Фольклорна основа та художні особливості співомовок Руданського.

В історії української літератури імí я Степана Руданського займає почесне місце. Ми знаємо його як поета-песиміста в ліричних поезіях, повних розпачливого смутку, і як сміхотунаî, як назвав його С. Єфремов, у веселих співомовках. І саме вони, співомовки С. Руданського, і посьогодні викликають неабиякий інтерес. Усі твори поет називав співомовкамиî (від: мова Співи, тобто Музи). Звід їх складають понад дві сотні гуморесок...[1, 166]. Причому, сам автор цю назву співомовкиî застосовував до віршованих поезій взагалі, тобто в нього це слово рівнозначне слову Ñ поезіяî. Аналізуючи співомовки, М. Бондар ототожнює їх із приказками і гуморесками. Тому спочатку звернімося до термінології. На жаль, найновіший літературознавчий словник-довідник не подає визначення співомовки. Розí яснення, із яким всеціло погоджуємося, маємо в навчальному посібнику Ñ Загальне літературознавствоî: Співомовка ñ невеликий вірш сатиричного або гумористичного змісту, в основі якого лежить народний анекдот, приказка. Жанрові особливості твору такі: описується один комічний чи трагікомічний випадок, події зображаються стисло, динамічно. Героїв небагато. Кінцівка це дотепний афористичний вислівî [2, 271]. Отже, співомовка виросла на основі анекдоту короткої усної оповіді гумористичного чи сатиричного ґатунку з дотепним фіналом î [3, 41] і приказки, що є синонімом приповідки, тобто коротких, одним-двома стислими реченнями висловлених сентенцій народної мудростіî [4, 80], отже, термін Ñ співомовкаî ширший від анекдотуî і приказкиî, яким ми і будемо далі оперувати. Віршовані гуморески-співомовки С. Руданського Ñ ґрунтуються на штампованих образах народних гуморесокî, це унікальне, неповторне явищеî [4, 83]. Вони свого часу привернули увагу І. Франка. Свої дослідження співомовкам С. Руданського присвятили М. Бондар, П. Колесник, І. Пільгук, М. Сиваченко, Ю. Цеков та інші, бо були вражені бистрим, гнучким дотепом та щирим гуморомî [5, 118]. На думку М. Бондаря [1, 176], саме в них найвиразніше проявилися грані його таланту ñ прискіплива художня спостережливість, відтворення динаміки ситуації, увага до характеристичності поведінки нового людського типу. Якщо говорити про справді реальний внесок поезії С. Руданського в духовне, ідейне зростання нашого народу, то необхідно акцентувати увагу на співомовках, обí єктом яких стало далеке від благочестя й аскетичної стриманості життя духовенства. Кому, як не С. Руданському, поповичу за походженням, людині, яка провела стільки літ в оточенні духівників, яку ретельно готували до попівської карí єри, кому, як не йому, було знати істинне моральне обличчя церковнослужителів? І він його малює в усій привабливостіî. Які ж вони, божі пастирі, з точки зору веселого оповідача? Це малокультурна, брутальна лицемірна публіка, обí єднана круговою порукою у звí язку зі спільним завданням ñ ошукати віруючих. Ю. Цеков висловив думку, що для С. Руданського немає принципової різниці між духівниками православними, католицькими чи єврейськими. Усі вони ñ плоди одного дерева, що зросло Вісник Запорізького державного університету № 2, 2002 2 на ґрунті людської темноти і плекалося турботами панівного класу для утримання в покорі трудового люду. Що піп, що ксьондз, що рабин ñ це, по суті, одне й те ж, хоча в деяких співомовках вони і їхня паства конфліктують між собоюî [9, 161]. Священнослужителі, зображені С. Руданським, не дуже ревні щодо своїх обовí язків перед Богом. Як кожного смертного, їх цікавлять, передусім, суто буденні турботи. Їхні думки і зусилля спрямовані не на те, аби благочестивим життям завоювати собі право жити в райських пущах. Їхня мрія ñ на грішній землі забезпечити собі безбідне існування. Ці риси автор втілює в таких співомовках як Сповідьî, Там її кінецьî, Піп на пущіî, Піп з кропиломî, Піп у ризахî, Хто святив? î, Страшний судî, Чого люди не скажуть! î і ін. Про те, до чого може дійти священик, що замислив жити за зразком пустельників, дотепно розповідається у співомовці Піп на пущіî. Автор використовує лише два епітети для характеристики попа грішнийî і увдовийî, але вони надзвичайно багатомовні. Піп звик до ковбаси, до чарочки горілки, до борщу, до кашки, цим С. Руданський показав таємне життя попів. Як всі грішніî люди, вони вживають горілку, так автор заземлює своїх героїв. Піп у співомовці показаний нещасним: в пущу віддаливсяî [6, 158]. Він думав, що в пущі ñ справжній рай. Але не витримав і двох діб: взяв добрий молитовникî і повернувся назад. Кумедне життя попа викликає посмішку в читача, але найсильнішою з ідейної точки зору є відповідь сердешного: Не з такими животами Серед пущі жити!... [6, 159] Деякі священнослужителі мало чим відрізняються від урядових здирників, як-то архієрей зі співомовки Ñ Там її кінецьî. Автор викриває ще одну рису попів ñ це хабарництво. На прикладі Ñ подольського архиреяî схарактеризовано все духівництво, у якого вже стало звичаєм брати хабарі: Як без грошей була просьба, То ї не приймав [6, 249] У співомовках показано байдужість до Ñ просьбî простолюду, вони Ñ пробігають їх живоî. Доки прохач сам не зосередить увагу на тому, що він прийшов з проханням, сам піп Ñ не здогадаєтьсяî. Це свідчення того, що Ñ святихî мало цікавили турботи простих людей, для них найголовніше їх гроші, а не вони. А що вже говорити про любострастя попів і ксьондзів? Про це С. Руданський розповів у співомовці Ñ Сповідьî. Піп може перетворити Ñ таїнствоî сповіді у звичайнісінький флірт, аби домогтися прихильності славної Ñ чорнобривоїî молодички. Він навмисне накриває її Ñ патролемî і зізнається їй у коханні. Але, як не дивно, дівчина не спасувала, вона вміє постояти за себе. Більша частина співомовки складається зі сцени залицяння попа до молодички, лише в останніх рядках С. Руданський вводить образ чесного і суворого чоловіка, що здогадався про залицяння попа, бо жінка забрехалася. І чоловік відповідає з гумором: Стережися, коли хочеш!... А то, як почую, То й тобі муки намелю, Й йому напитлюю! [6, 161] Повчальність твору основується на загальновідомому: рано чи пізно брехня буде викрита. В. Герасименко переповів, що на батьківщині С. Руданського був поширений переказ про дуже давні образи в хомутинецькій церкві, які треба було поновити. Очевидно, під враженням цього факту було написано співомовку Ñ Просьбаî у 1859 р. У ній у плані звичайнісіньких побутових понять і уявлень говориться про святії образи́, як про начиння та інші речі хатнього вжитку. Лексика виразно грубувата: святі ñ Ñ всі стали ледащоî, Матір Божа згорбилась, зігнуласьî, Варвара ñ Ñ здуласьî, Миколай ñ Ñ від хробаків порохом узявсяî та й сам Спаситель ñ Ñ поздовж порепавсяî. П. Колесник стверджував, що поет глумиться над служителями культу не за їхні суто людські вади, а розглядає їх як соціальне зло, в основі якого лежить людиноненависницька мораль церкви [8, 77]. Отже, у співомовках С. Руданського герої з народу поводяться з духовенством одверто зухвало, зневажливо. Поет викривав служителів релігійного культу, зривав машкару з їх святості, побожності та удаваної байдужості до мирських утіх. Він створив галерею похітливих, розбещених і зажерливих попів, ксьондзів та рабинів. У співомовках відбився весь складний світ внутріцерковних стосунків, розкрита безглуздість багатьох догматів, висміяно основоположні пункти вірувань і релігійних учень. До С. Руданського ніхто з українських письменників не робив релігію однією з головних своїх цілей для осміяння.