Методика реферування документної інформації

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Характеристика процесу реферування. Етапи процесу реферування. Ознайомлення з документом. Види читання, що застосовуються в процесі реферування. Реферативний аналіз. Методи реферативного аналізу. Реферативний виклад. Методика складання тексту реферату. Методи відбору інформації. Анкетне та вибіркове реферування: зміст, методика проведення. Особливості редагування реферативних документів. Особливості підготовки рефератів на окремі види наукових документів. Реферування статей. Види рефератів, що використовуються в процесі реферування статей. Методика реферування статей. Використання рефератів статей в інформаційній діяльності. Реферування книг. Методика реферування 11 книг. Відмінності від підготовки рефератів статей. Використання рефератів книг в інформаційній діяльності. Реферування інших видів документів. Особливості реферування інших видів документів.

· Власне реферативна частина (зміст, формули, частини, ілюстрації).

· Довідкова частина (класифікаційні індекси, прізвище референта/установи, посилання тощо).

Шидкому розвитку науки сприяла поява перших наукових журналів спочатку в Західній Європі (60-ті роки XVII ст.), а потім у Росії (20-30-ті роки XVIII ст.), які швидко стали основним засобом фіксації та розповсюдження результатів наукових досліджень, особливо в галузі природничих наук і медицини. Саме з їх виникненням пов'язана практика становлення реферативної періодики.

Потреба в оперативному засобі інформування вчених викликала заснування в 1665 р. перших наукових журналів: " Journal des Scavants" (" Журнал учених", Париж) і " Philosophical Transactions of the Royal Society" (" Філософські записки", Лондон). Сторінки їх були заповнені не стільки статтями, скільки повідомленнями про нові книги, що містили оцінку й короткий виклад змісту. Ці повідомлення, елементами яких були цитати оригінального тексту, називалися екстрактами. Так з'явилася концепція, що вже на початку свого існування наукові журнали мали і реферативний характер [86, с. 71]. Журнали реферативного типу виникли з метою впорядкування масиву публікацій, який постійно збільшувався, підкреслював наукознавець Д. Прайс [95, с. 296].

Цілком слушними виявляються міркування російського дослідника А. Н. Кулика [76] стосовно трансформації системи наукової комунікації. Вчений зазначає, що в XVI ст. основну роль в обміні інформацією відігравали книги. Наприкінці XVIII ст., з прискоренням темпів розвитку науки, книги передають значну частину своїх комунікативних функцій оперативнішій формі наукових публікацій — журналам. До 1800 р. у світі виходило вже близько 700 наукових та медичних журналів. У XIX ст. стаття стає основною одиницею професійної наукової комунікації. Зростаючий потік статей, які друкувалися вже в 10 тис. журналів, у свою чергу, спричинив появу системи реферування. Функцію ознайомлення, яку в XIX ст. виконували статті відносно книг, почали здійснювати реферати та бібліографія щодо статей. Реферативні видання стають ефективним засобом, який дозволяє стежити за найновішими досягненнями, відображеними у наукових публікаціях.

Формування спеціалізованих реферативних служб і журналів почалося в світі наприкінці XVIII — першій половині ХІХ ст. Це було пов'язано з успіхами фізико-математичних, хімічних і технічних наук та зростанням обсягів відповідної літератури. У другій половині ХІХ ст. прискорений розвиток біології та медицини сприяв створенню реферативних органів у цих галузях знань.

Швидкими темпами відбувався розвиток реферативної періодики у Німеччині та США. 1830 року почав виходити перший німецький РЖ з хімії " Pharmaceutisches Centralblatt" (за назвою " Chemisches Zentralblatt" виходив до 1969 р.), 1907 року — американський " Chemical Abstracts", 1926 року — англійський " British Chemical Abstracts". У галузі медицини та біології широка мережа " Jahresbericht" і " Zentralblatt" (видавнича фірма Ю. Шпрінгера) значно переважала американські видання, найвідомішим з яких був " Biological Abstracts". Останній зберіг своє значення і до нашого часу. У галузі фізики близьким до німецького " Physikalische Berichte" за своєю якістю було англійське видання " Science abstracts" (серія А — фізика). Після Другої світової війни німецька реферативна періодика виявилася повністю знищеною. В інших країнах Західної Європи та США реферативна справа також зазнала значної шкоди, але скоро відновила втрачені позиції.

Першу спробу створити єдине реферативне видання для відображення літератури з природничих і філософських наук було здійснено у Франції через публікацію РЖ " Bulletin analytique" (1940 р.). 1951 року за ініціативою ЮНЕСКО починає виходити " International political science abstracts", де містяться реферати літератури з суспільних наук [106, с. 81-82].

Західноєвропейську реферативну періодику 30-40-х рр. відрізняла порівняно вузька галузева спеціалізація, невеликий обсяг інформації (від декількох сот до 4-х тис. рефератів на рік). Навіть найбільші реферативні служби відбивали до 0, 5 млн. документів світового довідково-інформаційного потоку зі своєї тематики. Тільки в половині РЖ поряд зі статтями реферувалися книги; третина приділяла увагу дисертаціям; чверть — патентам. Були відсутні РЖ з астрономії, метеорології, деяких розділів ботаніки, зоології тощо. З іншого боку — існував значний паралелізм і дублювання в галузі біологічних й медичних наук.

Спроби організації реферативної справи в Росії пов'язані з іменем М. В. Ломоносова. 1758 року ним було підготовлено програму організації щотижневого РЖ в проекті " Санкт-Петербурзьких відомостей", де передбачалося друкувати скорочені перекази творів з їх оцінкою для швидшого ознайомлення вчених з новими книгами.

У 60-80-ті рр. ХІХ ст. на сторінках провідних наукових і технічних журналів з'являються спеціальні реферативні розділи. Їх активними організаторами й учасниками були визначні російські науковці О. О. Борзов, О. М. Бутлеров, Д. І. Менделєєв та ін.

Вникнення основних спеціалізованих РЖ у СРСР припадає на 30-40-ві рр. ХХ ст., але ще 1921 року для проведення інформаційно-бібліографічної діяльності було утворено Бюро іноземної науки та техніки (БІНТ). Саме цією установою організовано видання першого наукового радянського РЖ з технічної літератури. Здійснити самостійне реферування великої кількості літератури у галузі техніки було не під силу співробітникам БІНТу і тому використовувалися зарубіжні покажчики (наприклад, " Technische Zeitschriftenschau" та бібліографічні розділи фахових журналів). Шляхом розписування цих джерел було сформовано велику картотеку (до півмільйона карток), яка вміщувала описи та реферати журнальних статей. Систематизований за основними галузями техніки (гірнича справа, будівництво, електротехніка, організація виробництва) матеріал цієї картотеки слугував базою для випуску " Реферативного указателя технической литературы". Цей перший радянський реферативний технічний журнал видавався тиражем 250 примірників і розсилався по установах і підприємствах країни [122, с. 24].

У цей же час виходив ще один РЖ — " Сообщения о научно-технических работах в республике" (1920-1932), де бібліографувалися та реферувалися неопубліковані праці.

1928 року було створено Комісію з укладання та видання реферативних щорічників " Научная литература СССР", більш відомих під назвою " Индексы". Завданням цієї Комісії було реферування всієї радянської літератури. Планувалося щорічно випускати п'ять томів з основних галузей знань: суспільні науки, природознавство, техніка, медицина та сільське господарство. Було видано ряд томів, здебільшого з медицини та техніки. Але на шляху подальшого розвитку цього починання з'явилися серйозні труднощі. Основною серед них була відсутність безпосереднього та органічного взаємозв'язку між апаратом " Индексов" і всією системою науково-дослідних установ країни.

З самого початку розвитку радянської реферативної періодики з техніки було запропоновано створити систему реферативних видань, які б виходили певними серіями. У 1931-1933 рр. починає виходити серія журналів " За овладение техникой" (ЗОТ). Серед них: " За овладение авиатехникой", " За овладение техникой в каменноугольной промышленности", " За овладение техникой в текстильной промышленности", " Стройиндустрия" тощо. До цієї ж серії можна віднести ще два журнали: " За овладение иностранной техникой" і " За овладение иностранной техникой железнодорожного транспорта".

Але, слід відзначити, що об'єднання РЖ в єдину серію мало формальний характер. Кожен журнал видавався самостійною організацією, не було єдиного координаційного центру. Деякі журнали серії ЗОТ орієнтувалися головним чином на іноземну літературу, друкували реферати-переклади та огляди, в інших бібліографувалася й вітчизняна література. Єдиних принципів видання не було розроблено. Як зазначали фахівці [122, с. 39], загальна бібліографічна культура випусків була невисокою. Вся серія ЗОТ припинила своє існування 1933 року. Але деякі РЖ з техніки продемонстрували свою життєздатність: " Химический рефератный журнал", " Энергетическое обозрение" (в двох випусках з теплотехніки та електротехніки) та " Стройиндустрия" продовжували виходити й після ліквідації всієї серії.

Пізніше було організовано нові видання: " Мировая техника", що включав анотації та реферати статей іноземних журналів з машинобудування й металообробки, 1931-1938 рр.; " Новости нефтяной техники" (світова нафтова література в рефератах та анотаціях, 1932-1935 рр.). Питання металургії висвітлював журнал ДОМЕЗ (" Достижения металлургии за границей") — бюлетень перекладів і рефератів. Але поступово ДОМЕЗ втратив суто реферативний характер і 1935 року починає виходити новий спеціальний РЖ " Новости иностранной металлургии" (1935-1938 рр.).

У 30-ті рр. почали виходити " Реферативный биологический журнал" (1933-1937 рр.), " Физико-математический реферативный журнал" (1938-1941 рр.), " Центральный медицинский [реферативний] журнал" (1928-1941 рр.). Вони створювалися за ініціативою Академії наук і їх основною перевагою було те, що вони існували як централізовані державні видання з максимальним охопленням світового документального потоку відповідної галузі.

В Україні у цей же час здіснено спробу видавати спеціальні покажчики літератури для фахівців, анотації в яких наближалися за своїм характером до рефератів, у них розкривалися проблематика і цінність рекомендованої літератури. З 1927 року реалізовано публікацію оглядів наукової літератури, що вийшла за рік, в яких підбивалися підсумки розвитку окремих галузей знань. У створенні їх брали участь видатні вчені: академіки П. А. Тутковський, М. В. Птуха, професори С. І. Маслов, Є. В. Соколов та ін. [2].

Інформацію про нову літературу з різних галузей техніки оцінювали та опрацьовували на той час АН УРСР, науково-дослідні інститути та кафедри, Харківська спілка Науково-технічного товариства АН УРСР, Всеукраїнська асоціація інженерів, Науково-технічне управління Вищої Ради народного господарства УРСР. Останнім було здійснено спробу створення в Україні РЖ з техніки. 1925 року був виданий " Огляд новітньої іноземної літератури", метою якого була публікація оглядів статей технічних журналів, що вийшли з друку за останні два місяці. А протягом трьох років (1928-1930) виходив журнал " Технічні новини", де систематично друкувалися реферати найцікавіших статей із зарубіжних журналів.

Завдання реферування та рецензування української літератури було покладено у 1931 році на Книжкову палату відповідно до її нового статуту, затвердженого Наркомосом УРСР. Однак у зв'язку з відсутністю кваліфікованих кадрів і друкарської бази це рішення не було виконане.

1935 року у Харкові в Центральній науковій сільськогосподарській бібліотеці (ЦНСГБ) було створено бібліографічний відділ. Він розпочав роботу над реферативно-бібліографічним збірником " Передовий досвід у соціалістичному сільському господарстві". У цій роботі брали участь викладачі Харківського сільськогосподарського інституту ім. В. В. Докучаєва. З 1938 року ЦНСГБ разом із сектором технічної пропаганди Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук розпочала видання реферативно-бібліографічного бюлетеня " Огляд іноземної літератури з сільського господарства". За період з 1938 по 1947 рр. вийшло його 52 випуски. Тут було вміщено понад 3 тис. рефератів і перекладів робіт зарубіжних авторів. Кожний випуск мав 2-3 частини, у першій обов'язково друкувалися реферати.

Але в 40-50-ті рр. розвиток реферативної справи набув своєрідної форми, яка мала і позитивні сторони, і серйозні недоліки. Галузеві РЖ були замінені збірниками рефератів з певної теми, що виходили епізодично. На зміну " Физико-математическому реферативному журналу", наприклад, прийшли " Научно-реферативные сборники по некоторым вопросам современной физики". Кожен з них був присвячений окремому питанню вказаної науки. Таке обмеження дозволяло в збірниках достатньо глибоко та широко висвітлити ці питання, але шляхом відмови від систематичного інформування про літературу галузі в цілому. Однак, з часом будь-який реферативний збірник втрачає своє значення навіть з того спеціального питання, що він висвітлює. Тільки систематичне інформування про найважливішу літературу цілої галузі знання важливе для вчених, саме планово організована система реферативних органів і видань спроможна забезпечити належну повноту й оперативність інформаційного обслуговування науковців.

Інформаційне обслуговування української науки до останнього десятиріччя ХХ ст. здійснювали органи Державної системи науково-технічної інформації (ДСНТІ) СРСР, яка охоплювала всі галузі народного господарства та мала свої осередки в усіх регіонах країни. Характерними рисами ДСНТІ були ієрархічність побудови та відповідність структурі управління народним господарством.

До складу ДСНТІ входили 12 всесоюзних, 56 центральних галузевих, 15 республіканських і 112 міжгалузевих територіальних органів інформації. Понад 8 тис. спеціалізованих відділів НТІ діяли на підприємствах, в інститутах та конструкторських бюро [63, с.11].

Однією з особливостей ДСНТІ було те, що централізована обробка основних видів документів у всесоюзних інститутах і центрах інформації давала змогу уникнути дублювання в процесі закупівлі літератури, істотно знизити витрати галузевих і територіальних інформаційних систем на формування та використання інформаційних ресурсів, забезпечити доступ до централізованих масивів усім зацікавленим організаціям та підприємствам.

ДСНТІ функціонувала на основі розподілу функцій між інформаційними органами різних рівнів у збиранні, опрацюванні, збереженні та розповсюдженні НТІ.

На верхньому рівні цієї системи було розташовано загальносоюзні органи інформації: Всесоюзний інститут наукової та технічної інформації (ВІНІТІ); Всесоюзний науково-технічний інформаційний центр (ВНТІЦ); Центральний науково-дослідний інститут патентної інформації та техніко-економічних досліджень (ЦНДІПІ); Державна публічна науково-технічна бібліотека Росії (ДПНТБ) тощо.

Другий рівень складали республіканські та територіальні (багатогалузеві), а також галузеві інститути науково-технічної інформації та економічних досліджень.

На низовому рівні системи перебували інформаційні підрозділи та науково-технічні бібліотеки організацій і підприємств.

Основним виробником інформації (бібліографічної, реферативної, фактографічної, прогнозно-аналітичної) були інформаційні та бібліотечні центри, що складали верхній рівень ДСНТІ. Саме тут опрацьовувався увесь потік світової науково-технічної літератури [125]. Багатогалузеве охоплення, одноразова бібліографічна обробка матеріалів, створення паралельних рядів інформаційних посібників забезпечувало конкурентоспроможність видань цих органів, вони користувалися великим попитом серед науковців, дослідників та інших споживачів бібліографічної продукції. Це був так званий низхідний потік інформації.

Другий потік утворювали неопубліковані документи, в яких було наведено результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), технологічний досвід, раціоналізаторські пропозиції тощо [124]. Подібні документи, як правило, надходили з низових осередків до центральних галузевих органів, де вони синтезувалися та здобували належне висвітлення у виданнях інформаційного органу відповідної галузі. Цей потік отримав назву висхідного.

Унаслідок такого розподілу потоків інформаційних джерел було скоординовано діяльність між окремими ланками ДСНТІ.

З вивчення інформаційних ресурсів всесоюзних центрів, проведеного російськими дослідниками у 80-90-ті рр., випливає, що значний обсяг їх продукції — 70, 9 %, становили реферативні видання, на частку бібліографічного й оглядового інформування припадало відповідно 13, 3 % і 1, 6 %, решта — інші форми інформування. Суттєво збільшилася за ці роки й кількість примірників реферативних видань (порівняно з 1979 р. на 1, 8 млн. прим.), що дорівнювало 5, 4 млн. [28, с. 42].