Векторелектрокардіограма

ковою або проти годинникової стрілки), напря­мок головного вектора (лінії від ізоелектричного центра до найбільш віддаленої точки петлі QRS), розміщення петлі Т по відношенню до петлі QRS, відмикання петель QRS і Т біля ізо­електричного центра. ВКГ у деяких випадках значно уточнює показники ЕКГ.

Фонокардіографія — це графічна реєстрація звукових явищ у серці — тонів і шумів. З цією метою частіше використовують дво- або багато­канальні фоноелектрокардіографи, які дають змогу записувати звукові явища синхронно з електричними. Фонокардіограма (ФКГ) здорових тварин складає­ться із коливань, які відображають І і II тони серця, між якими розміщуються інтервали систолічної та діастолічної пауз (рис. 33). Перший тон серця на ФКГ представлений коливаннями, які ви­никають після зубця Q синхронно із записаною ЕКГ. Початкові коливання цього тону мають низьку амплітуду і відображають систолу передсердь. Центральна частина коливань першого тону відрізняється високою їх амплітудою, є показником звуків від закриття атріовентрикулярних клапанів і відповідає зубцю S ЕКГ. Кінцева частина коливань характеризується нижчою амплі­тудою і відображає звуки, що утворюються при скороченні міо­карда шлуночків і вібрації стінок аорти і легеневої артерії.

Другий тон серця на ФКГ являє собою звукові коливання, які з'являються при зниженні зубця Т синхронно записаній ЕКГ, і ві­дображає закриття півмісяцевих клапанів аорти та легеневої ар­терії. У нормі амплітуда коливань другого тону нижча амплітуди коливань першого.

За допомогою ФКГ можна уточнити результати аускультації серця, особливо при появі ендокардіальних шумів, а також арит-

мії серця. ФКГ має велике значення в диференціальній діагности­ці пороків серця та інших його хвороб, які супроводжуються ендо-кардіальним шумом, а також змінами тонів серця.