намагається досягти скасу­ вання цього рішення як дискри­ мінаційного й вимагає допуску до участі в олімпійських змаган­ нях з футболу всіх найсильніших спортсменів. Однак FIFA не без підстав вважає, що в такому ви­ падку олімпійські футбольні тур­ ніри стануть конкурентами чем­ піонату світу, а це неминуче призведе до падіння доходів міжнародної федерації, і тому категорично відмовляється зня­ ти обмеження, об’рунтовуючи це тим, що і в теперішньому варіан­ ті футбольний турнір Ігор Олім­ піад приваблює найбільшу кіль­ кість глядачів і за касовими збо­ рами посідає перше місце. У велосипедному спорті від­ булись значні реформи. Розфор­ мовано Міжнародну федерацію велосипедистів­професіоналів (FICP) й аналогічну Федерацію велосипедистів­аматорів (FІАС). Єдиним органом, який здійснює керівництво велосипедним спор­ том, залишається Міжнародна спілка велосипедного спорту (UСІ). Згідно з цим переглянуто всю систему змагань, світові ре­ корди стали загальними для професіоналів й аматорів, а в Іг­ рах Олімпіад можуть брати участь усі найкращі велосипе­ дисти [11---13, 15]. Подальший розвиток ситуації з допуском спортсменів­профе­ сіоналів на Ігри буде визначати­ ся цілою низкою чинників:. як відмічалося вище, пози­ цією федерацій. Одні з них --- за допуск усіх найсильніший спорт­ сменів до Ігор, інші займають вичікувальну позицію, ухвалюю­ чи обмежені рішення, треті вва­ жають за доцільне зберегти те­ перішнє становище. У всіх ви­ падках, коли розглядається 4 проблема участі професіоналів у Олімпійських іграх, представни­ ки міжнародних спортивних фе­ дерацій розглядають це питання, передусім, з точки зору інтересів своїх організацій. Однак і МОК діє подібним чином. Так, Х.А. Са­ маранч протягом кількох років категорично наполягав на скасу­ ванні вікових обмежень для фут­ болістів, одночасно заявляючи, що не прагне бачити на Іграх професійних фігуристів, які, на його думку, є слабшими за тих спортсменів, які виступають на Олімпійському турнірі;. багато залежить і від фірм, з якими професійні спортсмени уклали контракти. Наприклад, фір­ ми, що уклали контракти з усіма провідними тенісистами світу, не завжди зацікавлені у тому, щоб відпускати їх для участі в Олім­ пійських іграх;. часто самі спортсмени --- особливо з видів спорту, що ма­ ють високий відсоток серйозних травм (наприклад, бокс) --- сум­ ніваються у доцільності участі в олімпійських змаганнях, які не обіцяють особливих матеріаль­ них винагород і є проблематич­ ними з точки зору підвищення авторитету, оскільки існує вели­ ка можливість програшу навіть маловідомому спортсменові. До того ж, напружений Олімпійський турнір може стати причиною серйозної травми, тому боксе­ ри­аматори при першій можли­ вості намагаються перейти до професійного спорту. Однак, незалежно від того, як федерації будуть вирішувати питання допуску професійних спортсменів до Ігор і як будуть ставитися до цього менеджери і спонсори, та й самі спортсмени, епоха зближення професійного й олімпійського спорту настала --- Олімпійські ігри вже ніколи не будуть такими, як раніше. Слід зауважити, що багато­ річна боротьба багатьох діячів спортивного руху за збереження класичних ідеалів олімпізму та чистоти олімпійського руху, бо­ ротьба проти професіоналізму в спорті протягом останніх десяти­ літь все більшою мірою мала ідеалістичний характер. І хоча добре зрозуміло, що заохочення процесу професіоналізації олім­ пійського спорту призводить до зміни його традиційної суті, вно­ сить у спорт дух діляцтва і нажи­ ви, призводить до порушень ста­ лих уявлень про олімпійські принципи, необхідно визнати, що цей процес став реальністю. Подальші перспективи розвитку спорту будуть усе міцніше пов'язані з професіоналізмом, і збереження принципів олімпій­ ського спорту стане можливим за умов реальної оцінки стану справ й оперативного реагуван­ ня на конкретні ситуації, врахо­ вуючи інтереси олімпійського ру­ ху. Прагнення зберегти уявлення про ``чисте'' аматорство, що не відповідає реальності, здатне ли­ ше загальмувати розвиток спор­ ту в країнах, де буде проводи­ тись така політика. Слід також підкреслити, що збереження принципу аматорства не тільки не змогло перешкодити посилен­ ню тенденції професіоналізації спорту, але й спрямувало цей процес у русло лжеаматорства і махінаторства (нелегальні випла­ ти, фіктивні посади тощо). У ре­ зультаті цього розмірковування про аматорство у спорті стало сприйматися як фарс. Інтенсивний процес профе­ сіоналізації та комерціалізації багатьох олімпійських видів спор­ ту зумовлюється трьома основ­ ними чинниками. По­перше, по­ літикою Міжнародного олімпій­ ського комітету, який серед ін­ ших напрямів комерціалізації олімпійського спорту не оминув увагою і питання фінансової під­ тримки спортсменів високого класу, виділяючи для цього ве­ лику кількість стипендій і заохо­ чуючи фінансову підтримку най­ сильніших спортсменів з інших джерел --- державного бюджету, спонсорів та федерацій. По­дру­ ге, --- і це стимулювалося політи­ кою МОК --- у різних країнах роз­ почалось інтенсивне формуван­ ня професії ``спортсмен'', що знайшло своє відображення в національному законодавстві, а також у діяльності владних структур. У різних країнах поча­ ли формуватися штатні команди з олімпійських видів спорту, призначатися персональні сти­ пендії спортсменам найвищого класу, персональні пенсії та сти­ пендії для колишніх видатних спортсменів тощо. По­третє, процес професіоналізації та ко­ мерціалізації охопив багато олімпійських видів спорту, особ­ ливо ті, у яких в результаті ак­ тивної діяльності МСФ, інтересу представників засобів масової інформації (в першу чергу теле­ бачення) і спонсорів створились ефективні системи фінансуван­ ня. Успішно й інтенсивно цю ді­ яльність проводить Міжнародна аматорська легкоатлетична фе­ дерація (IAAF), яка протягом останніх 15 років зуміла перет­ ворити свій вид практично у професійний на підставі стан­ дартів, які, наприклад, діють у тенісі та гольфі. Таким самим шляхом іде розвиток багатьох інших олімпійських видів спорту --- важкої атлетики, плавання, лижного спорту, гірськолижного тощо. Не можна не помічати і того, що комерціалізація і професіона­ лізація олімпійських видів спорту найважливішою складовою час­ тиною передбачає не тільки під­ вищення значення і комерційної привабливості головних змагань (чемпіонатів світу, Європи тощо), але й постійне розширення ме­ режі комерційних змагань, що проводяться як міжнародними, так і національними федерація­ ми. Протягом останніх 10---15 років спортивний календар у ба­ гатьох олімпійських видах спорту розширився у декілька разів за рахунок великої кількості зма­ гань, що приваблюють учасників призовим фондом. Наприклад, щорічний спортивний календар у легкій атлетиці перевищив 400 змагань, а доходи багатьох спорт­ сменів становлять сотні тисяч доларів. Цілком природно, що це суттєво змінює акценти в інтере­ сах спортсменів у бік спортивно­ го календаря федерацій і змен­ шує привабливість підготовки до Олімпійських ігор. У результаті серйозно ускладнюється процес планомірної олімпійської підго­ 5 товки, що призводить до зни­ ження спортивних результатів, кількості рекордів безпосеред­ ньо на Олімпійських іграх [10--- 13, 15]. Захоплення комерційними змаганнями на шкоду олім­ пійській підготовці можна під­ твердити великою кількістю до­ казів, що стосуються багатьох видів спорту. Для прикладу на­ ведемо два типових випадки в українському спорті. У 2000 році до Ігор XXVII Олімпіади в Сіднеї готувалися 10 легкоатлетів най­ вищої кваліфікації, кожен з яких міг претендувати на медалі, а два---три спортсмени мали ре­ альні шанси завоювати золоті медалі. Однак національна фе­ дерація не змогла чи не захотіла організувати планомірну підго­ товку до Ігор, а запланувала протягом трьох місяців, які без­ посередньо передували Олім­ пійським іграм, участь у багатьох комерційних стартах. Підсумок виявився закономірним --- жоден спортсмен із десяти не зумів піднятися на п'єдестал пошани. У подібній ситуації, однак із ще сумнішим підсумком, опинилась команда українських біатлоніс­ ток на ХІХ зимових Олімпійських іграх 2002 року в Солт­Лейк­Сіті. Команда, у складі якої були дві чемпіонки світу (О. Зубрилова і О. Петрова) і яка реально могла претендувати на медалі як в ін­ дивідуальних видах, так і в еста­ феті, не змогла конкурувати на­ віть зі спортсменами середнього класу, опинившись у підсумко­ вих списках різних видів змагань на 30---60­х місцях. Причина по­ лягає у глибокій перевтомі, вик­ ликаній широкою програмою виснажливих комерційних стар­ тів перед Іграми. Таким чином, протягом ос­ танніх років у деяких видах спор­ ту виявляється досить чітка тен­ денція до зниження значення олімпійської змагальної програ­ ми для спортсменів, що, врешті­ решт, не зможе не позначитися на спортивному аспекті і при­ вабливості Олімпійських ігор для телебачення та спонсорів. Цей негативний для Ігор момент значною мірою компенсується активною зацікавленістю влад­ них структур багатьох країн вис­ тупами своїх спортсменів та значними урядовими винагоро­ дами за успішне завоювання ме­ далей. Усе ж ми вважаємо, що МОК також на певному етапі змушений буде запровадити ве­ ликі грошові винагороди за ус­ пішний виступ на Олімпійських іграх. Це може стати стимулом для організації ’рунтовної підго­ товки безпосередньо до Ігор, що, безсумнівно, підвищить якість їхньої суто спортивної складової. Кошти для цього дуже легко передбачити у бюджетах Оргкомітетів Олімпійських ігор, інакше небезпечна для олімпій­ ського спорту тенденція, через яку багато спортсменів прибува­ ють на Ігри виснаженими інтен­ сивним комерційним календа­ рем, буде поглиблюватися. Професіоналізація олімпій­ ського спорту виявляється також в інтенсивному розвитку й опе­ ративному внесенні до олім­ пійської програми тих видів, які викликають великий комерцій­ ний інтерес і мають реальні мож­ ливості розвитку як комерційні. Водночас щодо тих видів спорту, які не мають великих перспектив відносно комерціалізації та про­ фесіоналізації, спостерігається зворотна тенденція --- спроби скорочення видів змагань і на­ віть усунення цих видів із прог­ рам Олімпійських ігор. Для під­ твердження достатньо прослід­ кувати за тим, з якою легкістю і широтою представництва опи­ нилися у програмі Олімпійських ігор фристайл і сноуборд --- види виключно видовищні, що вима­ гають дорогого обладнання, і че­ рез це дуже привабливі для те­ лебачення, фірм --- виробників спортивного інвентарю, спонсо­ рів. Можна навести протилежний приклад сучасного п'ятиборства, водного поло --- видів, які не є привабливими для професіона­ лізації та комерціалізації, і тому постійно виникає питання про їх виведення з програми Ігор Олім­ піад. Щоб конкретизувати тенден­ ції професіоналізації олімпій­ ського спорту, наведемо основні специфічні особливості профе­ сійного спорту, які в олімпій­ ському спорті ще не завжди ви­ являються досить чітко. Перша характерна особ­ ливість професійного спорту --- його орієнтація на розвиток тих видів, які можуть принести вели­ кі доходи або, як мінімум, забез­ печити покриття власними дохо­ дами усіх витрат. Професійний спорт обмеже­ ний відносно невеликою кількіс­ тю видів, що викликають особ­ ливий інтерес із комерційної точки зору: це, в першу чергу, бейсбол, баскетбол, амери­ канський футбол, хокей, футбол (у США його називають сокер), гольф, бокс, автогонки, кінні пе­ регони. Менш популярними є волейбол, деякі види боротьби, боулінг, фігурне катання, більяр­ дний спорт та деякі інші. Друга характерна особ­ ливість професійного спорту ви­ являється у прагненні його орга­ нізацій забезпечити створення і підтримання у змаганнях атмос­ фери жорсткої конкуренції, без якої вид спорту втрачає приваб­ ливість для глядачів та інтерес до нього з боку телебачення та спонсорів. Підтримання високої конкуренції здійснюється перш за все шляхом постійного пошу­ ку та залучення до системи про­ фесійного спорту молодих обда­ рованих спортсменів. Наприк­ лад, у спортивних іграх існує добре відпрацьована система припливу спортсменів у вищі лі­ ги з нижчих професійних ліг та зі студентських команд, які стоять нижче за рівнем. Інтенсивно поповнюється професійний спорт і за рахунок припливу яскравих спортсменів, які досягли в олімпійському спорті високих результатів. Нап­ риклад, такі зірки професійного боксу, як Флойд Паттерсон, Кас­ сіус Клей (Мохаммед Алі), Джо Фрезер, Рей Леонард, Володи­ мир Кличко та інші прийшли у професійний спорт після того, як стали чемпіонами Олімпійських ігор. Після досягнення найвищих результатів в олімпійському 6 спорті перейшли у професійний спорт і багато відомих спорт­ сменів колишніх СРСР та Ні­ мецької Демократичної Респуб­ ліки --- футболісти, баскетболіс­ ти, велосипедисти, хокеїсти, причому, багато з них досить швидко досягли вершин і у про­ фесійному спорті. Третя характерна особливість професійного спорту виявляєть­ ся у великому значенні, що на­ дається формуванню спортивної еліти, яку називають у спортив­ ному бізнесі ``манімен'', у кожно­ му з видів професійного спорту --- видатних спортсменів, які ма­ ють високу популярність у сус­ пільстві. При цьому для популя­ ризації таких спортсменів вико­ ристовуються не тільки показни­ ки їхньої майстерності, але й спосіб їхнього життя, захоплення й уподобання, доходи тощо. Четвертою принциповою особ­ ливістю професійного спорту є наявність досить ефективної і постійно вдосконалюваної сис­ теми соціального захисту спорт­ сменів. Це зумовлено зростан­ ням популярності спорту в сучасному світі, зв'язками з по­ літикою та економікою, які пос­ тійно зміцнюються, і як наслідок --- зростанням доходів спортсме­ нів­професіоналів. Збільшуються суми призових винагород у най­ престижніших змаганнях у попу­ лярних видах спорту. Інтереси професійних спорт­ сменів ефективно захищають відповідні асоціації спортсменів. Велику роль в охороні інтересів професійних спортсменів відігра­ ють і посередницькі агентства, які від імені спортсменів уклада­ ють усі комерційні договори, вкладають зароблені спортсме­ нами гроші в ту чи іншу справу тощо. Незважаючи на те, що ме­ неджери й агенти беруть за пос­ луги досить високий відсоток (до 20 % і більше), їхня діяльність ви­ являється ефективною. До речі, менеджери професійного спор­ ту, вкладаючи гроші своїх підо­ пічних, значною мірою визнача­ ють і подальшу долю спортсме­ нів, і їх швидку адаптацію до но­ вих умов життя після закінчення спортивної кар'єри. Наприклад, видатний у минулому професій­ ний велогонщик Едді Меркс став власником великої фабрики з ви­ робництва сучасних велосипедів, а баскетболіст К. Абдул­Джаббар --- засновником і президентом фірми, яка виробляє платівки то­ що [19---22]. Слід зазначити, що 20---30 років тому професійні спортсме­ ни були тією частиною найманих службовців, з якою поводились найбільш несправедливо як сто­ совно умов праці та соціальних гарантій, так і розподілу доходів. Але у 1980---1990 роках станови­ ще професійних спортсменів суттєво змінилось на краще. Цьому сприяли як постійне зрос­ тання популярності спорту у зв'язку з величезним інтересом з боку телебачення, так і широ­ кий розвиток спонсорства і мар­ кетингу, а також діяльність асо­ ціацій спортсменів і посеред­ ницьких організацій, що зуміли досягти упорядкування стосунків між професійними спортсмена­ ми і підприємцями на підставі довгострокових колективних до­ говорів. Досягнення професійного спорту в соціальному захисті спортсменів визначаються не тільки зростанням їхніх доходів і матеріальними гарантіями на майбутнє у вигляді пенсій. Про­ тягом останніх років у професій­ ному спорті значно покращились умови праці і найму, зросло ма­ теріально­технічне забезпечення процесу підготовки спортсменів і безпеки їх участі у змаганнях. Особливо яскраво це видно в видах спорту, які пов'язані з ви­ соким ризиком для здоров'я, наприклад, автогонки і амери­ канський футбол. Таким чином, протягом сто­ ліття професійний та олім­ пійський спорт розвивалися са­ мостійно, створюючи кожен свою складну систему змагань, організації та методики підготов­ ки спортсменів, виховуючи ви­ датних спортсменів, які вража­ ють віртуозною майстерністю і гідними подиву досягненнями. •х зближення --- один із найважли­ віших чинників подальшого прог­ ресу спорту, зростання його ав­ торитету як одного з найбільш яскравих явищ сучасності.

Конец формы