Чарівне слово. Автор: В. А. Осеева

Маленький дідок з довгою сивою бородою сидів на ослоні й парасолькою креслив щось на піску

- Підсуньтеся, - сказав йому Павлик і присів на край

Старий підсунувся й, глянувши на червону, сердиту особу хлопчика, сказав:

- З тобою щось трапилося?

- Ну й добре! А вам-те що? - покосився на нього Павлик.

- Мені нічого. А от ти зараз кричав, плакав, сварився з кимсь...

- Ще б! - сердито буркнув хлопчик.- Я незабаром зовсім утечу з будинку

- Утечеш?

- Утечу! Через однієї Ленки втечу. - Павлик стис кулаків. - Я їй зараз ледве не піддав гарненько! Ні однієї фарби не дає! А в самої скільки!

- Не дає? Ну, через це тікати не коштує

- Не тільки через це. Бабуся за одну морквину з кухні мене прогнала... прямо ганчіркою, ганчіркою...

Павлик засопів від образи

- Дрібниці! - сказав старий. - Один насварить, іншої пошкодує

- Ніхто мене не жалує! - крикнув Павлик. - Брат на човні їде качатися, а мене не бере. Я йому говорю: " Візьми краще, однаково я від тебе не відстану, весла потягну, сам у човен залізу! "

Павлик стукнув кулаком по ослоні. І раптом замовчав

- Що ж, не бере тебе брат?

- А чому ви все запитуєте?

Старий розгладив довгу бороду:

- Я хочу тобі допомогти. Є таке чарівне слово...

Павлик розкрив рот

- Я скажу тобі це слово. Але помни: говорити його треба тихим голосом, дивлячись прямо в очі тому, з ким говориш. Помни - тихим голосом, дивлячись прямо в очі...

- А яке слово?

Старий нахилився до самого вуха хлопчика. М'яка борода його торкнулася Павликовой щоки. Він прошептав щось і голосно додав:

- Це чарівне слово. Але не забудь, як потрібно говорити його.

- Я спробую, - посміхнувся Павлик, - я зараз же спробую

Він підхопився й побіг домийся

Лена сиділа за столом і малювала. Фарби - зелені, сині, червоні - лежали перед нею. Побачивши Павлика, вона зараз же згребла їх у купу й накрила рукою

" Обдурив старий! - з досадою подумав хлопчик. - Хіба така зрозуміє чарівне слово!.."

Павлик боком підійшов до сестри й потягнув неї за рукав. Сестра оглянулася. Тоді, дивлячись їй в очі, тихим голосом хлопчик сказав:

- Лена, дай мені одну фарбу... будь ласка...

Лена широко розкрила очі. Пальці її розтиснулися, і, знімаючи руку зі стола, вона зніяковіло промурмотала:

- Ка...кую тобі?

- Мені синю, - робко сказав Павлик.

Він взяв фарбу, потримав її в руках, походив з нею по кімнаті й віддав сестрі. Йому не потрібна була фарба. Він думав тепер тільки про чарівне слово

" Піду до бабусі. Вона саме куховарить. Прожене чи ні? "

Павлик відчинив двері в кухню. Бабуся знімала з листа гарячі пиріжки. Онук підбіг до неї, обома руками повернув до себе червона зморшкувата особа, заглянув в очі й прошептав:

- Дай мені шматочок пиріжка... пожалуйста.

Бабуся випрямилася

Чарівне слово так і засяяло в кожній зморщечці, в очах, у посмішці...

- Горяченького... горяченького захотів, голубчик мій! - присуджувала вона, вибираючи найкращий, рум'яний пиріжок

Павлик підстрибнув від радості й розцілував її в обидві щоки

" Чарівник! Чарівник! " - повторював він про себе, згадуючи старого

За обідом Павлик сидів притихлий і прислухався до кожного слова брата. Коли брат сказав, що поїде качатися на човні, Павлик поклав руку на його плече й тихо попросив:

- Візьми мене, пожалуйста.

За столом відразу всі замовчали. Брат підняв брови й посміхнувся.

Чорна та біла фарба. Казка “ Дві сестри”.

Жили собі дві фарби – сестрички – чорна та біла. Біла була ніжна й привітна, а чорна – наче горем убита. Так і жили сестриці, зрідка з’являючись одна в одної у гостях. Обидві любили прогулянки серед природи. Там, де з’являлась біла, змінювався колір трави, квітів, неба, метеликів, листя, стаючи світлішими, привітнішими. Там, де проходила чорна фарба, все навкруги набувало темних, тривожних відтінків.

Та ось одного разу у володіннях сестер з’явився художник. Подивився на він на роботу білої фарби і сказав: “ Скільки світла, ніжності, легкості! ”. А до чорної звернувся зі словами: “ Хоча ти сумна і похмура, але все таки по – своєму чудова, тому потрібна людям. Ви дуже різні, але вам не прожити одній без одної. Якщо ви будете завжди разом, то допоможете нам, художникам.”

З цієї пори біла і чорна фарби завжди поруч. Для всіх художників це найважливіші й найдорожчі фарби, за допомогою яких можна робити справжні дива в мистецтві. Не вірите? Давайте дивитися разом.