Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Проф. О.Г. Гавриленко 2 страница






- наявність зв’язку між елементами;

- цілісність і єдність підсистем;

- наявність структури і ієрархії в організації;

- відносна самостійність підсистем;

- наявність управління елементами системи (організаціями).

Кожна організація повинна мати всі ознаки системи, відсутність хоча б одного з них призведе до ліквідації організації. Таким чином системний характер організації – це необхідна умова її діяльності.

Визначення системи: «Система - це цілісна сукупність взаємопов'язаних елементів, що має певну структуру і що взаємодіє з навколишнім середовищем в інтересах досягнення мети». Аналізуючи це визначення, можна виявити кілька базисних понять: цілісність, сукупність, структурованість, взаємодія з зовнішнім середовищем, наявність мети та ін. Вони являють собою систему понять, тобто внутрішню організацію деякого стійкого об'єкта, цілісність якого і є система.

Розглянемо деякі основні терміни і поняття, які широко використовують в системних дослідженнях.

- Стан системи - упорядкована безліч істотних властивостей, якими вона
володіє в певний момент часу.

- Властивості системи - сукупність параметрів, що визначають поведінку системи.

- Поведінка системи - реальна або потенційна дія системи.

- Дія - подія, що відбувається з системою, викликана іншою подією.

- Подія - зміна принаймні однієї властивості системи.

- Під елементом прийнято розуміти найпростішу неподільну частину системи. Уявлення про неподільність пов'язане з метою розгляду об'єкта як системи. Таким чином, елемент - межа членування системи з точки зору вирішення конкретної задачі.

Зв'язок - поняття, що виражає необхідні і достатні відносини між елементами. Атрибутами зв'язку є: спрямованість; сила; характер.

По спрямованості зв'язки поділяються на спрямовані й неспрямовані.

Класифікація систем. Абстрактні системи – це системи, всі елементи яких є поняттями. Конкретні системи - це системи, елементи яких є фізичними об'єктами. Вони поділяються на природні (виникають і існують без участі людини) і штучні (створені людиною). Відкриті системи - обмінюються із зовнішнім середовищем речовиною, енергією і інформацією. Закриті системи - це системи, у яких немає обміну з зовнішнім середовищем. У чистому вигляді відкритих і закритих систем не існує. Динамічні системи займають одне з центральних місць у загальній теорії систем. Така система являє собою структурований об'єкт, що має входи і виходи, об'єкт, в який у певні моменти можна вводити і з якого можна виводити речовину, енергію, інформацію. Адаптивні системи - системи, що функціонують в умовах початкової невизначеності і мінливих зовнішніх умовах. Ієрархічні системи - системи, елементи яких згруповані за рівнями, вертикально співвіднесених один з іншим; при цьому елементи рівнів мають розгалужені виходи.

Життєвий цикл організації відіграє важливу роль в системі чинників її внутрішнього середовища, хоча й не завжди виокремлюється внаслідок того, що сприймається не як ситуативна змінна, а як загальносистемна властивість організації, що відображається на інших її складових частинах. Однак багато труднощів та проблем організації визначаються рівнем її зрілості.

Життєвий цикл організації – сукупність стадій, які проходить організація за період свого життя: народження, дитинство, юність, зрілість, старіння, відродження.

Для ефективного управління менеджерові необхідно враховувати особливості управління на кожній з розглянутих стадій життєвого циклу організації.

Класифікація організацій. Класифікацію організацій можна здійснювати за деякими істотними ознаками.

Класифікація організацій за принципами управління: 1) унінодальні («уні» - одиниця); 2) мультінодальні («мульти» - багато); 3) гомогенні (однорідні);
4) гетерогенні (різнорідні).

Класифікація організацій за функціональними ознаками. Класифікація організацій за функціональними ознаками стосується ділових, громадських та асоціативних організацій.

Ділові організації створюються як окремими підприємцями, так і більш масштабними соціальними системами - державою, місцевою владою і т. д.

Громадські організації формуються на засадах узагальнення цілей її індивідуальних учасників.

Асоціативні організації характеризуються певною автономією від середовища, відносною стабільністю складу, ієрархією ролей, порівняно стійким розподілом учасників за рівнем престижу, прийняттям загальних рішень.

Класифікація організацій за ознакою визначення мети. За цією ознакою виділяють кілька видів організації, що мають реальні прототипи.

1. Ціннісно-орієнтовані організації - це організації, поведінка яких визначається заданою системою цінностей.

2. Організації, які формують власні цілі - це організації, що володіють властивістю здатності формувати для себе цілі діяльності та змінювати їх на підставі досягнутих результатів, власної еволюції і зміни зовнішнього середовища.

3. Цілескеровані організації - це організації, що мають єдину і незмінну головну мету. Оскільки ціль повинна бути хоча би в принципі досяжною, такі організації носять тимчасовий характер.

4. Целеспрямовані організації - це організації, які діють у відповідності з чітко сформованими і заданими системою більш високого рівня цілями, які здатні змінюватися.

5. Цілеорієнтовані організації – це організації, які мають не чітко сформовані і задані системою більш високого рівня цілі, які у певних межах можуть ними уточнюватися.

7. Цілепридатні – це організації, діють для виконання однієї із другорядних цілей, заданих над системою, тому їх діяльність носить разовий характер.

8. Паразитичні організації - це організації, мета діяльності яких некорисна або шкідлива для системи, оскільки вони споживають її ресурси.

У сучасному менеджменті зростає увага до ціннісно-орієнтованих організацій. Системою цінностей прийнято називати стійку категорію людських відносин, яка формується протягом всього попереднього досвіду практичної і теоретичної діяльності.

Також розрізняють класифікації організацій за:

- критерієм формалізації: формальні (мають чітко визначені цілі, правила поведінки, структуру й зв'язки) та неформальні (функціонують без чітко визначених цілей, правил та структури) організації;

- формою власності: приватні, колективні (корпоративні), комунальні та державні організації;

- формою результату: комерційні (орієнтуються на прибуток) та некомерційні організації (орієнтуються на одержання соціального ефекту);

- типом завдань, що вирішуються: економічні, фінансові, політичні, освітні, медичні, військові та ін.;

- принципами об'єднання людей: добровільні (релігійні організації, політичні партії, клуби), примусові (армія, початкова школа, тюрма, психіатрична лікарня), унітарні (їх члени об'єднуються для досягнення загальної та індивідуальної мети) – підприємства, банки, ВНЗ);

- характером діяльності: технологічні ( реалізують технологію виготовлення певної продукції або надання послуг), програмно-цільові (реалізують певну програму діяльності з вирішенням певної соціальної проблеми), непрограмні (реалізують гнучку і складну програму дій, яку визначити наперед неможливо).

Як і системи, організації поділяються на штучні і природні. Перші створюються штучним шляхом: вони проектуються, потім будуються і реалізуються на практиці. Прикладами штучних організацій є підприємства, школи, лікарні. Природні організації виникають без попереднього проектування та інших наперед визначених дій, наприклад поселення людей, що виникає стихійно.

Контрольні і проблемні питання

1. Які спільні та відмінні риси мають поняття «організація» і «система»?

2. У чому полягає сутність системного підходу до організації? Чому доцільно розглядати організацію як систему?

3. Які системні властивості має організація?

4. Що таке життєвий цикл організації? Назвіть стадії життєвого циклу організації.

5. Назвіть основні підходи до класифікації організацій.

6. Яка відмінність між приватними, комунальними та державними організаціями?

7. Охарактеризуйте зміст та особливості ділової організації.

Тести:

3.1. Виберіть визначення, що характеризує організацію як систему:

а) організація - установа, яка виконує певні функції у визначеній сфері;

б) організація - об'єднання людей для досягнення спільних цілей;

в) організація - сукупність цілеспрямованих процесів чи дій, що призводить до утворення необхідних зв'язків;

г) організація - внутрішня впорядкованість, узгодженість, взаємодія частин цілого, що обумовлена його будовою.

3.2. Ознаки організації як системи:

а) множина складових її елементів (підсистем);

б) наявність головної цілі для всіх підсистем;

в) наявність зв’язку між елементами;

г) сукупність повторюваних управлінських дій, які об’єднанні єдиним змістом;

д) наявність структури і ієрархії в організації;

е) відносна самостійність підсистем;

є) особливим чином орієнтований вплив на систему, який забезпечує надання їй потрібних властивостей чи станів;

ж) всі відповіді правильні.

3.3. До системних властивостей організації належать:

а) етапи розвитку;

б) організаційна цілісність;

в) послідовність змін, що відбуваються;

г) узгодження дії всіх членів організації;

д) самозбереження;

є) всі відповіді правильні.

3.4. Цілеспрямовані організації:

а) це організації, що володіють властивістю формувати для себе цілі діяльності та змінювати їх на підставі досягнутих результатів, власної еволюції і зміни зовнішнього середовища;

б) це організації, що мають нечітко сформульовані і задані системою більш високого рівня цілі, які в певних межах можуть ними уточнюватися;

в) це організації, що діють для виконання однієї з другорядних цілей, заданих надсистемою, тому їх діяльність носить разовий характер;

г) це організації, поведінка яких визначається заданою системою цінностей;

д) це організації, що мають єдину і незмінну головну мету;

є) правильна відповідь відсутня.

3.5. За характером діяльності організації поділяються на:

а) приватні, колективні (корпоративні), комунальні та державні організації;

б) технологічні, програмно-цільові, не програмні;

в) комерційні, некомерційні організації;

г) економічні, фінансові, політичні, освітні, медичні, військові та ін.;

д) добровільні, примусові, унітарні;

є) формальні, неформальні.

Тема № ТО-4. Організація як соціум

Соціальна організація і соціальна спільність. Людина як елемент соціальної системи. Активність і опірність соціальної організації. Загальні риси соціальної організації.

Основні види соціальних організацій: формальна й неформально організації.

Механізми регулювання (регулятори) у соціальних системах: цільова управлінська дія, саморегуляція (самоуправління), організаційний порядок.

Методичні вказівки до самостійного вивчення

Розрізняють біологічні, фізичні, технічні організації. Дисципліна «Теорія організації» вивчає соціальні організації – складні, динамічні, відкриті, цілеспрямовані, керовані системи, що створені людиною і у функціонуванні яких людина відіграє важливу роль.

Для того, щоб з’ясувати сутність соціальної організації насамперед необхідно розглянути поняття «соціальна система».

Соціальною називається система, в яку входить людина або яка призначена для людини.

Першим і найважливішим компонентом соціальних систем є людина – істота насамперед суспільна, свідома, пов’язана з іншими людьми різноманітними відносинами та формами взаємодії. Наявність людського компонента – головна відмінність соціальної системи від інших цілісних систем.

Друга група компонентів соціальної системи – процеси (економічні, соціальні, політичні, духовні), сукупність яких є зміною станів системи в цілому або в якійсь частині її підсистем.

Третя група компонентів соціальної системи – речі, тобто предмети, залучені до господарського і суспільного життя, так звані предмети другої природи (виробничі будівлі, знаряддя і засоби праці, комп’ютерна техніка, засоби зв’язку та управління, технологічні пристрої, створені людиною, що використовуються нею в процесі виробничої, управлінської та духовної діяльності).

Четверта група компонентів соціальної системи має духовну природу – це суспільні ідеї, теорії, культурні, етичні цінності, звичаї, ритуали, традиції, вірування, які знову-таки обумовлені діями та вчинками різних суспільних груп і окремих індивідів.

Під поняттям «соціальна організація» можна розуміти штучне об’єднання інституційного характеру, призначене для виконання певної функції. У цьому сенсі соціальна організація має свій соціальний статус, виступає як цільовий об’єкт, цільова спільність, в якій досягнення загальної мети визнається за можливе тільки через досягнення індивідуальної мети, і навпаки, досягнення індивідуальної мети стає можливим тільки через висунення та досягнення загальної мети.

Соціальна організація має соціальні властивості, до яких належать: організаційні цілі і функції, ефективність результатів, мотивація і стимулювання персоналу. Організація формується як соціальне середовище, що включає соціальні групи, статуси, норми, відносини лідерства. Соціальна організація є одним із найбільш розвинених видів соціальної системи.

Сутність соціальної організації можна виразити такою залежністю:

Соціальна організація = Колектив + Матеріально-технічна база + Фінанси + Інформаційне забезпечення + Трансформаційний процес.

Як видно із наведеної залежності, центральним елементом соціальної організації є колектив, проте не можна ототожнювати колектив з усією соціальною організацією. Колектив – це об’єднання всіх працівників організації, що здійснюють спільну трудову діяльність. Організація не може функціонувати без колективу, який становить її основу. Показники багатьох складових, що входять в організаційну систему, залежать від складу та настрою колективу. Колектив може бути повністю замінений, проте організація продовжить свою діяльність.

Соціальна організація, на відміну від інших масових спільнот, характеризується такими рисами: стійкою взаємодією елементів, що сприяє міцності та стабільності їх існування в просторі і часі; відносно високим ступенем згуртованості; чітко вираженої однорідністю складу; входженням у більш широкі спільності як елементів структурних утворень.

З усього видового різноманіття організацій можна виділити формальні і неформальні.

Регулятори в соціальній системі. Цілісність соціальної системи забезпечується механізмами її регулювання. У соціальних системах діють три основних типи регуляторів:

• цільовий управлінський вплив;

• саморегуляція;

• організаційний порядок.

Контрольні і проблемні питання

1. Що мається на увазі під соціальною системою? Назвіть її основні структурні елементи.

2. Охарактеризуйте рівні соціальних систем.

3. Дайте визначення організації як соціальної системи. Що таке соціальна організація?

4. Назвіть основні цілі соціальних організацій.

5. Яка залежність характеризує сутність соціальної організації. Чи можна ототожнювати соціальну організацію та колектив організації?

6. Які є типи соціальних організацій?

7. В чому полягає суть соціальної стратифікації?

Тести:

4.1. До суб’єктів управління організацією належать:

а) керівник організації, його заступники, керівники підрозділів та інші менеджери;

б) способи процесу організації;

в) організаційні підсистеми;

г) управлінські важелі;

д) механізм процесу організації;

є) всі відповіді правильні;

ж) правильна відповідь відсутня.

4.2. Соціальна стратифікація це:

а) структура соціальної нерівності, яка існує в суспільстві;

б) властивість, на якій ґрунтується функціонування соціальних організацій;

в) один із законів, які діють у соціальних організаціях;

г) властивість, притаманна неформальним організаціям.

4.3. До інструментів управління організацією належать:

а) керівник організації, його заступники, керівники підрозділів та інші менеджери;

б) способи процесу організації;

в) організаційні підсистеми;

г) управлінські важелі;

д) механізм процесу організації.

Тема № ТО-5. Організаційний процес

Організаційна діяльність. Альтернативні парадигми організаційного процесу. Система управління – кібернетичний підхід.

Принципи управління: принцип розімкненого управління; принцип розімкненого управління з компенсацією обурень; принцип замкненого управління; принцип однократного управління.

Оптимізація управління. Адаптивні й такі, що самі настроюються, системи.

Методи управління: детермінований метод управління; програмно-цільовий метод управління; ціннісно-орієнтований метод управління.

Методичні вказівки до самостійного вивчення

Організація як процес організування – одна із основних функцій управління (планування, організація, мотивація, контроль і регулювання). Під функцією управління розуміють сукупність повторюваних управлінських дій, які об’єднанні єдиним змістом. Оскільки організація як процес служить функцією управління, будь-яке управління представляє собою організаційну діяльність, хоча і не зводиться до неї.

Управління – це особливим чином орієнтований вплив на систему, який забезпечує надання їй потрібних властивостей чи станів.

Базовим класифікаційним ознакою побудови систем управління, визначальним вигляд системи і її потенційні можливості, є спосіб організації контуру управління. Відповідно до останнього виділяють кілька принципів управління.

Принцип розімкнутого управління. В основі його лежить ідея автономного впливу на систему незалежно від умов її роботи. Очевидно, що область практичного застосування цього принципу передбачає апріорну достовірність знання стану середовища та системи на всьому інтервалі її функціонування. Тоді можна визначити реакцію системи на розрахований вплив, який заздалегідь програмується у вигляді функції незалежного змінного часу.

Принцип розімкнутого управління з компенсацією збурень. Зміст підходу полягає в прагненні ліквідувати обмеженість першої схеми: нерегульований вплив збурень на функціонування системи. Можливість компенсації збурень, а значить, ліквідація недостовірності апріорної інформації, базується на доступності збурень вимірів.

Принцип замкнутого управління. Розглянуті принципи відносяться до класу розімкнутих контурів управління: величина управління не залежить від поведінки об'єкта, а являє собою функцію часу чи обурення. Клас замкнутих контурів управління утворюють системи з негативним зворотним зв'язком, що втілюють базовий принцип кібернетики. У таких системах заздалегідь програмується не вхідний вплив, а необхідний стан системи, тобто наслідок впливів на об'єкт, у т. ч. управління. Отже, можлива ситуація, коли обурення позитивно впливає на динаміку системи, якщо наближає її стан до бажаного.

Принцип однократного управління. Широке коло практично значущих завдань складається з необхідності здійснити однократний акт управління, а саме - прийняти деяке рішення, наслідки якого позначаються тривалий час. Зрозуміло, і традиційне управління можна інтерпретувати як послідовність разових рішень. Тут ми знову стикаємося з проблемою дискретності та безперервності, межа між якими також розмита, як і між статичними і динамічними системами. Однак різниця все-таки існує: в класичній теорії управління виходять з того, що вплив на систему є процес, функція часу або параметрів стану, а не однократна процедура.

Для розгляду організації як процесу використовують такі поняття:

- статика - врівноважений стан організаційної системи, в якому вона знаходиться незалежно від змін, що відбуваються в зовнішньому середовищі. Організація, в якій немає змін приречена на деградацію та поступове руйнування;

- динаміка – розвиток організації та її рух до нових цілей під впливом як внутрішнього так і зовнішнього середовища.

Суть протиріччя принципів дії статичної організації полягає в тому, що з однієї сторони досягнення стабільного режиму роботи є однією з цілей її існування, а з іншої сторони неминучі нововведення, необхідні організації для її успішного розвитку та функціонування. Ці нововведення визначають перехід організації в динамічний режим роботи.

Структурними елементами процесу організації є:

- операції процесу організації;

- способи процесу організації;

- механізм процесу організації.

До операцій процесу організації відносимо:

- збір інформації для усвідомлення спонукаючих мотивів організації;

- прогнозування потреб і можливостей (для передбачення найбільш ймовірнісного стану у майбутньому);

- формування глобальних цілей і ранжування локальних цілей і задач;

- моделювання способів (представлення взаємозв’язків процесів і взаємозв’язків елементів досліджуваного об’єкта);

- формулювання проекту і прийняття організаційного рішення (обґрунтування альтернативних варіантів, формулювання проекту рішення, узгодження дій для колективного схвалення проекту рішення).

Способи процесу організації – сукупність дій або система дій, які застосовуються при виконанні будь-якої роботи чи реалізації будь – якого процесу.

Механізм як ціленаправлена функціонуюча система методів, інструментів, важелів та процедур взаємодії різних об’єктів і суб’єктів представляє собою складну за природою, інтегральну за формою, динамічно функціонуючу організацію. По суті і змісту саме організація випадкового або цілеспрямованого об’єднання систем, самостійних складових і їх взаємозв’язків під час визначеного процесу, який здійснюється в конкретних умовах, отримала назву механізм.

Всі досліджувані в менеджменті методи управління можна розділити на детермінований, програмно-цільовий та ціннісно-орієнтований методи.

Використання детермінованого методу стосовно організації передбачає насамперед постановку мети. На основі цього розробляється програма дій, а потім створюється механізм реалізації наміченої програми з подальшою оцінкою отриманих результатів.

У цій схемі зворотній зв'язок забезпечує сувору відповідність поведінки системи розробленою програмою. Призначення зворотного зв'язку - виявити відхилення об'єкта управління для приведення його в стан, передбачене планом. При використанні детермінованого методу управління план виступає в якості міри оцінки (критерію) результатів функціонування системи, а зворотний зв'язок забезпечує умови впливу на виконавча ланка в разі відхилення від програми.

Переваги методу - його простота і ефективність в умовах незмінного стану зовнішнього середовища. Область застосування методу в менеджменті: організації бюрократичного типу.

До недоліків методу можна віднести його жорсткість, тобто неможливість перебудови при змінах зовнішнього середовища, здатних призвести до протиріччя між планом і метою функціонування організації.

Більш ефективним в умовах мінливості зовнішнього середовища є програмно-цільовий метод управління.

Головна відмінність програмно-цільового методу від детермінованого полягає в більш розвиненому механізмі зворотного зв'язку, що забезпечує не тільки коригування поведінки системи, але і коригування самої програми в інтересах досягнення мети.

Головним критерієм при використанні програмно-цільового методу є мета, а не план, як при використанні детермінованого методу.

Порівняно розвинений механізм зворотного зв'язку забезпечує гнучкість управління. Він містить дві петлі зворотного зв'язку. Перша забезпечує коригування поведінки системи при її відхиленні від заданого плану стану та за умови, що план не суперечить цілі. Друга петля призначена для зміни плану, якщо в процесі функціонування організації план буде суперечити її мети. Механізм зворотного зв'язку забезпечує не тільки фіксацію відхилень і формування відповідних керуючих впливів, але й більш складні дії, пов'язані з аналізом обставин, що сприяють виникненню цих відхилень.

Програмно-цільовий метод управління служить кроком вперед у пошуках таких підходів до управління, коли на першому місці стоїть не формальний контроль над виконанням завдання, а створення умов для ефективного функціонування організації.

Подальшим розвитком уявлень про управління є ціннісно-орієнтований метод управління.

При використанні цього методу механізм зворотного зв'язку містить три петлі, забезпечують коригування поведінки системи управління відповідно до розробленою програмою, її коригування на основі поставленої мети і зміна. Таким чином, метод допускає зміни не тільки плану, але і цілі. Хоча мета і є внутрішнім спонукальним мотивом, все ж визначальним фактором цілепокладання служить система цінностей. Вона являє собою найбільш стійку категорію людських відносин, що сформувалася на основі довгого досвіду практичної та інтелектуальної діяльності. Система цінностей одночасно виступає і як основа цілепокладання, і як глобальний критерій управління. Ціннісно-орієнтований метод управління включає в себе програмно-цільовий і детермінований методи; як окремий випадок - перехід від детермінованого до програмно-цільового й від програмно-цільового до ціннісно-орієнтованого. Він передбачає не перекреслення попереднього методу, а його якісний розвиток. Внутрішня логіка цього розвитку обумовлена в даному випадку розвитком механізму зворотного зв'язку й обґрунтування можливостей зміни критеріїв:

план - мета - система цінностей

Таким чином, ціннісно-орієнтований метод управління стосовно організаціям можна розглядати як модель узагальненої концепції управління. Система цінностей з часом змінюється, але пошук абсолютного критерію більш високого рівня, ніж система цінностей, неминуче виводить дослідника за межі науки.

Контрольні і проблемні питання

1. Які основні принципи управління?

2. Які є методи управління організаціями?

3. Назвіть структурні елементи процесу організації. Охарактеризуйте їх.

4. У чому полягає сутність оптимізації управління?

5. Охарактеризуйте програмно-цільовий та ціннісно-орієнтований методи управління.

Тести:

5.1. Виберіть визначення, що характеризує організацію як процес:

а) організація - установа, яка виконує певні функції у визначеній сфері;

б) організація - об'єднання людей для досягнення спільних цілей;

в) організація - сукупність цілеспрямованих процесів чи дій, що призводить до утворення необхідних зв'язків;

г) організація - внутрішня впорядкованість, узгодженість, взаємодія частин цілого, що обумовлена його будовою.

5.2. Регламентування – це:

а) своєрідна форма побудови процесу управління і його організаційно-практичного здійснення;

б) опис порядку виконання управлінських рішень;

в) визначення умов різних типів організаційної взаємодії, забезпечують раціональне виконання всіх робіт управлінським персоналом;

г) створення умов діяльності, культури персоналу управління, психологічного клімату колективу.

5.3. Статичний стан організації має на увазі:

а) згортання діяльності організації;

б) незмінність у часі основних показників організації;

в) процес освоєння нового сектора ринку;

г) стратегію бізнесу.

5.4. Формою динамічного існування організації є:

а) еволюція;

б) процес;

в) інгресія;

г) біорегуляція.

Тема № ТО-6. Самоорганізація

Природно-наукові засади синергетики. Ентропія. Самоорганізація як ґрунтовний процес природи. Антиентропійна спрямованість самоорганізації. Сутнісний зміст синергетики.

Синергетична концепція самоорганізації. Основні положення синергитичної концепції самоорганізації. Не оберненість і не повторюваність самоорганізації. Принципи самоорганізації: принцип негативного зворотного зв’язку; принцип позитивного зворотного зв’язку. Спонтанність і випадковість.

Гнучкість організації. Гнучкість процесу: гнучкість орієнтації й реалізації. Гнучкість системи: фактори й результати гнучкості системи. Виробнича гнучкість: фактори та функціональні й структурні ознаки виробничої гнучкості.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.