Транспорт, місто, торгівля

Капіталістичний розвиток економіки, розширення торгівлі й внутрішнього ринку, а також стратегічні інтереси при неосяжних просторах країни зумовлювали гостру потребу в створенні нового, механізованого транспорту, який забезпечив би постійний зв'язок між різними районами, швидкі й регулярні перевезення великих мас вантажів і людей. Спочатку залізничне будівництво велося в інтересах поміщиків і мало забезпечити передусім експорт товарного хліба та інших сільськогосподарських продуктів. Через це залізничні лінії спрямовувалися до чорноморсько-азовських і балтійських портів.
В Україні першою стала до ладу в 1865 р. залізниця, яка зв'язала м. Балту з Одесою (219 верст). У 1868 р. Балта була з'єднана з Єлисаветградом, у 1869 р. — Єлисаветград з Крюковом, а в 1871 р. — Кременчук з Харковом. Міст через Дніпро, що з'єднав Крюків з Кременчуком, введено в дію у 1872 р. Велике значення мала відкрита в 1874 р. Лібаво-Роменська залізниця, що з'єднала хлібну Полтавщину з Балтійським морем.
У другій половині 70-х — першій половині 80-х років інтенсивно будувалися залізничні лінії, які забезпечували сприятливі умови для розвитку кам'яновугільної, залізорудної та металургійної промисловості і виходу їх продукції на всеросійський ринок. У 1877—1878 pp. було введено в дію Донецьку кам'яновугільну залізницю, яка з'єднала різні вугільні райони Донбасу один з одним і з вузловими пунктами інших залізниць. За час з 1865 по 1900 р. довжина залізничної колії на Україні збільшилася з 219 до 8417 км

Одночасно з залізничним будівництвом розвивався й водяний річковий та морський транспорт. Розширювалося пароплавство на Дніпрі, Дністрі, Південному Бузі, Сожі, Сіверському Дінці та інших річках. До 1890 р. на річках України плавало 220 пароплавів вантажопідйомністю понад 1, 2 млн. пудів. До портів Чорного і Азовського морів. у 90-х роках було приписано 280 пароплавів. На пароплавства цих морів припадало 51 % усього тоннажу парового флоту Росії. Зростав вантажооборот.

З 1863 до 1897 р. сільське населення зросло на 48, 5 %, а міське — на 97 %. У 1858 р. міського населення в Україні налічувалося понад 1450 тис. чол. (11 % усього населення), а в 1897 р. — понад 3400 тис. чол. (13, 6 % всього населення). При цьому чисельність торгово-промислового населення, зайнятого поза землеробством, була значно більшою, ніж кількість міського населення, оскільки багато пригородів, значних торгово-промислових сіл і містечок, таких, наприклад, як Юзівка, Кам'янське, Нікополь, Кривий Ріг та ін. не були причислені до міст. Населення містечок з 60-х років до 1897 р. зросло з 1203 тис. чол. до 2065 тис. чол., тобто в 1, 7 рази.
Усього в 1897 р. в Україні офіційно налічувалося близько 130 міст. Серед них особливо швидко зростали великі торгово-промислові міста. У 1897 р. в Україні вже 11 міст мали населення 50 тис. і більше кожне. Кількість міст з населенням від 10 до 50 тис. чол. з 1858 до 1897 р. теж зросла з 31 до 52. А кількість міст з населенням 10 тис. чол. і менше зменшилася на ЗО (з 79 до 49).
У чотирьох найбільших містах з населенням понад 100 тис. чол. кожне (з 14 — по Європейській Росії) — Одесі (405 тис. чол.), Києві (247 тис. чол.), Харкові (174 тис. чол.) і Катеринославі (113 тис. чол.) — у 1897 р. проживало 35 % міського населення України.

У 60—90-х роках в Україні швидко розвивалася внутрішня торгівля, яка відігравала велику роль у зміцненні економічних зв'язків між окремими місцевостями як України, так і Росії взагалі. Зростали старі і з'являлися нові торгові центри, базари, ярмарки, збільшувалося число магазинів, крамниць, ларків, палаток. У 1894 р. із приблизно 16 тис. ярмарків, що відбулися в Європейській Росії, близько 4 тис. припадало на Україну. Окремі з них мали всеросійське значення (Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський — у Харкові, Іллінський — у Полтаві, Воздвиженський — у Кролевці, Контрактовий — у Києві, Георгіевський — у Єлисаветграді).