Основні сюжети українського народного малярства

Декораційні мальовила грецького типу, що збереглися в мізерних останках у Південній Україні, є пам’ятками надто специфічними й то швидше пам’ятками грецького малярства на українській території, ніж дійсно українського. Категорично можемо говорити про малярство на Україні, вже пов’язане з християнським культом, найстарші пам’ятки якого дійшли до нас від X ст. По всій Європі в тих часах, аж кінчаючи XIII ст., а подекуди й довше, малярство було візантійського стилю. Це малярство, хоч і виросло безпосередньо з малярства античного, але перейшло дуже велику еволюцію, дуже сильно модифікувалося, навіть основи малярського світовідчування радикально змінило. Треба пам’ятати, що взагалі в християнстві були сильні вагання — чи припускати скульптуру й малярство як галузі християнського мистецтва, чи їх зовсім заборонити. Взагалі однобожні релігії семітського походження здебільшого не дозволяють ні скульптурного, ні мальованого зображення божества, тож ні ікон, ні інших зображень божества немає ні в магометан, ні в жидів. Зовсім логічне було обурення християнських фанатиків від спроб у тих самих формах античного мистецтва відтворювати й зображати християнського бога. Коли тіло, є сосуд гріха, то, представляючи божество у формах людського тіла, треба було знищити по можливості все тілесне й, навпаки, показати все духовне або те, що може бути одухотворене. Тому в зображеннях візантійського мистецтва ми здебільшого бачимо постаті, все тіло яких закрите від голови до п’ят великими одіяннями, й непокритими здебільшого залишаються лики та кінці рук і ніг. Візантійське малярство мусило справитися з парадоксом зображувати тіла так, щоб вони виглядали безтілесними. Це високе візантійське малярство прийшло в X ст. в Україну. Прийшло воно в двох відозмінах — у формах малярства монументального, себто декораційного розмальовування на стінах, і в, формах малярства «книжкового», себто у формах мальованих рисунків в текстах книг. Монументальне малярство, у свою чергу, прийшло в двох технічних видозмінах: у формі стінного малювання й формі мозаїки. Стінне малювання в нас здебільшого називають фресками, так що монументальне малярство ділять на мозаїки та фрески. Але назва «фреска» в Україні зовсім несправна й її краще не вживати, бо фрескою (малюванням all’fresco) по-італійськи називають спосіб малювання на стіні по свіжому тинку: коли на стіну накладається свіжий тинк, то зразу ж, поки він не висох, розмальовується так, що тинк на стіні висихає разом із малюванням. Очевидно, таке малювання дуже тривале й тримається на стіні, поки тримається тинк. Від того часу про деякі малювання й мозаїки, й то найкращі й найцінніші, доводиться говорити, спираючись на фотографії, бо модерні варвари їх понищили.