Виділяють три типи обрядовості: трудова, сімейна та календарна.

трудові свята й обряди -- органічна складова святково-обрядової культури українського народу. Взаємозв'язок свят і праці має традиції, що сягають доісторичних часів.

Календар свят визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. Відмічали день святого, ім'ям якого був названий місцевий храм.Зупинимось більш детально саме на календарній обрядовості. Колядування - давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір'я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров'я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна ідея " першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю.

Щедрування -- давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Обрядових новорічних пісень -- щедрівок (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні.

На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі вплив християнської церкви. На кінець XIX ст. обряд переважно став явищем народної художньої творчості. Таким він зберігся й до-сьогодні.Засівання (посипання) -- давньо-слов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю.

Завдання календарної обрядовості відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього. Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й естетичні потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здібності.

6 Традиційний побут українського селянства Побут селянина й міщанина зосереджувався насамперед навколо його житла. І в XIX ст. українці продовжували споруджувати традиційні оселі. Менші будувалися за планом: хата й сіни, більші — хата, сіни й хата або хата, сіни й комора. На Поліссі та в Східній Галичині селяни жили в курних і напівкурних хатах. На Поділлі, Полтавщині та Півдні житла зазвичай будувалися з печами, які обов'язково мали комини (димарі).На Слобожанщині, Середньому Подніпров'ї та особливо на Півдні України, де не вистачало деревини, частіше споруджували глиняні та кам'яно-вапнякові будинки. На Поліссі та в Західній Україні традиційно будували зрубні оселі.У всіх регіонах, попри певні територіальні відмінності, облаштування селянської хати мало багато спільного. При вході до неї в куті справа або зліва знаходилася піч. У протилежному (по діагоналі) від печі куті висіли образи, прикрашені рушниками і квітами, стояв стіл або скриня, застелені скатеркою. Від печі до причілкової (короткої) стіни встановлювався піл — настил із дощок, на якому спали. Над ним висіла жердка, де вішали одяг, а у святкові дні — килими чи дорогі рядна. Попід стінами стояли дерев'яні лави. Піч і протилежну від входу стіну розмальовували квітами. Іноді стіни прикрашали картинами. Біля входу висів мисник, на якому зберігався святковий посуд. Повсякденне кухонне начиння клали біля печі на припічок.Повсякденний жіночий одяг складався із сорочки та запаски. Вона могла бути однотонною або картатою. У прохолодну погоду жінки вдягали керсетки, пошиті із сукна, свити, кожушки, великі вовняні хустки. У свята замість запаски носили плахту. Дівчата заплітали волосся в косу і прикрашали голову стрічками, квітами чи вінком. Жінки носили очіпок, прикриваючи його наміткою або хусткою. Шию прикрашали намистом і дукачами. Чоловіки одягалися в полотняні сорочки й штани, у прохолоднішу погоду — сукняні штани та безрукавки. Голову прикривали солом'яним брилем або сукняною шапкою. В осінньо-зимовий період вони вдягали каптани, киреї, свити, сіряки, кобеняки. Останні мали відлогу. Узимку ходили в кожухах. Зимовим головним убором чоловіків була смушева шапка, а восени — повстяна або сукняна. Улітку носили шкіряні постоли, черевики, узимку — чоботи, валянки.