Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема № 1: Поняття, предмет, система та джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн




Перелік питань до самостійної роботи:

Історія та сучасний стан розвитку науки державного (конституційного) права зарубіжних країн.

Поняття і предмет державного (конституційного) права зарубіжних країн.

Державне (конституційне) право зарубіжних країн як галузь права, як навчальна дисципліна та як наука.

Система державного (конституційного) права зарубіжних країн:

· конституційно-правові принципи;

· конституційно-правові інститути;

· конституційно-правова норма, її склад та особливості.

Загальна характеристика державно-правових відносин:

· суб’єкти конституційно-правових відносин;

· об’єкти конституційно-правових відносин;

· зміст конституційно-правових відносин;

Джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн.

Зародження і розвиток вітчизняної науки державного (конституційного) права зарубіжних країн; особливості конституційно-правових шкіл США, Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Росії.

Методичні вказівки

Виконуючи самостійну роботу студенти повинні мати на увазі, що поняття „конституційне право” та „державне право” в сучасній юридичній літературі розглядають як синоніми. Тому ми будемо вживати термін „державне (конституційне) право”.

Поняття „державне (конституційне) право” зарубіжних країн не означає особливу галузь права – такої галузі немає. Існує конституційне право або державне право тієї чи іншої країни, і в кожній із них – своє (англійське, французьке, німецьке, бразильське тощо). При застосуванні терміну „державне (конституційне) право” мова може йти про узагальнене явище, про комплексне та порівняльне вивчення державне (конституційне) право багатьох країн світу, про відгалуження від єдиної науки державне (конституційне) право, а також про навчальну дисципліну.

В різних країнах державне (конституційне) право може мати свій об’єкт регулювання, а наука та навчальний курс – свій об’єкт вивчення, але основний зміст цієї галузі права, предмету науки та навчального курсу є в принципі однаковим, аналогічним.

Державне (конституційне) право організовано в певну систему. Воно складається із інститутів. Інститут державного (конституційного) права – це група норм, що регулюють внутрішньоєдиний комплекс відносин. Вивчення даного інституту дає уявлення про окремі сторони державності. На семінарі студентам слід охарактеризувати такі інститути, які притаманні конституційному праву всіх без винятку країн: інститут політичного режиму; інститут політично-територіального устрою; інститут, який визначає структуру вищих державних органів, порядок їх формування та діяльності; основи правового становища особи; основи судової системи; основи місцевого управління. Крім того, при розгляді цього питання доцільним буде зупинитися на особливостях, які притаманні нормам державного (конституційного) права, на їх характері та структурі.



Але державне (конституційне) право - це не лише інститути та норми, а й практика їх застосування, яка знаходить своє відображення в конституційних правовідносинах.

По теоретичній традиції, що склалася, структура правовідносин утворює три складові – об’єкт, суб’єкт та зміст. Розкриваючи сутність конституційних правовідносин на семінарському занятті студентам слід детальніше зупинитися на характеристиці суб’єктів конституційних правовідносин, а також звернути увагу на те, що ці правовідносини, на відміну від інших, завжди мають політичний характер, оскільки всебічно пов’язані з різноманітною діяльністю держави. Саме така властивість конституційних правовідносин визначає їх фундаментальну природу й особливе місце в системі правовідносин.

Характеризуючи джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн слід виділити такі основні джерела: конституції; закони (конституційні, звичайні, органічні); внутрішньодержавні публічно-правові договори; регламенти парламентів та їх палат; акти глави держави та виконавчої влади; акти конституційного контролю; судові прецеденти; конституційні звичаї; релігійні джерела, правова доктрина; міжнародно-правові акти.

Наука конституційного (державного) права – це частина правознавства, яка є системою знань про конституційно-правові принципи, норми та інститути, а також про ті відносини, які породжують їх та регулюються ними, про практику реалізації конституційно-правових норм та інститутів, про історію та закономірності їх розвитку, про різні конституційно-правові погляди та теорії.



Слід звернути увагу на те, що окремої науки конституційного права зарубіжних країн не існує. В кожній країні наука конституційного права розвивається як єдине ціле. Конституційне право зарубіжних країн – відгалуження від цієї єдиної науки. Це дослідження певних сторін історичного конституційного досвіду, яке дає змогу відібрати, вдосконалити та застосувати на практиці ті методи конституційного (державного) регулювання, які виявилися ефективними та відмовитися від інститутів, які засвідчили свою непродуктивність та невідповідність загальнолюдським цінностям. Основними функціям даного напрямку науки конституційного права, виходячи з суті та призначення є пізнавальна, прогностична, прикладна та комунікативна. Методологія науки включає формально-юридичний, історичний, компаративний (порівняльно-правовий), соціологічний, статистичний та системний методи пізнання.

Вивчення проблеми становлення та сучасного стану науки про конституційне право зарубіжних країн, а також дослідження даної проблематики здійснюється як визначними іноземними юристами, так і вітчизняними, починаючи з кінця XVIII ст. (Ш. Л. Монтеск’є, Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо).

Слід відзначити, що в наш час в цій науці існує два основних напрями. Умовно їх можна визначити як радикалістський та ліберальний.

Радикалістський напрямок представлено перш за все роботами вчених-марксистів, які дослідженнями, так званих, революційних демократів та лівих радикалів. Вони розглядають конституційне право з позицій класової боротьби та з позицій диктатури певного класу чи блоку класів.

Представники ліберального напрямку вважають, що конституція, як і конституційне право в цілому є не засобом диктатури, а вираженням соціального контрасту між різними групами населення, правомочними та тими, якими управляють, документом, який повинен містити в своїх нормах загальнолюдські цінності. Вони виступають за правову, демократичну, соціальну державу, розподіл влад, визнання місцевого самоврядування, за відповідальність всіх посадових осіб та органів держави перед народом та його представниками, за мирні засоби вирішення конфліктів, пошуки компромісів та консенсусу, проти закріплення в конституції „керуючої та спрямовуючої ролі” однієї партії в суспільстві та державі, за народний характер державної влади.

Два напрямки, які були визначені, відображають лише загальні погляди. Між ними існують проміжні течії. Крім того, не всі вчені одного напрямку дотримуються абсолютно однакових поглядів по всім, навіть принциповим питанням. Існують різні підходи до пояснення конституційно-правових явищ, в зв’язку з чим, в межах одного і того ж напрямку виникають різні наукові школи – колективи вчених, які використовують спільні методи досліджень та дають аналогічні тлумачення їх результатів. На сьогодні можна виділити чотири основних школи, які існують в зарубіжній науці конституційного права: юридичну, політологічну, теологічну та марксистську. Проміжне становище між першою та другою займає інституціоналізм, який більше тяжіє до політологічної школи.

Юридична школа орієнтована головним чином на вивчення держави, її органів, прав людини виключно з юридичних позицій. Держава та її діяльність вивчається як система правовідносин.

Прихильники політичної школи досліджують не стільки норми конституційного права, скільки реальну роль тих чи інших інститутів державності та політичних інститутів.

Особливе місце посідає теологічна школа. Її крило нічого спільного не має з лібералізмом. Воно більш близьке до радикального напрямку в особливій релігійній інтерпретації. Однак деякі представники цієї школи, під впливом західних ідей, мають досить ліберальні погляди, які прикривають релігійною ідеологією. Ця школа представлена головним чином дослідженнями мусульманських юристів, які просякнуті ідеями халіфату – справедливого правління, яке існувало за пророка Мухаммеда та чотирьох „праведних” владик, які змінили його. Про марксистську школу згадувалась вище, коли характеризувався радикальний напрямок.

Література:основна [ 2, 6, 9, 12 ]; додаткова [ 9, 22, 24, 48 ]


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал